МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Інвертю Фоми ("Мандри") "Високому замку" (/)

01/29/2005 | Sean
У період помаранчевої революції група “Мандри” увійшла до десятки найпопулярніших груп української естради, хоча народилася ще в 1995 році.

Запальні українські мелодії, етнічне забарвлення текстів, і все це на сучасній ритмічній танцювальній основі - такими сьогодні знають “Мандри” прихильники напрямку “слухай своє”. Підтримуючи Віктора Ющенка, цей колектив проїхав Україною у турі “Так!” 37 тисяч кілометрів, про що Фома одразу написав пісню “Дорога”. (Майже усі тексти та музику до пісень колективу пише саме він). А може, ще й згадав період свого життя, коли мандрував автостопом теренами колишнього СРСР? Адже саме так вперше відвідав Санкт-Петербург, Твер, Саратов, Москву, Ригу, Таллінн... Жив у друзів, які з’являлися у нього просто миттєво.

- А як же сумнозвісний прибалтійський націоналізм?

- По тих часах я нічого такого не помітив. Спілкувався з усіма російською, і не можу пригадати жодного конфлікту. А люди траплялися різні… На жаль, зараз не підтримую контактів ні з ким. Брали мене з автостопу легко. Пригадую, під Києвом ми з моєю дівчиною Лялею зупинили здоровенну вантажівку, і прибалт завіз нас одразу до Риги. Дуже приємний був чоловік.

- З Лялею контактів також не підтримуєш?

- Ні. Дівчат відтоді у мене змінилося дуже багато. Вони подобаються мені як жанр. А з нею у нас була нещаслива історія, і я не хочу про неї говорити. Скажу тільки, що ми розійшлися з моєї ініціативи, і пізніше, ніж було потрібно. А тоді подорожувати разом і у такий незвичний спосіб було романтично і прикольно. Я мав трохи грошей на ощадній книжці. І поки не витратив усі – їздив безперестанку. Це були гроші, які поклала мені на книжку мама, і ті, які я отримав по сирітству. В 16 років я залишився без батьків. Тато з нами не жив, а мама померла від раку. Дорогою я знімав стрес від своєї втрати. Не можу сказати, що мені це легко далося. Я гостро відчував мамин відхід років десять.

- Кажеш, що змінив багато дівчат. Чого шукаєш?

- Мої закоханості не схожі між собою, і щоразу все відбувається по-іншому. Зазвичай мене не влаштовувала невідповідність деяких речей. Наприклад, зовнішнього образу і внутрішнього наповнення. На це часто хворіють і жінки, і чоловіки. Зрештою, я і сам людина не проста. Зі мною дуже складно. Я прискіпливий до тих, хто поруч, хоча є абсолютно самодостатнім у побуті. Добре готую і можу приготувати майже все. Моя фішка – гречана зупа зі смаженої цибульки, картоплі, гречки, лаврового листа та спецій. Виходить дуже смачно. Правда, останнім часом я полюбив японську кухню і тринькаю гроші в японських ресторанчиках. Усі ці суші і кальмари - дороге задоволення.

Найбільша проблема у моїх взаєминах із представницями протилежної статі полягає в тому, що жінка, яка є зі мною, повинна розуміти мій спосіб життя. Я рідко буваю вдома. І витримати мене зможе тільки людина, яка буде мене дуже сильно любити. Таких я ще не зустрічав.

Зрештою, про всі мої кохання можна почути у піснях “Мандрів”. Причому кожна присвячена конкретній людині. До плодів нещасливого періоду належать “Думай”, “Ти в серці моїм”, “Дочка мельника”, “Гілка”. А “Романсеро”, “Про ніжну королеву”, “Орися”, “Тінга-Лінга” – приклади щасливих спалахів. Швидко закохуватися – одна з рис мого характеру. До слова, з останньою моєю дівчиною ми розсталися буквально нещодавно, але залишилися у дуже гарних взаєминах.

- Імена дівчат у піснях змінюєш?

- Не завжди. І Орися, і Аничка існують насправді. Жінкам подобається, коли їм присвячують пісні. Добре я пам’ятаю і свою першу закоханість, яка спіткала мене ще у першому класі. Її звали Оленкою. Але тоді я пісень ще не писав.

- Свого часу ти працював двірником у Києво-Печерській лаврі….

- … А ще двірником в архітектурному комплексі Софіївського собору, гардеробником у музеї археології, працівником сцени у театрі. Був кур’єром на одній фірмі та діджеєм на радіо. І тільки після цього створив свою групу. У лаврі робота подобалася мені тим, що це гарне чисте місце, і ще тим, що я був зайнятий лише дві години на день. Приходив о сьомій ранку і о дев’ятій вже був вільний. У мене одразу з’явилися нові друзі - художники, які також працювали там двірниками. Тоді серед творчих інтелігентних людей ця професія була популярною. Після роботи ми частенько заходили на борщ з пампушками або на чайок. Говорили про все на світі. Мені і досі подобається аура цього місця. Можу блукати там годинами. І це за умови, що я зовсім не релігійна людина. Як на мене, для того, щоб спілкуватися з Богом, посередники не потрібні.

- А чим тебе привабила робота гардеробника?

- Тим же. Вона не вичавлювала з мене всіх соків і при цьому давала шматок хліба і можливість займатися творчістю або просто лежати вдома та читати, адже я працював всього три дні на тиждень. Зазвичай я читаю декілька книжок паралельно: під настрій. Останнє, що читав з української літератури, це твір Валерія Шевчука “Срібне молоко” та “Тореадори із Васюківки” Всеволода Нестайка. А зараз захопився “Сексом у Давньому Китаї”.

Найвиснажливішою для мене виявилася робота кур’єра. Я розносив документи поліграфічної фірми і дуже швидко звідти пішов, хоча отримував сто доларів. На ті часи це були добрі гроші, але робота зжирала стільки часу!

- На твою думку, хто на кого полює у сексі: чоловіки на жінок чи навпаки?

- Всі на всіх. Просто по-різному себе проявляють.

- Що треба зробити, щоб вполювати тебе?

- Бути природною. І більше нічого. Щось привабливе є в кожній жінці. Не люблю, коли люди грають чиїсь ролі. Тим більше, що за деякий час вони все одно стають собою. Краще вже знати, з ким маєш справу, одразу.

- Чи маєш хобі, крім музики?

- Люблю кататися на велосипеді, малювати і багато спати. (Можу проспати безліч часу. Дві доби поспіль - легко). Малюю олією, і вже маю дев’ять великих картин. Це портрети, пейзажі й абстрактні фантазії. Стиль - наївний живопис. Захоплююся цим вже років з п’ять. Правда, пишу картину дуже довго. Просто не маю часу.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".