Nostaльжі
10/22/2004 | Shooter
кагда ми билі маладими...і я там був, Гадів, Середу та Віку слухав 
«Червоній руті» – 15 років
Людей на фестивалі зустрічала …міліція, а в магазини завезли банани
П’ятнадцять років тому, 19 вересня, у Чернівцях відбувся перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
Це дійство, освячене іменем Володимира Івасюка, було неймовірним для того часу: над стадіоном вперше підняли синьо-жовті прапори, лунали тільки українські пісні. Не обійшлося без скандалів: траплялося, що дівчатам рвали вишиванки, та й деякі місцеві чиновники обурювалися, що «комсомольського значка на конкурсі не було, та й пісні співали «не ті». А у магазинах тоді вперше за всю історію краю вільно продавалися у необмеженій кількості банани, адже приїхали гості із-за кордону.
Своїми спогадами про фестиваль ділиться директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, яка працювала у 1989 році головним редактором редакції художніх програм облдержтелерадіокомітету.
Місцева влада не сприйняла фестиваль
«Червона рута» була неймовірним видовищем, спробою побудувати нову культурну, музичну, духовну республіку у Чернівцях.
Відкриття відбулося 19 вересня на стадіоні. Приїхали студенти зі Львова у народних строях, вишитих сорочках.
Була невдала спроба «втиснути» фестиваль у рамки звичайного конкурсу під гаслом, що Чернівці – це місто, де живе багато народів, але з того нічого не вийшло. Коли відбувалося останнє засідання оргкомітету фестивалю (я зараз розшифровую свої записи з того засідання), говорили, що треба було, щоби звучала і українська пісня, і російська… А тут звучала лише українська. Для багатьох це був нонсенс!
Було дуже холодно. Карпатський мольфар Михайло Нечай розганяв хмари на стадіоні. Не бракувало складнощів у проведенні фестивалю: місцева влада не сприйняла його, була спроба великого тиску на усе.
Тоді уперше в Чернівцях відкрито на стадіоні підняли синьо-жовті прапори. Це було так неймовірно, що багатьох на стадіон не пропускали «кордони» міліції. Сорочки дівчатам рвали. Не вважаю, що це була провина міліції – було таке розпорядження. Ми відкривали для себе «Плач Єремії», «ВВ», інших виконавців.
Тарас Петриненко заспівав пісню «Народний рух України», а наступного дня його запросили в обком партії і попросили, щоби у Чернівцях він більше цю пісню не виконував. Коли на закритті увесь стадіон просив виконати цю пісню, він відмовився: «Якщо пообіцяв – не буду». Таке було почуття ваги даного слова.
На заключному засіданні оргкомітету фестивалю (чернівецького) від 28 вересня 1989 мужньо і красиво тримався Петро Луців. Сказав, що «ми зробили фестиваль і зробили добре». Зауваження приймав, бо мусив. Голова оргкомітету від Чернівецької області, заступник голови облвиконкому сказала так: «Треба написати у міністерство культури про цей фестиваль і позбавити лауреатів лауреатства». В. В. (так я записала у своїх записах «головного міліціонера», який був присутній на засіданні зауважив, що «…ми маху дали! Міліція, зрештою, залишилася наодинці з учасниками, які нормально йшли на контакти, але в області не знайшлося сил, які би пішли на контакт. Наприклад, те ж «товариство Лева» на вокзалі зустрічали лише …міліціонери».
Заввідділом міської ради Елла Рушковська обурювалася тим, що «преса вихоплює виконавців лише із «жовто-блакитних», а ось думкою «осуждающих» не цікавиться. Незрозуміло також, під яким значком відбувався фестиваль, бо комсомольського так ніхто і не помітив».
Яремчук захищав українську пісню
До закриття влада підготувалася краще: на стадіоні вже були червоно-сині прапори. Ще вогонь не загас, як увімкнули «Лєнін всєгда живой».
Після концерту Віки, рок-музики та першого туру конкурсу поп-музики в обком партії «пішли» скарги, що співають не ті пісні. Наприклад, Леонід Фінкель написав скаргу на Віку, яка співала пісню про ковбасу чи калбасу. Відкриття транслювалося в ефір, та чи було відповідне розпорядження, чи щось трапилося на Цецино, але дивитися програму було дуже важко через погану якість.
Після усього нас зобов’язали віднести в обком розшифровки текстів пісень Віктора Морозова про чернівецьку алопецію, Андрія Панчишина про приїзд Горбачова до Львова, коли ялинки саджали без коріння в асфальт, пісень Віки. Примушували навіть розшифровувати пісню ансамблю «Кому вниз» на …вірш Шевченка. Цей вірш був надрукований в ювілейних, і то не усіх «Кобзарях» 1964 року, бо там були слова неприйнятні для інтернаціональної політики в Україні. Ми усі тексти розшифрували, а пісню на слова Шевченка я відмовилася розшифровувати: «Я просто напишу посилання: «Кобзар», сторінка така-то».
Після закінчення зйомок на матеріали було накладено арешт. І Назарій Яремчук як народний артист України і ведучий програми «Ви нам писали» допомагав нам потроху видавати їх в ефір.
Братів Гадюкіних, Андрія Миколайчука, «Кому вниз» ми давали в ефір завдяки старанням Яремчука. Він мав авторитет, і його думку поважали.
«Червоній руті» – 15 років
Людей на фестивалі зустрічала …міліція, а в магазини завезли банани
П’ятнадцять років тому, 19 вересня, у Чернівцях відбувся перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
Це дійство, освячене іменем Володимира Івасюка, було неймовірним для того часу: над стадіоном вперше підняли синьо-жовті прапори, лунали тільки українські пісні. Не обійшлося без скандалів: траплялося, що дівчатам рвали вишиванки, та й деякі місцеві чиновники обурювалися, що «комсомольського значка на конкурсі не було, та й пісні співали «не ті». А у магазинах тоді вперше за всю історію краю вільно продавалися у необмеженій кількості банани, адже приїхали гості із-за кордону.
Своїми спогадами про фестиваль ділиться директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Парасковія Нечаєва, яка працювала у 1989 році головним редактором редакції художніх програм облдержтелерадіокомітету.
Місцева влада не сприйняла фестиваль
«Червона рута» була неймовірним видовищем, спробою побудувати нову культурну, музичну, духовну республіку у Чернівцях.
Відкриття відбулося 19 вересня на стадіоні. Приїхали студенти зі Львова у народних строях, вишитих сорочках.
Була невдала спроба «втиснути» фестиваль у рамки звичайного конкурсу під гаслом, що Чернівці – це місто, де живе багато народів, але з того нічого не вийшло. Коли відбувалося останнє засідання оргкомітету фестивалю (я зараз розшифровую свої записи з того засідання), говорили, що треба було, щоби звучала і українська пісня, і російська… А тут звучала лише українська. Для багатьох це був нонсенс!
Було дуже холодно. Карпатський мольфар Михайло Нечай розганяв хмари на стадіоні. Не бракувало складнощів у проведенні фестивалю: місцева влада не сприйняла його, була спроба великого тиску на усе.
Тоді уперше в Чернівцях відкрито на стадіоні підняли синьо-жовті прапори. Це було так неймовірно, що багатьох на стадіон не пропускали «кордони» міліції. Сорочки дівчатам рвали. Не вважаю, що це була провина міліції – було таке розпорядження. Ми відкривали для себе «Плач Єремії», «ВВ», інших виконавців.
Тарас Петриненко заспівав пісню «Народний рух України», а наступного дня його запросили в обком партії і попросили, щоби у Чернівцях він більше цю пісню не виконував. Коли на закритті увесь стадіон просив виконати цю пісню, він відмовився: «Якщо пообіцяв – не буду». Таке було почуття ваги даного слова.
На заключному засіданні оргкомітету фестивалю (чернівецького) від 28 вересня 1989 мужньо і красиво тримався Петро Луців. Сказав, що «ми зробили фестиваль і зробили добре». Зауваження приймав, бо мусив. Голова оргкомітету від Чернівецької області, заступник голови облвиконкому сказала так: «Треба написати у міністерство культури про цей фестиваль і позбавити лауреатів лауреатства». В. В. (так я записала у своїх записах «головного міліціонера», який був присутній на засіданні зауважив, що «…ми маху дали! Міліція, зрештою, залишилася наодинці з учасниками, які нормально йшли на контакти, але в області не знайшлося сил, які би пішли на контакт. Наприклад, те ж «товариство Лева» на вокзалі зустрічали лише …міліціонери».
Заввідділом міської ради Елла Рушковська обурювалася тим, що «преса вихоплює виконавців лише із «жовто-блакитних», а ось думкою «осуждающих» не цікавиться. Незрозуміло також, під яким значком відбувався фестиваль, бо комсомольського так ніхто і не помітив».
Яремчук захищав українську пісню
До закриття влада підготувалася краще: на стадіоні вже були червоно-сині прапори. Ще вогонь не загас, як увімкнули «Лєнін всєгда живой».
Після концерту Віки, рок-музики та першого туру конкурсу поп-музики в обком партії «пішли» скарги, що співають не ті пісні. Наприклад, Леонід Фінкель написав скаргу на Віку, яка співала пісню про ковбасу чи калбасу. Відкриття транслювалося в ефір, та чи було відповідне розпорядження, чи щось трапилося на Цецино, але дивитися програму було дуже важко через погану якість.
Після усього нас зобов’язали віднести в обком розшифровки текстів пісень Віктора Морозова про чернівецьку алопецію, Андрія Панчишина про приїзд Горбачова до Львова, коли ялинки саджали без коріння в асфальт, пісень Віки. Примушували навіть розшифровувати пісню ансамблю «Кому вниз» на …вірш Шевченка. Цей вірш був надрукований в ювілейних, і то не усіх «Кобзарях» 1964 року, бо там були слова неприйнятні для інтернаціональної політики в Україні. Ми усі тексти розшифрували, а пісню на слова Шевченка я відмовилася розшифровувати: «Я просто напишу посилання: «Кобзар», сторінка така-то».
Після закінчення зйомок на матеріали було накладено арешт. І Назарій Яремчук як народний артист України і ведучий програми «Ви нам писали» допомагав нам потроху видавати їх в ефір.
Братів Гадюкіних, Андрія Миколайчука, «Кому вниз» ми давали в ефір завдяки старанням Яремчука. Він мав авторитет, і його думку поважали.