10/26/2004 | О.Бутирський

ХОХМА І БОМБА ПРО ДОБРОТУ ВІД СЕРГІЯ ЖАДАНА

Олег Коцарев

“Книжник-review”, № 20, 2004 р.

Ось і з’явилася ще одна книжка, яку мають прочитати всі. Перший роман останнього романтика Сергія Жадана “Депеш Мод” відкриває серію “Графіті” видавництва “Фоліо”.
Роман Жадана – це в першу чергу талановито викладена, майже усна історія. Історія-хохма, явно “його жанр”. Іронічна розповідь про “трьох підлітків” (може, чотирьох? скажімо так: кількох), які шукають свого друга Карбюратора, бо в нього загинув батько, точніше вітчим, хоча яка в принципі різниця. У своїх пошуках друзі напиваються, обкурюються, попадають на гроші, потрапляють на заводи, в ромські квартали, в купе провідника-азербайджанця, у піщаний приватний сектор, у міліцію, в Росію та в інші неадекватності золотих 90-х років, часу сірої кравчуківської відлиги. Щось середнє між растаманськими “казками південних слов’ян” та застільною байкою.
“Депеш Мод” – роман із чудовим відчуттям ритму. Смішні пригоди вміло чергуються з напрочуд сентиментальними відступами, ліричним вступом, кількома прологами й епілогами. Їх наповнено роздумами чи псевдороздумами про вічне (наскільки вони щирі – не має значення, головне, досить проникливі), розглядуваннями харківських небес, контрідеологемами та іншими мрійливостями. В підсумку читається легко та швидко, але й не виникає сумнівів, чи не перекладного Пєлєвіна, бува, читаєш, як воно трапляється з деякими нашими пророками масовізму та іншими толстовцями.
Поза тим Жадан обійшовся без якихось особливих “прийомних” знахідок. Давно улюблені побутові постіндустріальні метафори (як-от: героєві на ім’я Собака Павлов, що в ньому б’ються “форелі триденного запою”, показують у вітрині гастроному на Плеханівській його ж власне відбиття, в контури зображення потрапляє золотозуба продавщиця за прилавком, Собака Павлов вирішує, що це в ньому поселилася жахлива істота в білому, з золотими зубами, вона з ненавистю на нього дивиться й ворушиться – Собака від’їздить), елементарний поділ тексту за хронікальними епізодами та розділами з пародійно-концептуальними назвами, різні не надто приховані алюзії та пафос “хемічного” кайфу. Можна дорікнути Жадану за всі його наскрізні образи. Адже з книги у книгу мандрують нескінченні риби, Ісуси, янголи, висячі дощі й котрогось нетерплячого читача вони могли би вже й дістати. А з іншого боку, чим не фірмовий стиль? Усе одно якось воно все на диво доречно й щиро та, знов-таки, не заважає розгортатися веселій і зворушливій історії.
Свого часу я мав оказію бути присутнім на захисті жаданівської дисертації про творчість Семенка. Одна з поважного віку викладачок філфаку не витримала ваківської схоластики процедури й відчайдушно заволала пошепки, невідомо до кого звертаючись: “А вірші з матюками писати – це добре?”. Я до того, що вульгарність, як і завжди, одна з конститутивних ознак книги Жадана. Вульгарне все – тон, лексика, ставлення до наших цінностей (та й не лише наших), предмет розповіді. Ну, про що ще казати, якщо головний позитивний герой казки краде в директора заводу “Світло Шахтаря” бюст Молотова? Але, теж як і завжди, матюки й “непристойні дурниці” лише підсилюють скромний шарм, підліткову щирість тексту, знов становлячи собою своєрідний фірмовий стиль, уже тепер цілої доби. А ще один недолік чи “недолік” письма у “Депеш Мод” – дещо русифіковану мову – вважаймо ознакою фірмового стилю харківської літературної школи. Виходить, що всі слизькі моменти роману підсилюють і так інстинктивно притаманне Жаданові чуття стильності, та й, зрештою, модності. Тут стає в нагоді й оформлення обкладинки. Найостанніший закомплексований “прогресивний чувак” не побоїться читати таку книгу у метро, цій камері тортур красного письменства.
І це в таку книгу примудритися втулити любов до людей! Почати з того, що “герої-підлітки” наражаються на смертельні небезпеки, зрештою к бісу вилітають із тексту, а може, й із життя лише заради того, щоб Саша Карбюратор устиг на похорон свого батька чи там вітчима. Якщо вчитатись у “Депеш Мод”, то всі ці роз... розгільдяї дивовижно чуйні, чесні, зворушливі та добрі люди. Майже всі – від хазяїна кіосків Вахи до міліціонера Миколи Івановича. Доброта так і ширяє романом, хай вона і всупереч намірам, тенденціям, і всупереч самій Українській Республіці... Але й про неї, про Республіку, примудрився написати Жадан у цьому романі. Нарочита асоціальність тексту обертається впертою ангажованістю. Тут і підозріло гостре “чуття державного кордону”, як на Харків і Харківщину зразка 1993 року, й стьобні образи політичних та релігійних змагань, і затаєне викриття суспільства з його зайвими людьми, усього цього, за словами Загребельного, “міжчасся”.
Вибухова суміш роману “Депеш Мод”, що вимальовується (до слова, є в романі й брошура партії ПУК для пролетарів про те, як виготовляти вибухівку), таким чином, має всі підстави, аби стати культовою книгою. І поєднання легкості з талановитістю, й конформізму з нонконформізмом, і п’яного угару з топографічно-індустріальним угаром Харкова (досі терра інкоґніта для основного культпростору), й вульгарності з одкровенням чи його стилізацією та іншими східними апофатичностями. І навіть мусована всіма підлітковість має сприяти культовості Жаданового роману.
Хоча цим же ж бугаям уже, здається, по 20 років! Про яких підлітків він грузить?

Жадан Сергій. Депеш Мод. – Харків: Фоліо, 229 с.