Схотілося чогось провокативного. ПрОшу:
02/16/2005 | Sean
Дорогі письменники, поети, прозаїки, інші літератори та примкнулі до них драматурги, коли тут такі є і не переховуються. А нащо ви пишете? Тим більш - видаєте?
От наприклад аз многогрішний. Не писав віршів (окрім глумливих на оточуючих, переважно на партах і столах в авдиторіях) навіть у підлітковий період підвищеного гормонального буяння. Бо знав (і знаю) що то було б висококонцентроване гівно, а не вірші.
На прозовому напрямку були потуги, але всьо написане (крім публіцистики) знаходило сумний для себе, але натомість рятівний для укрсучліту кінець одразу при найпершому авторському порівнянні наклацаного з тим, що автор вважає за класну літературу.
Так от, дами і господами, коли ви віддаєте для друку (чи то розміщуєте в інтернеті) свої тексти, чи не пробує вас, бува, зупинити внутрішнє порівняннячко з, скажімо, Ліною Костенко, Малковичем, Москальцем чи то з Андруховичем, Жаданом тощо. Рефлексій нема?
Нє, ви пишіть, пишіть...Я тільки за
От наприклад аз многогрішний. Не писав віршів (окрім глумливих на оточуючих, переважно на партах і столах в авдиторіях) навіть у підлітковий період підвищеного гормонального буяння. Бо знав (і знаю) що то було б висококонцентроване гівно, а не вірші.
На прозовому напрямку були потуги, але всьо написане (крім публіцистики) знаходило сумний для себе, але натомість рятівний для укрсучліту кінець одразу при найпершому авторському порівнянні наклацаного з тим, що автор вважає за класну літературу.
Так от, дами і господами, коли ви віддаєте для друку (чи то розміщуєте в інтернеті) свої тексти, чи не пробує вас, бува, зупинити внутрішнє порівняннячко з, скажімо, Ліною Костенко, Малковичем, Москальцем чи то з Андруховичем, Жаданом тощо. Рефлексій нема?
Нє, ви пишіть, пишіть...Я тільки за
Відповіді
2005.02.16 | otar
:)))
Я розумію питання - часто доводиться його обговорювати в реалі, з людьми, які не пишуть, і для яких "неписання" є предметом гордості.Насправді причина - в бажанні викликати у когось такі емоції, які в тебе, в свою чергу, вже викликала чиясь творчість. Крім того, існує цілком реальний простір для дії, "ніша" під назвою "україномовна література". Наприклад, якби я був російськомовним, я б у житті не писав ніяких віршів, оповідань, нічого, крім хіба що публіцистики, бо російськомовних талановитих, цікавих письменників - море. А українською ще можна написати Щось, і це Щось буде, можливо, гіршим за названих тобою авторів, але все ж воно буде самоцінне і принесе радість кільком десяткам людей.
Зрештою, бути найкращим або кращим за інших - не самоціль. Самоціль - зробити щось добре і інше, що змусило б когось задуматись або відчути хоча б одномоментне задоволення.
2005.02.17 | Sean
Re: :)))
otar пише:> Я розумію питання - часто доводиться його обговорювати в реалі, з людьми, які не пишуть, і для яких "неписання" є предметом гордості.
Та нє, якої там гордости...Не предметом гордости, а наслідком усвідомлень і порівнянь. Думаєте, якби вийшла якось епохалка, я б її викинув до сортира? Дзуськи!
Якщо вже про гордість, то скоріше її предметом є здатність не писати, здатність до не-писання
> Насправді причина - в бажанні викликати у когось такі емоції, які в тебе, в свою чергу, вже викликала чиясь творчість. Крім того, існує цілком реальний простір для дії, "ніша" під назвою "україномовна література". Наприклад, якби я був російськомовним, я б у житті не писав ніяких віршів, оповідань, нічого, крім хіба що публіцистики, бо російськомовних талановитих, цікавих письменників - море. А українською ще можна написати Щось, і це Щось буде, можливо, гіршим за названих тобою авторів, але все ж воно буде самоцінне і принесе радість кільком десяткам людей.
Тобто талановитих російськомовних більше ніж талановитих україномовних?
> Зрештою, бути найкращим або кращим за інших - не самоціль. Самоціль - зробити щось добре і інше, що змусило б когось задуматись або відчути хоча б одномоментне задоволення.
Отут не можу не погодитись. Якщо воно справді добре, а не, скажімо...умовно добре
2005.02.17 | otar
Re: :)))
> Та нє, якої там гордости...Не предметом гордости, а наслідком усвідомлень і порівнянь. Думаєте, якби вийшла якось епохалка, я б її викинув до сортира? Дзуськи!Я не мав на увазі вас конкретно
Але дуже часто ті тексти, які автор оцінює найвище, читач не толерує, і навпаки - те, що хотілось спалити ще перед написанням, відривають з руками. Так що не письменникам судити, що кака, а що цяця, а читачам.
> Якщо вже про гордість, то скоріше її предметом є здатність не писати, здатність до не-писання
Писати можуть всі. Принаймні, наслідувати.
> Тобто талановитих російськомовних більше ніж талановитих україномовних?
Кількісно - так, адже росіян в 4 рази більше за українців
2005.02.16 | Shooter
Будете здивований.
Як був і здивований в свій час я.Будучи студентом, "написав" кілька явних бздурів прозової форми.
3 з 4 були опубліковані в свій час в Світо-виді (ото ся'їм сміяв
Після заміни одного з тих трьох на четвертого, знову 3 з 4 були вже опубліковані в "Моїй колекції" Грабара. Побоку перелічених Вами "ґрандів".
2005.02.17 | Sean
Хіба що трохи
Бо не можучи сказати про Ваше нічого, ні поганого ні доброго, бо не читав, не бачив, нє прівлєкался...Так знаєте, знаходив там багато такого, що якби воно належало мені і було б надруковано, я би зробив сеппуку
2005.02.17 | otar
А ви хто? :) (я серйозно, я й не знав, що ви письменник) (-)
2005.02.18 | Sean
Вважайте, шо я "письменник в собі". Злість накопичую (-)
2005.02.17 | Shooter
Re: Хіба що трохи
Sean пише:> Бо не можучи сказати про Ваше нічого, ні поганого ні доброго, бо не читав, не бачив, нє прівлєкался...
>
> Так знаєте, знаходив там багато такого, що якби воно належало мені і було б надруковано, я би зробив сеппуку
Сравніваєте, пардон, хуй з пальцЬОм
Маладая Україна була батярське видання. Світо-вид - "поважне".
[При цьому я зовсім не намагаюсь твердити, що після читання моїх опусів (ги
2005.02.18 | Sean
Re: Хіба що трохи
Shooter пише:> Сравніваєте, пардон, хуй з пальцЬОм
То ви вважаєте Маладу Україну хуйом? Нє, якщо вважати її батярською (а такою вона і є чи то була), то - так, хуй яко символ (рівно як інструмент) до батярства пасує більше, ніж окремо взятий палець
Але хто болєє матєрі-літєратурє ценєн?
> Маладая Україна була батярське видання. Світо-вид - "поважне".
Хуй - він один. А пальцьов - дофіга!
> [При цьому я зовсім не намагаюсь твердити, що після читання моїх опусів (ги
Гарантую!
От нещодавно купив знічев'я 2 (дві) книжки однієї дівчинки з різноманітними талантами і тіпа харизмою. Почав читати...моя ж ти киця, ну ніззя ж так!
2005.02.18 | Shooter
Re: Хіба що трохи
Sean пише:> Shooter пише:
> > Сравніваєте, пардон, хуй з пальцЬОм
> То ви вважаєте Маладу Україну хуйом? Нє, якщо вважати її батярською (а такою вона і є чи то була), то - так, хуй яко символ (рівно як інструмент) до батярства пасує більше, ніж окремо взятий палець
>
> Але хто болєє матєрі-літєратурє ценєн?
Я цей...таки краще пиздатий палець (тим більше - багато пальців, разпальцовочка, можна сказати
А Маладая УкраІна була (є?) собі таким покручем...де поруч з цікавинками звідусіль (кому став де хош
> > [При цьому я зовсім не намагаюсь твердити, що після читання моїх опусів (ги
>
> Гарантую!
Спробуйте тоді погортати "Мою колекцію". Горицвіт, btw, легко вгадав - кто он, етот тафаріщ Шутер.
> От нещодавно купив знічев'я 2 (дві) книжки однієї дівчинки з різноманітними талантами і тіпа харизмою. Почав читати...моя ж ти киця, ну ніззя ж так!
Наскільки здогадуюсь, мова про "таку маленьку". Котра, принаймі в л-рі, бере, швидше, хуями, чим талантом
2005.02.19 | Sean
Re: Хіба що трохи
Shooter пише:> Sean пише:
> > Shooter пише:
> > > Сравніваєте, пардон, хуй з пальцЬОм
> > То ви вважаєте Маладу Україну хуйом? Нє, якщо вважати її батярською (а такою вона і є чи то була), то - так, хуй яко символ (рівно як інструмент) до батярства пасує більше, ніж окремо взятий палець
> >
> > Але хто болєє матєрі-літєратурє ценєн?
>
> Я цей...таки краще пиздатий палець (тим більше - багато пальців, разпальцовочка, можна сказати
Ну, то за гармонійність !
> А Маладая УкраІна була (є?) собі таким покручем...де поруч з цікавинками звідусіль (кому став де хош
Були-були. Скоріше навпаки - поруч з проявами час від часу можна було вихопити цікавинку. Тобто, якщо у дискурсі, то коефіціент хуйовости значно перевищував питому вагу пиздатости.
> > > [При цьому я зовсім не намагаюсь твердити, що після читання моїх опусів (ги
> >
> > Гарантую!
>
> Спробуйте тоді погортати "Мою колекцію". Горицвіт, btw, легко вгадав - кто он, етот тафаріщ Шутер.
Ну, в інтернеті воно наче не гортається. Мо, прийде час
> > От нещодавно купив знічев'я 2 (дві) книжки однієї дівчинки з різноманітними талантами і тіпа харизмою. Почав читати...моя ж ти киця, ну ніззя ж так!
>
> Наскільки здогадуюсь, мова про "таку маленьку". Котра, принаймі в л-рі, бере, швидше, хуями, чим талантом
Ну та, ну та...маленька такенька. Якось дотепник Єшкілєв, пишучи про неї та ще одну мадемуазєлю, ту іншу назвав Свіреною Карляєвою
2005.02.19 | б-о ..
Re: Хіба що трохи
Щодо смаків Єшкілєва - то тут все більш-менш очевидно, хіба не він наполягав на великому хуї для сучукрліту і на необхідності проїбати цей самий сучукрліт. що, власне, й робить наша сексапільна письменниця-журналістка-вокалістка...2005.02.22 | Shooter
Re: Хіба що трохи
б-о .. пише:> Щодо смаків Єшкілєва - то тут все більш-менш очевидно, хіба не він наполягав на великому хуї для сучукрліту і на необхідності проїбати цей самий сучукрліт. що, власне, й робить наша сексапільна письменниця-журналістка-вокалістка...
Хиба. Вона тільки імітує оргазм. Ще й погано - як в дешевих німецьких порнофільмах.
Але є й такі, що пойобують...
2005.02.22 | капітан Немо
Карочє
Ірена Карпа ?А хулі ви доїбались ?
Класна дєвка.
2005.02.22 | Shooter
Що погубить вкраїнську культуру - це не поплавські та їм подібні
...рагулі, запроданці та москалі (тут: мова не про національністьSean пише:
> Тобто, якщо у дискурсі, то коефіціент хуйовости (Маладой України) значно перевищував питому вагу пиздатости.
Амінь
> > Спробуйте тоді погортати "Мою колекцію". Горицвіт, btw, легко вгадав - кто он, етот тафаріщ Шутер.
> Ну, в інтернеті воно наче не гортається. Мо, прийде час
і оце така позіція в аматора та поціновувача вкраїнскьої матінки-культури?
ганьба!
в книгарні потрібно ходити, бо "не пора, не пора, не пора" лінивотворній мамоні інтернету служити
2005.02.28 | art-em
Re: Будете здивований.
Та, вирахувати вас за "Колекцією" Грабара було геть неважко. Тим більше, що і твори відповідають вашому до них ставленню. А значить, це ви прямо звідти на український форум і пишете, з-за кордону?..А з приводу "Світо-вида". Сумніваюся я в смаках тих, хто його видавав. Пам'ятаю, тоді, в десятому класі, мене вразив до глибини гидоти переклад, якщо не помиляюся в прізвищі, такого собі Анрі Мішо (зараз виявиться, що я категоричний невіглас, якщо не знаю такого прогресивного автора). Та і більшість інших текстів сприймалася тільки через продавлювання. Не думаю, що нині у мене змінилося би до них ставлення.
2005.02.28 | стронґовський
Re: Спробую пальцем в небо
Діброва????2005.02.28 | art-em
Тут треба пальцем у зміст...
Тут уже питання не до мене. Але схоже, що ні. Йому самому відкриватися. Якщо маєш книжку - такі ключові, наведені ним тези: три оповідання, публікація в "Світо-виді", і мало де іще.2005.02.16 | art-em
А що тут провокативного?
Є ж і інші причини: от я пишу, коли в голову стукне, коли по-приколу писати, коли так воно склалося, що чому б і не записати. А також - коли щось придумав кльове, і хочеться, аби інших у цьому переконати. А поширюю - бо також по-приколу, бо людям деяким подобається (я взагалі люблю нав'язувати хороші на мою думку тексти людям), та й для того, аби потішити самолюбство. Думаю, таку мотивацію ніхто не стане заперечувати і у перерахованих мистців.2005.02.17 | Sean
Прикол - це гарна відповідь.
art-em пише:> Є ж і інші причини: от я пишу, коли в голову стукне, коли по-приколу писати, ...Думаю, таку мотивацію ніхто не стане заперечувати
Не стану!
2005.02.18 | стронґовський
Акселерація, як альтернатива мастурбації
Не перестану дивуватись, за що можуть зачепитися гіллясті роги комплексів українського менталітету. То доводиться переконувати, що тобі вже є 18 і ти можеш висловлювати своє ставлення до матюкової та навколопорноґрафічної макулатури, то, тепер, маєш пояснити чому якщо пишеться, то пишеш. Цікаво, чи задавали такі питання молодому Шевченку, Українці, Стівену Кінґу, Лорі Палмер, Ельфріді Єлінек, Ярославу Моґутіну, Вітаутасу Пліурі, Маяковському? Чи питали в Лінча, чому він знімає те, що знімає? В Роллінґів, на біса здався їм той рок? І якого хріна Казік Малєвіч везяє пензликом по полотну?
Моя головна проблєма (як з тим жити - не знаю), що читаю я незрівнянно більше, ніж пишу. Читаю постійно, багато і зі смаком. 90% з прочитаного вивітрюється під час читання, чи й одразу після крапки на останній сторінці. За тим не шкодую - в голові лишається те, що тобі потрібно найбільше, а всіляке лайно зазвичай несуть в сортир.
Чи подобається те, що пишу особисто? Зазвичай так, це питання внутрішнього рецензента, коли текст, якщо є необхідність (чим наполегливіше пишеш, тим стислі ший результат, зайве, як якось правильно зауважив Отар, виписується, з часом вже не на екрані чи папері, а в голові) правиться до особистого ідеялу, а потім тестується на пристосованих до такої практики особах. Паперова публікація, в цьому випадку, публікації електронній недорівнювана - до останньої більше претензій, які можна виправити. Водночас, матеріяли, що виставляю на особистому сайті www.strongowski.iatp.org.ua здебільшого готові до друку, якщо такий трапиться. Але пишуть не заради книжок. Пишуть, бо пишеться, якої б то якости не було.
Про порівняння і рівняння. Тут така цікава фіґня виходить. На певному етапі розвитку творчої особистости, твориш виключно для себе, і не думаєш про можливі з того наслідки. Самооцінка митця в цей період визначається тим колом, яке допущене до його творів. Якісь авторитети, на які він рівнятиметься з'являються пізніше, коли він усвідомлює, що він коли-небудь матиме змогу дорости до вказаного ідеялу. Пізніше, на наступній сходинці, мистець почне розуміти, що ті, на кого рівняється, в свою чергу, рівнялися на инших, і, стежачи за смаками своїх авторитетів, зростатиме - на диво – усвідомлюючи себе, принаймні, не гіршим за тих своїх колишніх кумирів. Врешт, мистець усвідомить, що на нього теж можна рівнятися, це і є запорукою входження до «пантеону». Куди йти далі, після визнання, мені досі незрозуміло.
Ще один важливий момент: самовизначення. Людині, від початку, на чолі не пишуть чим вона має займатися, що є її покликанням. Усвідомлення власних смаків приходить паралельно із всебічним зростанням в суспільстві. І тоді доводиться пробувати все і самостійно та за допомоги инших відсіювати те, в чому, власне, ти є графоманом. Даруйте за біоґрафічні відомості, але дебютував я років у сімнадцять фентезійними оповідками (до речі, російською мовою). Їх дуже хвалили, хвалили настільки, що суто з протесту (проти течії летіти цікавіше) я взявся за вірші, теж російською. Вірші були ніякі. То був стандартний рівень для початківців, але мене, визнаного у вузьких колах автора російськомовного фентезі:) негайно ж назвали графоманом. Особисто я відчував, що щось таки виходить, цьому щось просто треба дати розвинутись. Але в силу чималої кількости причин (описаних у статті ua культура ru must die, ось: http://www.strongowski.iatp.org.ua/arti/art_4.htm), вирішив розвиватись як україномовна особистість. Рівень перших тих віршів був ще нижчим за мої ж російські. Але мета ВЖЕ була поставлена, хотів домогтися зацікавленості вузького кола саме своєю поезією. В колективі зростати набагато легше, і я прийшов в «Nеабищо». Коли цілі частково було досягнуто і поступ в галузі зберігся, почав шукати, де б ще можна було себе спробувати. А раптом я неперевершений (в скромності, звісно ж) публіцист??? Скільки діла, влаштовуюсь позаштатним кореспондентом газети «Вільне слово». Ще можна перекладати, і я спробував, спочатку Бйорк, потім Янку Дягілєву. Проте царина, на той час, виявилася не по зубах, тож довелося заспокоїтись, і далі розвивати себе як поета і прозаїка, не забуваючи й про публіцистику. Кого в мені більше, можу не вирішити й до кінця життя, але ж я знаю, що саме в цих областях я щось можу? У планах – дописування другого роману і третій, редагування п’єси та циклу реалістичних (якщо не соцреалістичних) оповідок. Підганяє дошкульне питання: «А слабо?» Захоплення комп’ютерною графікою, на початку геть безперспективне, вилилося в поліграфічний дизайн, цим заробляю собі на життя, також оформленням книжок і складнів. Від руки теж малюю, зара’ ілюструю власну поетичну збірку, гадаю, доріс до повноцінного дебюту. Якби всі ці роки (а скільки їх було? Якихось півдекади) обмежувався виключно тим, куди спрямовують, то й досі скнів би на фінансовому факультеті, опісля якого влаштувався б касиром в обмінний пункт. Я б не реалізувався як талант (а в своїй, якщо хочете, обдарованості, певен на всі сто). Можливо пізніше... але час було б згаяно. Кінець екзерсису.
Нащо такий відступ? Шановний Sean пропонує себе обмежувати. Не засмічувати інформаційне середовище. Не плекати графомана в собі. Та чи має право людина, що не пробувала, скажімо, папаї, сказати, що папая – лайно? Чи має внутрішній цензор, дбайливо виплеканий совковою ідеологією, вмикатися перед тим, як людина почне себе реалізовувати? Адже самореалізація, як вірно підмітила Каша Сальцова (kasha.com.ua), це продаж себе, товару, необхідного суспільству. І правильно каже Отар, «Українською ще можна написати Щось, і це Щось буде, можливо, гіршим за названих тобою авторів, але все ж воно буде самоцінне і принесе радість кільком десяткам людей.» Останнім часом одне з найцікавіших для мене читань – живі щоденники (www.liveinternet.ru). Люди не вміють писати, люди не знають про що писати, але пишуть – і виходить цікаво. Можна сперечатись про художню вартість таких творів, про, знову ж таки, ще один вид інформаційного сміття, але ж якщо пишеш, значить хочеться сказати, не обов’язково навіть, якщо є що. Знову Отар: «Самоціль - зробити щось добре і інше, що змусило б когось задуматись або відчути хоча б одномоментне задоволення.»
Вказана ним же дилема «Що гірше - автор посередніх текстів чи людина, яка не пише взагалі?» для мене розв’язана остаточно – друге гірше. Маючи величезний досвід у формуванні та підтримці літературної студії, набачився посередніх авторів, мовчу за ніяких, по саму зав’язку, і певен, що менше їх не ставатиме. Між тим, мистець має піклуватися про свою цільову аудиторію. Тобто якщо ти письменник, маєш формувати читача, рух має бути не від мас до еліти, як зараз, а навспак, як це було в часи, наприклад, Відродження. Якщо читач вимагає крови, сексу й смерти, це зовсім не має бути наказом мистцеві. Якщо мистець схоче, він висловиться на цю тематику. Але якщо йому цікавіше писати про занепад села, він має виховати читачів, в котрих може виникнути бажання взяти таке до рук, ось вам і реалізація рекламних технологій в мистецтві. Перед тим, письменник має призвичаїти середньостатистичну особу читати взагалі, най держава і суспільство йому в цьому допомагають. Але я точно знаю, що людина, яка будь-коли в своєму житті писала, вже ніколи не полишить читати. І читатиме вона не марудну попсу, а твори, що дійсно розвивають, і надають естетичне задоволення.
З найліпшими,
2005.02.18 | Sean
Які у Вас, однак, алюзії...:)
стронґовський пише:> Шановний Sean пропонує себе обмежувати. Не засмічувати інформаційне середовище. Не плекати графомана в собі. Та чи має право людина, що не пробувала, скажімо, папаї, сказати, що папая – лайно?
Обджекшн! Я вів трохи про інше. Чи має право людина, котра спробувала папаю (власноруч виращену) і переконалася, що то - лайно, запропонувати теє лайно ближньому свому?
Мне моя брезгливость дорога,
Мной руководящая давно -
Даже чтобы плюнуть на врага
Я не набираю в рот гавно.
(И.Губерман)
Так то - "плюнути" і "на ворога". А тут - натє, хавайте, людоньки.
> Чи має внутрішній цензор, дбайливо виплеканий совковою ідеологією, вмикатися перед тим, як людина почне себе реалізовувати?
Тю, та чому совковою?
> Адже самореалізація, як вірно підмітила Каша Сальцова (kasha.com.ua), це продаж себе, товару, необхідного суспільству.
Щойно отриманий коментар від К.С. свідчить, що це було сказано па-пріколу, натомість "краще взагалі не писати...або пиши, тільки НЕ ПОКАЗУЙ".
І ето правільно (с)
2005.02.18 | ziggy_freud
амбівалентність як основа зрілого пофігізму
стронґовський пише:> тепер, маєш пояснити чому якщо пишеться, то пишеш.
Написане промовляє за себе. Або промовляє недостатньо з точки зору конкретного читача. Або з будь-якої точки зору. Тоді вже автору треба щось міняти
> Цікаво, чи задавали такі питання молодому Шевченку, Українці, Стівену Кінґу, Лорі Палмер, Ельфріді Єлінек, Ярославу Моґутіну, Вітаутасу Пліурі, Маяковському? Чи питали в Лінча, чому він знімає те, що знімає? В Роллінґів, на біса здався їм той рок? І якого хріна Казік Малєвіч везяє пензликом по полотну?
Питали, ще й як. Дехто досі сумнівається, чи варто було Малевичу по полотну. Отакоє от. Жах
Толерантність до мистецького авангарду в Україні лишається досить низькою. Але фактично вона вже повернулась до рівня початку 20 сторіччя. Коли
- цікаві знали про авангардистів та їх твори
- нецікаві мінімально заважали працювати
Після знищення українського авангарду в 20-30ті нашій культурі досі гикається. Шароварністю, попсовістю, просто вторинністю і невигадливістю.
> чи має право людина, що не пробувала, скажімо, папаї, сказати, що папая – лайно?
Має. Але ризикує викликати регіт в людини, що регулярно споживає папайю, і навіть розрізняє окремі її сорти
> Чи має внутрішній цензор, дбайливо виплеканий совковою ідеологією, вмикатися перед тим, як людина почне себе реалізовувати?
Якщо спочатку включити гальма, а потім двигун, взагалі важко зрушити з місця. Краща послідовність, коли спочатку поїхав, потім зупинився.
> Адже самореалізація, як вірно підмітила Каша Сальцова (kasha.com.ua), це продаж себе, товару, необхідного суспільству.
Можна продаватись без самореалізації. А можна самореалізуватись, працюючи на себе. Важче, але теж можливо.
2005.02.18 | Олесь Бережний
Чому папая це не папая, а лайно це не лайно або навпаки?
ziggy_freud пише:> > чи має право людина, що не пробувала, скажімо, папаї, сказати, що папая – лайно?
> Має. Але ризикує викликати регіт в людини, що регулярно споживає папайю, і навіть розрізняє окремі її сорти
А як бути з тією людиною, яка регулярно споживає лайно, і навіть розрізняє його окремі сорти? Мій регіт вже чуєте?
Усе в світі є наслідком наших суб"єктивних уявлень про реальність і уявану об"єктивність наших уявлень, які насправді є нереальними й ірелевантними. Нічого в світі не зміниться від того, що хтось вважатиме папаю лайном, чи навпаки. Бо смак папаї чи лайна не є реальністю, а лишень нашою уявою про це.
Все дуже просто. Лайно це лайно. Папая це папая. Так само як і лайно це папая, а папая це лайно. Чи лайно не папая, а папая не лайно. Або ж так: папая це не папая, а лайно це не лайно. От! Фірштейн?
2005.02.18 | Олесь Бережний
Лопата.
Sean пише:> Нє, ви пишіть, пишіть...Я тільки за
Шон овний Шоне,
А хто ж проти? Якби під рукою була лопата, я на пальцях пояснив би був Вам усю кумедність цього анекдоту.
Шширо -
2005.02.18 | Sean
Лопатка
А радше, люб'язний Олесю, - лопатки.2-х (двох) різновидів.
1. Лопатка саперна звичайна(пам'ятаєте?). Для того, щоби кожен, гм...митець, перш ніж поставити однією руцею останню крапку у Шедевр, міг задумливо покрутити тую лопатку в руці іншій, трохи поміркувавши. Розумієте, наявність альтернативи...
2. Лопатка штибу тих, котрими в хронічно загниваючих країнах прибирають з газонів какашки за песиками. Тільки для цього випадку більшого розміру, бо йдеться про кізяки від пегасів.
2005.02.18 | Олесь Бережний
А може...
...бульдозер допоможе?Sean пише:
> ...для цього випадку більшого розміру, бо йдеться про кізяки від пегасів.
2005.02.19 | б-о ..
Re: А може...
людоньки, але ж погодьтесь: в нашому любому суспіьстві ну дуже повно споживачів екскрементів. Приміром на деяких самвидавських сайтах - так ілюструвати очевидніше - є купа читачів, що просто неймовірними епітетами характеризують останню графоманію. її читають інші, на неї є певний попит, це безсумнівно. а є попит - є і пропозиція, так що, по великому рахунку, митцям з гарними смаками значно важче, аніж графоманам, бо вони досить часто натикаються на нерозуміння, графоманам же глибоко пофіг до конструктивної критики, вони найчастіше її просто не розуміють, звинувачуючи критиків у маргіналізмі чи ше в чомусь поганому2005.02.22 | Олесь Бережний
Поясніть будьте ласкаві -
б-о .. пише:> людоньки, але ж погодьтесь: в нашому любому суспіьстві ну дуже повно споживачів екскрементів. Приміром на деяких самвидавських сайтах - так ілюструвати очевидніше - є купа читачів, що просто неймовірними епітетами характеризують останню графоманію. її читають інші, на неї є певний попит, це безсумнівно. а є попит - є і пропозиція, так що, по великому рахунку, митцям з гарними смаками значно важче, аніж графоманам, бо вони досить часто натикаються на нерозуміння, графоманам же глибоко пофіг до конструктивної критики, вони найчастіше її просто не розуміють, звинувачуючи критиків у маргіналізмі чи ше в чомусь поганому
Може знаєте як правильніше: "гівно" чи "гімно"? Бо ніде по словниках не можу знайти. З "лайном" все путьом, а от "екскременти" не пасують, бо занадто медичні.
Щиро дякую -
2005.02.22 | otar
Re: Поясніть будьте ласкаві -
> Може знаєте як правильніше: "гівно" чи "гімно"? Бо ніде по словниках не можу знайти. З "лайном" все путьом, а от "екскременти" не пасують, бо занадто медичні."Гімно" - це просторічний варіант слова "гівно"
2005.02.23 | Олесь Бережний
Ось тепер всьо чотко!
otar пише:> "Гімно" - це просторічний варіант слова "гівно"
Для естетів треба писати "гівняно"
2005.02.22 | стронґовський
Папая і Лайно в контексті Езопа
> Sean пише: Чи має право людина, котра спробувала папаю (власноруч виращену) і переконалася, що то - лайно, запропонувати теє лайно ближньому свому?
Смаки різняться. От я, наприклад, терпіти не можу папаї. Коли на Кубі був, якось обжерся, з того часу від самої згадки мутить. Зараз рятує її відсутність
Инший приклад. Ви дивитесь телєвізію? Скільки відсотків часу ви на це витрачаєте? Скільком знайомим і друзям скаржитесь на низьку якість пропонованого (читай: лайно). Який ефект дають друзям і знайомим ради не споживати лайна?
> Тю, та чому совковою?
Перепрошую, вам ще який-небудь обмежувач в мізки вставили? Я досить довго боровся саме з совком в собі. Митець за визначенням має бути вільний. І якщо йому хочеться зліпити Діву Марію з слонячого (тьху ти, ну шо воно причепилось?) лайна, він має право це зробити. А от порушувати право инших іґнорувати його творіння, зазіхати в своїй творчости на життя/здоров’я/тощо тої неосіянної натхненням та розширювачами свідомости сірої маси. Я не примушую нікого читати себе, я не ловлю перехожих, не вмуровую їх в цемент щоб не рухались і не зрізаю їм повіки, ставлячи перед їх очима свої витвори. Пропонування результатів своєї діяльности не є і не може бути злочином. Инша річ, якщо злочинна сама діяльність. Проте, це вже не до цієї дискусії.
> "краще взагалі не писати...або пиши, тільки НЕ ПОКАЗУЙ". К.С. І ето правільно (с)
Тобто, з Кашею ви погоджуєтесь. Цікаво тоді, чому і вона, і ви взагалі маєте нахабство
>ziggy_freud пише: Толерантність до мистецького авангарду в Україні лишається досить низькою. Але фактично вона вже повернулась до рівня початку 20 сторіччя.
Аха. Тобто часи Інквізиції вже пройшли. Дякую, ви мене зраділи. А то вже злякався – атмосфера дуже схожа (ні, сам не був присутнім, вистачило оповідок По та Лавкрафта. Я тут подумав, може мені в суд подати на всіх письменників, котрих читав? За те, що створюють неякісний продукт; будь-який адвокат доведе, що ті твори нанесли мені невиправну шкоду в процесі мого життя. А заодне і на видавців кількамільйонний позов. За розповсюдження лайна в особливо посередніх розмірах.
>- нецікаві мінімально заважали працювати
Якби ж то. Мережа - найбільш вільне від цих ретроградів місце, але в реалі доводиться спілкуватись (назву це так) з найрізноманітнішою авдиторією: від безіменної потолочі до навколомистецької гопоти у витертих пінжаках, всі при цьому уявляють себе дуже крутими, але кожен називає це по-своєму. Не шкодую через їх існування, на них самих витрачається надто і нервів, і часу.
> Якщо спочатку включити гальма, а потім двигун, взагалі важко зрушити з місця. Краща послідовність, коли спочатку поїхав, потім зупинився.
І спостерігаємо ситуацію, коли опісля першого гальмування на ґаз тиснути вже не хочеться. Відтак жити можливо лише двома способами: або гальмувати весь час, якщо взагалі справа доходить до руху, або не знімати ноги з педалі ґазу, ризикуючи всім і проносячись повз на швидкости, коли мало хто встигає тебе розгледіти. Ти розіб’єшся, але вивчаючи твої залишки науковці майбутнього казатимуть: він випередив свій час. Мене бісить ситуація, коли митцю для визнання конче необхідно стати гальмом на штиб Coelho, бути мертвим і знаменитим теж якось не захоплює. Але ліпше вже друге.
>Олесь Бережний пише: Все дуже просто. Лайно це лайно. Папая це папая. Так само як і лайно це папая, а папая це лайно. Чи лайно не папая, а папая не лайно. Або ж так: папая це не папая, а лайно це не лайно. От! Фірштейн?
Олесь, поздоровляю, ще трошки, і буде вам докторська за компаративістичне дослідження деяких психолоґічних аспектів сприйняття папаї та лайна.
>...бульдозер допоможе?
>Sean пише: ...для цього випадку більшого розміру, бо йдеться про кізяки від пегасів.
>б-о пише: в нашому любому суспільстві ну дуже повно споживачів екскрементів.
От ми й дібралися до головного: згрібаємо бульдозером все наявне лайно, і споживачам. Най ся вжеруть. Хто схоче, той ще напродукує. А митці вирощуватимуть папаї. І пегасів на м’ясо. За цих умов маємо повни ніштяк і майже комунізм. Ось тільки доведеться відмовитись від гіпотези, що всі люди – sapiens і розподілити тих, хто ганить це звання ближче до скарабеїв та тиранозаврів. Останні, як визнали вчені, харчувались, переважно, падлом.
2005.02.22 | Sean
Оскудел язык Эзопа,
Стал прозрачен, как струя.Отовсюду светит Зопа
И не скроешь нифуя.
(с)І.Губерман
> > Тю, та чому совковою?
>
> Перепрошую, вам ще який-небудь обмежувач в мізки вставили? Я досить довго боровся саме з совком в собі. Митець за визначенням має бути вільний.
Як Ви можете бути вільним, поборюючи щось в собі?
А я не митець, вибачте. Мені можна і обмежувач
> І якщо йому хочеться зліпити Діву Марію з слонячого (тьху ти, ну шо воно причепилось?) лайна, він має право це зробити.
Справа смаку. Я - проти, причому нічого в собі не поборюючи при цьому/ Просто проти. Але Ви ж ніби вільний митець (див.вище)
> > "краще взагалі не писати...або пиши, тільки НЕ ПОКАЗУЙ". К.С. І ето правільно (с)
>
> Тобто, з Кашею ви погоджуєтесь. Цікаво тоді, чому і вона, і ви взагалі маєте нахабство
Знаєте, чому я з Кашею погоджуюсь? І чому мені імпонує те, що і як вона пише? В неї є смак і (!) почуття гумору (!). Самоіронія (!). Поміж іншим, вона не зве те, що пише в себе на сайті, мистецтвом чи то літературою.
Я - тим більш. І повірте - я більше нічого, ніде, нікому... От тікі вам. Ексклюзивчик
> Рідкісний зразок самоненависницької шизофренії, обтяженої комплексом уробороса (тут мало місце деяке пародіювання психіятричних штампів, на випадок, якщо мені закинуть відсутність відповідної кваліфікації для таких висновків
Нє, нє. Жодних закидів. Ви пишіть. Я ж з цього заклику почав у першому постингу.
> От ми й дібралися до головного: згрібаємо бульдозером все наявне лайно, і споживачам. Най ся вжеруть. Хто схоче, той ще напродукує. А митці вирощуватимуть папаї. І пегасів на м’ясо. За цих умов маємо повни ніштяк і майже комунізм. Ось тільки доведеться відмовитись від гіпотези, що всі люди – sapiens і розподілити тих, хто ганить це звання ближче до скарабеїв та тиранозаврів. Останні, як визнали вчені, харчувались, переважно, падлом.
О! Я згоден, що Ви нарешті дісталися головного для себе, хоча і манівцями. Див.епіграф.
Знаєте, чому я, мабуть, не читатиму Ваших творів? На це є одна самодостатня причина - Ви надто багатослівні
Творчих успіхів! Я серйозно.
2005.02.22 | Олесь Бережний
Кубинські папаї насправді лайно!
Раджу каліфорнійські чи мексиканські.Або принаймні гондураські!
(Припускаю, що кляті фідельські попихачі навмисно підсунули Вам замість справжньої папаї якесь кумуняцьке лайно, що викликає нетерпимість)
стронґовський пише:
> От я, наприклад, терпіти не можу папаї. Коли на Кубі був, якось обжерся, з того часу від самої згадки мутить.
2005.02.23 | стронґовський
Re: лайно вічне!
> Sean пише: Як Ви можете бути вільним, поборюючи щось в собі?Елементарно. Щоб стати вільним, треба позбутись ярма. Людина без нього народжується, проте в процесі зростання заганяється суспільством в рамці, на позбування від котрих витрачається решта життя, якщо, звісно, ставити собі це за мету.
>Знаєте, чому я, мабуть, не читатиму Ваших творів? На це є одна самодостатня причина - Ви надто багатослівні
Я? Багатослівний? О ні, прошу пана, він ся помилив. Я роз-жо-ву-ю. В дискусіях треба саме розжовувати, бо якщо викласти самодостатній шмат думок (щось таке верліброподібне, як у Буріча), співрозмовник вдавиться. У нас же з вами різні світогляди й смаки? Відповідно я намагаюся якомога доступніше пояснити вам свою позицію, щоб мені не закидали, що, мовляв, сидить у своїй дзвіниці а до людей не ходе.
Власне, теж люблю концентровані та надконцентровані тексти. Коли глибокий образ концентрується в два рядки. Коли текст розпадається на афоризми. Коли над 30 сторінками "Дао де Цзін" можна думати все життя і ці роздуми надихатимуть.
Хоча ваша теза про багатослівність наштовхує мене на деякі припущення, стосовно ваших смаків. Вас, певно, верне від літератури античної та середньовічної – тоді так куртуазно розчиняли сенс у зливах зайвих слів! І Медвідя з Пашковським ви саме за це не шануєте. А читаєте телеґрами, здебільшого, та смс.
«Читав пейджер. Багато думав.» Так, чи що???
А ви мене таки почитайте. Почніть з поезії. Може і зміните думку.
2005.02.23 | Олесь Бережний
provocateur
Не забуваймо ні на мить, що Sean є провокатором, якому "схотілося чогось провокативного"!