Бесіда про самвидав на "Радіо Культура"
12/30/2004 | Юрій Шеляженко
Бесіда про самвидав
Українське Радіо, 3 канал
12 грудня 2004 року, 8:00-10:00
8:00:20, ведуча (Ганна ПОЛТАВЕЦЬ)
Добрий ранок, шановні друзі! Вас у цей зимовий ранок вітає канал духовного відродження "Радіо Культура". Сьогодні всі ми, як завжди, будемо спілкуватись у дружньому колі найближчі дві години. Сподіваюся, що монолог ведучої, тобто мене, Ганни Полтавець, згодом перетвориться у діалог з вами, шановні, і з цим погоджується режисер Ірина Жилевська.
8:26:40, ведуча
За деякими свідченнями, в сімнадцяті роки двадцятого століття виник самвидав як прояв опозиційної літератури. Самвидав - це тема розмови сьогодні.
8:32:20, ведуча
Ще у нас попереду майже півтори години спілкування, тому, будь ласка, приєднуйтесь до нашого ефіру. Сьогодні ми говоримо про самвидав. Чи можливе існування самвидаву сьогодні? І що сьогодні вкладається у це поняття? Якого змісту є переважно література самвидаву? 239 62 95 (запрошення телефонувати у студію - прим. ред.). "Самвидав" є українським перекладом російського терміну "самиздат", що увійшов до більшості мов без перекладу, подібно як "спутник", "гулаг", "інтелігенція", "перестройка". З етимології слова "самвидав" можна зробити висновок, що цим терміном позначається всяка друкована продукція, видана самим автором. Чи то суто технічно - набір, друк, копіювання, чи то фінансово - за свій рахунок. Подібна етимологічна інтерпретація є, однак, надто широкою і неточною. Насправді термін "самвидав" виник у вельми конкретному місці і часі, це - Радянський Союз 60-х років, і ще в конкретнішому вельми специфічному понятійному контексті радянської "новомови". По суті цей термін є своєрідною бінарною опозицією, іронічною реплікою до загальноприйнятого в СССР поняття "держвидав". Термін "самвидав", таким чином, з'явився як своєрідна відповідь молодого громадського суспільства, громадянського суспільства, його перших паростків після сталінської доби на тоталітарний контроль держави, партії у сфері друкованого і всякого іншого публічного слова. Самвидав був спробою зруйнувати цю монополію. І під цим оглядом сам термін є чимось більшим, ніж перекривлянням новоязівського "держвидаву". По суті, йшлося про антитезу всякому тоталітаризму, підцензурному, неправдивому, невільному дискурсу, що його у найширшому значенні символізує термін "держвидав". Самвидав, отже, може бути означений як сукупність літературних, публіцистичних та інших текстів, що виготовляються і розмножуються кустарним способом без санкції властей і поширюються всупереч офіційним заборонам і переслідуванням. Умовами існування самвидаву є, з одного боку, відсутність занадто жорстких репресій, характерних для класичного тоталітаризму, і водночас відсутність правдивої свободи слова, характерної для демократичних суспільств. Інакше кажучи, самвидав характерний для авторитарних суспільств різної міри репресивності і різного ступеня одержавлення публічного дискурсу. Так вважає у своїй статті Максим Стріха і, також, Микола Рябчук. Шановні слухачі, будь ласка, ми чекаємо ваших думок на тему, чи можливе існування самвидаву сьогодні і, якщо можливе, то що ж тоді спричинює виникнення цього поняття. Телефон прямого ефіру 239 6295. І я точно знаю, що є ще слухачі, які не наважуються нам телефонувати, хоча є постійними нашими слухачами. Шановні, не цурайтеся, будь ласка, прямо зараз набирайте номер телефону нашого прямого ефіру, який ще триває і буде тривати до десятої години, і висловлюйтесь, будь ласка, не цурайтеся.
8:40:30, ведуча
На справжньому українському радіо, радіо «Культура», триває ранкова інформаційно-розважальна програма, в якій ми з вами говоримо про самвидав. Чи можливе існування самвидаву сьогодні – як вважаєте ви? Чекають вже слухачі на зв’язку, тому не будемо вас затримувати і слухати одразу. Доброго ранку!
8:40:45, дзвінок в студію
З помаранчевим успішним ранком вас вітає Олександр!
8:40:50, ведуча
Доброго здоров’я Вам.
8:40:52, дзвінок в студію (Олександр)
Ну, по-перше, я хочу поздоровити знаєте кого?
8:40:55, ведуча
Кого?
8:40:56, дзвінок в студію (Олександр)
Віталія Кличко, з перемогою! Він отстояв своє – чемпіона світу! Так, Кличко! Так, Ющенко! І тепер за самвидав. При перебудові самвидав вже свободно распространявся, а от уже при Кучмі були проблєми з распространєнієм. І, дай Бог, Ющенко буде Президентом, буде змінено наголос: не сам-видАв, а сам-вИдав. Спасібо.
8:41:28, ведуча
Дякуємо Вам, пане Олександре, а ми просимо наших слухачів не надуживати прізвищами: ви знаєте, що ми залишаємось неполітичним каналом, хоча ми, звичайно, висвітлюємо суспільні явища, які є в нашому житті – і ми, звичайно ж, не можемо лишатися осторонь. Маємо ще один дзвіночок, доброго ранку.
8:41:46, дзвінок в студію
Доброго ранку. Дмитро говорить. Я хотів би сказати: самвидав – ви правильно пояснили – тоді виникає, коли людина не може увійти до якоїсь спілки, яка розподіляє кошти, і це вже така людина, яка користується цими коштами державними і правами якимись і видає іноді досить посередню продукцію творчу. Але вона при ділі, пристроєна. А самі видавалися люди талановиті часто, згадаємо, як Висоцького не визнавали, і були книжки ходили по руках. Але у мене для говору є, от зараз виникло, таке: «сам видав – сам читав». Одним словом. А що таке «сам читав»? Буває, що такі люди пишуть для себе. Вони теж бесталанні, але такі графомани, вони виробляють таку продукцію і самі її читають, ніхто більше. А ще «сам читав» – це не хтось читає його вірші та поезію, а він сам читає. Так от мені хотілось би сказати кілька слів про те, як читати поезію. Все дуже пов’язано. Коли вже «сам» головне, «сам», от розумієте, згадаємо, як читає свої вірші у записах Василь Стус чи Вінграновський, більш емоційно, але вони такі видатні, Борис Олійник, такі видатні поети, що вони читають власну поезію як поети – повільно, розумно, помірковано – вони доносять зміст, а бувають такі поети так звані, які читають на ейфорії, на емоціях. От вчора була вранці така передача одного так званого поета, який так читає, як актор, не як поет, мабуть, він і не поет, тому що читає сам, але як актор. Читає швидко, розумієте. І ця ейфорія – вона мені дуже не подобається. Гарно, коли читають повільно, розумно, мудро.
8:43:50, ведуча
Дякуємо, пане Дмитре. Звичайно, ви маєте рацію. Ну, ви знаєте, сам видав, сам читав, головне – щоб сам не хвалив. Наш телефон прямого ефіру залишається постійним: 239 62 95. І, ви знаєте, я ще чула таку думку, що взагалі краще поетам не читати свої вірші. Інколи, коли поети читають свої вірші, то вони начебто їх співають, і це виглядає штучно. А все-ж таки ми сьогодні говоримо про самвидав, і я ще чула, що наші слухачі постійно говорять про те, що існував, існував самвидав, друкувалиСЯ і поширювалиСЯ різні книжки. А як вважаєте ви, все-ж таки сьогодні чи можливе існування самвидаву? Є у нас ще слухач, послухаємо вашу думку, доброго ранку.
8:44:40, дзвінок в студію
Роман, город-герой Київ. Самвидав сьогодні потрібен як ніколи. Власне, я пару років тому написав замітку «Пора, відродим самвидав». Ну, дав пару примірників обмеженому колу знайомих. Не всі беруть. Тож яка там циркуляція! А от слухав раз по третьому каналу, а там вариться ідея створення клубу. Оце був би добрий сам канал для самвидаву. Така моя думка.
8:45:10, ведуча
Дякуємо, пане Романе, думаю, багато слухачів підтримають цю ідею і ви обов’язково будете об’єднуватися і слухати нас всі разом і, звичайно ж, телефонувати нам також. Я знов-таки повідомляю про те, що мені стало відомо, що є ще слухачі, які просто цураються виходити в ефір, за деяких причин не наважуються, можливо. Але, будь ласка, зробіть це, хай сьогодні для вас цей ефір стане дебютним. Маємо ще дзвіночок, доброго ранку.
8:45:40, дзвінок в студію
Доброго ранку, наша Україна, доброго ранку, всі наші українці! Вітання прийміть із нашими перемогами, але, крім того, я, як працівник видавництва «Смолоскип», хочу повідомити всіх наших українців, киян і поза Києвом, що у нас на Межигірській, 21 існує музей самовидаву. Пан Обертас є директором цього прекрасного музею. Є у нас ще вісник самовидаву, є такий тижневик. Так що давайте працювати разом. Говорять українською поговіркою, «краще раз подивитися і побачити, ніж десять разів почути». Ми вас запрошуємо до нас, будь ласка.
8:46:25, ведуча
У мене ще є питання до вас, шановна пані, чи є самвидав якимось порушенням законодавства, можливо, порушення авторських прав?
8:46:33, дзвінок в студію (продовжується)
Ні, я вважаю. Ми говорили про музей самовидавців і тоді, за часів радянської влади, це…
8:46:40, ведуча
Ну, а в наші часи?
8:46:42, дзвінок в студію (продовжується)
Це було, звичайно, по радянських законах порушенням, але зараз ми маємо можливість працювати так, як хоче кожен із поетів, письменників чи хтось інший. Але це щоб було на користь України. Дякую.
8:46:58, ведуча
Дякуємо вам, шановна пані. Дуже приємно, що до нас приєднуються професіонали, саме ті люди, які працюють у видавництвах, і дуже доречно ви висловлюєтеся, і дякуємо за ваше запрошення у музей. Справді, повинні ми не забувати, що є багато у Києві музеїв, це не тільки у Києві, і треба інколи їх відвідувати, тому що говорять, що 20% тільки експозиції знаходиться у самих музеях, а все інше знаходиться в архівах та фондах. Маємо ще дзвінок, наскільки я розумію, доброго ранку вам.
8:49:25, дзвінок в студію
Это вы меня слушаете? Это Юрий Лымов. Насчет самиздата я вам вот что скажу. Звыняйтэ за росийську мову, алэ я розумиюсь по украинський мови так же класно, як по росийський. Но мне легче говорить, потому что я русскоязычный писатель. Дело в том, что я и стихи сочиняю, и песни на гитаре, у меня вышло десять рассказов. Я пишу, в приниципе, философско-эротический триллер. У меня вышло, значит, десять рассказов об искушениях. Но я вам скажу насчет самиздата. Дело в том, что самиздат, это, как он правильно сказал, перед этим, слушатель, для себя. Понимаете, когда я увидел впервые вышедший красиво мой рассказ, вы знаете, я был на седьмом небе от счастья. И все-таки, мне кажется, самиздат – это, мне кажется, прошлое нашей многострадальной страны, совдепии, скажем так, где все запрещали. А сейчас можно. И если у тебя хорошие действительно литературные вещи, то их печатают. Поэтому, мне кажется, он уходит в прошлое. Это было, когда КГБ давило и все такое.
8:51:50, дзвінок в студію
Добрий ранок. Петро Дмитрович. Пані Ганно, самвидав – це дуже історичне таке явище, цікаве в нашому житті. Я уже людина літня, і був час, коли самвидавом захоплювався, читав, і «Український вісник», і читав Івана Дзюбу, і таке інше.
8:53:44, дзвінок в студію
Добрий ранок, це колекціонер Йона Михайло Йосипович. Ще тридцять років тому назад зіштовхнувся з самвидавом. Це була машинописна копія Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, а тепер ось вона вже надрукована і в “Сучасності” за 68 рік, і окремим виданням і в журналах. Але справа в тому, що за радянської влади чиновники, певні кола, спецслужби моментально реагували на самвидав і люди мали неприємності. Наприклад, в 63 році мене люди в цивільному просили, щоб я признався, що я займався самвидавом. Я, звичайно, промовчав, що читав Івана Дзюбу. Тепер я роблю звернення такі машинописні, але чиновники з мене тільки сміються. Якщо стара влада реагувала на самвидав, вона арештовувала і садила в тюрми, то тепер ці всі чиновники, як відомо із радіо і телебачення, захопили заводи, фабрики, дали людям поговорити, але ж вони на звернення не реагують! Міністерство культури не реагує, міністерство освіти не реагує, всі ці чиновники не реагують. Коли я після того звернення письмового приходжу до них, вони переходять на образи персональні, і дійшло до того, що я вже за десять років не можу знайти в державі якусь організацію, яка б сіла і обговорила проблеми. Самвидав зараз не діє. Треба діяти як Майдан, а може, більш строго. Двадцять років ніхто не хоче надрукувати мої статті про історію грамзапису. Вони лежать обижені…
8:57:10, ведуча
Я перепрошую, шановний пане, ви можете залишити свій телефон нашій режисерці, ми потім обов’язково зв’яжемось, зателефонуємо вам, і дякуємо вам за історично-бібліографічну довідку, за вашу сміливість, за ваше прагнення щось робити для нашої держави. Отже, ви стверджуєте про те, що не існує сьогодні самвидаву. Я не знаю, можливо, з вами не погодиться наш гість, який зовсім скоро з’явиться у нашій студії.
9:07:45, ведуча
На каналі духовного відродження “Радіо Культура” розпочалась постійна рубрика “Знакова постать”. Ще під час жовтогарячих подій в одній з передач ми говорили з вами про те, як швидко події сьогодення віддзеркалюються у творчості. І от на наступний день я почула тепер уже відому пісню “Нас багато”. Почитала потім вірші наших слухачів. А тепер буквально вчора побачила, що вийшла повість під назвою “Разом!”. В гостях у нас сьогодні Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, автор повісті “Разом!”, презентація якої відбулася вчора на Майдані, вільний журналіст і письменник. Доброго ранку вам.
9:08:25, Юрій Шеляженко
Доброго ранку, шановні радіослухачі.
9:08:26, ведуча
Вітаємо вас у нашій студії, дуже приємно бачити вас. Ми сьогодні говорили з нашими слухачами про самвидав і, ви знаєте, більшість з них говорили, що існував самвидав, видавалися книжки, а зараз його практично немає. Чи погоджуєтесь ви з цим, пане Юрію?
9:08:42, Юрій Шеляженко
Я з цим ніяк не погоджуюся з багатьох причин. Перш за все, я сам видаю самвидав, і мої друзі видають самвидав, і студенти багатьох ВУЗів зараз, просто тому що важко опублікувати свої статті, свою прозу, свою поезію у великих виданнях, роблять самвидав. Звичайна форма творчого самовираження, такий собі тренінг своїх здібностей. От те, що я написав – чи зможу я зробити це доступним для всіх, чи це я написав для себе в стіл, чи це я донесу до читача, і що мені скажуть ті, що прочитають.
9:09:37, ведуча
Отже, шановні слухачі, ми маємо таку думку, і це, мабуть, все-ж таки дуже приємно, що все-ж таки в наш час існує самвидав. От мені цікаво, самвидав – це, можливо, якась примха часу, це спогад про минуле от сьогодні чи можливість реалізуватися тим, хто має літературний хист та не має спонсора, наприклад.
9:09:57, Юрій Шеляженко
Для когось це спогад про минуле, але сьогодення живе малою мірою спогадами про минуле. Перш за все сьогодення живе заради майбутнього, і самвидав, яким займаюся я, він спрямований на майбутнє. Скажімо, от є така маленька літературна студія з назвою “Літературна тусовка”. Давно вже йде розмова про те, щоб видати твори цієї літературної студії окремою збіркою. Але на це потрібні різні кошти, з цим є різні проблеми, спонсор не одразу знайдеться. І тому виникла ідея робити газету цієї літературної студії, яка виходитиме там раз на два місяці хоча б, незвичну по формі. Подав ідею Артем Захарченко, але він не знав, як це зробити, я знаю, як це зробити, я знаю технологію верстки газет. Саме, ідея така: листочок А4 складається у формі літака, він таким чином розмічується, там всі згини позначені пунктиром, є інструкція, як його складати, щоб він найкраще виглядав, і на розмічених частинах клаптика кожен автор з літературної студії, який хоче, може розмістити свою прозу і поезію. Загалом на один літачок попадають 12 авторів.
9:11:55, ведуча
Своєрідний автомодельний гурток виходить.
9:11:58, Юрій Шеляженко
Авіамодельний! Чому літак? ЛІ-тературна Т-усовка і Авіа-Компанія. От такий самвидав. Ми його робимо. Робиться пілотний номер і потім кожен, хто хоче, вже робить ксерокопії, роздає друзям, і це видання має великий попит, бо так, в результаті, кожного номера штук по двісті робиться. В даному випадку всі, хто робить ксерокопію – це є самвидавці, не тільки ті, хто зверстали, але й ті, хто з власного бажання розмножив це. Крім того, ще для тих, хто сумнівається, чи є самвидав, у газеті “Слово Просвіти”, буквально в останньому номері, була опублікована стаття Євгена Букета “Сторінками революційного самвидаву” про те, які видання зараз роблять студенти на Майдані. Коли багато грамотних людей збираються в одному місці в певний час, у них одразу виникає ідея робити газету. І далеко не завжди поряд знаходиться чиновник, щоб це записати і зареєструвати. Тому, звичайно ж, це роблять за власною ініціативою, збираються у комп’ютера, щоб зверстати, знаходять ксерокс, щоб розмножити. Це і є самвидав.
9:13:35, ведуча
Ну, а які назви видань є, що видаються зараз на Майдані?
9:13:41, Юрій Шеляженко
На Майдані видається, наприклад, така цікава газета “Їжак”, її девіз “Неколюча правда”. Також всеукраїнська громадська організація “Молода Просвіта” видавала для Майдану газету “Помаранчик”, за весь цей час вийшло шість номерів, і це така дуже симпатична помаранчева газета. Крім того, я також вніс в цю маленьку скарбничку таку форму самвидаву – клаптики з побажаннями. От як китайські пророцтва, знаєте – в печиво запікають побажання на краще майбутнє. Стільки різні політики бажали Україні доброго майбутнього, що я просто взяв цитати з їхніх передвиборчих обіцянок і зробив це у формі таких маленьких клаптиків паперу, заклеєних. І от люди брали, з радістю читали, що їм доброго буде…
9:14:59, ведуча
Але без булочок, так?
9:15:00, Юрій Шеляженко
Так, але без булочок, звичайно.
9:15:05, ведуча
Тому що Ви ще не пекар.
9:15:06, Юрій Шеляженко
Так. Ця форма самвидаву – сам готуй, сам їж і так далі – поки що я це не опанував, але все в майбутньому.
9:15:18, ведуча
Дякуємо, пане Юрію, сьогодні в гостях у нас Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст, письменник. І номер телефону прямого ефіру 239 62 95, прошу, приєднуйтесь і ставте запитання для нашого гостя. І ми одразу маємо дзвіночок, доброго ранку вам.
9:15:37, дзвінок в студію
Доброго ранку. Андрій моє ім’я. Я хочу сказати пану Юрієві, що самвидав – це добре! Це прекрасно!
9:16:18, Юрій Шеляженко
Дякую.
9:16:19, дзвінок в студію (Андрій)
Моє бачення теми. За останні, скажімо, п’ятнадцять років по місцях і в центрі виходило дуже і дуже багато книжок, але за цей час так, як на моє проглядування, не було таких визначних літературних явищ. Я не думаю, що їх нема у пульсуванні нашого художнього процесу, вони є, і я знаю, що десятиліттями прекрасні твори не можуть пробитися до читача, до інших душ. Така наша видавнича політика. І візьміть: справжнім талантам у цій ситуації дуже і дуже важко. А справжній талант повинен пробиватися саме у той момент, коли він подав таку яскраву літературну з’яву. Так було в усі часи. А тому самвидав – це дуже важливо. Так було, скажімо, в радянські часи, коли із ідеологічних мотивів не могли пробитися справжні літературні твори і тільки самвидав доносив їх. Так і в оцім десь нашім періоді, коли вже з інших міркувань, із браку фінансів, не ідеологічні, справжні художні цінності не можуть пробитися. Тому я вітаю кожний самвидав. І десь щось визначне – хай воно у малім тиражуванні, але воно проб’ється до людських душ. Хай воно проб’ється до однієї душі, до п’ятеро, до десятеро душ, це вже є функціонування художнього слова. Дякую вам за увагу.
9:18:18, ведуча
Дякую вам, пане Андрію, за те, що не губите надії. Отже, ваш коментар, якщо бажаєте, пане.
9:18:24, Юрій Шеляженко
Так, я дуже вдячний панові Андрію. Його бачення самвидаву мені дуже імпонує. Насправді, література має бути завжди поряд з читачами. Якщо багато читачів, наприклад, зараз знаходяться просто на вулиці та чекають, поки до них хтось прийде, то література має бути там. От саме тому я і вирішив презентувати свою книжку “Разом!” просто на Майдані Незалежності. Спочатку була домовленість, що зроблю це в одному з наметів, але цей намет зняли на прохання міського голови, тому довелося влаштовувати презентацію у екстремальних умовах. Дуже вдячний, що мені допомогли в наметовому містечку з гучномовцем і з столом. А стіл був взагалі цікавий: мені дали три піддони, такі, з дерев’яних досок сколочені, і велику брилу пенопласту. Піддони були ніжками столу, а брила пенопласту на них клалася. Отакий саморобний стіл для самвидаву. Це був дуже зручний стіл. На ньому містилися ручки, листочки реєстрації журналістів, книжка відгуків та пропозицій. Читачі просто підходили. Спочатку я розповів трошки про книжку… До речі, я хотів сказати, про що ця книжка. Моя повість “Разом!” – це історія юнака, сила і голос якого стали вирішальними у боротьбі людей в печері, де він жив, де жив його народ без повітря та без світла, ну тобто повітря у них було, але дуже мало, виходу не було нагору, вони задихалися. І от цей юнак допоміг здобути своєму народові повітря та сонячне світло. Коли він дізнався, що великий камінь затуляє вихід з печери і люди, яких багато хто не розуміє, а влада ще й переслідує – отакий революційний сюжет – хочуть разом зібратися і той камінь прибрати від входу в печеру, то він приєднався до тих людей і його зусилля, і його голос, який надихнув їх на останнє фізичне зусилля, вони разом його штовхнули і цей камінь просто відкотився від входу в печеру. Про це моя книжка, і я вирішив, що от зараз найкраще саме під відкритим небом прийти до людей і дати їм цю книжку. Мені дуже допомогла у цьому громадська організація “Український Молодіжний Собор”. Я хочу подякувати особисто Віктору Гуменюку, який теж загорівся цією ідеєю. Ми випустили цю книжку накладом 300 примірників за допомогою ризографа. Це справжній самвидав, все було зроблено дуже швидко, ніде не зареєстровано, ну, такий наклад закон дозволяє робити, все-ж таки, у нас свобода слова і це ще один великий плюс. Ось можливо, колись люди займалися самвидавом не тому, що їх кликала до цього душа. Я просто хочу вибачитися, якщо у когось це було не так, але можливо, хтось це робив як заборонене щось, бо приємно робити те, що заборонено. А от для мене самвидав – це перш за все можливість передати людям частку своєї віри, частку своєї фантазії, для того, щоб допомогти людям в житті вселити більше розуміння, що світ є добрий, і віри в свої сили і в добре майбутнє.
9:26:55, ведуча
Наш ефір триває. Сьогодні ми говоримо про самвидав. У нас в гостях Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст і письменник. Отже, шановний пане, ми продовжуємо говорити про цю повість, вчора була її презентація… Взагалі, це, мабуть, все-ж таки був довгий шлях від задуму до презентації, чи ні?
9:27:23, Юрій Шеляженко
Це був шлях довжиною приблизно з місяць. Можливо, хтось не повірить, але я написав цю повість за два тижні до початку останньої стадії змін у нашому суспільстві, до яких спричинили вибори, до того дивного і чудового явища, помаранчевої революції.
9:27:58, ведуча
От саме “до”. Мене цікавить це “до”. Я одразу подумала, побачивши назву: ага, це, мабуть, хтось під час самої революції так швиденько або гуртом всі сіли і написали повість. А виявляється, вона з’явилась ще до подій, своєрідно передбачила, що події будуть відбуватися.
9:28:15, Юрій Шеляженко
Так, я в інтернеті опублікував цю повість за два тижні до другого туру виборів, тобто другого туру виборів, який відбувся, а не того, що призначив Верховний Суд. І тоді мені казали, що це актуально, бо скоро багато людей будуть вирішувати свою долю шляхом голосування, а ось я присвятив свою книгу “людям, які прагнуть дихати вільно і обирають майбутнє власноруч”. Тобто в цьому присвяченні я натякав, що люди піднімуть руки, і від цього, можливо, щось зміниться. Але все вийшло більш стихійно, з одного боку, а з іншого боку, більш закономірно, тому що зараз вже видно, що людей хотіли обманути, і люди змогли сказати своє слово: “ми відстоїмо свій голос”. І вони вийшли і цивілізовано, з добрим настроєм, легко вирішуючи різні там, можливо, суперечності між собою, дружньо стояли на вулиці і боролися за те, щоб їхня воля була врахована. От я писав це про спільні дії, маючи на увазі вибори, а виявилося, що це насправді про мирну революцію. Зараз мені от пишуть у відгуках та пропозиціях, які можна було на презентації написати гостям: “дякую за актуальну саме в цей час книгу”. Тобто, виявляється, що ця книга актуальна саме в цей час, а я думав, що вона актуальна була ще місяць тому. І це мене дуже радує. Взагалі, кожен самвидавець може пишатися, якщо те, що він видав, є актуальним. Дехто видає і розмножує щось, що здається “вічним”, але те, що здається “вічним”, можна поступово опублікувати в серйозних виданнях, почекати, поки вийде велика збірка. Самвидав – це, перш за все, засіб швидкого реагування мистецтва на актуальні події, і, відповідно, мабуть, найбільше досягнення самвидавця, як і журналіста – уловити пульс часу і подати його таким чином, щоб серце запалало добром у його читачів.
9:31:36, ведуча
Звичайно, є у вашій повісті певний символізм, і є отой Славко, той керманич. Як ви вважаєте, чи може бути у мистецькому житті, може виникнути така особа реальна?
9:31:50, Юрій Шеляженко
Ви знаєте, на презентації мене теж питали, тільки трішки в іншій формі, мене спитали, по-перше, чи нема у Славка відомого знаменитого прототипу. Я відповів – і це насправді так – я писав про звичайну людину, яка дійсно є жителем цієї печери, якій не вистачає світла і повітря, а тому важко зорієнтуватися. І якщо, наприклад, люди десь дізнаються, що існують якісь ідолопоклонники, які труться об великий камінь, і якщо вони його оживлять своїми молитвами, то він зжере все повітря, якого і так вже небагато залишилося в печері – то звичайно, що людина піднімається і йде на війну з ними. І в моїй розповіді тільки зустріч з симпатичною дівчиною, яка виявилася нібито ідолопоклонницею, а насправді однією з тих, хто штовхав той камінь, даючи можливість світлу та повітрю проникнути в цю темну печеру, і дозволила йому розкрити очі і подивитися на це об’єктивно, зрозуміти, що відбувається. Так от, повертаючись про відомих і знаменитих людей. Я мав на увазі просту людину. І ніяких прототипів великих чи знаменитих людей у Славка нема. Але мені ще одне питання задали, чи є в цій повісті автобіографічні мотиви. Ну, і я дав цілком логічну відповідь, що, оскільки, знов-таки, ця повість не про відомих та знаменитих людей, то вона також не є автобіографічною. Так трішки пошуткував…До речі, самвидав має використовувати всі можливі засоби достучатися до серця читача, тому почуття гумору для самвидавця – це, фактично, початок всього.
9:34:17, ведуча
Ну, у вас є в цій повісті гумор якийсь певний?
9:34:20, Юрій Шеляженко
Так, звичайно. Але я не буду цитувати, можливо, хтось з наших слухачів має доступ до мережі Інтернет. Вибачте за маленьку рекламу, я просто скажу, що мою повість “Разом!” можна скачати в інтернеті на моїй сторінці “www.happy.in.ua”.
9:34:55, ведуча
Ну і, пане Юрію, ще таке є питання. Ви, я так зрозуміла, прихильник того, що митець, чи то поет, чи то прозаїк, якщо написав якусь річ, то одразу треба її пускати в маси, і ви не прихильник того, що треба писати в стіл і чекати, щоб той же вірш чекав свого часу і потім його випускати на-гора. Як ви ставитесь до того, що після життя вже публікуються поетів, письменників якісь речі, про які під час їх життя ніхто не знає?
9:35:23, Юрій Шеляженко
Ви знаєте, для мене творчість без самвидаву просто не існує. Коли я щось пишу, я одразу це розмножую в досить великій кількості екземплярів, щоб показати друзям, дізнатись їхню думку. Якщо більшість з них не каже, що це, здається, щось нормальне, то я дійсно кладу всі ці примірники в стіл і забуваю. От якщо мені кажуть, що вийшло непогано, тоді вже я намагаюся десь дати цьому хід. Так от щодо після життя, то я просто не знаю, як я буду займатися самвидавом після того, як моє життя закінчиться. Тому… ну я не знаю, може, тоді щось залишиться, це залежить від того, чи вдасться мені написати щось таке, що дійсно є цінним надовго. Але я принаймні сподіваюся, що зараз моя книжка допоможе людям знайти якесь розуміння того, що відбувається і якусь віру в майбутнє, чого, насправді, багатьом людям не вистачає. Я намагаюся зробити так, щоб люди не губили свою віру.
9:40:41, ведуча
Наш ефір триває, залишається небагато часу до кінця розмови, тому, шановні, приєднуйтесь і ставте запитання нашому гостю Юрію Шеляженко за номером телефону 239 62 95. І ми маємо ще дзвіночок у нашій студії. Ми вас слухаємо, доброго ранку.
9:40:57, дзвінок в студію
Доброго ранку. Пане Юрію, ваша студія, “тусовка”, де ви збираєтесь, щоб можна було у вас побувати і приєднатися до вас.
9:41:38, Юрій Шеляженко
Літературна тусовка збирається, як правило, в культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії, там нам люб’язно допомагають з приміщенням. Збирається досить рідко. Взагалі, у нас така неформальна компанія, по-незвичному неформальна, бо в інших неформальних компаніях п’ють, наприклад, спиртні напої, а у нас принципово є офіційний напій – Кефір. Між іншим, от видавництво “Смолоскип” щороку проводить семінари у місті Ірпінь, де збираються молоді митці і, треба сказати, що, як і у всіх митців всіх часів, натхнення підігрівається тим самим напоєм, який прославляв Омар Хайям і який, в принципі, давно є джерелом натхнення для поетів, художників і так далі. Ми на попередньому семінарі ламали цей стереотип і у Києво-Могилянські академії продовжуємо ламати цей стереотип. Ми п’ємо Кефір. Відповідно це зветься “кефірні посиденьки”. Щодо часу – я сам не знаю, коли буде наступна літературна студія. Коли всі скажуть “Так!”, тоді вона і буде. А домовляємося ми про все це в інтернеті, на сайті “www.littusovka.org.ua”.
9:43:26, ведуча
Спасибі вам, у нас є ще слухач на зв’язку, слухаємо вас.
9:43:30, дзвінок в студію
Ало, ви мене чуєте? Це Володя. Власне, щодо саміздата таке запитання у мене є. Зараз дуже багато випускається разних біблій, цей самвидав. І вони іскажаються. Як це можна її читать, таку біблію. Це раз, одне питання. І друге. Я недавно розмовляв з кубанським казаком, і він ще десь счітає, що він руський є, бо коли ще приєднала Катерина їх до Московії, то вони були руськими, а всіх остальних счітає кацапами.
9:44:05, Юрій Шеляженко
Він робить самвидав?
9:44:10, дзвінок в студію (Володя)
Нє, він не робить самвидав, він простий казак, він до сіх пор себе счітає руським, а всіх інших кацапами…
9:44:15, Юрій Шеляженко
Можливо, якщо от саме у нього такі незвичні погляди, або звичні, тобто якщо йому хочеться поділитись своїм баченням там, наприклад, на питання національності, яке, можливо, хтось не поділяє, самвидав – найкращий спосіб. Кожного разу, коли я думаю: от у мене є такий погляд, але ж от чи той приятель, чи той приятель має інший погляд, найкращий спосіб без суперечок, без всякого гаяння часу передати свій погляд – це є написати і розмножити. Таким чином можна і знайти однодумців, і краще порозумітися з тими, хто не поділяє цього погляду, бо записане принаймні зафіксує певну позицію. Коли пишеш, і сам себе краще розумієш, і іншим можна десь спокійно сісти та почитати, дізнатися подробиці, вникнути в аргументацію або вникнути в причини того, чому аргументації нема, а емоції такі сильні.
9:46:23, ведуча
Ми сьогодні говоримо про самвидав, і в гостях у нас Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, презентація якої відбулася на Майдані вчора, вільний журналіст і письменник. І уже з нашим гостем завершується наша розмова, на жаль. Ми так забалакалися, що, я уже подивилася на годинник, лишається буквально декілька хвилин до кінця нашого ефіру. Можливо, пане Юрію, певні ваші плани? Наближається Новий рік, уже 19 днів залишилося до Нового року. Що збираєтеся ви втілити нове у новому році? Будь ласка, про це.
9:46:57, Юрій Шеляженко
По-перше, я хочу з Нового року мати в якості подарунку краще майбутнє, тому я просто прийду на вибори і проголосую. Це важливо – обирати долю.
9:47:09, ведуча
Ну, а в творчому плані?
9:47:10, Юрій Шеляженко
А в творчому плані я продовжу займатись журналістикою. До речі, я є членом Київської незалежної медіа-профспілки, це профспілка журналістів, яка відстоює можливості журналіста в рамках Кодексу етики українского журналіста, от поки журналіст залишається об’єктивним і чесним, бути вільним від цензури, від якихось неправильних обмежень, що спричинені якимись бізнесовими чи політичними інтересами власників видань. Для цього просто пишеться редакційна політика, узгоджується з власником, і вже після того журналісти на основі цієї політики самі роблять видання, а власник в це не втручається. Зараз така добра ситуація, коли журналістів мало хто чіпає. Влада оголосила, що журналістів під час виборів не можна перевірки проводити, утискати їх будь-якими способами, а опозиція зараз не буде обмежувати можливості журналістів об’єктивно подавати інформацію. Тому зараз багато видань сказали: ми будемо казати правду. І з наступного року дуже важливо зафіксувати це. Не дати можливості нікому знову пресу, радіо, телебачення примусити відмовитись від прав самих журналістів формувати редакційну політику, від права домовитись раз і назавжди із власниками про основи чесної подачі новин. Можливо, я візьму участь у формуванні національного стандарту новин, у практичному використанні Кодексу етики українського журналіста. Деякий час тому я брав участь у дослідженні в рамках цього Кодексу телепередач сумської телекомпанії “Відікон”. Там був конфлікт між адміністрацією і студентами, які протестували проти об’єднання трьох ВУЗів. В телепередачах показували тільки чиновників з їх точкою зору, а студентів не показували. Такого не повинно бути. Якщо йдеться в фільмі про студентів, обов’язково хоча б один студент має висловитися. А насправді там виступає голова адміністрації, найбільший міліціонер, мер міста, але слова студентів зовсім не чутно. По-перше, я співчуваю: чому молоді не дають можливості висловитись? Але це не головне. Головне: якщо є одна точка зору та інша точка зору і ще інша точка зору, то найбільш популярні точки зору обов’язково мають бути в кінцевому репортажі. Багато самвидавців роблять самвидав для того, щоб свою точку зору, яка відрізняється від всіх інших, подати. Я також люблю так робити, але, от коли, наприклад, я роблю газету свого будинку, чи коли робив газету свого факультету, я завжди старався поряд із своєю точкою зору подати точку зору адміністрації, ЖЕКу, людей, жителів мого будинку або студентів, які думають не так, як я. Для журналіста дуже важливо писати не те, що він вважає за потрібне, щось суб’єктивне, а вловлювати пульс життя і подавати поряд з тим, що він сам побачив, також те, що побачили інші. Також важливо відрізняти особистий погляд, свій або когось іншого, від того, що є насправді, факти від коментарів.
9:51:58, ведуча
Дякуємо, пане Юрію, за вашу таку цікаву нашу з вами розмову. Я нагадаю, сьогодні у нас був в гостях Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст і письменник. Лише побажаю вам свободи творчості, щоб реалізувалися всі ваші мрії…
9:52:14, Юрій Шеляженко
Дякую!
9:52:14, ведуча
…спасибі вам за цю розмову, і наостанок, якщо дозволите, я процитую невеличкий уривок з вашої повісті: “Свободи вдихнув я сьогодні, цей кисень у крові для всіх нас один. Штовхаймо разом, браття по крові! Разом! Разом! Всі разом!”. А з вами працювали для цього ефіру я, ведуча Ганна Полтавець, та режисер Ірина Жилевська. До нових цікавих зустрічей.
Українське Радіо, 3 канал
12 грудня 2004 року, 8:00-10:00
8:00:20, ведуча (Ганна ПОЛТАВЕЦЬ)
Добрий ранок, шановні друзі! Вас у цей зимовий ранок вітає канал духовного відродження "Радіо Культура". Сьогодні всі ми, як завжди, будемо спілкуватись у дружньому колі найближчі дві години. Сподіваюся, що монолог ведучої, тобто мене, Ганни Полтавець, згодом перетвориться у діалог з вами, шановні, і з цим погоджується режисер Ірина Жилевська.
8:26:40, ведуча
За деякими свідченнями, в сімнадцяті роки двадцятого століття виник самвидав як прояв опозиційної літератури. Самвидав - це тема розмови сьогодні.
8:32:20, ведуча
Ще у нас попереду майже півтори години спілкування, тому, будь ласка, приєднуйтесь до нашого ефіру. Сьогодні ми говоримо про самвидав. Чи можливе існування самвидаву сьогодні? І що сьогодні вкладається у це поняття? Якого змісту є переважно література самвидаву? 239 62 95 (запрошення телефонувати у студію - прим. ред.). "Самвидав" є українським перекладом російського терміну "самиздат", що увійшов до більшості мов без перекладу, подібно як "спутник", "гулаг", "інтелігенція", "перестройка". З етимології слова "самвидав" можна зробити висновок, що цим терміном позначається всяка друкована продукція, видана самим автором. Чи то суто технічно - набір, друк, копіювання, чи то фінансово - за свій рахунок. Подібна етимологічна інтерпретація є, однак, надто широкою і неточною. Насправді термін "самвидав" виник у вельми конкретному місці і часі, це - Радянський Союз 60-х років, і ще в конкретнішому вельми специфічному понятійному контексті радянської "новомови". По суті цей термін є своєрідною бінарною опозицією, іронічною реплікою до загальноприйнятого в СССР поняття "держвидав". Термін "самвидав", таким чином, з'явився як своєрідна відповідь молодого громадського суспільства, громадянського суспільства, його перших паростків після сталінської доби на тоталітарний контроль держави, партії у сфері друкованого і всякого іншого публічного слова. Самвидав був спробою зруйнувати цю монополію. І під цим оглядом сам термін є чимось більшим, ніж перекривлянням новоязівського "держвидаву". По суті, йшлося про антитезу всякому тоталітаризму, підцензурному, неправдивому, невільному дискурсу, що його у найширшому значенні символізує термін "держвидав". Самвидав, отже, може бути означений як сукупність літературних, публіцистичних та інших текстів, що виготовляються і розмножуються кустарним способом без санкції властей і поширюються всупереч офіційним заборонам і переслідуванням. Умовами існування самвидаву є, з одного боку, відсутність занадто жорстких репресій, характерних для класичного тоталітаризму, і водночас відсутність правдивої свободи слова, характерної для демократичних суспільств. Інакше кажучи, самвидав характерний для авторитарних суспільств різної міри репресивності і різного ступеня одержавлення публічного дискурсу. Так вважає у своїй статті Максим Стріха і, також, Микола Рябчук. Шановні слухачі, будь ласка, ми чекаємо ваших думок на тему, чи можливе існування самвидаву сьогодні і, якщо можливе, то що ж тоді спричинює виникнення цього поняття. Телефон прямого ефіру 239 6295. І я точно знаю, що є ще слухачі, які не наважуються нам телефонувати, хоча є постійними нашими слухачами. Шановні, не цурайтеся, будь ласка, прямо зараз набирайте номер телефону нашого прямого ефіру, який ще триває і буде тривати до десятої години, і висловлюйтесь, будь ласка, не цурайтеся.
8:40:30, ведуча
На справжньому українському радіо, радіо «Культура», триває ранкова інформаційно-розважальна програма, в якій ми з вами говоримо про самвидав. Чи можливе існування самвидаву сьогодні – як вважаєте ви? Чекають вже слухачі на зв’язку, тому не будемо вас затримувати і слухати одразу. Доброго ранку!
8:40:45, дзвінок в студію
З помаранчевим успішним ранком вас вітає Олександр!
8:40:50, ведуча
Доброго здоров’я Вам.
8:40:52, дзвінок в студію (Олександр)
Ну, по-перше, я хочу поздоровити знаєте кого?
8:40:55, ведуча
Кого?
8:40:56, дзвінок в студію (Олександр)
Віталія Кличко, з перемогою! Він отстояв своє – чемпіона світу! Так, Кличко! Так, Ющенко! І тепер за самвидав. При перебудові самвидав вже свободно распространявся, а от уже при Кучмі були проблєми з распространєнієм. І, дай Бог, Ющенко буде Президентом, буде змінено наголос: не сам-видАв, а сам-вИдав. Спасібо.
8:41:28, ведуча
Дякуємо Вам, пане Олександре, а ми просимо наших слухачів не надуживати прізвищами: ви знаєте, що ми залишаємось неполітичним каналом, хоча ми, звичайно, висвітлюємо суспільні явища, які є в нашому житті – і ми, звичайно ж, не можемо лишатися осторонь. Маємо ще один дзвіночок, доброго ранку.
8:41:46, дзвінок в студію
Доброго ранку. Дмитро говорить. Я хотів би сказати: самвидав – ви правильно пояснили – тоді виникає, коли людина не може увійти до якоїсь спілки, яка розподіляє кошти, і це вже така людина, яка користується цими коштами державними і правами якимись і видає іноді досить посередню продукцію творчу. Але вона при ділі, пристроєна. А самі видавалися люди талановиті часто, згадаємо, як Висоцького не визнавали, і були книжки ходили по руках. Але у мене для говору є, от зараз виникло, таке: «сам видав – сам читав». Одним словом. А що таке «сам читав»? Буває, що такі люди пишуть для себе. Вони теж бесталанні, але такі графомани, вони виробляють таку продукцію і самі її читають, ніхто більше. А ще «сам читав» – це не хтось читає його вірші та поезію, а він сам читає. Так от мені хотілось би сказати кілька слів про те, як читати поезію. Все дуже пов’язано. Коли вже «сам» головне, «сам», от розумієте, згадаємо, як читає свої вірші у записах Василь Стус чи Вінграновський, більш емоційно, але вони такі видатні, Борис Олійник, такі видатні поети, що вони читають власну поезію як поети – повільно, розумно, помірковано – вони доносять зміст, а бувають такі поети так звані, які читають на ейфорії, на емоціях. От вчора була вранці така передача одного так званого поета, який так читає, як актор, не як поет, мабуть, він і не поет, тому що читає сам, але як актор. Читає швидко, розумієте. І ця ейфорія – вона мені дуже не подобається. Гарно, коли читають повільно, розумно, мудро.
8:43:50, ведуча
Дякуємо, пане Дмитре. Звичайно, ви маєте рацію. Ну, ви знаєте, сам видав, сам читав, головне – щоб сам не хвалив. Наш телефон прямого ефіру залишається постійним: 239 62 95. І, ви знаєте, я ще чула таку думку, що взагалі краще поетам не читати свої вірші. Інколи, коли поети читають свої вірші, то вони начебто їх співають, і це виглядає штучно. А все-ж таки ми сьогодні говоримо про самвидав, і я ще чула, що наші слухачі постійно говорять про те, що існував, існував самвидав, друкувалиСЯ і поширювалиСЯ різні книжки. А як вважаєте ви, все-ж таки сьогодні чи можливе існування самвидаву? Є у нас ще слухач, послухаємо вашу думку, доброго ранку.
8:44:40, дзвінок в студію
Роман, город-герой Київ. Самвидав сьогодні потрібен як ніколи. Власне, я пару років тому написав замітку «Пора, відродим самвидав». Ну, дав пару примірників обмеженому колу знайомих. Не всі беруть. Тож яка там циркуляція! А от слухав раз по третьому каналу, а там вариться ідея створення клубу. Оце був би добрий сам канал для самвидаву. Така моя думка.
8:45:10, ведуча
Дякуємо, пане Романе, думаю, багато слухачів підтримають цю ідею і ви обов’язково будете об’єднуватися і слухати нас всі разом і, звичайно ж, телефонувати нам також. Я знов-таки повідомляю про те, що мені стало відомо, що є ще слухачі, які просто цураються виходити в ефір, за деяких причин не наважуються, можливо. Але, будь ласка, зробіть це, хай сьогодні для вас цей ефір стане дебютним. Маємо ще дзвіночок, доброго ранку.
8:45:40, дзвінок в студію
Доброго ранку, наша Україна, доброго ранку, всі наші українці! Вітання прийміть із нашими перемогами, але, крім того, я, як працівник видавництва «Смолоскип», хочу повідомити всіх наших українців, киян і поза Києвом, що у нас на Межигірській, 21 існує музей самовидаву. Пан Обертас є директором цього прекрасного музею. Є у нас ще вісник самовидаву, є такий тижневик. Так що давайте працювати разом. Говорять українською поговіркою, «краще раз подивитися і побачити, ніж десять разів почути». Ми вас запрошуємо до нас, будь ласка.
8:46:25, ведуча
У мене ще є питання до вас, шановна пані, чи є самвидав якимось порушенням законодавства, можливо, порушення авторських прав?
8:46:33, дзвінок в студію (продовжується)
Ні, я вважаю. Ми говорили про музей самовидавців і тоді, за часів радянської влади, це…
8:46:40, ведуча
Ну, а в наші часи?
8:46:42, дзвінок в студію (продовжується)
Це було, звичайно, по радянських законах порушенням, але зараз ми маємо можливість працювати так, як хоче кожен із поетів, письменників чи хтось інший. Але це щоб було на користь України. Дякую.
8:46:58, ведуча
Дякуємо вам, шановна пані. Дуже приємно, що до нас приєднуються професіонали, саме ті люди, які працюють у видавництвах, і дуже доречно ви висловлюєтеся, і дякуємо за ваше запрошення у музей. Справді, повинні ми не забувати, що є багато у Києві музеїв, це не тільки у Києві, і треба інколи їх відвідувати, тому що говорять, що 20% тільки експозиції знаходиться у самих музеях, а все інше знаходиться в архівах та фондах. Маємо ще дзвінок, наскільки я розумію, доброго ранку вам.
8:49:25, дзвінок в студію
Это вы меня слушаете? Это Юрий Лымов. Насчет самиздата я вам вот что скажу. Звыняйтэ за росийську мову, алэ я розумиюсь по украинський мови так же класно, як по росийський. Но мне легче говорить, потому что я русскоязычный писатель. Дело в том, что я и стихи сочиняю, и песни на гитаре, у меня вышло десять рассказов. Я пишу, в приниципе, философско-эротический триллер. У меня вышло, значит, десять рассказов об искушениях. Но я вам скажу насчет самиздата. Дело в том, что самиздат, это, как он правильно сказал, перед этим, слушатель, для себя. Понимаете, когда я увидел впервые вышедший красиво мой рассказ, вы знаете, я был на седьмом небе от счастья. И все-таки, мне кажется, самиздат – это, мне кажется, прошлое нашей многострадальной страны, совдепии, скажем так, где все запрещали. А сейчас можно. И если у тебя хорошие действительно литературные вещи, то их печатают. Поэтому, мне кажется, он уходит в прошлое. Это было, когда КГБ давило и все такое.
8:51:50, дзвінок в студію
Добрий ранок. Петро Дмитрович. Пані Ганно, самвидав – це дуже історичне таке явище, цікаве в нашому житті. Я уже людина літня, і був час, коли самвидавом захоплювався, читав, і «Український вісник», і читав Івана Дзюбу, і таке інше.
8:53:44, дзвінок в студію
Добрий ранок, це колекціонер Йона Михайло Йосипович. Ще тридцять років тому назад зіштовхнувся з самвидавом. Це була машинописна копія Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, а тепер ось вона вже надрукована і в “Сучасності” за 68 рік, і окремим виданням і в журналах. Але справа в тому, що за радянської влади чиновники, певні кола, спецслужби моментально реагували на самвидав і люди мали неприємності. Наприклад, в 63 році мене люди в цивільному просили, щоб я признався, що я займався самвидавом. Я, звичайно, промовчав, що читав Івана Дзюбу. Тепер я роблю звернення такі машинописні, але чиновники з мене тільки сміються. Якщо стара влада реагувала на самвидав, вона арештовувала і садила в тюрми, то тепер ці всі чиновники, як відомо із радіо і телебачення, захопили заводи, фабрики, дали людям поговорити, але ж вони на звернення не реагують! Міністерство культури не реагує, міністерство освіти не реагує, всі ці чиновники не реагують. Коли я після того звернення письмового приходжу до них, вони переходять на образи персональні, і дійшло до того, що я вже за десять років не можу знайти в державі якусь організацію, яка б сіла і обговорила проблеми. Самвидав зараз не діє. Треба діяти як Майдан, а може, більш строго. Двадцять років ніхто не хоче надрукувати мої статті про історію грамзапису. Вони лежать обижені…
8:57:10, ведуча
Я перепрошую, шановний пане, ви можете залишити свій телефон нашій режисерці, ми потім обов’язково зв’яжемось, зателефонуємо вам, і дякуємо вам за історично-бібліографічну довідку, за вашу сміливість, за ваше прагнення щось робити для нашої держави. Отже, ви стверджуєте про те, що не існує сьогодні самвидаву. Я не знаю, можливо, з вами не погодиться наш гість, який зовсім скоро з’явиться у нашій студії.
9:07:45, ведуча
На каналі духовного відродження “Радіо Культура” розпочалась постійна рубрика “Знакова постать”. Ще під час жовтогарячих подій в одній з передач ми говорили з вами про те, як швидко події сьогодення віддзеркалюються у творчості. І от на наступний день я почула тепер уже відому пісню “Нас багато”. Почитала потім вірші наших слухачів. А тепер буквально вчора побачила, що вийшла повість під назвою “Разом!”. В гостях у нас сьогодні Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, автор повісті “Разом!”, презентація якої відбулася вчора на Майдані, вільний журналіст і письменник. Доброго ранку вам.
9:08:25, Юрій Шеляженко
Доброго ранку, шановні радіослухачі.
9:08:26, ведуча
Вітаємо вас у нашій студії, дуже приємно бачити вас. Ми сьогодні говорили з нашими слухачами про самвидав і, ви знаєте, більшість з них говорили, що існував самвидав, видавалися книжки, а зараз його практично немає. Чи погоджуєтесь ви з цим, пане Юрію?
9:08:42, Юрій Шеляженко
Я з цим ніяк не погоджуюся з багатьох причин. Перш за все, я сам видаю самвидав, і мої друзі видають самвидав, і студенти багатьох ВУЗів зараз, просто тому що важко опублікувати свої статті, свою прозу, свою поезію у великих виданнях, роблять самвидав. Звичайна форма творчого самовираження, такий собі тренінг своїх здібностей. От те, що я написав – чи зможу я зробити це доступним для всіх, чи це я написав для себе в стіл, чи це я донесу до читача, і що мені скажуть ті, що прочитають.
9:09:37, ведуча
Отже, шановні слухачі, ми маємо таку думку, і це, мабуть, все-ж таки дуже приємно, що все-ж таки в наш час існує самвидав. От мені цікаво, самвидав – це, можливо, якась примха часу, це спогад про минуле от сьогодні чи можливість реалізуватися тим, хто має літературний хист та не має спонсора, наприклад.
9:09:57, Юрій Шеляженко
Для когось це спогад про минуле, але сьогодення живе малою мірою спогадами про минуле. Перш за все сьогодення живе заради майбутнього, і самвидав, яким займаюся я, він спрямований на майбутнє. Скажімо, от є така маленька літературна студія з назвою “Літературна тусовка”. Давно вже йде розмова про те, щоб видати твори цієї літературної студії окремою збіркою. Але на це потрібні різні кошти, з цим є різні проблеми, спонсор не одразу знайдеться. І тому виникла ідея робити газету цієї літературної студії, яка виходитиме там раз на два місяці хоча б, незвичну по формі. Подав ідею Артем Захарченко, але він не знав, як це зробити, я знаю, як це зробити, я знаю технологію верстки газет. Саме, ідея така: листочок А4 складається у формі літака, він таким чином розмічується, там всі згини позначені пунктиром, є інструкція, як його складати, щоб він найкраще виглядав, і на розмічених частинах клаптика кожен автор з літературної студії, який хоче, може розмістити свою прозу і поезію. Загалом на один літачок попадають 12 авторів.
9:11:55, ведуча
Своєрідний автомодельний гурток виходить.
9:11:58, Юрій Шеляженко
Авіамодельний! Чому літак? ЛІ-тературна Т-усовка і Авіа-Компанія. От такий самвидав. Ми його робимо. Робиться пілотний номер і потім кожен, хто хоче, вже робить ксерокопії, роздає друзям, і це видання має великий попит, бо так, в результаті, кожного номера штук по двісті робиться. В даному випадку всі, хто робить ксерокопію – це є самвидавці, не тільки ті, хто зверстали, але й ті, хто з власного бажання розмножив це. Крім того, ще для тих, хто сумнівається, чи є самвидав, у газеті “Слово Просвіти”, буквально в останньому номері, була опублікована стаття Євгена Букета “Сторінками революційного самвидаву” про те, які видання зараз роблять студенти на Майдані. Коли багато грамотних людей збираються в одному місці в певний час, у них одразу виникає ідея робити газету. І далеко не завжди поряд знаходиться чиновник, щоб це записати і зареєструвати. Тому, звичайно ж, це роблять за власною ініціативою, збираються у комп’ютера, щоб зверстати, знаходять ксерокс, щоб розмножити. Це і є самвидав.
9:13:35, ведуча
Ну, а які назви видань є, що видаються зараз на Майдані?
9:13:41, Юрій Шеляженко
На Майдані видається, наприклад, така цікава газета “Їжак”, її девіз “Неколюча правда”. Також всеукраїнська громадська організація “Молода Просвіта” видавала для Майдану газету “Помаранчик”, за весь цей час вийшло шість номерів, і це така дуже симпатична помаранчева газета. Крім того, я також вніс в цю маленьку скарбничку таку форму самвидаву – клаптики з побажаннями. От як китайські пророцтва, знаєте – в печиво запікають побажання на краще майбутнє. Стільки різні політики бажали Україні доброго майбутнього, що я просто взяв цитати з їхніх передвиборчих обіцянок і зробив це у формі таких маленьких клаптиків паперу, заклеєних. І от люди брали, з радістю читали, що їм доброго буде…
9:14:59, ведуча
Але без булочок, так?
9:15:00, Юрій Шеляженко
Так, але без булочок, звичайно.
9:15:05, ведуча
Тому що Ви ще не пекар.
9:15:06, Юрій Шеляженко
Так. Ця форма самвидаву – сам готуй, сам їж і так далі – поки що я це не опанував, але все в майбутньому.
9:15:18, ведуча
Дякуємо, пане Юрію, сьогодні в гостях у нас Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст, письменник. І номер телефону прямого ефіру 239 62 95, прошу, приєднуйтесь і ставте запитання для нашого гостя. І ми одразу маємо дзвіночок, доброго ранку вам.
9:15:37, дзвінок в студію
Доброго ранку. Андрій моє ім’я. Я хочу сказати пану Юрієві, що самвидав – це добре! Це прекрасно!
9:16:18, Юрій Шеляженко
Дякую.
9:16:19, дзвінок в студію (Андрій)
Моє бачення теми. За останні, скажімо, п’ятнадцять років по місцях і в центрі виходило дуже і дуже багато книжок, але за цей час так, як на моє проглядування, не було таких визначних літературних явищ. Я не думаю, що їх нема у пульсуванні нашого художнього процесу, вони є, і я знаю, що десятиліттями прекрасні твори не можуть пробитися до читача, до інших душ. Така наша видавнича політика. І візьміть: справжнім талантам у цій ситуації дуже і дуже важко. А справжній талант повинен пробиватися саме у той момент, коли він подав таку яскраву літературну з’яву. Так було в усі часи. А тому самвидав – це дуже важливо. Так було, скажімо, в радянські часи, коли із ідеологічних мотивів не могли пробитися справжні літературні твори і тільки самвидав доносив їх. Так і в оцім десь нашім періоді, коли вже з інших міркувань, із браку фінансів, не ідеологічні, справжні художні цінності не можуть пробитися. Тому я вітаю кожний самвидав. І десь щось визначне – хай воно у малім тиражуванні, але воно проб’ється до людських душ. Хай воно проб’ється до однієї душі, до п’ятеро, до десятеро душ, це вже є функціонування художнього слова. Дякую вам за увагу.
9:18:18, ведуча
Дякую вам, пане Андрію, за те, що не губите надії. Отже, ваш коментар, якщо бажаєте, пане.
9:18:24, Юрій Шеляженко
Так, я дуже вдячний панові Андрію. Його бачення самвидаву мені дуже імпонує. Насправді, література має бути завжди поряд з читачами. Якщо багато читачів, наприклад, зараз знаходяться просто на вулиці та чекають, поки до них хтось прийде, то література має бути там. От саме тому я і вирішив презентувати свою книжку “Разом!” просто на Майдані Незалежності. Спочатку була домовленість, що зроблю це в одному з наметів, але цей намет зняли на прохання міського голови, тому довелося влаштовувати презентацію у екстремальних умовах. Дуже вдячний, що мені допомогли в наметовому містечку з гучномовцем і з столом. А стіл був взагалі цікавий: мені дали три піддони, такі, з дерев’яних досок сколочені, і велику брилу пенопласту. Піддони були ніжками столу, а брила пенопласту на них клалася. Отакий саморобний стіл для самвидаву. Це був дуже зручний стіл. На ньому містилися ручки, листочки реєстрації журналістів, книжка відгуків та пропозицій. Читачі просто підходили. Спочатку я розповів трошки про книжку… До речі, я хотів сказати, про що ця книжка. Моя повість “Разом!” – це історія юнака, сила і голос якого стали вирішальними у боротьбі людей в печері, де він жив, де жив його народ без повітря та без світла, ну тобто повітря у них було, але дуже мало, виходу не було нагору, вони задихалися. І от цей юнак допоміг здобути своєму народові повітря та сонячне світло. Коли він дізнався, що великий камінь затуляє вихід з печери і люди, яких багато хто не розуміє, а влада ще й переслідує – отакий революційний сюжет – хочуть разом зібратися і той камінь прибрати від входу в печеру, то він приєднався до тих людей і його зусилля, і його голос, який надихнув їх на останнє фізичне зусилля, вони разом його штовхнули і цей камінь просто відкотився від входу в печеру. Про це моя книжка, і я вирішив, що от зараз найкраще саме під відкритим небом прийти до людей і дати їм цю книжку. Мені дуже допомогла у цьому громадська організація “Український Молодіжний Собор”. Я хочу подякувати особисто Віктору Гуменюку, який теж загорівся цією ідеєю. Ми випустили цю книжку накладом 300 примірників за допомогою ризографа. Це справжній самвидав, все було зроблено дуже швидко, ніде не зареєстровано, ну, такий наклад закон дозволяє робити, все-ж таки, у нас свобода слова і це ще один великий плюс. Ось можливо, колись люди займалися самвидавом не тому, що їх кликала до цього душа. Я просто хочу вибачитися, якщо у когось це було не так, але можливо, хтось це робив як заборонене щось, бо приємно робити те, що заборонено. А от для мене самвидав – це перш за все можливість передати людям частку своєї віри, частку своєї фантазії, для того, щоб допомогти людям в житті вселити більше розуміння, що світ є добрий, і віри в свої сили і в добре майбутнє.
9:26:55, ведуча
Наш ефір триває. Сьогодні ми говоримо про самвидав. У нас в гостях Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст і письменник. Отже, шановний пане, ми продовжуємо говорити про цю повість, вчора була її презентація… Взагалі, це, мабуть, все-ж таки був довгий шлях від задуму до презентації, чи ні?
9:27:23, Юрій Шеляженко
Це був шлях довжиною приблизно з місяць. Можливо, хтось не повірить, але я написав цю повість за два тижні до початку останньої стадії змін у нашому суспільстві, до яких спричинили вибори, до того дивного і чудового явища, помаранчевої революції.
9:27:58, ведуча
От саме “до”. Мене цікавить це “до”. Я одразу подумала, побачивши назву: ага, це, мабуть, хтось під час самої революції так швиденько або гуртом всі сіли і написали повість. А виявляється, вона з’явилась ще до подій, своєрідно передбачила, що події будуть відбуватися.
9:28:15, Юрій Шеляженко
Так, я в інтернеті опублікував цю повість за два тижні до другого туру виборів, тобто другого туру виборів, який відбувся, а не того, що призначив Верховний Суд. І тоді мені казали, що це актуально, бо скоро багато людей будуть вирішувати свою долю шляхом голосування, а ось я присвятив свою книгу “людям, які прагнуть дихати вільно і обирають майбутнє власноруч”. Тобто в цьому присвяченні я натякав, що люди піднімуть руки, і від цього, можливо, щось зміниться. Але все вийшло більш стихійно, з одного боку, а з іншого боку, більш закономірно, тому що зараз вже видно, що людей хотіли обманути, і люди змогли сказати своє слово: “ми відстоїмо свій голос”. І вони вийшли і цивілізовано, з добрим настроєм, легко вирішуючи різні там, можливо, суперечності між собою, дружньо стояли на вулиці і боролися за те, щоб їхня воля була врахована. От я писав це про спільні дії, маючи на увазі вибори, а виявилося, що це насправді про мирну революцію. Зараз мені от пишуть у відгуках та пропозиціях, які можна було на презентації написати гостям: “дякую за актуальну саме в цей час книгу”. Тобто, виявляється, що ця книга актуальна саме в цей час, а я думав, що вона актуальна була ще місяць тому. І це мене дуже радує. Взагалі, кожен самвидавець може пишатися, якщо те, що він видав, є актуальним. Дехто видає і розмножує щось, що здається “вічним”, але те, що здається “вічним”, можна поступово опублікувати в серйозних виданнях, почекати, поки вийде велика збірка. Самвидав – це, перш за все, засіб швидкого реагування мистецтва на актуальні події, і, відповідно, мабуть, найбільше досягнення самвидавця, як і журналіста – уловити пульс часу і подати його таким чином, щоб серце запалало добром у його читачів.
9:31:36, ведуча
Звичайно, є у вашій повісті певний символізм, і є отой Славко, той керманич. Як ви вважаєте, чи може бути у мистецькому житті, може виникнути така особа реальна?
9:31:50, Юрій Шеляженко
Ви знаєте, на презентації мене теж питали, тільки трішки в іншій формі, мене спитали, по-перше, чи нема у Славка відомого знаменитого прототипу. Я відповів – і це насправді так – я писав про звичайну людину, яка дійсно є жителем цієї печери, якій не вистачає світла і повітря, а тому важко зорієнтуватися. І якщо, наприклад, люди десь дізнаються, що існують якісь ідолопоклонники, які труться об великий камінь, і якщо вони його оживлять своїми молитвами, то він зжере все повітря, якого і так вже небагато залишилося в печері – то звичайно, що людина піднімається і йде на війну з ними. І в моїй розповіді тільки зустріч з симпатичною дівчиною, яка виявилася нібито ідолопоклонницею, а насправді однією з тих, хто штовхав той камінь, даючи можливість світлу та повітрю проникнути в цю темну печеру, і дозволила йому розкрити очі і подивитися на це об’єктивно, зрозуміти, що відбувається. Так от, повертаючись про відомих і знаменитих людей. Я мав на увазі просту людину. І ніяких прототипів великих чи знаменитих людей у Славка нема. Але мені ще одне питання задали, чи є в цій повісті автобіографічні мотиви. Ну, і я дав цілком логічну відповідь, що, оскільки, знов-таки, ця повість не про відомих та знаменитих людей, то вона також не є автобіографічною. Так трішки пошуткував…До речі, самвидав має використовувати всі можливі засоби достучатися до серця читача, тому почуття гумору для самвидавця – це, фактично, початок всього.
9:34:17, ведуча
Ну, у вас є в цій повісті гумор якийсь певний?
9:34:20, Юрій Шеляженко
Так, звичайно. Але я не буду цитувати, можливо, хтось з наших слухачів має доступ до мережі Інтернет. Вибачте за маленьку рекламу, я просто скажу, що мою повість “Разом!” можна скачати в інтернеті на моїй сторінці “www.happy.in.ua”.
9:34:55, ведуча
Ну і, пане Юрію, ще таке є питання. Ви, я так зрозуміла, прихильник того, що митець, чи то поет, чи то прозаїк, якщо написав якусь річ, то одразу треба її пускати в маси, і ви не прихильник того, що треба писати в стіл і чекати, щоб той же вірш чекав свого часу і потім його випускати на-гора. Як ви ставитесь до того, що після життя вже публікуються поетів, письменників якісь речі, про які під час їх життя ніхто не знає?
9:35:23, Юрій Шеляженко
Ви знаєте, для мене творчість без самвидаву просто не існує. Коли я щось пишу, я одразу це розмножую в досить великій кількості екземплярів, щоб показати друзям, дізнатись їхню думку. Якщо більшість з них не каже, що це, здається, щось нормальне, то я дійсно кладу всі ці примірники в стіл і забуваю. От якщо мені кажуть, що вийшло непогано, тоді вже я намагаюся десь дати цьому хід. Так от щодо після життя, то я просто не знаю, як я буду займатися самвидавом після того, як моє життя закінчиться. Тому… ну я не знаю, може, тоді щось залишиться, це залежить від того, чи вдасться мені написати щось таке, що дійсно є цінним надовго. Але я принаймні сподіваюся, що зараз моя книжка допоможе людям знайти якесь розуміння того, що відбувається і якусь віру в майбутнє, чого, насправді, багатьом людям не вистачає. Я намагаюся зробити так, щоб люди не губили свою віру.
9:40:41, ведуча
Наш ефір триває, залишається небагато часу до кінця розмови, тому, шановні, приєднуйтесь і ставте запитання нашому гостю Юрію Шеляженко за номером телефону 239 62 95. І ми маємо ще дзвіночок у нашій студії. Ми вас слухаємо, доброго ранку.
9:40:57, дзвінок в студію
Доброго ранку. Пане Юрію, ваша студія, “тусовка”, де ви збираєтесь, щоб можна було у вас побувати і приєднатися до вас.
9:41:38, Юрій Шеляженко
Літературна тусовка збирається, як правило, в культурно-мистецькому центрі Києво-Могилянської академії, там нам люб’язно допомагають з приміщенням. Збирається досить рідко. Взагалі, у нас така неформальна компанія, по-незвичному неформальна, бо в інших неформальних компаніях п’ють, наприклад, спиртні напої, а у нас принципово є офіційний напій – Кефір. Між іншим, от видавництво “Смолоскип” щороку проводить семінари у місті Ірпінь, де збираються молоді митці і, треба сказати, що, як і у всіх митців всіх часів, натхнення підігрівається тим самим напоєм, який прославляв Омар Хайям і який, в принципі, давно є джерелом натхнення для поетів, художників і так далі. Ми на попередньому семінарі ламали цей стереотип і у Києво-Могилянські академії продовжуємо ламати цей стереотип. Ми п’ємо Кефір. Відповідно це зветься “кефірні посиденьки”. Щодо часу – я сам не знаю, коли буде наступна літературна студія. Коли всі скажуть “Так!”, тоді вона і буде. А домовляємося ми про все це в інтернеті, на сайті “www.littusovka.org.ua”.
9:43:26, ведуча
Спасибі вам, у нас є ще слухач на зв’язку, слухаємо вас.
9:43:30, дзвінок в студію
Ало, ви мене чуєте? Це Володя. Власне, щодо саміздата таке запитання у мене є. Зараз дуже багато випускається разних біблій, цей самвидав. І вони іскажаються. Як це можна її читать, таку біблію. Це раз, одне питання. І друге. Я недавно розмовляв з кубанським казаком, і він ще десь счітає, що він руський є, бо коли ще приєднала Катерина їх до Московії, то вони були руськими, а всіх остальних счітає кацапами.
9:44:05, Юрій Шеляженко
Він робить самвидав?
9:44:10, дзвінок в студію (Володя)
Нє, він не робить самвидав, він простий казак, він до сіх пор себе счітає руським, а всіх інших кацапами…
9:44:15, Юрій Шеляженко
Можливо, якщо от саме у нього такі незвичні погляди, або звичні, тобто якщо йому хочеться поділитись своїм баченням там, наприклад, на питання національності, яке, можливо, хтось не поділяє, самвидав – найкращий спосіб. Кожного разу, коли я думаю: от у мене є такий погляд, але ж от чи той приятель, чи той приятель має інший погляд, найкращий спосіб без суперечок, без всякого гаяння часу передати свій погляд – це є написати і розмножити. Таким чином можна і знайти однодумців, і краще порозумітися з тими, хто не поділяє цього погляду, бо записане принаймні зафіксує певну позицію. Коли пишеш, і сам себе краще розумієш, і іншим можна десь спокійно сісти та почитати, дізнатися подробиці, вникнути в аргументацію або вникнути в причини того, чому аргументації нема, а емоції такі сильні.
9:46:23, ведуча
Ми сьогодні говоримо про самвидав, і в гостях у нас Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, презентація якої відбулася на Майдані вчора, вільний журналіст і письменник. І уже з нашим гостем завершується наша розмова, на жаль. Ми так забалакалися, що, я уже подивилася на годинник, лишається буквально декілька хвилин до кінця нашого ефіру. Можливо, пане Юрію, певні ваші плани? Наближається Новий рік, уже 19 днів залишилося до Нового року. Що збираєтеся ви втілити нове у новому році? Будь ласка, про це.
9:46:57, Юрій Шеляженко
По-перше, я хочу з Нового року мати в якості подарунку краще майбутнє, тому я просто прийду на вибори і проголосую. Це важливо – обирати долю.
9:47:09, ведуча
Ну, а в творчому плані?
9:47:10, Юрій Шеляженко
А в творчому плані я продовжу займатись журналістикою. До речі, я є членом Київської незалежної медіа-профспілки, це профспілка журналістів, яка відстоює можливості журналіста в рамках Кодексу етики українского журналіста, от поки журналіст залишається об’єктивним і чесним, бути вільним від цензури, від якихось неправильних обмежень, що спричинені якимись бізнесовими чи політичними інтересами власників видань. Для цього просто пишеться редакційна політика, узгоджується з власником, і вже після того журналісти на основі цієї політики самі роблять видання, а власник в це не втручається. Зараз така добра ситуація, коли журналістів мало хто чіпає. Влада оголосила, що журналістів під час виборів не можна перевірки проводити, утискати їх будь-якими способами, а опозиція зараз не буде обмежувати можливості журналістів об’єктивно подавати інформацію. Тому зараз багато видань сказали: ми будемо казати правду. І з наступного року дуже важливо зафіксувати це. Не дати можливості нікому знову пресу, радіо, телебачення примусити відмовитись від прав самих журналістів формувати редакційну політику, від права домовитись раз і назавжди із власниками про основи чесної подачі новин. Можливо, я візьму участь у формуванні національного стандарту новин, у практичному використанні Кодексу етики українського журналіста. Деякий час тому я брав участь у дослідженні в рамках цього Кодексу телепередач сумської телекомпанії “Відікон”. Там був конфлікт між адміністрацією і студентами, які протестували проти об’єднання трьох ВУЗів. В телепередачах показували тільки чиновників з їх точкою зору, а студентів не показували. Такого не повинно бути. Якщо йдеться в фільмі про студентів, обов’язково хоча б один студент має висловитися. А насправді там виступає голова адміністрації, найбільший міліціонер, мер міста, але слова студентів зовсім не чутно. По-перше, я співчуваю: чому молоді не дають можливості висловитись? Але це не головне. Головне: якщо є одна точка зору та інша точка зору і ще інша точка зору, то найбільш популярні точки зору обов’язково мають бути в кінцевому репортажі. Багато самвидавців роблять самвидав для того, щоб свою точку зору, яка відрізняється від всіх інших, подати. Я також люблю так робити, але, от коли, наприклад, я роблю газету свого будинку, чи коли робив газету свого факультету, я завжди старався поряд із своєю точкою зору подати точку зору адміністрації, ЖЕКу, людей, жителів мого будинку або студентів, які думають не так, як я. Для журналіста дуже важливо писати не те, що він вважає за потрібне, щось суб’єктивне, а вловлювати пульс життя і подавати поряд з тим, що він сам побачив, також те, що побачили інші. Також важливо відрізняти особистий погляд, свій або когось іншого, від того, що є насправді, факти від коментарів.
9:51:58, ведуча
Дякуємо, пане Юрію, за вашу таку цікаву нашу з вами розмову. Я нагадаю, сьогодні у нас був в гостях Юрій Шеляженко, автор повісті “Разом!”, вільний журналіст і письменник. Лише побажаю вам свободи творчості, щоб реалізувалися всі ваші мрії…
9:52:14, Юрій Шеляженко
Дякую!
9:52:14, ведуча
…спасибі вам за цю розмову, і наостанок, якщо дозволите, я процитую невеличкий уривок з вашої повісті: “Свободи вдихнув я сьогодні, цей кисень у крові для всіх нас один. Штовхаймо разом, браття по крові! Разом! Разом! Всі разом!”. А з вами працювали для цього ефіру я, ведуча Ганна Полтавець, та режисер Ірина Жилевська. До нових цікавих зустрічей.