11/12/2004 | Roo

Максим Горький зауважував, що будь-яка людина мусить написати по книжці. Безумовно маючи на увазі те, що життя людини є неповторним і цікавим для інших. Кожний окремий досвід заслуговує того, аби бути увіковічненим у романі, повісті, оповіданні, поемі, нарисі, написі на паркані.
Твір Павла Вольвача “Кляса” і є такою сатисфакцією життєвого досвіду на теренях сучасної української літератури.
Павло Вольвач може бути відомим “просунутому” читачу насамперед як журналіст радіо “Свобода” у Києві. Також бачили його на благодійному концерті на користь політв’язнів у Будинку письменників у 2003 році з палкими і сміливими промовами. Ще у Павла Вольвача є збірка поезій “Південний Схід”.
Родом він з міста Запоріжжя. Міста, у якому поєдналися міфологічні принади гордих дідичних образів Хортиці та Запорозької Січі з огидністю тоскної пиляки під палаючим беззмістовним сонцем номінально українського півдня. Бур’яни-амброзії, що зростають на індустріальних пустирях з покинутими арматурами та бетонними брилами, алкоголізм-наркоманія-поножовщина жалюгідних зеко-російськомовних люмпенів-манкуртів, одне гужування яких на цій землі робить її безнадійно занапащеною і не вартої жодної історії, окрім хіба що історій, які розповідають одне одному її нинішні мешканці: як хтось когось десь кинув, пробив голову, трахнув по п’яні etc…
Українець Вольвач заявив якось у своїх віршах, що він обирає не “пепсі”, а Гонту. І у своєму прозовому творі він промовисто запевняє читача, що ліричний герой Пашок, попри свою дружбу з п’яничками та переконливу адекватність у “дворовій” поставі, попри своє проходження колами пекол робітничих передмість, попри свою інстинктивну здатність бути відповідним найдурнуватішим вимогам та кодексам того світу, — оцей Пашок таки прагне до великої історії, суспільства з людською подобою та нормального життя.
Якщо утотожнити ліричного героя книжки та її автора, то роман “Кляса” має своє продовження у приватному житті Павла Вольвача. По дружбі він може показати шрама від чогось гострого-колючого на животі та підписати примірник книжки на пам’ять. Навзаєм Павлові хочеться бажати писати ще і ще. Прози не може бути багато.
Наразі не йдеться про літературну критику самої “Кляси”. Як на автора цих рядків, творові дещо зашкодили наслідки того, що називають “українізацією”. Часто-густо для того, щоб відчути реалізм мови героїв твору, доводиться просто подумки перекладати їхній текст російською — тоді виходить більш зрозумілим.

www.zmi.kiev.ua