01/12/2005 | Sean

З Української Правди
-----------------------------------------------

Наш старовинний друг з Естонії приїхав допомагати українській революції. В якості міжнародного спостерігача. Йому все цікаво – адже там, у Європі, навіть уві сні не бачили такого емоційного вибуху. Нудно живуть. Нам теж цікаво – а що думає пересічний європеєць про українські події?

 Все класно,  каже друг-естонець. – Але чи думали ви над тим, що буде після? Коли настане похмілля. Адже на вас чекають неминучі розчарування.

Питає, а в самого очі уважні, співчутливі та тактовні, немов у дантиста.

Ми, зрозуміло, довго втовкмачуємо, що вийшли на майдан не за Ющенка, а за себе, і що в Ющенку розчаруватися неможливо тому що у ньому ніхто не очаровувався, ми його знаємо, як облупленого. Але потім самім стає цікаво – а може ми в глибині душі і насправді чекаємо на щось таке від Ющенка, аби мати можливість розчаруватися і тим підтвердити прогнози мудрих європейців.

У фінансовій галузі на розчарування розраховувати не варто – там Андрійович визнаний спец, навіть Тигіпко при всіх його здібностях не зміг розвалити створений Ющенком Нацбанк.

З економікою теж зрозуміло – ми пам'ятаємо, як при уряді Ющенка припинили вимикати світло, як вперше виконали бюджет. Проте тут прогнозувати розчарування не менш важко.

З соціальною політикою складніше, але і там в біографії нового президента є чим похвалитися – виплата за часів прем'єрства боргів за пенсіями та зарплатнею. Та й врешті-решт свого батька-пенсіонера ми якось і самі утримаємо навіть у разі повного розчарування.

І нарешті культура. Галузь, до якої маємо професійний інтерес і безпосередній стосунок. Чого б нам такого чекати від нової влади, тільки серйозно, без фантазій?

Замислилися ми і раптом зрозуміли, що питання культури в останній виборчій кампанії просто не стояло. Ніхто не оголосив підвалин культурної політики нової влади, ба навіть не натякнув, що вони розробляються. Мабуть, що не актуальне це питання і навіть шкідливе для електоральних битв. На війні, як на війні.

Тоді ми зайшли з іншого боку і спробували згадати – а чим же запам'ятався уряд Ющенка з точки зору культури. Нумо, хто допоможе?

На першому місці, безперечно, "гастроль" щойно призначеного міністра Богдана Ступки разом з Лією Ахєджаковою до Львова, де їх обсвистали за російськомовний репертуар.

За ним з невеличким відривом іде провокативна дискусія про зміну правопису української мови, в яку тодішній уряд дав себе втягнути, і яка була не останнім аргументом у боротьбі проти нього з боку олігархічних кланів.

Третє місце посідає традиційна обіцянка примусити держслужбовців вивчити державну мову, яка теж закінчилася пшиком.

Було ще й просто фінансування різних акцій – від поїздки на Венеціанське бієнналє до зйомок кіно.

Іще пригадується щось? Може, хтось колись вів розмови про принципи культурної політики? Якщо й вів, то дуже тихо, принаймні ми не почули.

Одне слово, в культурі тоді нам світла не ввімкнули. Тільки в хатах.

Отже що нам залишається, аби спрогнозувати найближче майбутнє? Ворожити? Давайте поворожимо. Є така ворожба по книгах. Відкриваємо книгу, тицяємо пальцем навздогад буряків і читаємо, що вийшло.

"Замість донесення до людей ідеї суспільних цінностей, сімейного спокою, кохання, справедливості та добра, такі "новорічні" програми часом взагалі пропагували вульгарність, розбещеність та споживання алкоголю".

Господи прости, це що таке, матеріали XXV з'їзду КПРС? Ні, це слова Миколи Томенка, голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації, одного з лідерів опозиції, тобто зараз влади. Крий Боже, нам не подобаються новорічні телепрограми, проте риторика! А нижче читаємо:

"Я переконаний, що українське суспільство конче потребує абсолютно іншого телебачення. Телебачення без горілки та сексу. Телебачення для розумних людей" (курсив – наш).

Особисто від себе скажемо, що ми за телебачення для розумних людей. Більше за те – ми не п'ємо горілки бо полюбляємо коньяк. Але секс! Сексу жаль, зізнаємося щиро. Тому ми не можемо підтримати "здорових" ідей одного з лідерів нової влади.

А якщо серйозно? – спитаєте ви. Якщо серйозно, то окрім старовинного російського слова "мракобєсіє" на думку нічого не спадає. І ми швиденько перегортаємо сторінку.

Що ми бачимо тут? "Закон України про захист суспільної моралі". Автор – нині член фракції "Наша Україна" Леонід Черновецький. Закон підтриманий фракцією і введений в дію. Про цей закон вже багато писано та говорено. Слава Богу, що його всі ігнорують, інакше наслідки для культури можна було б порівняти хіба з Чорнобилем.

Все, кидаємо ворожбу, не чоловіча це справа. Краще візьмемося до політики.

От, наприклад, Азаров, який вітав нас із Новим роком на Майдані. Згадайте його коронний номер – забрати пільги у всіх і натомість адресно фінансувати "потрібні" проекти. Як воно вам? Не нагадує принципи культурної політики уряду Ющенка?

Але не будемо за Азарова. Давайте краще за самого Ющенка поговоримо.

Вас, наприклад, не дивує надзвичайно велика кількість його виступів "російською" мовою? (Ми навмисне взяли це слово у лапки, бо мова Ющенка лежить ближче до діалекту Довгоносиків, аніж власне до російської, яку ми досить довго чули не в київському варіанті, а в оригіналі, тому знаємо, про що говоримо).

А це нас не тільки дивує, але й сильно напружує. Що трапилося? Невже уся ця філологія вийшла на арену тільки через іноземних журналістів, які найчастіше з усіх іноземних мов знають лише російську? На жаль, мусимо зазначити, що ні.

Це через наших з вами співгромадян, бо існує думка, що вони так краще розуміють. Це через них наш президент принижує себе і країну, калічачи мову Пушкіна. І тут уже ніде дітися від враження, що це реакція на регіональний шантаж. Президент дав нам всім чітко зрозуміти, чим саме нова влада готова пожертвувати заради "збереження єдності".

Ну що ж, картина, здається, зрозуміла і даних, вистачає, аби визначитися з нашими очікуваннями.

Отож, шановна владо! Ми чекаємо від тебе на:

• Призначення Богдана Ступки міністром культури;
• Продовження політики фінансування "потрібних" проектів в культурі при збереженні існуючого культурного ладу;
• Надання російській мові якогось (не офіційного формально, але офіційного по суті) статусу, який дозволяє ігнорувати українську, зрозуміло, заради святої мети – збереження єдності;
• Відсутності будь-яких спроб припинити культурну окупацію України Росією, – безперечно, в ім'я збереження добросусідських відносин;
• Ну і врешті-решт нової, тепер уже культурницької Переяславської ради. Гасло для такої події уже сформоване – СХІД І ЗАХІД РАЗОМ!

Погодьтеся, що при таких очікуваннях розчаруватися буде складно, і будь-який сценарій, хоч на дещицю кращий, ми сприйматимемо як справжню перемогу.

Безперечно, теоретично можливий інший варіант – наприклад, буде здійснено спробу виробити стратегію у державній культурній політиці, до керма у гуманітарній сфері буде допущено людей незаангажованих, таких що чітко розберуться, яка культурна ланка вимагає допомоги, а яка просто захисту, та ще й вироблять механізми отого всього…

Але геть подібні думки. Тим більше, що підстав для них не існує. А крім того такі очікування однозначно стануть джерелом розчарування. А розчаровуватися нам зараз не можна. Нам потрібні перемоги.

За будь-яку ціну.

Брати Капранови, письменники, керівники видавництва "Зелений Пес".