Смаколики
11/04/2004 | MV
Поповнення в бібліотеці ім. Марії Фішер-Слиж на сайті
Українське життя в Севастополi
http://www.ukrlife.org/main/library.html
Сергій ПЛАЧИНДА
СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ
Тисячу років перебували в забутті найстародавніші духовні скарби українського народу - міфи й легенди дохристиянської доби. Пропонована книжка відомого письменника, літературознавця і лінгвіста, краєзнавця і етнографа в певній мірі відроджує величний пантеон міфічних героїв і персонажів, що їх створила поетична уява праукраїнців.
Словник, як своєрідне одкровення про наших давніх предків, стане в пригоді кожному, хто прагне зазирнути в саму глибінь історії України, пройнятися її красою, мудрістю й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою.
http://www.ukrlife.org/main/minerva/plachinda.htm
Бальтасар ГРАСІАН
КИШЕНЬКОВИЙ ОРАКУЛ,
або
НАУКА РОЗСУДЛИВОСТІ, ДЕ ЗІБРАНІ АФОРИЗМИ, ВЗЯТІ 3 ТВОРІВ ЛОРЕНСО ГРАСІАНА
ПЕРЕДМОВА
Від дня народження і до останнього подиху людина мережить своє буття по канві приписів і моральних настанов того середовища, в якому судилося жити. Кожна цивілізація, кожна людська спільнота виробляє свій кодекс гідностей і передає досвід, життєву мудрість від покоління до покоління.
Чим афористичніша форма настанови, тим вагомішого звучання набуває думка, в ній закладена.
Знаємо короткі, мов спалахи блискавки. Десять Заповідей Божих. i стільки ще нев'янучих, відточених житейським досвідом скарбів мудрості, без яких важко навіть уявити людську цивілізацію.
Політики, видатні вчені, письменники всіх часів і епох полишали дітям і внукам свої знання, своє розуміння практичної філософії, - вчили доброті, повазі до особистості, вселяли впевненість, що за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тільки на власну долю, а й на події, що відбуваються у світі.
І чим непевніші часи переживає суспільство, тим настійніший інтерес до духовного надбання предків, до розгадування його кодів. Може, тому з такою увагою перечитуємо нині і Повчання Володимира Мономаха, і афоризми римських філософів, і настанови мудреців Сходу.
Серед творів цього афористичного жанру справжньою перлиною є "Кишеньковий оракул або Наука розсудливості" Бальтасара Грасіана. Триста правил-порад видатного іспанського письменника, філософа-мораліста, що жив чотири століття тому, і сьогодні читаються з непослабним інтересом. Бо дихають надією і мужністю, вірою в людину.
Лариса КОПАНЬ
http://www.ukrlife.org/main/minerva/grasian.htm
Юрій Хорунжий
Шляхетні українки
Есеї-парсуни
© Видавництво імені Олени Теліги, 2004. - 208 с.; іл.
Документально-есеїстична книжка письменника Юрія Хорунжого присвячена драматичним, в більшості випадків трагічним, долям Олени Пчілки, Людмили Старицької-Черняхівської, Марії Старицької, Оксани Стешенко, Вероніки Черняхівської, Ірини Стешенко, Катерини Грушевської, Валерії О'Коннор-Вілінської, Надії Суровцової - щирих патріоток України, творців її культури, шляхетних не лише за походженням, а й за своїм чином.
Видання ілюстроване унікальними світлинами, зокрема з фотоархіву автора і музейних фондів.
http://www.ukrlife.org/main/minerva/parsuny.htm
Олена ТЕЛІГА
ЛИСТИ, СПОГАДИ
© Видавництво імені Олени Теліги
У книжці наведено 65 листів і листівок талановитої української поетеси, активної громадської діячки Олени Теліги до різних адресатів: Михайла Теліги, Наталії Лівицької-Холодної, Дмитра Донцова, Уласа Самчука, Олега Лащенка, Богдана-Ігоря Антонича та інших. Це яскраве свідчення того, якими морально-етичними і світоглядними засадами керувалася вона у своєму житті.
Другу частину книги становлять спогади сучасників Олени Теліги, а також фотографії, частина яких публікується вперше.
Ця публікація листів Олени Теліги та спогадів про неї сприятиме подальшому поглибленому вивченню життєвого та творчого шляху української письменниці-патріотки, що віддала життя за незалежну Українську державу.
http://www.ukrlife.org/main/minerva/teliha.htm
Анатолій ПАСТЕРНАК
КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА
Зміст
[ Вcтуп ] [ Віра ] [ Як Антей / Птахолюби ] [ Зачіска ] [ У вільну годину ] [ Чому їли вовчатину / Хода та їзда ]
[ Купані в травах ] [ Лікувальна одежа / Секрети довголіття кобзарів ] [ Який тютюн курили запорожці? /
І з маком пироги ] [ Таємниці пластунів ] [ Зброя та ліки ] [ Ті, що йдуть на південь ] [ Таємниці "коральок" ]
[ Козачі ліки ] [ Каліграфічне лікування (версія) ]
http://www.ukrlife.org/main/minerva/cossak_m.htm
Відповіді
2004.11.12 | svarga
до питання критики. а Ви читали хоч одну з цих книжок?
Ви подаете інформацію, це добре. але чи читали ці книжки?http://www.review.kiev.ua/arcr.shtm?id=485
ЧИЇ ВОНИ ДІТИ
Книжка «есеїв-парсун» Юрія ХОРУНЖОГО присвячена дев’яти жіночим постатям української історії минулого століття. Щоправда, автор не втримався він спокуси й додав ще чотирьох — у вигляді присвят. На жаль, читачеві залишається лише здогадуватися, що стоїть за іменами рідних авторові жінок, однак дев’ятьох, із дуже відомими прізвищами, об’єднує багато чого…
Дати книжці назву Шляхетні українки означає одразу ж поставити її в ряд із нікому не потрібними претензійними просвітянськими виданнями, що покликані дешево й сердито навертати несвідоме українство до своїх правічних коренів, відроджувати духовність чи й спонукати до. Біографії Олени Пілки, Людмили Старицької-Черняхівської, Марії Старицької, Оксани Стешенко, Вероніки Черняхівської, Ірини Стешенко, Катерини Грушевської, Валерії О’Коннор-Вілінської, Надії Суровцової щедро оторочені красивостями: «горда жіноча душа», «лицарка честі і праці, «берегиня роду», «зв’язкова поколінь»… І простацька обкладинка укупі з поганої якости ілюстраціями, і переобтяжена штампами та патосом, позбавлена психологізму мова лише підкреслюють кічевість видання.
І тільки терплячий упертий чительник здатен оцінити обсяг і значення роботи, здійсненої дослідником. Під помаранчевою обкладинкою зібрано не так історії, як частинку української історії під призмою кількох жіночих доль. Вони просяться назватися «долями чиїхось дітей»: не в тому значенні, що не всі дожили старости, а в тому, що кожна з них була й лишиться, на жаль, тінню «непересічних» батьків. Хоч як не хочеться, а дочки гілок Старицьких, Грушевських, Черняхівських завше згадуватимуться істориками в родинному контексті. Автор досить часто дублює біографічні структури оповідей, невмотивовано переходить від персон до обставин, уводить надто формальний зв’язок між розділами (відчутна відсутність літературного редаґування), але вцілому вимальовується досить об’ємна й цікава картина. Дівчата з блискучою освітою й шляхетними життьовими цілями, які не потребують рекомендацій і спонук, потрапляють у жорна історії. Жодна з обраних Юрієм Хорунжим для представлення читачам не втрачає гідности в суперечливих умовах, їхнє покликання намертво приростає до обраної батьками долі й проблеми вибору начебто не постає. Насправді ж історія й людина в ній аж не настільки чорно-біла, як це бачиться в книжці. Які сумніви, які душевні болі супроводжували юнок і ламаних життям жінок? Лише вдивляючись у старі архівні світлини, у суворі погляди чи стиснуті вуста, у вишукані капелюшки чи модні футболки 20-х минулого століття можна додумувати якісь деталі приватного життя. А вони й нині приречені на публічність… Як і ті діти, чиїх батьків двадцять, тридцять, сорок років тому було репресовано, а їхні імена суворо й невблаганно вписано до скрижалей історії. Здобутки й чесноти «зоряних» нащадків мало кого цікавлять, а якщо й викликають інтерес, то лише під кутом зору імен їхніх батьків. Чи багато хто знає, які наукові висоти брала Катруся Грушевська? Праці визначного етнографа й фольклориста — «Про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстарішими формами жіночого господарства», «Про голе тіло як магічний засіб», «Людський колектив як підвалина пам’яті»… — без сумніву, й досі можуть бути цікавими вузьким і широким колам читачів. Між тим, мало хто знає й про обставини смерти дочки Грушевського. Вона померла 1943 року в Темлазі, по чотирьох роках концтаборів. На суді, звинувачена в підготовці збройного повстання з метою повалення радянської влади та в шпиґунстві, вона не просила нічого, крім збереження наукових праць батька. Прохання було виконане. З особливою любов’ю забіографовано дослідником Людмилу Старицьку-Черняхівську, доньку Михайла Старицького, матір ексцентричної Вероніки Черняхівської, «зрубаної гілки дерева Старицьких». На відміну від односкладної оповіди про Олену Пчілку бачимо драматичний образ матері. Розмінявши восьмий десяток, сива знесилена вдова протягом кількох років шукає сталінськими таборами рідну кровину, яку… розстріляли ще другого дня після суду… А ще кожна зі «шляхетних українок» знала Лесю Українку. Цікаво, як би склалася Лесина доля, якби здоров’я дозволило їй дожити обставин, у які потрапили героїні Хорунжого? Хто кого визначає: людина — історію, чи історія — людину?
Тетяна ЩЕРБАЧЕНКО