Перше кохання Віктора Федоровича
10/15/2004 | б-о горобчук
Уривок повністю подається з книги Валентина Чемериса
"Загадка Віктора Януковича"
, к. 2004
наклад 1200000 прим. ст 20-22, видано за кошти передвиборного штабу кандидата у президенти В.Ф.Януковича ... :
"Я взяв молоду кобилу на ймення Зорька, - розповідає Віктор Янукович. - Чорна така, білі копита і зірка на лобі. Не знаю чому, але вона мені приглянулась. Беру цю, кажу. А пастух головою хитає. Не раджу, каже, Зорьку брати. Надто вона норовиста. Вибери собі спокійнішу, верхівець з тебе ще далеко не справжній, а Зорька... Вредна вона, зрештою зізнався. Матимеш з нею мороку. Нащо це тобі, хлопче.
А мені Зорька сподобалась. Не знаю чому, але тільки глянув на неї, так і вирішив: цю беру. А там будь-що-буде. Як хочеш, відказує пастух, можеш і Зорьку взяти, хоч я й не радив би. А там - дивись. Діло хазяйське - Зорька то й Зорька... І почав я Зорьці грудочки цукру давати - любила вона солодке, - хлібця шматочки. Раз прикормлю, два, вона й стала до мене підходити. Сама. По добрій волі. Це вже було півперемоги. Все, кажу, Зорьку беру. Мене знову застерегли, що вона погано об'їжджена. Але я її взяв. Потихеньку прикормив, приласкав, мені допомогли на неї вуздечку надіти, сідло. Зорька моя понервувала, попсихувала і навіть пару разів намагалася мене гризнути - коні на це мастаки! Та й зуби мають для цього підходящі. Особливо можуть гризнути неугодного верхівця за коліна. Мене про це застерегли. І навчили на коліна рукава з куфайки як панчохи надівати. Не гризне тоді, коліна добре захищені. Зорька пирхає, вертиться, цапки стає, хоче гризнути мене, а я їй по зубах коліном - бац! Трохи понабивав їй губи. І так день, ще один.. Я по губах її хоч і ляскав, але ж і улюбленим цукром пригощав. Всю свою чи не місячну норму цукру на чай віддав їй, доки не вкоськав. Зрештою, вона й заспокоїлась. І навіть почала до мене звикати. Але ось що цікаво. Підійде до мене мужик, вона - нуль уваги. А ось як дочка пастуха... Літ за двадцять їй було, з нами, хлопцями, їй погомоніти хотілося. Пожартувати. Так ось підійде вона до мене, Зорька сама не своя - ревність!
Бувало, вранці, ні світ, ні зоря очі розплющу, чую - хтось біля мене сторожко дихає. Вона. Зорька моя. Оберігає мій сон. А коли вовк - траплялося й таке - підійде вночі, Зорька навколо мене ходить, пирхає, копитами тупає. Охороняє мене, одне слово. Відбіжить і одразу ж повернеться. Всю ніч од мене не відходить (а спали ми під відкритим небом, біля багаття), як вірний собака мене стереже. Коли не прокинуся вранці - а вставали ми рано-рано, ще тільки-но на світ білий благословлялося, чую, хтось біля мене дихає. Розплющу очі, а Зорька нахилилася і так уважно-уважно на мене дивиться. Я заплющу очі, лежу непорушно, вдаю, що сплю, а сам думаю: ось зараз вона мені пригадає, як я її коліном по губах хвицав... Набрався терпіння, лежу, хвилюватися вже почав, а вона нахиляється все нижче-нижче... Хотілося мені схопитися, але я... Витримав. А вона нахилилася до мене ще нижче і губами мене поцілувала. Я відкрив очі, а вона як засоромилась. Очі вбік відводить, як ховається від мене. Це було перший раз так. А потім часто-часто так бувало. Ранок, світає, вона підходить і доторкається губами до моєї щоки. я лежу мовчки. Вона знову торкнеться губами моєї щоки. Я зведусь, вона відскочить. Але весела-весела така. Ось яка в мене була Зорька у Сальських степах!.."
коментарі з мого боку, здається, зайві. єдине що - читаючи це я плакав... Не перевилась іще справжня українська літеретура...
"Загадка Віктора Януковича"
, к. 2004
наклад 1200000 прим. ст 20-22, видано за кошти передвиборного штабу кандидата у президенти В.Ф.Януковича ... :
"Я взяв молоду кобилу на ймення Зорька, - розповідає Віктор Янукович. - Чорна така, білі копита і зірка на лобі. Не знаю чому, але вона мені приглянулась. Беру цю, кажу. А пастух головою хитає. Не раджу, каже, Зорьку брати. Надто вона норовиста. Вибери собі спокійнішу, верхівець з тебе ще далеко не справжній, а Зорька... Вредна вона, зрештою зізнався. Матимеш з нею мороку. Нащо це тобі, хлопче.
А мені Зорька сподобалась. Не знаю чому, але тільки глянув на неї, так і вирішив: цю беру. А там будь-що-буде. Як хочеш, відказує пастух, можеш і Зорьку взяти, хоч я й не радив би. А там - дивись. Діло хазяйське - Зорька то й Зорька... І почав я Зорьці грудочки цукру давати - любила вона солодке, - хлібця шматочки. Раз прикормлю, два, вона й стала до мене підходити. Сама. По добрій волі. Це вже було півперемоги. Все, кажу, Зорьку беру. Мене знову застерегли, що вона погано об'їжджена. Але я її взяв. Потихеньку прикормив, приласкав, мені допомогли на неї вуздечку надіти, сідло. Зорька моя понервувала, попсихувала і навіть пару разів намагалася мене гризнути - коні на це мастаки! Та й зуби мають для цього підходящі. Особливо можуть гризнути неугодного верхівця за коліна. Мене про це застерегли. І навчили на коліна рукава з куфайки як панчохи надівати. Не гризне тоді, коліна добре захищені. Зорька пирхає, вертиться, цапки стає, хоче гризнути мене, а я їй по зубах коліном - бац! Трохи понабивав їй губи. І так день, ще один.. Я по губах її хоч і ляскав, але ж і улюбленим цукром пригощав. Всю свою чи не місячну норму цукру на чай віддав їй, доки не вкоськав. Зрештою, вона й заспокоїлась. І навіть почала до мене звикати. Але ось що цікаво. Підійде до мене мужик, вона - нуль уваги. А ось як дочка пастуха... Літ за двадцять їй було, з нами, хлопцями, їй погомоніти хотілося. Пожартувати. Так ось підійде вона до мене, Зорька сама не своя - ревність!
Бувало, вранці, ні світ, ні зоря очі розплющу, чую - хтось біля мене сторожко дихає. Вона. Зорька моя. Оберігає мій сон. А коли вовк - траплялося й таке - підійде вночі, Зорька навколо мене ходить, пирхає, копитами тупає. Охороняє мене, одне слово. Відбіжить і одразу ж повернеться. Всю ніч од мене не відходить (а спали ми під відкритим небом, біля багаття), як вірний собака мене стереже. Коли не прокинуся вранці - а вставали ми рано-рано, ще тільки-но на світ білий благословлялося, чую, хтось біля мене дихає. Розплющу очі, а Зорька нахилилася і так уважно-уважно на мене дивиться. Я заплющу очі, лежу непорушно, вдаю, що сплю, а сам думаю: ось зараз вона мені пригадає, як я її коліном по губах хвицав... Набрався терпіння, лежу, хвилюватися вже почав, а вона нахиляється все нижче-нижче... Хотілося мені схопитися, але я... Витримав. А вона нахилилася до мене ще нижче і губами мене поцілувала. Я відкрив очі, а вона як засоромилась. Очі вбік відводить, як ховається від мене. Це було перший раз так. А потім часто-часто так бувало. Ранок, світає, вона підходить і доторкається губами до моєї щоки. я лежу мовчки. Вона знову торкнеться губами моєї щоки. Я зведусь, вона відскочить. Але весела-весела така. Ось яка в мене була Зорька у Сальських степах!.."
коментарі з мого боку, здається, зайві. єдине що - читаючи це я плакав... Не перевилась іще справжня українська літеретура...
Відповіді
2004.10.15 | iзвращэнэц
Re: Перше кохання Віктора Федоровича
> "Я взяв молоду кобилу на ймення Зорька, - розповідає Віктор Янукович.
Я взяв її... вона пручалася, відбивалася, але я її взяв. А потім ще і ще. Я брав її нескінченну кількість разів. І їй врешті це стало подобатися. Вона вже хотіла сама.
> - Чорна така, білі копита і зірка на лобі. Не знаю чому, але вона мені приглянулась. Беру цю, кажу.
Потім я ще брав чорну таку. Вона з Африки приїхала. Але копита в неї були чомусь білі. Казала, що батько її- француз. Ну, француз, то й француз. Взяв я і її.
> А пастух головою хитає. Не раджу, каже...
Потім я взяв пастуха. Він хитав головою, погрожував мені.... Каже, тіпа, - не раджу. А що тут радити чи не радити ? Взяв я , значить , і його. Тому що - нічого тут не поробиш, треба бути послідовним .
> А мені Зорька сподобалась. Не знаю чому, але тільки глянув на неї, так і вирішив: цю беру.
Після того, як задоволений пастух захропів, я вирішив повернутися до Зорьки і взяти її ще кілька раз. А там будь-що-буде.
> Як хочеш, відказує пастух, можеш і Зорьку взяти, хоч я й не радив би.
Коли я втретє брав Зорьку, прокинувся пастух і став мене вмовляти її залишити в спокої. Я відповів, що ще трішечки, і я її залишу. Пастух сказав, що він кращий за Зорьку. Я погодився, і став брати пастуха і Зорьку по черзі.
> А там - дивись. Діло хазяйське - Зорька то й Зорька... І почав я Зорьці грудочки цукру давати - любила вона солодке, - хлібця шматочки.
Поки, значить, спілкуюся з пастухом, даю Зорьці солодке.
> Раз прикормлю, два, вона й стала до мене підходити. Сама. По добрій волі. Це вже було півперемоги. Все, кажу, Зорьку беру. Мене знову застерегли, що вона погано об'їжджена. Але я її взяв.
Хоч пастух і ревнував.
> Зорька пирхає, вертиться, цапки стає, хоче гризнути мене, а я їй по зубах коліном - бац! Трохи понабивав їй губи. І так день, ще один.. Я по губах її хоч і ляскав, але ж і улюбленим цукром пригощав. Зрештою, вона й заспокоїлась. І навіть почала до мене звикати. Але ось що цікаво. Підійде до мене мужик, вона - нуль уваги.
карочє, мужики, скажу я вам - ця Зорька канкрєтна ізвращєнка і садомазахістка. І ще й до того бісексуалка.
> А ось як дочка пастуха... Літ за двадцять їй було, з нами, хлопцями, їй погомоніти хотілося. Пожартувати. Так ось підійде вона до мене, Зорька сама не своя - ревність!
Тоді я вперше дізнався, що таке справжнє ізвращеніє. Карочє, в той час, як я беру пастуха, до нас підходить його дочка і починає гомоніти та жартувати. Добре, що пастух цього не бачив, юо він був повернутий до неї задом, та й очі в нього були зав"язані. Зорька постаралася.
> Бувало, вранці, ні світ, ні зоря очі розплющу, чую - хтось біля мене сторожко дихає. Вона. Зорька моя.
Зорька теж любила інколи брати пастуха. При цьому вона дихала так... ссторожко якось, чи що ?
> А коли вовк - траплялося й таке - підійде вночі, Зорька навколо мене ходить, пирхає, копитами тупає.
А одного разу Зорька взяла вовка. Я їй і кажу : ти чого, дурепа така, над тваринами знущаєшся ? А вона солодко позіхне та й відповість : ну то й що ? він же до Червоної книги не занесений ?
> Охороняє мене, одне слово. Відбіжить і одразу ж повернеться. Всю ніч од мене не відходить (а спали ми під відкритим небом, біля багаття), як вірний собака мене стереже.
Зорька мене охороняла і , коли я спав, нікого до мене не підпускала, особливо дочку пастуха.
> Коли не прокинуся вранці - а вставали ми рано-рано, ще тільки-но на світ білий благословлялося, чую, хтось біля мене дихає. Розплющу очі, а Зорька нахилилася і так уважно-уважно на мене дивиться.
... і дихає так... ритмічно, як ото , знаєте, поїзд мчиться : чучух-чучух, чучух-чучух... А це, виявляється, поки я сплю, її бере пастух.
> Я заплющу очі, лежу непорушно, вдаю, що сплю, а сам думаю: ось зараз вона мені пригадає, як я її коліном по губах хвицав... Набрався терпіння, лежу, хвилюватися вже почав, а вона нахиляється все нижче-нижче... Хотілося мені схопитися, але я... Витримав.
Знаєте, інколи і не без того було, щоб я брав сам себе. Будучи кілька разів в юнацькі роки у санаторіях, де дівчат та жінок було мало, треба було ж якось кудись енергію дівати. От і призвичаївся. Тому що знав, що це мені в житті ще не раз знадобиться. От і цього разу , коли вона нахилялася все нижче й нижче, це вміння мені взяло й знадобилося.
> А вона нахилилася до мене ще нижче і губами мене поцілувала. Я відкрив очі, а вона як засоромилась. Очі вбік відводить, як ховається від мене. Це було перший раз так. А потім часто-часто так бувало. Ранок, світає, вона підходить і доторкається губами до моєї щоки. я лежу мовчки.
А я просто лежав мовчки і жартома брав себе. А що ?
2004.10.19 | б-о ...
Re: Перше кохання Віктора Федоровича
вельмишановний збоченцю, ну вічно ви все збочите!!! а де ж чистота почуттів, де платонізм, питаєцця??? ми, громадяни України, віримо, що наша доля - в чистих і високоморальних руках!!!