01/17/2005 | Sean

Поцуплено з Української Правди
-------------------------------------

Головний "Океаніст" знає все про Донецьк

Олена Перепадя, для УП , 17.01.2005, 16:07



Помаранчева революція перемогла завдяки своїй незаперечній інтелектуальній та естетичній перевазі. Фурор смаку та натхнення – ось що позначало митецьку атмосферу Майдану майже два місяці поспіль. Одним із символів революції для багатьох – і не тільки молодих – став В'ячеслав Вакарчук, який у листопаді поставив Майдан на карту й виграв. Втім, Вакарчук-тріумфатор не вимагає посад і не прагне скальпів Повалій чи Могілевської.


- Ви – людина, перш за все, творча. Митці, як правило, сприймають політичні події тільки тоді, коли вони є видовищними. Політики ж чекають на результати. Чим став для Вас помаранчевий місяць? Для Вас особисто революція вже скінчилася?

- Революція у розумінні якихось кардинальних змін, безумовно, не закінчилася, оскільки зміни тільки починаються – як у житті країни, так і у житті кожного з нас. Але мітинги і пікетування закінчилися, і це на краще, оскільки кожному необхідно розпочинати активну та серйозну роботу на своєму місці.

- Тобто Ви сприймаєте революцію не як "екшн", а все ж таки у політичному контексті?

- Я – музикант. Основна мета мого власного життя – робити музику. Я дістаю задоволення від того, що я роблю саме музику. Всі дії, які я роблю навколо, направлені на те, щоб я міг спокійно, розслаблено і з повною віддачею віддаватися любимій справі. Але на шляху до цього є багато пунктів: це і особиста - моральна і матеріальна - незалежність, це і ситуація у країні.

Для того, щоб робити гарну музику, треба жити в нормальній країні. Тому у зв'язку з цим мої стратегічні цілі – це і моя нинішня громадська діяльність, і, можливо, моя майбутня політична діяльність, можливість таким людям, як я, вільніше і спокійніше почувати себе у державі щодо усіх гуманітарних речей - мистецтва, музики, кіно, телебачення, культури.

Я хочу, щоб це змінювалося. Я знаю, що мій досвід, мій авторитет серед великої кількості людей допомогли б це зробити. Це є єдина мета, чому би я міг займатися громадською діяльністю, жодних кар‘єрних цілей я перед собою не ставлю.

- Але ж "Океан Ельзи" достатньо успішно працював протягом останніх років, тобто і при "старій" владі. Вас не влаштовувало те, що було?

- Безперечно, було так, але "Океан Ельзи" був одним з тих небагатьох винятків, які працювали "не завдяки", а "незважаючи на". Тобто влада нічого доброго нам не зробила. Вона не чинила й нічого поганого, адже дисидентами нас не робили. І у зв'язку з тим, я думаю, що можна краще, ніж є.

Для себе особисто я можу покращити ситуацію і без впливу на державну політику, але мені б хотілося, щоб наша країна стала – почну говорити банальні, але насправді щирі фрази – цивілізованою європейською країною, яка б влилася, у першу чергу, в культурному контексті у те, що відбувається в усьому світі та стала частиною цього процесу. Розумієте, якби там не було, ми перебували під залізною завісою.

- Ви це відчували на собі?

- Безумовно.

- Ви достатньо яскраво проявили себе як громадський діяч і навіть дістали звання "агітатора року". Це Ваш перший досвід громадської діяльності?

- Я є членом неформального громадського комітету "Україна – європейський вибір", який був створений ще 2000 року, і до якого входили різні формальні і неформальні люди. Пізніше я вів громадську діяльність на рівні того, що був послом української культури, і мені навіть надали звання міністра закордонних справ української культури.

Зрештою, я ніколи не прагнув до цього, але революція показала мені мої можливості, як я особисто можу бути корисним своїй країні. Відверто і з відповідальністю говорю: мене не цікавлять службові або кар'єрні посади, мене цікавить тільки можливість щиро допомогти країні своїм досвідом, своїм смаком, своїм вмінням, своєю інтуїцією стати кращою у тому, у чому я розбираюся.

Я говорю не про нафту і енергетику, я говорю про культуру, про інформацію і гуманітарні речі взагалі. Я знаю, як зробити українську культуру популярною у Донецьку. Я не голослівний, бо я зробив це вже на своєму власному прикладі і можу це повторити і в більш широкому розумінні цього слова. Я хотів би бути таким чином корисним і як буде потрібно, я це робитиму. А офіціоз мене не приваблює.

- Навіть якщо Вам наполегливо пропонуватимуть якусь посаду?

- Це питання, на мою думку, недоречне. По-перше, мені не запропонують посаду, а, по-друге, я би хотів ще багато музики зробити у моєму житті і хотів би мати час для того.

- Певно, Ви вже замислювалися над тим, що можна зробити першочергово для того, щоб змінити ситуацію у сфері культури?

- Тоді так – якби мені запропонували посаду, я б відмовився, бо я вважаю, що на даний момент моє місце в студіях і на концертах. Але якщо б мені сказали, що я мушу це робити, то я маю власне бачення ситуації. Дуже не хотілося б, щоб посади в гуманітарній сфері визначалися "по остаточному принципу": все розподілили – нафту, газ, вугілля, банки тощо, - а на остаток згадали, що є ще освіта, культура і наука…

Не хочеться повторювати старих помилок. Я вважаю, що гуманітарна сфера, до якої входять і освіта, і культура, й історія, й ідеологія, і інформація, повинна бути винесена за дужки у будь-якому політичному процесі. Повинен існувати широкий громадський контроль над тим, що тут відбувається. Якщо в економіці основний критерій успіху – професіоналізм і системність, то в гуманітарній сфері основне – інтуїтивне розуміння тої ідеології, яка б змогла покращити самосвідомість громадян, збільшити самовпевненість у хорошому розумінні цього слова.

Цим же можна впливати і на матеріальні речі: на продуктивність праці, на зарплати, на імідж за кордоном, на котування наших людей там. Це дуже важливі речі, які років за двадцять насправді почнуть впливати і на макроекономічні речі в країні, які нібито відокремлені від гуманітарної політики.

- Саме зараз, коли йдеться про формування нового уряду, чи вважаєте Ви, що Віктор Ющенко має ту інтуїцію щодо сфери культури, про яку Ви сказали?

- Я скажу так: він є дуже високоморальною людиною. Як на мене, це його найбільше достоїнство. Можна говорити про його слабкі і сильні сторони, і політики про це постійно говорять – але це не моя справа.

Він має дуже сильний український стержень, який є цивілізованим, а не містечково-шароварним. І саме цей стержень дасть йому можливість, на моє переконання, прийняти правильні кадрові рішення.

Саме він – і ніхто більше – має шанс першим прийняти кадрові рішення у гуманітарній політиці. До цього часу в Україні шансів таких не було. Це перший шанс, яким, я сподіваюсь, Віктор Андрійович скористається. Гуманітарною сферою повинні керувати люди, які є "в матеріалі", які мають європейське мислення, які мають сучасний погляд на речі, які мають широкий світогляд і знають, що і де відбувається, які, кінець кінцем, мають свою власну інтуїцію.

Отже, Ющенку потрібне знання того, хто з його оточення має таку інтуїцію. Я не сумніваюсь, що у нас є багато професіоналів в економіці, я не сумніваюсь, що у нас є багато кандидатур на чільні посади у серйозні міністерства, але мене непокоїть гуманітарна сфера.

- Що стосується українського культурного простору, то чи є він, на Ваш погляд, настільки насиченим, щоб вже зараз обмежити імпорт з Росії книг чи то поп-музики?

- Я б не радикалізував ситуацію. Що найпростіше зробити для того, щоб їли тільки вітчизняні цукерки? Треба заборонити ввіз цукерок з інших країн. Але чи призведе це до покращання якості наших? Я не знаю.

Думаю, що тут треба діяти комплексно. Безумовно, підтримка власного виробника потрібна в усіх країнах, особливо у тій, яка зараз активно розвивається, в якій сучасна культура має свої початки.

Революція збурила розвиток нової української культури. І хоча флагманом стала сучасна музика, але я думаю, що до неї підтягнуться і кіно, і телебачення, і театр тощо. Було б найкраще дивитися на цю проблему з різних боків. Я б не обмежував ніяких імпортів. Я б запропонував створити сприятливі умови для власного виробника.

- У Білорусі, наприклад, Лукашенко такі умови ніби створив: нещодавно було ухвалено, що на 80 % у аудіопродукції повинен бути забезпечений національний продукт. Чи було б доцільно запровадити дещо подібне в Україні?

- Думаю, що силовим методом ми нічого не доб'ємось. На моє світле переконання, треба починати не з українізації в національному розумінні цього слова, а з українізації в державному розумінні цього слова.

Перше наше завдання – зробити так, щоб продукт, який з'являється в інформаційному просторі України, мав би українське коріння і був би якісним. Не важливо, якою мовою він зроблений, не важливо – в якому місці, і навіть не важливо – чи має він пряме національне забарвлення, і чи ні.

Важливо, щоб цей продукт давав робочі місця, розвиток, професіоналізм і досвід людям тут, в Україні. І щоб цей продукт створювався тут, і це працювало б як самоузгоджена система – далі, далі, далі. Голлівуд знімає сьогодні високорентабельні фільми не тому, що там кращі люди, а тому що там величезні традиції і досвід, які почалися з того, що сотню років тому була правильно запущена система. І в Голлівуді ніхто не обмежував прокат французьких чи італійських фільмів.

- Будете лоббіювати свої ідеї серед нової культурної еліти?

- Я не думаю, що мені доведеться лоббіювати. Мої ідеї вже готові до публічного обговорення. Взагалі мені не подобається слово "лоббіювання", яке має кулуарне забарвлення. Я готовий про все говорити публічно і щиро ділитись своїм досвідом будь з ким.

Єдине, чого б хотілося, - щоб люди, які прийматимуть рішення, були б адекватними людьми. Я дуже надіюсь, що так станеться, адже ми маємо шанс дуже сильно змінити наш, на 50 років відсталий культурний рівень. Я думаю, ми маємо шанс це зробити, аби ті люди, які прийдуть в гуманітарну сферу, були б правильно обрані. Не називатиму імена, щоб когось зарано похвалити чи образити. Зараз я говорю узагальнено, бо раніше я взагалі не бачив шансів.

Я розумію, що так воно приречено: є окремі флагмани – Андрухович, "Океан Ельзи", Кіра Муратова, є якісні телепрограми, є міжнародне визнання у спорті. Але це речі окремі. Для масовості, для створення такого поняття, як українська музична культура на Заході (на кшталт англійської хвилі), мало двох-трьох талановитих виконавців, мало виграти Євробачення. Для того, щоб десять наших виконавців знали на Заході, треба, щоб тут було тисячу якісних.

- Підтримка політичних помаранчевого чи синьо-білого кольорів не обійшла і середовище зірок. Ви можете пояснити кроки тих, хто підтримував табір синьо-білих?

- Думаю, є дві принципово різні причини. Перша мотивація – банальні гроші. Багато хто не замислювався над змістом того, що робить. Вони прямо так і говорили: "Ми заробляємо гроші". Це та основна маса, яка тихенько їздила, заробляли свої гроші і про яку зараз ніхто не говорить. Коли все почалося, вони залягли на дно і потім казали, що вони заробляли гроші як артисти.

Друга мотивація – ідеологічна. Таких артистів, як Тая Повалій, було значно менше. Вона сказала відкрито, що підтримувала, підтримує і буде підтримувати Януковича, оскільки він асоціюється у неї з владою, владі вона довіряє і не хоче змін, а хоче стабільності. Я її розумію.

Можливо, такі артисти діставали гроші за свої виступи, але, на мій погляд, у тому основне було – не гроші. Занадто сильно ці артисти були пов'язані з тією владою, і вони як частина цієї команди – як Нестор Шуфрич – захищали інтереси цієї команди. Тому претензій до цих людей у мене точно немає. Це їхній вибір, їхня позиція.

- Ви особисто друзів не втратили через ці події?

- Я й не особливо і дружив. У мене ще попереду остаточна розстановка акцентів у відносинах з Кузьмою, з яким ми давно не спілкувались. А так… З ким мені дружити? З Повалій? Чи з Могілевською?

Я особисто закликав не шельмувати людей, які були проти. Тим більше, що багато з тих, хто закликав каятися чи кричав "ганьба", й самі недавно стояли на задніх лапках перед владою. Не потрібно цього робити. Робіть свою справу, не дивіться на те, чи зробив хтось погано чи ні, адже ви не знаєте їхніх мотивацій.

Взагалі я прихильник відкритої боротьби, якщо вона чесна. І основне, чому я вийшов на Майдан, це була груба фальсифікація. Я абсолютно не мав би нічого проти, якби за Януковича проголосувала б більшість, якби це була правда.

Так само і тут: якщо ти маєш свою думку і щиро підтримуєш свого кандидата, то чому ти гірший? Я не вважаю, що треба палити чиїсь диски. Це перебір, це нецивілізовані методи. Але, з іншого боку, я не розумію тих артистів, які підтримували Януковича, яких я особисто кликав на теледебати, щоб подискутувати, і які усі відмовлялися, бо не знали, що казати, оскільки не мали аргументів.

- Нещодавно Наталія Могілевська оголосила себе чи не політемігранткою у Донецьку, оскільки Київ переслідував її та її сім'ю – відмовлялися знімати кліпи, поторощили автомобіль. У той же час на Закарпатті на подвір'я співачки Наді Копчи хтось кинув бойову гранату, і артистка пов'язує це із своєю схильністю до помаранчу. Це окремі випадки чи вже тенденція? Як виходити з цієї ситуації?

- Я з радістю поїду у Донецьк, де більшість людей підтримували Януковича і скажу їм те, що говорив раніше: мені немає різниці, за кого вони голосували, я як любив їх, так і любитиму, як співав їм, так і буду співати, як захищав кожного із цих людей, так і буду це робити, як у мене були друзі у Донецьку, так вони у мене і залишаться. Якщо є до мене особисто якесь негативне ставлення, я владнаю це. Я відчуваю, що я в силах розставити усі крапки над "і" й забути про це.

- Чи змінився для Вас зміст таких понять, як батьківщина, прапор або гімн?

- Я людина з національним стержнем, яка зовні цього ніколи не показувала. Я гордий з того, що нас завжди сприймають українським продуктом, українською групою, українською культурою. Але при цьому жодним примітивних національних ознак ми із собою не несемо. Я вважаю, що дух і стержень всередині набагато важливіші за колір шарфика, який ти носиш, за вишиванку чи джинси, які ти носиш. Це нічого не означає.

Я знаю, що я справжній українець і є таким з боку. Ніхто не скаже інакше. Але водночас я не ходжу повсюди і не розмахую прапором, не співаю гімн там, де треба і де не треба. Патріотизм мусить визначатися в загальнолюдських речах. Не варто забувати про те, що ми є просто людьми, християнами. Ми не повинні думати тільки про те, що ми є українці. Усі згадані речі повинні бути комплексними.

- Якими були Ваші особисті надбання і якими розчарування під час останнього місяця?

- Зачекаємо, поки сформується уряд, і тоді говоритимемо про розчарування чи задоволення. Знаю, що є багато проблем, які, безумовно, просто подолані не будуть. Я надіюсь на мудрість Віктора Ющенка і Верховної Ради, які зразу повинні зробити гарну справу, тим більше, що, на мій погляд, такої консолідації між новообраним президентом і парламентом давно не було. Безумовно, там є потужна нова опозиція, безумовно, є люди, які будуть проти нововведень, але у цілому при правильній роботі президента та при правильних кандидатурах людей, яких він запропонує, Верховна Рада достатньо швидко затвердить новий уряд, який почне працювати. Тоді й побачимо.

Що стосується самої революції, то я не маю жодних розчарувань, а маю тільки радість, що все відбулося спокійно, мирно і гарно, що команді Ющенка вистачило розуму і професіоналізму не злякатись стихійності, а взяти все під свій контроль і довести справу до кінця.

До речі, я відкрив у собі риси, які завжди плекав. Я зрозумів, що маю талант не тільки співати пісні, а й переконувати людей. Я мав серйозний досвід на Сході України, ми багато їздили, розмовляли, і я бачу, що моя позиція не тільки як музиканта, а як громадянина і публічної людини подобається людям, що надає впевненості. Я відкрив у собі якість відчувати, що потрібно сказати людям для того, щоб вони сприйняли і зрозуміли ідею.

- Ваш "електорат" – це тільки молодь, котра слухає "Океан Ельзи"?

- Останнім часом – і я не думаю, що це зв'язано з революцією, революція це тільки підсилила - це є люди молодшого і середнього віку. Я не можу сказати, що люди за 50 є нашим електоратом, але ті, котрим до 50, є нашою аудиторією. Але все одно тут треба розділяти аудиторію на ту, яка вірить тому, що ти говориш, і ту, яка слухає твою музику. Безумовно, аудиторія, яка вірить тому, що я говорю, значно ширша, вона без віку. Серед тих, хто слухає мене як громадського діяча, є більше абонентів, ніж серед тих, хто слухає мене як музиканта.

- Революція на Майдані перетворилася на грандіозну мистецьку акцію. Але подейкують, що на сцену пускали не всіх, хто хотів туди потрапити. Чи справді фейс-контроль був аж такий драковнівський?

- Безумовно. Не знаючи виконавця, пустити на таку відповідальну сцену, було досить складно. Саме тому режисери працювали денно і нічно: слухали, дивились, спілкувались. Ви ж бачили, скільки там було молодих виконавців, але їх, бажаючих, було разів у 10 більше, ніж можливо. Бувало й так, що до нас звертались із проханням виступити, але ми казали, що ми вже виступали, нехай співає хтось молодий.

- Тобто фейс-контролю підлягала власне якість продукту?

- Так. І так мусить бути завжди. Основним критерієм має бути якість, актуальність і рівень того, що пропонується, а не якісь інші критерії.

- Яким є Ваш основний мессидж до східних українців?

- Люди, які голосували проти, мабуть, зараз розчаровані чи роздратовані. Я б хотів їм сказати, що не варто робити висновки відразу. Навіть якщо сталося не так, як ви того хотіли, все одно тільки час покаже, як воно є насправді. Зараз є те, що є, і змінити його не можна. Давайте почекаємо, і я впевнений, що Віктор Андрійович та його команда зможуть вас переконати у тому, що те, що вони керуватимуть країною, є виправданим. Я у цьому впевнений, але хотів би у цьому вашого терпіння, щоб ви дочекались і зрозуміли це так само.

Два роки брудної пропаганди на бік Ющенка безслідно стосовно нього не пройшли і тому ясно, що є частина населення, яка не може думати про нього позитивно. Потерпіть. Дуже прошу! Якщо ви вважали себе бійцем з іншого боку фронту, то не вважайте це як програш, а вважайте це як тимчасовий мораторій на вжиття якихось активних дій, адже поживемо-побачимо.

- Деякі з Ваших старих пісень наразі виявилися пророцькими. Тоді Ви вважали їх такими?

- Частково так. Пісня "Вставай!" - прямий натяк. Я ніколи цього не приховував і завжди казав, що це пісня про Україну. Але тим не менш цю пісню люди побачили у рекламі пепсі-коли, тобто тоді акценти зміщувались. Повірте, якби тоді кліп "Вставай!" був під мітинг, то усі б сприйняли його однозначно. Так само й пісні "Той день", "Майже весна" – у їхніх текстах все сказано.

Власне, головне підтекст, адже я ніколи не пишу буквальних текстів. Всі тексти, мабуть, можна використати до різних ситуацій. Це як голубі очі: сидиш біля голубого – вони голубі, біля зеленого – вони зелені, біля сірого – вони сірі. Так є й з піснями - важливим є акцент.

- Яким змістом для Вас наповнене поняття народний артист?

- Зараз для мене особисто народний артист – це пережиток режиму попереднього президента. Джон Леннон був народним артистом Сполученого Королівства? Я б не хотів коментувати це питання, скажу тільки, що мені шкода багатьох народних артистів - справді народних, - таких людей з минулого, як Ніна Матвієнко, Юрій Рибчинський чи Дмитро Гнатюк. І, з іншого боку, ті "народні артисти", які зараз є поруч з ними, є також народними… Мені соромно. Я особисто не маю жодних звань і абсолютно від цього не страждаю. Найкраще звання це кількість проданих дисків і кількість людей на концертах.

- Як вплинула революція на творчі плани "Океану Ельзи"?

- І без революції ми планували писати альбом, тож з цього погляду вона трохи зіпсувала нам плани: ми були вимушені перенести наш російський тур на необмежений термін (сподіваюсь, що у лютому-березні ми таки його зробимо), тільки зараз ми записуємо пластинку, яку хотіли видати у березні, але оскільки два місяці з нашого творчого життя випали, то ми змушені перенести її видання. Але про революцію я не шкодую. Трошки лише про те, що зупинився час.

- Революція стала водорозділом, що стосується діяльності медіа в Україні. Чи справді відбулася, на Ваш погляд, трансформація засобів масової інформації?

- Я думаю, що Україні зараз дуже важливо скористатись плодами революції, і є шанс дуже сильно змінити інформаційний простір в хорошому розумінні цього слова, при цьому не рухаючи таких речей, як права, власність, які є основними і мають залишатися такими як вони є.

Але разом з тим люди нової хвилі і нової формації можуть взяти важелі впливу і ті, хто має власний досвід і виростали на сучасному ринковому інформаційному просторі, повинні зараз більш активно втручатись у ситуацію. Тим більше, що зараз актуальним є створення громадського телебачення, тобто того, наглядовою радою якого – скажімо так - є весь народ. Хто і на базі чого робитиме його – питання, які повинні обговорюватись. Відсутність громадського телебачення є несерйозним для такої країни, як Україна.

- Чи не втратять такі видання, як "Дзеркало тижня" чи такі телеканали, як "5 канал", своїх читачів-глядачів?

- Тепер все приходить у конкурентний простір. Наприклад, "Дзеркало тижня", на мою думку, завжди було на голову вище за всіх по аналізу, інтуїції, по рівню інформаційної забезпеченості. Що стосується інших, то все залежатиме від якості оформлення, дизайну, професіоналізму журналістів, редакторів і продюсерів, від оперативності, якості розважального продукту. Кінець кінцем інформаційний простір не може бути тільки політичним.

Якщо ж медіа залишатиметься одне у своїй ніші, то йому немає чого боятися. Хто наразі може скласти конкуренцію "Дзеркалу тижня"? Щодо ж телебачення, то формат кожного серйозного каналу претендує на загальність, а не спеціалізацію, як от музика чи новини. Тут доведеться думати про збільшення аудиторії, глядацького рейтингу тощо. Якщо на "5 каналі" будуть кращі ведучі, кращі програми, кращі фільми, то їх дивитимуться більше, адже "чесні новини" будуть тепер скрізь.