Відповіді

• 2005.01.13 | otar

  Нарешті можу коментувати коментарі на Жадана :)

  Статті про нього писати мені вже набридло
  
  > Питання в тому, чи то дійсно в Харкові не залишилось актуального минулого, чи для модерної культури текстів Жадана воно є так само непоживним, як воли та вози 1910-з років були непоживними для мартенів, домен та дніпрельстанів 1920-х?
  
  Просто на розробку цих тем є багато бажаючих Це як розподіл сфер впливу між кримінальними групами. Наприклад, спробує Жадан писати про Йогансена, а Мельників йому бамц по балді!
  
  > (в) Чи має післямова до постмодерністської книжки бути напсаною в стилі постмодернізму?
  
  Це (увага) не постмодерністська книжка.
  Читайте книжки, досліджуйте поняття "постмодернізм", і рано чи пізно ви зрозумієте, що це (так само, як і все, що ви вважаєте "українським постмодернізмом") не є постмодернізмом ні за сутністю, ні за формою, ні за змістом, ні за духом.
  
  > "Натяк на вік нашого Президента?" - міркує сам собі пан Павло.
  
  Цілком нормальний невдуплейшен 80-річного діда, який залишився при старих поняттях.
  
  > (г) Окупантів Ольстера постійно називають католиками, хоча насправді вони протестанти
  
  Англійську групу "Депеш мод" постійно називають ірландською, а її учасника Мартіна Ґора - жінкою це стьоб.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.13 | Хома Брут

    трохи математики

    otar пише:
    > Це (увага) не постмодерністська книжка
    
    Якщо би взяв хтось електронний калькулятор і розділив на ньому мою обізнаність на групі Depeche Mode на обізнаність Отара в постмодернізмі, то показав би той калькулятор 0. Якщо б навпаки, інший хтось розділив знання Отара про постмодернізм на мої знання про Depeche Mode, то і вийшло б не екран повідомлення error. Так що вам, дядьку, видніше.

  • 2005.01.14 | Хома Брут

    розподіл сфер

    > Просто на розробку цих тем є багато бажаючих Це як розподіл сфер впливу між кримінальними групами. Наприклад, спробує Жадан писати про Йогансена, а Мельників йому бамц по балді!
    
    Це можливо є мотивацією, але не причиною. От Андрухович з Б.-І. Антоничем носиться всюди. Хоча йому теж за це було бамц по балді. Але Андруховичу дорожче мати зв"язок з Антоничем, тобто цей зв"язок має суттєву цінність для того, що він пише. А Жадану, таке враження, пофіг зв"язок з різними попередниками. Наче такий зв"язок був би лише бутафорією і своєю штучністю зробив би твір менш щирим.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.01.14 | otar

      Я мав на увазі пожартувати, видно, в мене не вийшло :) (-)

    • 2005.01.15 | r_m

      Re: розподіл сфер

      не певен, що доречно саме тут додати кілька слів, але, скажімо, я заскочений інформацією, що Жадана перед поїздкою до Польщі примусили підписати заяву про зменшення навантаження на кафедрі до 0,25 ставки (зазвичай, викладачам під час перебування за кордоном просто виплачується їхній оклад без виконання навантаження) - сподіватимемося, що це не "підвид" репресій за активну участь в помаранчевих подіях у Харкові, та й Сергій проблеми з цього не робить, але погодьтеся - бентежить. Зокрема і з огляду на розподіл сфер...

• 2005.01.13 | Sean

  На кожній другій сторінці щось впізнавав зі своєї в'юности.(-

• 2005.01.15 | r_m

  витяг зі статті Р.Мельникова "ГІРКА МЕТАФОРА БЕЗГЕРОЙНОСТІ"

  З-поміж торішніх новинок, які набули найбільшого розголосу, почесне місце посідає витвір Сергія Жадана під скромною і привабливою назвою «Депеш Мод». Екстравертність письменника та його «непогамовне» бажання завжди перебувати в центрі уваги, а відтак спрямування величезних зусиль на «скандально-резонансний» імідж – нарешті почали приносити свої плоди. Й уже не треба літератору раз по раз для вагомості наголошувати: «Андрухович – тато, а Забужко – мама» (як то було на початку його кар’єри), тепер головне – мати «перманентний» інформаційний привід. Цього разу ним стала нова книга у новій серії видавництва «Фоліо» та презентаційний тур.
  І все було б нічого, коли б «Депеш Мод» не виявився невдалою спробою цікавого поета і не менш цікавого автора коротких оповідань та есеїв освоїти великоформатний жанр (вслід за «татом», напевне). По суті, читачам запропоновано звичайний «сирівець», що, окрім обсягу, жодним чином не підпадає під означення «повість», а тим паче – «роман», хоч ці терміни так чи інакше зринають у рецензіях та інтерв’ю. Не справляючись із компонуванням сюжету, Жадан просто кидає його напризволяще. Натомість зосереджується на персонажах.
  Любовно (тут не відняти) виписані типажі юності Сергія з усією безпорадністю й хаотичністю (характерною для алкогольно-драпового сп’яніння) рухаються химерним маршрутом Харків–Бєлгород–Харків (Олексіївка–Гончарівка–Журавлівка–Гончарівка–Центр–Лосєве)–Чугуїв–Гракове–Куп’янськ-Вузловий–піонер-табір на березі ріки Оскіл, а «ландшафтом за вікном» спорадично зринають поетично-есеїстичні роздуми автора з питомим жаданівсько-джентльменським набором метафор і символів.
  Зрештою, виведені образи «депресивних маргіналів» – найцінніше в цьому тексті (не випадково ж Анатолій Ульянов з пафосом означує твір як «маніфест асоціальної молоді»), проте наразі вони сприймаються лише за шкіци, до яких автор можливо – і сподіватимемося – ще повернеться.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.15 | Олесь Бережний

    Сорі, але стаття Мельникова не тіко сон рябої кобили, а повна

    хєрня! Відчувається, що той Мельників -whatever-the-fuck-he-is- Жадана на нюх не переносить. Ну, та у цьому нічого аж такого жахливого нема - з ким не буває, коли жаба дусить аж отак! Начуваймося, паничі...
    
    Жадан rules! "Депеш Мод" рулз форева!
    І срати на його тата (Андр.)і маму (Збжк.)! Головне - вчасно ними підтертися й злити воду.
    
    Щиро -
    
    r_m пише:
    > З-поміж торішніх новинок, які набули найбільшого розголосу, почесне місце посідає витвір Сергія Жадана під скромною і привабливою назвою «Депеш Мод». Екстравертність письменника та його «непогамовне» бажання завжди перебувати в центрі уваги, а відтак спрямування величезних зусиль на «скандально-резонансний» імідж – нарешті почали приносити свої плоди. Й уже не треба літератору раз по раз для вагомості наголошувати: «Андрухович – тато, а Забужко – мама» (як то було на початку його кар’єри), тепер головне – мати «перманентний» інформаційний привід. Цього разу ним стала нова книга у новій серії видавництва «Фоліо» та презентаційний тур.
    > І все було б нічого, коли б «Депеш Мод» не виявився невдалою спробою цікавого поета і не менш цікавого автора коротких оповідань та есеїв освоїти великоформатний жанр (вслід за «татом», напевне). По суті, читачам запропоновано звичайний «сирівець», що, окрім обсягу, жодним чином не підпадає під означення «повість», а тим паче – «роман», хоч ці терміни так чи інакше зринають у рецензіях та інтерв’ю. Не справляючись із компонуванням сюжету, Жадан просто кидає його напризволяще. Натомість зосереджується на персонажах.
    > Любовно (тут не відняти) виписані типажі юності Сергія з усією безпорадністю й хаотичністю (характерною для алкогольно-драпового сп’яніння) рухаються химерним маршрутом Харків–Бєлгород–Харків (Олексіївка–Гончарівка–Журавлівка–Гончарівка–Центр–Лосєве)–Чугуїв–Гракове–Куп’янськ-Вузловий–піонер-табір на березі ріки Оскіл, а «ландшафтом за вікном» спорадично зринають поетично-есеїстичні роздуми автора з питомим жаданівсько-джентльменським набором метафор і символів.
    > Зрештою, виведені образи «депресивних маргіналів» – найцінніше в цьому тексті (не випадково ж Анатолій Ульянов з пафосом означує твір як «маніфест асоціальної молоді»), проте наразі вони сприймаються лише за шкіци, до яких автор можливо – і сподіватимемося – ще повернеться.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.01.15 | otar

      Тю. (-)

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.01.15 | Олесь Бережний

        От і я кажу! (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.01.16 | otar

          Ти кажеш, а я дивуюсь

          Бо, як на мене, довести публіцистичними засобами, що предмет всенародного обожнення не є аж таким чудовим, як усім здається - вищий пілотаж. Не обов'язково тобі чи мені при цьому міняти свою думку про Жадана, але я, наприклад, з великою повагою ставлюсь до людей, які не просто кажуть "це херова книжка", а обґрунтовують так, що мені нічим крити. І це якраз такий випадок.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.01.16 | Олесь Бережний

            Здивуванню нема меж!

            otar пише:
            > Бо, як на мене, довести публіцистичними засобами, що предмет всенародного обожнення не є аж таким чудовим, як усім здається - вищий пілотаж.
            Друже, цим ти чудово описуєш і мій підхід до цього неподобства. Але, про яке обожнення йдеться?
            
            > Не обов'язково тобі чи мені при цьому міняти свою думку про Жадана, але я, наприклад, з великою повагою ставлюсь до людей, які не просто кажуть "це херова книжка", а обґрунтовують так, що мені нічим крити. І це якраз такий випадок.
            І це якраз такий випадок??? Друже, ми очевидно говоримо про різні випадки! Адже у тому текстові Мельникова про Жадана, наведеному вище у цій гілці, два перші абзаци з чотирьох - це беззмістовний і неврівноважено-істеричний словесний пронос стосовно особи "письменника", аж ніяк не ґрунтовний аналіз тексту! Або ж я взагалі нічого не розумію в цій катавасії...
            
            Щиро -

    • 2005.01.15 | О.Бутирський

      М-да, не найкращий пасаж...

      Фактологічне уточнення - серед районів Харкова пропущено Москалівку .
      Ну, й,звісно, жодних аргументів - чому шкіци, а не маніфест, чому невдала спроба, чому тато й мама... А за такого тону вони б не завадили.
      Мені "дейкували", що Мельників од часів співіснування з Жаданом у "Червоній Фірі" страшенно його ревнує. Зокрема через популярність. Невже правда? Сподіваюсь, ні. Тим більше, що рівнем таланту він зовсім не поступається. Просто Мельників інший, герметичніший, інтровертніший.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.01.15 | r_m

        Re: уточнення

        Олеже, ти таки правий - твою любу й рідну Москалівку випущено, але ж вони нею тільки проїжджали, а "завод" швидше знаходиться на межі цих районів (думаю, що Жадан сам не зовсім орієнтується, хоч вже й живе в Харкові 14 рік). А щодо пояснення цієї оцінки твору "ревнощами" - нонсенс (уривок зачитувався Жадану телефоном й обговорювався і до написання й після, та й спитайся ж у вівторок в Кокотюхи (в Книжкові арці) щодо тексту Жадана - він не буде співати дифірамби, хоч у його любові до Сергія годі сумніватися. Тут йдеться про саме про текст, а що він і направду дещо невдалий, так і Сергій з нами погоджується (не в усьому звісно). А те, що ми тут обговорюємо - ніщо інше, як реклама нашому товаришу, причому дуже добра - жаль, що в Україні усіма видавництвами приховується динаміка і ківлькість продажів, інакше ми могли б спостерегти, що наше обговорення посприяло як мінімум реалізації ще якоїсь сотні примірників.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.01.22 | О.Бутирський

          Re: уточнення

          Не знаю, я лише цитую почуту думку, а не стверджую...
          І на мою думку, повторюю, такі речі - хоч рекламні, хоч ні - варто супроводжувати аргументами...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.01.23 | r_m

            Re: уточнення

            для того, щоб тобі стало зрозуміло - варто прочитати спершу Ульянова, потім ще раз уривок статті Мельникова, по тому - тлумачний словник, а після того статтю Мельникова повністю (яка взагалі не присвячена тільки Жаданові, а за жанром мислиться як огляд), звернути увагу на заголовок і насамкінець - забути деякі ймовірні образи на самого Мельникова (загалом доволі химерного типа в сучлітпроцесі)... Це напівжартома - сподіваюся. що він тобі не дуже насолив - таки врешті надрукував статтю...
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2005.01.24 | О.Бутирський

              А потім ще раз Жадана :) (-)

    • 2005.01.15 | dyskurs

      Re: Сорі, але пан Бережний, здається, не в курсі,

      хто такий Мельників.
      Що ж до роману Жадана, то ось вам і така "гірчинка" в бочку меду:
      http://dyskurs.narod.ru/DepeshMod.htm
      Цей матеріал був опублікований у "Без цензури".
      Спеціально для пана Бережного: автор (як і Ростислав Мельників, до речі) навіть близько не належить до тих людей, які Сергія "на дух не переносять" - радше навпаки. Одначе має з приводу його тексту іншу думку...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.01.15 | О.Бутирський

        а от і сама рецензія Андрусяка:

        Обережно: Жадан!
        
        
        Все, що є в Жадана-прозаїка – це стиль Жадана-поета. Сюжет – штрихпунктирний. Образи, попри їхню позірну екзотичність, – однотипні. Мистецьке надзавдання, вочевидь, відсутнє. Мало того: виразно прочитується залежність від художньої практики російської альтернативної прози вісімдесятих, насамперед Сєрґєя Довлатова. І все це, як не крути, – “Депеш Мод”. Перший роман модного харківського письменника, що побачив світ у новій серії “Графіті” видавництва “Фоліо” й презентується цими днями у всіх найбільших містах України.
        
        Про що ж оповідає нам цей роман? Про компанію студентів, які на двохсот тридцяти сторінках безпробудно пиячать, конфліктують з міліцією, вчиняють дрібні й великі правопорушення, а іноді навіть злочини, вживають легкі наркотики (без цього, на жаль, останнім часом мало який текст Жадана обходиться), а в нечастих і нетривалих перервах між усім цим удають, ніби розшукують свого приятеля, аби повідомити йому про самогубство вітчима. Пошуки приводять цих дітлахів куди завгодно – на територію збанкрутілого заводу, в дім цигана-наркоторгівця, на квартиру до розбещеної малолітньої повійки, в міліцейський відділок, у гості до гомосексуаліста… Плюс до цього – перманентні п’яні балачки про комунізм і лівацтво взагалі. А “вершина вершин” – старанно вплетена в текст своєрідна “інструкція для юного терориста” з докладними відомостями про те, як виготовляти найрізноманітніші вибухові пристрої й речовини (точними чи містифікованими є ці відомості, судити не беруся, оскільки мої знання в цій сфері, м’яко кажучи, нульові).
        
        Одним словом, автор зробив усе, що міг, аби читач не здогадувався, наскільки йому (читачеві) насправді скучно. Бо поза всіма цими пригодами на художню літературу, якої зазвичай чекаєш від Жадана, ні часу, ні бажання вже не залишається – маємо всього лише не вельми безпечне чтиво для малолітніх придурків.
        
        І ключова його небезпека полягає в тому, що навіть найбільший скептик у годину найбільшого розпачу не назве Жаданове письмо безталанним. Як кажуть в Одесі, чого нема – того нема. Творчо запозиченим у згадуваного вже Довлатова й ефектно адаптованим Жаданом до українських мовних реалій стилем захопитися справді напрочуд легко. Ритмізовані текстові блоки, помежовані, наче “відбивками”, ненормативними лексемами (тут, як би ми до них назагал не ставилися, вжитими здебільше доречно) створюють добротний ефект нагнітання і навіть своєрідну текстову атмосферу. Читати це легко й місцями навіть приємно (епізод із “альтернативною історією” групи “Депеш Мод”, тонко психологічно вмотивований фінал тощо), от лише неодмінно зринає питання: навіщо? І відповіді нема…
        
        Ясна річ, знайдеться чимало критиків і читачів, які в усій цій метушні вбачатимуть своєрідний психологічний портрет “загубленого покоління”, художнє відчитування специфіки марґінальних молодіжних середовищ і тому подібну “розумну дурню”. Не перечу: за бажання, це справді можна відчитувати й так. От лише проблема в тому, що автор, як бачимо з тексту, й сам надміру схильний захоплюватися тим, про що мовить, і схиляє до захоплення цим усім читача.
        
        Проблема в моралі. Не в моралізаторстві, панове, а таки в самій моралі. Бо письменник закінчується там, де починається моралізаторство, – але там, де закінчується мораль, він також закінчується. Навіть дуже кайфовий письменник…
        
        Іван Андрусяк
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        
        Компьютерра
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.01.15 | О.Бутирський

          Знов дискусія про талантvsмораль?(-)

      • 2005.01.15 | Олесь Бережний

        Так, пан Бережний не в курсі та не в dyskursi

        Вельмишановний пане Дyskurs,
        
        Доводжу до вашого відома, що я знаходжуся не тільки не в курсі, але і не в дискурсі. Відтак, послуговуюся власними суб'єктивними враженнями від читання тексту. І роблю власні суб'єктивнеі висновки на цій підставі. Можу помилятися. Проте, залюбки виправляю власні помилки, коли пізніше бачу в тексті те, що спершу міг не побачити. Однак ваша "спеціальна" для мене інформація нічого суттєвого не додає ані до мого сприйняття книги Жадана, ані щодо упереджености критики Мельниківа.
        Позаяк, дякую за зусилля.
        Широ -
        
        dyskurs пише:
        > хто такий Мельників.
        > Що ж до роману Жадана, то ось вам і така "гірчинка" в бочку меду:
        > http://dyskurs.narod.ru/DepeshMod.htm
        > Цей матеріал був опублікований у "Без цензури".
        > Спеціально для пана Бережного: автор (як і Ростислав Мельників, до речі) навіть близько не належить до тих людей, які Сергія "на дух не переносять" - радше навпаки. Одначе має з приводу його тексту іншу думку...

• 2005.01.15 | r_m

  Уривок і статті Р. Свято „Так хто ж там плаче?” (КК +, 2004_№10)

  „Графіті” – назва досить незвичайна. Думаєш: а що ж малося на увазі? Чи те, що таке сучасне мистецтво зможуть оцінити тільки найліберальніші й відкриті до нового люди? Чи те, що тексти ці мали б прикрашати стіни метрополітену?.. Та це питання радше риторичне.
  Перший автор, напевно найвідоміший серед згаданих, знову з’явився в новому амплуа (вже вкотре!). При тому, в новому навіть для тих, хто встиг звикнути до Жадана-прозаїка. „Депеш мод”, попри оманливу назву, набагато ближчий пересічному українцеві за географією, аніж екзотично центральноєвропейський „Біґ Мак” (тут – совковий простір рідного авторові Харкова та його передмість), та й за набором проблем (постійне похмілля, нестача або надмір алкоголю/„наркоти”, загиджені вулиці, з’ясування стосунків із українськими „ментами” тощо-тощо-тощо).
  Традиційно виграшними є в романі різні мовні каламбури, іронічні пасажі, пародії на українське національне радіо, не-українських баптистських проповідників, „знущання” з
  хлопчачих імен (Вася Карбюратор, Какао, Собака Павлов, Чапай...). Іншими словами, – всі ті ознаки письма, за якими останнім часом вирізняють авторів не-„масовухи”. З іншого ж боку, саме ця „традиційність” і насторожує, бо в певні моменти здається, що Жадан починає втрачати щось тільки йому притаманне – власне, таке, що було б ознакою не просто якісного, а саме його (жаданівського), письма.
  Зникає з роману і якась легкість: авторові, як виглядає, все важче виборсатися з того бруду, про який він пише. І хоч жодної Трагедії не стається – все залишається „так само ніяко” наприкінці, як і на початку, – загальне враження від роману залишається доволі гнітючим.
  Виникають також алюзії на „Місто уповільненої дії” Дністрового – та ж історія дорослішання хлопця через проходження усіх рівнів бруду та нечистот, які може запропонувати сучасне українське місто. Персонаж – так само загадковий і незрозумілий, як у „Місті...”, – звичайний собі хлопець, що просто існує, нічим глобальним не переймаючись і час від часу створюючи ілюзію руху (то полює за згадуваним алкоголем, то готується до викрадення нікому не потрібного бюсту Молотова, то шукає свого друга Васю Карбюратора, в якого застрелився вітчим).
  І врешті те, що встигає здивувати вже після останньої крапки в романі, – це післямова, автором якої є... Павло Загребельний. Мало того, що сивочолий Класик не пошкодував свого часу на молодого автора-„хулігана”, так він ще й дуже серйозно поставився до свого завдання й спробував у якомога легшій формі вписати (!) Жадана в сучасний культурний контекст. Мовляв, ось тут він стібається з того, там – з іншого, тут – пародія на Джойса, там – на Єрофеєва, та й узагалі, дуже він сучасний і актуальний (просто-таки підтвердження теорій Гарольда Блума чи ще там когось). І „хто наважиться кинути в нього камінь і осуджувати його скороспілу мудрість, терпку й зелену, як молоде вино?”...

• 2005.01.15 | r_m

  Фрагмент статті ІБТ „СЕРІЙНІ ВБИВЦІ ДОЗВІЛЛЯ” (КК+, 2004_№12)

  Гідним широкої уваги виглядає видавничий експеримент харківського “Фоліо” з серією прози назвою “Ґрафітті”. До неї вже увійшли суперсучасні тексти, покликані сформувати горизонт актуальної літератури: “Депеш Мод” С.Жадана, “Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки” Н.Сняданко, а також “50 хвилин трави (Коли помре твоя краса)” і “Фройд би плакав” І.Карпи. Звісно, до заповіданої останніми двома авторами жанру road-story не вистачає “Біґ Маку” якраз першого з тамтешніх авторів, С.Жадана. Який натомість, нагадаю, вийшов в серії “Критичні тексти” видавництва “Критика”. А вже поколіннєвого драйву “Фоліо” додали б суміжні за жанром тексти С.Пиркало і С.Поваляєвої з Л.Дерешем. Хоча двоє останніх мандрують хіба що потаймиру, себто у власних наркотичних тріпах. А також у серії “Бібліотека журналу “Четвер” видавництва “Кальварія”.
  З одного боку, “четвергову” серію, де нещодавно з’явилися “Поклоніння ящірці” Л.Дереша і “Повернення придурків” П.Яценка, ріднить із слобідським “Фоліо” драстичне ставлення до молодняка в літературі. Але якщо Іздрик, як редактор “Четверга” і упорядник тамтешньої серії, здається, вже перехворів подібним культуртреґерством і навіть відмовився надавати своїй нещодавній протеже І.Карпі публікаційну площу власного журналу, то з “Фоліо” поки що інакше. Так звану прозу двадцятилітніх, якою наповнена серія “Ґрафітті”, тут захоплено толерують виключно через те, що її автори надто молоді. Те, що у зрілих літераторів прочитується як явна дурість, банальність чи фальш – в молодих сприймається за прийом. Не хочеться бачити за такою зворушливою ейфорією харківських видавців самий лише акулячий вишкір ринкового прагматизму. Можливо, у видавничих відділах “Фоліо” просто сидять собі стомлені тьоті з дядями, які щиро радіють гормональним викидам новачків типу Жадана чи Карпи? Навряд чи це так. Бо існує ж у них паралельна серія під назвою “Література” (мабуть, при тому йдеться про справжню літературу, а не про одноденні ґрафітті на стінах сумнівного укрсучліту) де вийшла “Текила” К.Варги і “Героин” Т.Пьонтека.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.18 | Хома Брут

    де ж посилання, джерела? люди цікавляться...

    До R_M:
    
    Ви б давали посилання на джерела в форматі http://djerelo.com, щоби можна було почитати статті в повному обсязі. Або передрук кидали б, як О.Бутирський робить. Якщо, звичайно, Вам не приходиться передруковувати наведені цитати власноручно. В багатьох присутніх КК+ може лежить на столі, але сам я до сьогодні навіть не знав, що ця абревіатура означає "Книжковий клуб плюс".
    
    Втаємниченість це добре, але ж товаріщ, ви нє одін (і завжди маєте шанс ще більше посприяти реалізації)!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.01.18 | Олесь Бережний

      КК= Кур'єр Кривбасу! + передруки за Правилом № 9

      Шановний Хомо,
      Підтримую Ваше обурення відсутністю посилань та принагідно нагадую шановному R_M про необхідність дотримання Правил Майдану, зокрема цього:
      
      ------------------------------------------------------------------
      9. Передруки
      ------------------------------------------------------------------
      
      Якщо ви подаєте на форум передрук із іншого джерела, обов"язково додавайте посилання на першоджерело та автуру. Якщо цей передрук не може бути класифікований як поточні новини, додавайте також ваші коментарі - чому ви вважаєте цей текст цікавим для читачів сайту. "Воно і так зрозуміле" за коментар не вважається.
      
      У разі відсутності таких посилань та/чи коментарів ваш передрук може бути видаленим адмінами.
      
      
      
      Хома Брут пише:
      > До R_M:
      >
      > Ви б давали посилання на джерела в форматі http://djerelo.com, щоби можна було почитати статті в повному обсязі. Або передрук кидали б, як О.Бутирський робить. Якщо, звичайно, Вам не приходиться передруковувати наведені цитати власноручно. В багатьох присутніх КК+ може лежить на столі, але сам я до сьогодні навіть не знав, що ця абревіатура означає "Книжковий клуб плюс".
      >
      > Втаємниченість це добре, але ж товаріщ, ви нє одін (і завжди маєте шанс ще більше посприяти реалізації)!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.01.18 | Хома Брут

        Re: КК= Кур'єр Кривбасу! + передруки за Правилом № 9

        Олесь Бережний пише:
        > Підтримую Ваше обурення відсутністю посилань
        
        Не обурення, я стан чорної зневіри в Велику Педагогічну місію Українських Літераторів.

      • 2005.01.19 | r_m

        Re: КК= Книжковий клуб +

        Пане Олесю Бережний, автори і назва статтей, так само, як і звідки це взято, тобто джерело - фігурували в темі. Виняток складає лише уривок зі статті Р.Мельникова, але вона ще не надрукована повністю, а уривок був доречним з огляду на тему.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.01.19 | Олесь Бережний

          Щиро дякую за докладне пояснення

          Шановний пане (шановна пані?) r_m,
          
          Щиро дякую за докладне пояснення. Мені саме винятково про той уривок зі статті Р.Мельникова і йшлося. З огляду на тему й підтримання напруги на цьому форумі, розміщення того уривку було вельми доречним - дякую. З огляду на зміст, особливо ж перших двох абзаців уривку - вже мали нагоду трохи вище в цій гілці прочитати моє миттєве й незатьмарене враження. Дякую!
          
          Щиро -
          
          r_m пише:
          > Пане Олесю Бережний, автори і назва статтей, так само, як і звідки це взято, тобто джерело - фігурували в темі. Виняток складає лише уривок зі статті Р.Мельникова, але вона ще не надрукована повністю, а уривок був доречним з огляду на тему.

    • 2005.01.19 | r_m

      Про джерела

      Любі друзі, на жаль, часопис "Книжковий клуб+" не має електронної версії. Лише поодинокі статті бозна-якої давнини висять на Бамбуці і тому я не можу подати вихідні дані сайтів, як то прийнято на форумі, а відтак вказував числа журналу, який зрештою при бажанні можна подивитися в бібліотеці. Єдине, що я не вказав сторінки, але є прізвище автора і назва статті - то цілком достатньо, на мою думку, це ж не академічне посилання. А чому я оперую електронними версіями цих уривків (як і повністю статей), бо маю їх у своїй машині як заст.гол.ред. - і подавав лише ті уривки, які з огляду на тему обговорення, тобто - твору Сергія Жадана, вважав доречними. Тож не було потреби ще додатково пояснювати - мовляв ось що з цього приводу думає ІБТ чи Роксоляна Свято - це випливало з конексту гілок.
      Прошу вибачити - якщо я помиляюся і у відповідь на репліку пана Бережного про повну зневіру - можу лише розвести руками (їй-богу)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.01.19 | Олесь Бережний

        джеркітливе джерело не спинити й джигітові!

        r_m пише:
        > Любі друзі, на жаль, часопис "Книжковий клуб+" не має електронної версії.
        ЧОМУ???? Любий друже, що ж треба зробити для того, щоб вона була? Звісно, якщо редакційна політика КК+ цьому не суперечить...
        
        >...а відтак вказував числа журналу, який зрештою при бажанні можна подивитися в бібліотеці.
        Бажання маю, а от цього журналу в моїй бібліотеці - катма. Як і в усіх довколишніх бібліотеках...
        
        > Прошу вибачити - якщо я помиляюся і у відповідь на репліку пана Бережного про повну зневіру - можу лише розвести руками (їй-богу)
        
        Не сцо, шановний, усьо чотко - вибачатися не треба, бо ми тут всі свої. Але й руками у бік пана Бережного розводити теж не треба, їйбо (бо в того пана є чорний пояс карате, так що він може розвести не лише руками (чи пальцАми), а й ногами! )
        Начувайтеся, паничі!
        Щиро -

      • 2005.01.19 | Хома Брут

        уточнюю

        r_m пише:
        > тому я не можу подати вихідні дані сайтів, як то прийнято на форумі, а відтак вказував числа журналу, який зрештою при бажанні можна подивитися в бібліотеці.
        Так в тому і справа, що бажання подивитись є, а можливості нема. Тому і писав. Було б приємно мати статті тут на майдані, тим більше що вони вже набрані і Ви їх маєте.
        
        Це власне було б в стилі форума "культура", який НМД нам варто утримувати від перетворювання на місце обговорення цехових справ, а залишати місцем де середньостатистична людина з освітою може дізнатись для себе багато нового. Як ото я - людина, що навіть не знає хто такий ІБТ.
        
        Отже яка політика в КК+ відносно е-версій?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.01.20 | r_m

          Re: е-версії КнКл+

          Вельмишановний пане Бруте,
          ми (як редакція) і я зокрема - налаштовані цілком позитивно. У нас, щоправда, поки не вистачає на це ресурсу - ані людського, ані фінансового, але, якщо з Вашого боку будуть якісь пропозиції - можна це обговорити докладніше: melnykiv@ukr.net
          Згадані статті, а також інші - саме з посиланням на часопис ми можемо надати (звісно, якщо вони вже були надруковані) для обговорення. Також хочу запропонувати до обговорення наш book-top, адже це обговорення може вплинути на позицію тієї чи іншої книги (але про це теж потрібно обговорити спершу приватно).
          P.S.: ІБТ - Ігор Бондар-Терещенко (також - Олег Бугаєвський, інші псевда поки, напевно, не варто розкривати) - передусім критик, але й поет (особливо, коли йдеться про його ранній період), кол.гол.ред часопису "Український засів" (інформація засвідчує, що й "попався" на Ваш жарт).

• 2005.01.25 | Горицвіт

  Хто такий Степан Галябарда

  Пару днів тому один товариш запитував, чи Степан Галябарда реальна людина. Я тоді сказав, що реальний і справді полковник міліції, і з Чернівців. Так от. Уточнення. Ось біографія Степана Галябарди:
  
  http://www.galyabarda.openua.net/
  
  А тут його твори:
  http://www.pisni.org.ua/hview.php?id=90
  
  Мені тепер цікаво, а як звати поющого полковника міліції з Чернівців?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.01.29 | Майстер

    Мар’ян Гаденко.

    Це полковник міліції з Чернівців, а заодно й композитор галябардних пісень. А колись був цілий генерал міліції, ще й вірменин, ще й з Москви, Олексій Ейкімян, який писав музику для українських пісень - типу "Зелен клен" чи щось таке, не пам’ятаю. На жаль, "Галябарда" - це звучить страшніше за "шароварщину". Бо в шароварщині, зрештою, нема нічого поганого, так само, як і в джинсовщині. А от "Галябарда"... Це потворно. Це капЕць. Галябарда - предтеча й побратим Поплавського.

  • 2005.01.29 | r_m

    Re: Степан Галябарда

    Та власне - це директор радіо "Промінь" (не знаю чи діючий) і думаю, що в творі саме про нього йдеться як збірний образ. Зрештою Промінь початку 90-х був знаковим радіо-каналом для української молоді.