Кумовство + протекціонізм = мистецтво?
02/24/2005 | стронґовський
Це мали бути зауваги з приводу виставленого інтерв’ю Соні Андрухович, але тема видалась мені вартою окремої гілки. Тому спочатку зауваги, а потім тема. Прошу долучатись до дискусії.
>— Ти, звісно, теж писала? Бачила ескізи титулки твоєї нової книги...
>— Так, вона вже готова і вийде в «Лілеї-НВ», проте точної дати ще не маємо.
І ще:
>22-річна донька відомого далеко за межами України письменника Юрiя Андруховича— схоже, щось доводити не збирається, а просто собі пише.
Мені подобається. Отар правий, я дарма вважав Софію татковою донею. Все навспак, знову ж, за Отаровим висловом, Ю.А. колись знатимуть виключно через його доню. Бо в свої 22 Ю.А. ще не видав двох книжок і не готувався до виходу третьої.
Але це потім. Зараз Соня просто собі пише і її просто собі друкують. От що напише, показує Тарасові Прохаську, а потім друкують. Це не висновки вуаєриста, просто, думки вголос. За які моє віртуальне еґо буде нещадно бите віртуальним Отаром та иншими віртуальними особистостями до стану віртуального трупа. А може і не віртуального, проте це тлін піщаний... Не зважайте, щось мене на лірику потягло.
Маю питання. Власне, маю багато питань. Ні, не до Соні, Боже збав. Най людина пише, авжеж, чому ні, теж, врешт, двотисячник. Ровесниця навіть. Питання маю до людей, обізнаних в ситуації, викладеній нижче:
Існує, наприклад, який-небудь безіменний двотисячник (до першої книжки всі двотисячники безіменні, і навіть дуже довго після), який щось там собі й не тільки собі пише. Я вже бачу як майданівці скрушно хитають головами, як можна, невже автор натякає на себе? Аж ніяк, список тих, на кого натякаю, вивішений для споглядання на сайті автора. Так от. Цей двотисячник зовсім не є дитиною не те щоб видатного українського митця (намбер ван сучукрліту, лавреата шевченківської, директорки телерадіокомпанії, міністра культури, тощо), а й навіть назагал когось грошовитого і здатного із власної кишені чи то через особисті знайомства сприяти мгм... практичній реалізації таланту дитинки. Дитинка (тут вже особисто я) при тому свято вірить у справедливість і те, що талант фіґ сховаєш, тому просто не треба його соромитись, а всі, в цьому таланті зацікавлені (в даному випадку – видавництва) рано чи пізно перестануть на тебе чхати з високої башти.
Питання перше, загальне: А дійсно, може таке трапитись?
Питання друге, конкретне: Софійка згадувала за таку собі стипендію в Кракуві:
>— А чи вдалось усе ж таки щось написати у Кракові? Ти там почала цю книжку?
>— Приїхавши туди, я носилась iз нав'язливою ідеєю: що ж написати? Адже, оскільки мене запросили на стипендію, я мала перед собою та організаторами своєрідне зобов'язання...
Поза тим, багато чого чув за инші стипендії, котрі в ріжні часи отримували і Прохасько, і Жадан (наскільки пам’ять не бреше, то писали, що рекомендував його на неї патріярх Ю.А.). Тож чи можливо двотисячнику напроситися на таку стипендію, і куди саме стукати?
Питання третє, не менш конкретне: Як саме в Україні вирішуються питання, пов’язані з виданням, критикою, піаром на мистецьку тематику? Бо щось мені здається, що кумовство і протекціонізм – найбільш влучні слова. Критика майже відсутня, будь-який неґативний відгук неодмінно списують на а) особисті чвари з мистцем; б) заздрість; в) надлишок жовчі й злобний характєр; та й скільки їх, тих неґативних відгуків. Позитивних більше. Он на Юхницю скільки позитиву вилилось! За його власні кошти, то вам не дульку смоктати. З позитивними навіть цікавіше виходить. Читаєш, наприклад, рецензію на книгу, купуєш вихвалену книгу і десь так здивовано помічаєш, що автор передмови... Так, вгадали! Він ту рецензію писав. І так повсюдно. Звісно, можна і двотисячникам закинути, мовляв, своїх рекламуєте. Але ж окрім нас – ніхто.
То що, таки мафія??? Чи смерть наклепникам?
Приклади? “Іх єсть у мєня” © якийсь одеський мюзікл. Дещо вже назбиралось. Скоро поділюсь.
Відповіді
2005.02.24 | otar
Я панімаю вашу реакцію (с) Жванецький
> Мені подобається. Отар правий, я дарма вважав Софію татковою донею. Все навспак, знову ж, за Отаровим висловом, Ю.А. колись знатимуть виключно через його доню. Бо в свої 22 Ю.А. ще не видав двох книжок і не готувався до виходу третьої.Дякую, дякую
>
> Але це потім. Зараз Соня просто собі пише і її просто собі друкують. От що напише, показує Тарасові Прохаську, а потім друкують.
Чувак. Давай так. Піди і купи десь (або візьми почитати) книжки Софії. Вони є в магазинах, як правило. Наскільки я знаю, ти їх не читав. Так ось, уважно їх прочитай, а потім напруж свій публіцистичний ххх.. хист і спробуй написати негативну рецензію. Якщо в тебе вийде щось переконливе (справді) - це неодмінно візьме "Книжник-Рев'ю" або ще якесь видання. Але наразі це нікому не вдалось. Ніхто, в тому числі безпосередні вороги Андруховича, не зміг нічим дорікнути Софії як письменниці, окрім того, що вона дочка Андруховича.
> За які моє віртуальне еґо буде нещадно бите віртуальним Отаром та иншими віртуальними особистостями до стану віртуального трупа.
Бите буде не за твої висновки, а за те, з чого ти їх робиш. Бо треба робити висновки з текстів. "Не читав, але думаю, що гівно" - це конструкція, яка ніколи не викликала поваги в розумних людей.
> Цей двотисячник зовсім не є дитиною не те щоб видатного українського митця (намбер ван сучукрліту, лавреата шевченківської, директорки телерадіокомпанії, міністра культури, тощо), а й навіть назагал когось грошовитого і здатного із власної кишені чи то через особисті знайомства сприяти мгм...
Відкрию тобі секрет: я є дитиною когось більш-менш грошовитого. Правда, грошей у батьків намагаюсь не брати. Так ось: я радше здохну, ніж колись візьму в батьків хоч копійку на видання будь-якого свого тексту. Ба більше: я радше здохну, ніж колись витрачу на це свою копійку. Для цього є видавництва, журнали. Якщо текст вартісний - його надрукують.
> Поза тим, багато чого чув за инші стипендії, котрі в ріжні часи отримували і Прохасько, і Жадан (наскільки пам’ять не бреше, то писали, що рекомендував його на неї патріярх Ю.А.).
Прохасько і Жадан - погані письменники? Вони цього не заслужили?
>Тож чи можливо двотисячнику напроситися на таку стипендію, і куди саме стукати?
А ти пошукай. Якщо дуже хочеш возз'єднатись із матірним народом - возз'єднаєшся. Талантом можна скрізь пробитись, якщо талант справжній і бажання велике.
> Бо щось мені здається, що кумовство і протекціонізм – найбільш влучні слова.
Фігня це все. Яку щодня доводиться чути від людей, які не в стані пропіаритись самі, і які не нажили друзів, які би піарили їх.
>будь-який неґативний відгук неодмінно списують на а) особисті чвари з мистцем; б) заздрість; в) надлишок жовчі й злобний характєр;
Фігню пишеш.
>та й скільки їх, тих неґативних відгуків. Позитивних більше.
І знов фігню пишеш.
Коротше. Я починаю переконуватись, що те, що ти наїжджаєш на людину, яка успішно друкується, є безпомилковим свідченням того, що вона - справжній талант. Спочатку була Калитко, тепер Андрухович. Ще раз тобі кажу: тексти читай, тексти. І порівнюй зі своїми, з текстами своїх товаришів по літугрупуванню. Талант не купиш, і не позичиш у тата, ну ніяк.
2005.02.24 | Олесь Бережний
Хіба "кумівство" не пишеться через "і"?
Друзі, нмд істина міститься десь посередині, між "+" і "-". Як завжди. А в цьому конкретному випадку - десь між шпичками шановного Стронґовського та дифірамбами шановного Отара. Проте, конкретний випадок особисто мене цікавить лишень в абстрактно-узагальненій формі, без особистостей, наїздів і прозоро-непрозорих натяків. Бо вважаю неетичним обговорення родичів знаної особи (якщо підходити до цього питання у хронологічному порядку народжень осіб з однаковим прізвищем). Але з іншого боку вважаю не менш недоречним закривати очі на брутальні реалії життя, особливо ж стосовно стану речей у тій частині світу, де прізвища та родинні чи паки родові, або навіть і кланові стосунки все ще відіграють чималу роль у житті суспільства. Хіба ж динаміка серед одних еліт (скажімо, богемних) може за визначенням суттєво відрізнятися від того, що діється в інших елітах (скажімо, олігархічних) та назагал не бути відлунням певних сумнівних тенденцій у цілому суспільстві?За формою - нема чого й порівнювати.
А от за суттю - варто задуматися чи є в тому бодай дещиця від ... "perceived impropriety" (на жаль, мені навіть забракло української мови, щоб висловити цю концепцію).
2005.02.24 | otar
Re: Хіба "кумівство" пишеться не через "і"?
Олесь Бережний пише:> А в цьому конкретному випадку - десь між шпичками шановного Стронґовського та дифірамбами шановного Отара.
Олесю, позитивна оцінка (та ще й вимушене її висловлення, оскільки я жодного разу не писав ніяких намірених позитивних матеріалів про С.А., поки її не починали незаслужено критикувати) з аргументацією не називається дифірамбами.
2005.02.24 | Олесь Бережний
дифірамби-недифірамби - це все оплески однієї долоні
otar пише:> Олесю, позитивна оцінка (та ще й вимушене її висловлення, оскільки я жодного разу не писав ніяких намірених позитивних матеріалів про С.А., поки її не починали незаслужено критикувати) з аргументацією не називається дифірамбами.
Отаре,
Каюся! Відразу погоджуюся, що на дифірамби твоя відповідь Стронґовському не дотягує. Варто підібрати якесь інше слово. Проте, назви це хоч і "чамаданом" - суть залишатиметься незмінною. Адже ви маєте протилежні погляди, плюс і мінус. А я тяжію десь до нуля...
2005.02.24 | otar
Re: дифірамби-недифірамби - це все оплески однієї долоні
> Адже ви маєте протилежні погляди, плюс і мінус. А я тяжію десь до нуля...
Ні, Олесю, і це знову не так
Можу припустити, що явища, описані Іллею, мають місце справді, але цей приклад для ілюстрації цих явищ обраний абсолютно невдало і несправедливо. Кумівство, масонство, вузькокорпоративний дух, замкненість і снобізм - це очевидні проблеми, про які я готовий конструктивно дискутувати у відриві від персоналій, які не винні в цих злодіяннях
2005.02.24 | Олесь Бережний
Хіба ревуть воли, коли коні не винні? (с) Various artists
otar пише:> Кумівство, масонство, вузькокорпоративний дух, замкненість і снобізм - це очевидні проблеми, про які я готовий конструктивно дискутувати у відриві від персоналій, які не винні в цих злодіяннях
"Кто віноват?" (c) somebody I should have remembered
2005.02.25 | стронґовський
Сортир і дискурс
> Отар пише: Ми маємо не протилежні погляди, оскільки передумови різні: я читав і знаю, а Ілля не читав і припускає.
Отаре, ти повторив цю ідею в двох постах декілька разів. Маєш кабельне телебачення налаштоване на мій мозок? Навіть якби і мав, заплутався б. Я читаю постійно. Щодень книжка. Але за це я вже писав.
Я ЧИТАВ С.А. Саме: «Старі люди» та ті два оповідання в «Потязі». Звикни до думки, що розумні люди, до яких ти мене зарахував, не висловлюються, не маючи підстав. Висловлюватись безпідставно називається «пиздіти». Я так не чиню. Калитко, якщо вже за це пішло, читав дві збірки. Створення Світу і Атлантида. Як дівоче віршування – атас, навіть супер. Поезії ж там малувато. . Тебе я теж читаю, і от який парадокс виходить, Калитко я читав, і мене не впирає, а як ти пишеш – то штука. Навіть sztuka. А прешся ти від тої самої Калитко...
> Прохасько і Жадан - погані письменники?
Скажімо так, я НЕ ВВАЖАЮ їх за величини. І ця думка в мене сформувалась не через те, що їх друкують, а мене ні, а тому, що прочитав все, до чого дотяглись руки (весь поетичний Жадан (крім того, що не виставлялося з УРСР ), майже весь він прозовий (оповідки, розкидані часописами, перша частина Депеш Мод); Прохаська – ЛТЗ з четвергової серії). В них є цікаві речі, проте те, на що вони, їм подібні, налаштовують українську літературу в цілому аж ніяк не може мене задовольняти. Є поняття руху і поняття гальмування. Рух може відбуватися куди завгодно, але він завжди матиме вектор штибу «по дорозі» (мейнстрім) та «партизанськими стежками» (скажімо, альтернатива). Але гайвеї і наші дупозубдовбалки то є різниця, чи не так? Між тим, вказана братія зараз активно проштовхує в сучукрліт речі, які ґрунтуються не на нашій ментальности, ба більше – вони виключають можливість адаптації тої ментальности. В контексті світової літератури укрліт, за їх наполегливої праці, виглядатиме покручем ненайліпших і ненайцікавіших европейсько-американських літератур. Десь так недбалим невдалим епіґонством. ІБТ нещодавно в Дзеркалі, здається, Тижня, (чи в Столічних Новостях) писав, що останні книжки Жадана, Бондара і, особливо, Андруховича, скидаються на підрядники, а не на вірші. Щоб легше перекладати було на европейські мови. Нашої літератури ці твори, втім, на МОЮ гадку, як і твори Софії, не розвивають, а якраз навспак. Але, гадаю, це тема для иншої гілки.
>Так ось, уважно їх прочитай, а потім напруж свій публіцистичний ххх.. хист і спробуй написати негативну рецензію. Якщо в тебе вийде щось переконливе (справді) - це неодмінно візьме "Книжник-Рев'ю" або ще якесь видання. Але наразі це нікому не вдалось.
Мій публіцистичний ххх.. хист напружується виключно тоді, коли є заради кого
> Бо щось мені здається, що кумовство і протекціонізм – найбільш влучні слова.
>Фігня це все. Яку щодня доводиться чути від людей, які не в стані пропіаритись самі, і які не нажили друзів, які би піарили їх.
Я себе піарю, як можу. І мене піарять, мало, проте є. Але коли мій слабенький піар наштовхується на «пошол нахуй звідси щєнок» від досить-таки іменитих людей, і коли я бачу кого ті люди не посилають, у мене починають визрівати висновки.
>будь-який неґативний відгук неодмінно списують на а) особисті чвари з мистцем; б) заздрість; в) надлишок жовчі й злобний характєр;
>Фігню пишеш
Та невже! А коли ти востаннє читав неґативний відгук, на який не було зливи подібних звинувачень? Мені навіть в російській пресі переважно такі й трапляються. Бо москалі від нас в цьому питанні, на диво, не дуже різняться. Знайдеш ПРОСТО неґативні відгуки, кинь ланки, хочу на те подивитись.
>Коротше. Я починаю переконуватись, що те, що ти наїжджаєш на людину, яка успішно друкується, є безпомилковим свідченням того, що вона - справжній талант.
Отак і стають знаменитими
>Олесь Бережний пише: Хіба "кумівство" не пишеться через "і"?
Дякую, того не знав, візьму на озброєння.
>"perceived impropriety"
Відчуття неправильности, нажаль, не маємо на це ідіоми. Але є фраза «хєрня якась».
>Отар пише: Кумівство, масонство, вузькокорпоративний дух, замкненість і снобізм - це очевидні проблеми, про які я готовий конструктивно дискутувати у відриві від персоналій, які не винні в цих злодіяннях
А я про що? С. А. тільки нагадала мені, що збирався підняти цю тему… А список винних у цих злодіяннях у нас може і різнитися
2005.02.25 | otar
Снікерси-*уїкерси, дискурси-*уїскурси
> Навіть якби і мав, заплутався б. Я читаю постійно. Щодень книжка. Але за це я вже писав.Круто. Маєш час, певно.
> Я ЧИТАВ С.А. Саме: «Старі люди» та ті два оповідання в «Потязі».
Упс, сорі. Очевидно, я переплутав, і це хтось інший хизувався тим, що "не читав, але засуджує". Що ж до того, що ти читав - цього абсолютно не видно в початковому твоєму повідомленні. Бо ти постійно апелюєш не до текстів С.А., а до того факту, що вона дочка відомого письменника, і це дає їй певні пільги у книговиданні.
Тобі не здається, що людина, яка народилась від відомого письменника, виховувалась відомим письменником, читала багато книжок, варилась усе своє дитинство і юність у відповідній атмосфері, цілком природно має більше передумов стати письменником? Можеш замінити слово "письменник" на "фізик", "хімік", "ветеринар".
Крім того: невже ти можеш, поклавши на серце руку, стверджувати, що читані тобою тексти С.А. не були б опубліковані, якби їх автором була інша людина, ніяк не пов'язана з Андруховичем?
>Калитко, якщо вже за це пішло, читав дві збірки. Створення Світу і Атлантида. Як дівоче віршування – атас, навіть супер. Поезії ж там малувато. .
Це, і написане далі - це смаки. Тобі не подобається, тебе не пре. Мені дуже приємно читати, що мої скромні твори заслужили твою позитивну оцінку, але це лише суб'єктивна оцінка.
> В них є цікаві речі, проте те, на що вони, їм подібні, налаштовують українську літературу в цілому аж ніяк не може мене задовольняти. Є поняття руху і поняття гальмування.
Ось коли тебе просиш назвати імена тих, кого ти вважаєш за "правильний напрямок" в українській літературі, і ти їх називаєш - стає страшно, бо там немає практично жодного відомого прізвища. Так... ну, не буває так, коротше
> ІБТ нещодавно в Дзеркалі, здається, Тижня, (чи в Столічних Новостях) писав, що останні книжки Жадана, Бондара і, особливо, Андруховича, скидаються на підрядники, а не на вірші.
ІБТ багато чого пише. Він позер.
> А от коли подібний стиль писання намагаються визнати основою, дискурсом навіть… То вже вибачте.
Де і коли стиль С.А. намагались визнати основою чи дискурсом? Всі погоджуються, що це письменник-початківець. Але я, наприклад, знаючи її характер і потенціал, впевнений, що вона буде великим письменником колись.
>друкуйте всіх вартих того. Різних. А то як на підбір: Забужко, Прохасько, Жадан, Андруховичі…
>Чому не Уль’яненко? Не Процюк? Не Медвідь з Пашковським?
Бррррррр... Тобі мало надрукованих Ульяненка, Процюка, Медведя і Пашковського? Оце якраз четверо письменників, яких би я не хотів ніколи читати знову
>Не Артем Захарченко, не Єфімчук, Ткачук, Лазуткін, Романенко, врешт, чи й навіть Богдан Горобчук?
Мені здається, що перелічених тобою в цій частині авторів можна було би зібрати в одну книжку і видати грубий, але 1 (один) том "повного зібрання творів". Займися
>Гірші? Аж ніяк. І пропонують СВОЄ, а не здерте у західних чи й російських колєґ.
І тому гірше, ніж у західних і російських колег. На жаль. (моя суб'єктивна думка)
> Я себе піарю, як можу. І мене піарять, мало, проте є. Але коли мій слабенький піар наштовхується на «пошол нахуй звідси щєнок» від досить-таки іменитих людей, і коли я бачу кого ті люди не посилають, у мене починають визрівати висновки.
> Та невже! А коли ти востаннє читав неґативний відгук, на який не було зливи подібних звинувачень?
Сам писав і читав. Я давно вже нічого не писав про літературу, але під час Форуму Видавців написав кілька негативних рецензій, у відповідь на які мене ні в чому не звинувачували. Треба вміти аргументувати свій негативний відгук так, щоб це не скидалось на підсиралово ображеного невдахи. Непросто, але навчитись можна.
> Знайдеш ПРОСТО неґативні відгуки, кинь ланки, хочу на те подивитись.
http://litclub.lviv.ua/forum/?content=%2Fforum%2Fforum_view.php&idArticle=184 мій просто негативний відгук на Андруховича.
> А що, на твою думку, випливає з того, що є люди мною високо ціновані і ти серед них???
Випливає те, що ти намагаєшся вибудувати певний "дискурс двотисячників". Якого насправді, боюсь, нема. Грубо метафоризуючи, ви намагаєтесь у черговий раз спалити "Кобзар" - на цей раз у ролі "Кобзаря" "Перверзія". Спаливши "Перверзію", треба написати щось своє, щонайменше такого ж рівня. Я не кажу про тебе: ти справді дуже багато робиш у справі пожвавлення "равлика" літературного уанету. Але наше покоління ще нічого такого не написало. Якби такий текст існував, його не треба було би видавати - він ходив би у роздруківках, пересилався би і-мейлом, його читали би з захопленням, незважаючи на відсутність піару і позитивної критики.
> А я про що? С. А. тільки нагадала мені, що збирався підняти цю тему… А список винних у цих злодіяннях у нас може і різнитися
Просто в цьому випадку мухи несправедливо змішані з котлетами. Якби в Андруховича була абсолютно не обтяжена талантом дитина (до речі, син без літературного таланту в нього таки є - і не пише, не друкується), і прилавки книгарень були б завалені її бездарними книжками, можна було би критикувати.
2005.02.25 | Любов
До відома Стронговського
Перша збірка віршів нікому незнаного поета Андруховича вийшла, коли той перебував у лавах радянської армії. Це був певний подарунок від видавців, які вирізнили його рукопис із сотні інших.Якщо Ви маєте авторитети серед сучасних письменників, зверніться до них не з проханням надрукувати, а з проханням висловити свою думку. Спочатку Вам, а потім, можливо й видавцям.
Якщо Ви просто хочете ознайомити літературну громадськість із своїми здобутками, то можете надіслати рукопис до журналу "Сучасність". Рецензій там не буде, але якщо сподобається, то надрукують, згідно плану видання або просто візьмуть до уваги, що є ще й такий амбіційний (в позитивному розумінні) автор.
Про агенцію "Зелений пес" вже повідомлялось.
Бажаю успіхів.
2005.02.25 | Oljga
Re: До відома Стронговського
Ага! Рай у нас земний!Це все-одно, що насміхатись над студентиком четвертого курсу - страх розумним і талановитим, круглим відмінником - який третій місяць безуспішно шукає роботу по оголошенню, оббиваючи пороги всіх підяд фірм і списав вже пачку паперу на своє мудре і продумане резюме.
Казати йому - як? ти ще не знайшов роботи? а от я тільки прийшов (пропущено - на фірму двоюрідного дядька) і мені відразу запропонували 500 баксів! Сходи в Зелений Пес і Сучасність - там тебе просто зачекались!
2005.02.26 | Олесь Бережний
До відома Любови бодай не вводити в оману Стронґовського
Любов пише:> Перша збірка віршів нікому незнаного поета Андруховича вийшла, коли той перебував у лавах радянської армії. Це був певний подарунок від видавців, які вирізнили його рукопис із сотні інших.
Шановна Любове, мабуть забули ще нагадати про першу збірку віршів незнаних поетів Шевченка й Українки, Пушкіна та Лєрмонтова, Шекспіра та Гомера, Чжу-Цзуаня та Сунь-Хунь-вчая! І зверніть увагу, що жоден з них ніколи не служив у Радянській Армії! Певен, така інформація буде надзвичайно корисна Стронґовському для того, щоб він почав комфортно себе почувати тоді, коли хтось так себе почуває зі своїм прізвищем.
> Якщо Ви маєте авторитети серед сучасних письменників, зверніться до них не з проханням надрукувати, а з проханням висловити свою думку. Спочатку Вам, а потім, можливо й видавцям.
Ги-ги-ги! Оце так порада! Кажете, тут зібралися дорослі люди? Чи ви самі колись пробували таке зробити? Якщо зацікавитесь, розкажу кілька повчальних історій. Тільки Стронґовському про це чути не варто. Виглядає, що він і так вже мав досить досвіду з цим тойво. Хоча б і з кубинською папаєю, наприклад.
> Якщо Ви просто хочете ознайомити літературну громадськість із своїми здобутками, то можете надіслати рукопис до журналу "Сучасність". Рецензій там не буде, але якщо сподобається, то надрукують, згідно плану видання або просто візьмуть до уваги, що є ще й такий амбіційний (в позитивному розумінні) автор.
На Вашому місті, шановна Любове, я б іще окрім журналу "Сучасність" порадив би Стронґовському звертатися з рукописом ось куди:
1) до пінґвінів Антарктиди. Рецензій там не буде. І якщо їм сподобається, то всеодно не надрукують. Але є шанс, що просто візьмуть до уваги, що є ще й такий амбіційний (в позитивному розумінні) автор.
2) до планети Марс. Рецензій там не буде зовсім. І нікому там не сподобаєтеся абсолютно. І ніхто ніколи ніде не надрукує. І жодного шансу з таким дискомфортним прізвищем не буде. І до уваги навіть ніхто ніколи не візме. Але ж амбіцію задовольнити зможете (в позитивному розумінні)!
3) до свого кума (хоча кум не кум, а з черешні злазь!).
2005.02.26 | r_m
Re: До відома Любови бодай не вводити в оману Стронґовського
З іншого боку - перша збірка Андруховича вийшла завдяки авантюрі його друзів, котрі працювали на той час в тому видавництві - і як саме вони це рообили розповідали і в мемуарах, і в численних інтерв’ю. Тож не треба справді вводити в оману - а називати речі своїми іменами. Так, як і тоді, так і зараз багато важать особисті зв’язки, симпатії тощо. Цього не заперечиш. Хочеш бути в літературі /чи то пак - літпроцесі/ - вливайся в якусь "тусовку", не влаштовує - створюй свою і лобіюй її на кожному кроці, що важче. Приміром, "люблений" Бережним Жадан вирішив влитися у вже готову команду, йому це вдалося з кількох причини, а найголовніше - що він направду дуже талановитий, а ще - багатьом симпатичний. І це гармонійно поєдналося в одній особі. А якщо ти не маєш ні першого, ні другого - пряма дорога в критики (мстиві й злісні), але "незадача" - тут так само повинен бути з кимось у якихось стосунках, або - бодай все ж таки хоч трохи талановитим, чи симпатичним (це переважно стосується жіноцтва). От такі справи. Наразі припиняю допис...2005.02.27 | Любов
Саме про симпатії та тусовку йшлося
Дякую за вірно підібрані визначення.Якщо ж лякати всіх метрів купою "шедеврів" (за визначенням Oljga) невизнаних геніїв, то вони точно "янгольським тепінням" не вирізняються.
Але праця редакторів і полягає у тому, щоб "не лінуватись когось шукати."
До того ж є люди, які ставлять за мету саме залучення талановитої молоді до літературного процесу. Я б згадала добрим словом покійного Віталія Коцюка, який саме у цьому вбачав свою місію.
А послухати Олеся Бережного, то він й пальцем не поворухне, щоб посприяти. Всіх відправить зразу ж на ближні та дальні планети.
Що ж стосується друзів Андруховича, які описують всі події у мемуарній літературі, то це сьогодні ми говоримо про друзів, а тоді вони просто були небайдужими редакторами видавництва "Молодь".
Як і у попередньому дописі бажаю зустріти небайдужих.
Шдях здолає, той, хто іде.
2005.02.27 | otar
Re: Саме про симпатії та тусовку йшлося
> А послухати Олеся Бережного, то він й пальцем не поворухне, щоб посприяти. Всіх відправить зразу ж на ближні та дальні планети.
Неправда. Він сприяє конкретними зусиллями конкретним авторам. Які за це йому дуже вдячні (я зокрема). Те, що він написав - гірка іронія, яку ви не зрозуміли.
2005.02.27 | Олесь Бережний
Чому Любов не бачить зв'язку між своє порадою і пінгвінами
otar пише:>
> > А послухати Олеся Бережного, то він й пальцем не поворухне, щоб посприяти. Всіх відправить зразу ж на ближні та дальні планети.
>
> Неправда. Він сприяє конкретними зусиллями конкретним авторам. Які за це йому дуже вдячні (я зокрема). Те, що він написав - гірка іронія, яку ви не зрозуміли.
Отаре, дякую. Гуртом і батька бити легше - не кажучи вже про особливости національної байдужости...
А стосовно того, що шановна Любов не зрозуміла гіркої іронії - це аж занадто симптоматично й показово. На жаль, вона навіть не розуміє набагато простішого. Скажімо, вона не усвідомлює цинічної беззмістовности й недоречности своєї поради Стронґовському щодо звернення до високоповажних ієрархів і журналу "Сучасність"...
Я вкотре переконуюся, що люди, від яких часом залежить розвиток української культури, зокрема укрсучліту, хронічно не здатні зрозуміти чимало елементарних речей! І починається таке вперте нерозуміння й невігластво з голови цієї рибини...
П.С. Чомусь уявляється картина як отака щиросердна Любов, хоч до болячки її прикладай, приходить поспівчувати сиротам у дитбудинок і радить звертатися до Юнеско чи Червоного Хресту - може хтось, сирітки, вас й усиновить. Он Юрчика з сусіднього дитбудинку вже усиновили - так він тепер людиною став! А як вас і не усиновлять, то принаймні ті добрі дядечки й тітоньки будуть свідомі вашого амбітного бажання (у позитивному розумінні).
2005.02.27 | Олесь Бережний
Клановість "команд" і хто кого "любить"
r_m пише:> ...Приміром, "люблений" Бережним Жадан вирішив влитися у вже готову команду, йому це вдалося з кількох причини, а найголовніше - що він направду дуже талановитий, а ще - багатьом симпатичний.
Ростиславе,
Цим Ви тільки стверджуєте тезу Стронґовського про клановість і неможливість пробитися на полі укрсучліту без підтримки чи приналежности до певного клану, чи пак "команди".
До речі, на що саме Ви натякаєте коли пишете, що я "любив"
2005.02.26 | Хома Брут
сміявся до сліз, потім сушив білизну (-)
2005.02.25 | Oljga
Re: Снікерси-*уїкерси, дискурси-*уїскурси
Ні, пане Отаре, ви не не те увагу звертаєте. Пан Ілля НЕ КАЖЕ, що Софія погано пише і її не варто друкувати, він просто ображається, що не всі мають рівні можливості друкуватись і "творчо рости". Вона - має. Її читають і ласкаво їй посміхаються. А на невідомого скромнягу в секонд-хендівській ласі кривляться. Я й сама кривлюсь, коли мені приволокують чергові "шедеври" - від них вже зуби болять і треба янгольське тепіння мати, щоб серед тої купи не лінуватись когось шукати.Тільки вихід тут треба інший - не заздрити "щасливцям", а щось трохи міняти, щоб навіть гордий, дуже скромний і дуже вразливий хлопчик міг би "побачити світ", чи світ - його, то вже так собі.
2005.02.28 | Олесь Бережний
Стронґовський Publishing House - пошук альтернатив!
Іллє,Мене дивує, що тебе дивує цей стан речей. Роззиринися надовкола - хіба такий стан речей не є нормою в українському суспільстві? Чи ти, бува на відміну від решти українства, оточений якимись химерними залізними феліксами, викарбованими з моралі, чести й сумління? Отож. Зіткнувшись з цими "непробивними стінами" (с) кумівства ітеде можна, звичайно, вдіяти так, як радить українська народна мудрість кумові, а саме: не тратьте куме сил і спускайтекся на дно!
А можна ворушитись. Хочу запропонувати кілька можливих рішень, виходячи з того, що по-перше: порятунок утопленика в руках нам тільки сниться, а по-друге: "Захід нам не поможе" (с), як також і Схід, і Північ, і Південь. Тож ось, НМД/ІМХО:
1) Кооперативне видавництво ім. Стронґовського. Поставитися до цього настільки серйозно, наскільки ти й твоя "команда" бажаєте бачити себе надрукованими. Дізнатися усе можливе про видавничий бізнес в Україні. Підійти до цього професійно та відповідально. Певен, що багато чого проясниться з одного боку, хоча постануть якісно інші питання з іншого боку. Принаймні, є чимало прикладів, коли письменники сами бралися за видавничу справу й досягали успіху. Щоправда, були й протилежні результати також. Однак, тоді вже не зможеш нарікати на когось іншого...
2) Оскільки стан справ з укрсучлітом для авторів, за найоптимістичнішими оцінками й прогнозами, був, є й буде безперспективним, варто подумати про вихід на потужніші иншомовні літератури. Якщо ж зміст твоєї літератури важить для тебе більше, ніж форма (тобто мова) чому б не дослідити можливости переходу на иншу мову, де шанси бути опублікованим є значно вищими? Наприклад, російською мовою? Або англійською? Там - добре налагоджена книжкова індустрія, відпрацьовані механізму виходу на ринок нових прізвищ (комфортних чи будь-яких інакших). Це я не жартую. Можна залишатися українським автором, навіть і тоді, коли пишеш чужою мовою. Тут про це вже дискутувалося ad noseam.
стронґовський пише:
> Питання третє, не менш конкретне: Як саме в Україні вирішуються питання, пов’язані з виданням, критикою, піаром на мистецьку тематику? Бо щось мені здається, що кумовство і протекціонізм – найбільш влучні слова. Критика майже відсутня, будь-який неґативний відгук неодмінно списують на а) особисті чвари з мистцем; б) заздрість; в) надлишок жовчі й злобний характєр; та й скільки їх, тих неґативних відгуків. Позитивних більше. Он на Юхницю скільки позитиву вилилось! За його власні кошти, то вам не дульку смоктати. З позитивними навіть цікавіше виходить. Читаєш, наприклад, рецензію на книгу, купуєш вихвалену книгу і десь так здивовано помічаєш, що автор передмови... Так, вгадали! Він ту рецензію писав. І так повсюдно. Звісно, можна і двотисячникам закинути, мовляв, своїх рекламуєте. Але ж окрім нас – ніхто.
>
> То що, таки мафія??? Чи смерть наклепникам?
>
> Приклади? “Іх єсть у мєня” © якийсь одеський мюзікл. Дещо вже назбиралось. Скоро поділюсь.
2005.02.28 | стронґовський
Стронґовський як диво світу. Номер не пригадаю
Попередні цитації:>я: Навіть якби і мав, заплутався б. Я читаю постійно. Щодень книжка. Але за це я вже писав.
>Отар: Круто. Маєш час, певно.
Авжеж, маю. Дуже просто його знаходити – плануванням робочого дня, вимогливістю і бажанням читати справді хороші тексти. Цього тижня візьмуся, нарешті, за Варґаса Льосу – за твоєю давньою рекомендацією і позитивними рецензіями. Це я до того, щоб не думали, що я таке ледащо, що тіко читає, а більше ніхрєна....
>Тобі не здається, що людина, яка народилась від відомого письменника, виховувалась відомим письменником, читала багато книжок, варилась усе своє дитинство і юність у відповідній атмосфері, цілком природно має більше передумов стати письменником? Можеш замінити слово "письменник" на "фізик", "хімік", "ветеринар".
Мені здається. Але до всього вище перерахованого потрібен ще й талант. Ні, в Софії він є, не заперечую. Проте не більше, ніж в инших двотисячників, котрі варті уваги. Тому давай не будемо робити з неї суперзірку й вважати за нормальне, що друкуються далеко НЕ ВСІ варті того. До того ж. В моєї матері 27 років стажу викладачем музики. Плюс вона ще й художник. Віршів, як і батько, не писала. Я між тим успадкував материнчин музичний слух, але на жодному інструменті грати так і не вмію, хоча ВСІ передумови до того були (на задньому тлі чується радісне похрустування Прокруста).
>Крім того: невже ти можеш, поклавши на серце руку, стверджувати, що читані тобою тексти С.А. не були б опубліковані, якби їх автором була інша людина, ніяк не пов'язана з Андруховичем?
Так. На відсотків 90. Бо саме за це я і веду мову.
> Ось коли тебе просиш назвати імена тих, кого ти вважаєш за "правильний напрямок" в українській літературі, і ти їх називаєш - стає страшно, бо там немає практично жодного відомого прізвища. Так... ну, не буває так, коротше.
Авжеж, не буває. Ось тобі й кумівство, ось тобі зажерливість, клановість й брудна конкуренція.
> ІБТ багато чого пише. Він позер.
А ти пишеш менше? Я навів думку, котра видається мені недалекою від реального стану речей. Чи я знову примудрився помилитись?
> Мені здається, що перелічених тобою в цій частині авторів можна було би зібрати в
одну книжку і видати грубий, але 1 (один) том "повного зібрання творів". Займися. Думаю, в тебе вийде. Я куплю, обіцяю. І друзям пораджу.
Також:
> Олесь Бережний пише: Стронґовський Publishing House
Видавництво двотисячників потихеньку дозріває. База і деякий досвід для того вже є. Сподіваюся, світ не лишився без обізнаних порадників, так що з вашою ласкою та підтримкою (як мені якось писав пан Роллер, він готовий підтримати мене рублем, якщо не перекручую) допоможете не наступати на граблі попередників.... 2005 року, гадаю, видавництво імени мене (чи мені подібних:) таки почне свою діяльність. Бо планів на видання, і текстів, до того готових напрочуд багато. Далеко, сказав би, не один, і навіть не два грубих томи. Бібліотека “Неабищо” без жодних схем продажу чи ґрантування налічує близько 30 книжок на голому ентузіязмові роблених. Так що дайте розпочати, а вартісним читанням, гадаю, забезпечимо.
> це змова, 100%. Бізбазару. Погані романи Дереша Іздрик друкує, а хороші романи Стронґовського спускає в унітаз... Дивовижа. Може, просто час для Стронґовського не настав?
Отаре, хто тобі ляпнув таку дурницю, що я про Іздрика? Я взагалі, якщо помітив, імен покищо не називаю – шукаю посилання, котрі б мої слова підтверджували. Між тим факт, що Кальварія друкувала Дереша суто з особистих симпатій Анетти Антоненко до вихованого хлопчика має підтвердження і майданівську прописку, пориюся у власних архівах – виставлю. А до Іздрика не маю жодних претензій. Якщо поставимо «Косень» на ноги, як планували, метода відбору текстів там буде приблизно та сама, що в «Четверзі» – смаки редакторів. У Іздрика смак є, але в дечому надто спецефічний. За це не судять
> мій просто негативний відгук на Андруховича.
Сенксь.
> Випливає те, що ти намагаєшся вибудувати певний "дискурс двотисячників". Якого насправді, боюсь, нема. Грубо метафоризуючи, ви намагаєтесь у черговий раз спалити "Кобзар" - на цей раз у ролі "Кобзаря" "Перверзія". Спаливши "Перверзію", треба написати щось своє, щонайменше такого ж рівня
«Кобзар» на те і існує, щоби його спалювати:). Хоча для мене жертвенним агнцем виступав курс шкільної української літератури. Це спадковість, Отаре. Андрухович і К°, як втрапили в літпроцес, теж дещо спалили – згадай хоча б Ірванцеве «Любіть Оклахому» і хвилю цькування, підняту по тому захисниками шароварщини. А нова «Перверзія», безумовно, вже написана, просто декому хочеться, щоб це неодмінно були «Культ» та «Літо Мілени», а не більш глибокі та потужні твори. Скидається на те, що пробують задіяти схему «Як це не з’їсте, то ходіть голодні».
>Якби такий текст існував, його не треба було би видавати - він ходив би у роздруківках, пересилався би і-мейлом, його читали би з захопленням, незважаючи на відсутність піару і позитивної критики.
Востаннє, наскільки пригадую, українським текстом, який при масовому розсиланні дістався і мені, була пародію на першу “Матрицю”. То було свіже рішення. Але Біблією воно не стало. Проте текстів, котрі радять мені і я, відповідно, радо раджу иншим, чимало. Хоча б Малярчук, котру таки видала “Лілея-НВ”.
>Oljga пише: Це все-одно, що насміхатись над студентиком четвертого курсу - страх розумним і талановитим, круглим відмінником - який третій місяць безуспішно шукає роботу по оголошенню, оббиваючи пороги всіх підяд фірм і списав вже пачку паперу на своє мудре і продумане резюме.
Вельми вдячний за порівняння. Пригадується, минулого разу, коли ви зверталися до мене, це виглядало отак: “30-06-2004 16:07, Oljga Re: а я кажу - ні Воно-то ніби й так, але якось... не чесно. Ніби як в Ірпені - юрба народу і всі вважають себе геніями! Була колись фраза про "бездарність", яка "прорветься сама" а "таланту треба допомаги"... так воно ж бувало завжди!”. Радий, що переведений в иншу катеґорію
>Олесь Бережний пише: Певен, така інформація буде надзвичайно корисна Стронґовському для того, щоб він почав комфортно себе почувати тоді, коли хтось так себе почуває зі своїм прізвищем.
Тобто? Чи то я не доганяю…
І далі:
>Тільки Стронґовському про це чути не варто. Виглядає, що він і так вже мав досить досвіду з цим тойво. Хоча б і з кубинською папаєю, наприклад.
Мав. Від Сучасности другий рік відповіді чекаю. Бодай якоїсь. А патріярх Валерій Шевчук, незла, загалом людина, написав та-акого відгука на наш «Останній зошит постфутуризму», що ма-атінко. Треба буде виставити і його відгук, і п. Івана Андрусяка. Для порівняння.
І ще:
>На Вашому місті, шановна Любове, я б іще окрім журналу "Сучасність" порадив би Стронґовському звертатися з рукописом ось куди:
та від Отара:
>Він сприяє конкретними зусиллями конкретним авторам. Які за це йому дуже вдячні (я зокрема).
Може мені до вас звернутися (з цікавістю чекає доки його пошлють до марсіянських пінґвінів)? Чи це нахабно буде?
>r_m пише: А якщо ти не маєш ні першого, ні другого - пряма дорога в критики (мстиві й злісні), але "незадача" - тут так само повинен бути з кимось у якихось стосунках, або - бодай все ж таки хоч трохи талановитим, чи симпатичним (це переважно стосується жіноцтва).
Аха. Дякую. Тобто з письменників з критичним ставленням до ваколишнього мушу стати критиком, і бажано – транссексуалом. Супер.
2005.03.02 | Олесь Бережний
неоцифроване число номеру
стронґовський пише:> >Олесь Бережний пише: Певен, така інформація буде надзвичайно корисна Стронґовському для того, щоб він почав комфортно себе почувати тоді, коли хтось так себе почуває зі своїм прізвищем.
> Тобто? Чи то я не доганяю…
Політ цієї думки ніхто не доганяє, бо треба принаймні ракета. (Моя іронічна спроба іронізувати на тему фатальної іронії.)
> Може мені до вас звернутися (з цікавістю чекає доки його пошлють до марсіянських пінґвінів)? Чи це нахабно буде?
Усе, що я писав у милі, залишається чинним.
Подальший обмін на цю тему ліпше офлайн.
Щиро -
2005.02.28 | art-em
Злий жовтий коментар
1. З приводу Софії. Я маю за що покритикувати, я читав. Якщо Прохасько сотоваріщі - є цілком вторинними стосовно двох явищ, латиноамериканської літератури та Андруховича-старшого, то Софія є цілком вторинною стосовно сотоваріщєй, а отже - третинною стосовно чогось первинного. Щоправда, "Літо Мілени" трохи виходить за рамки через лайтове світосприйняття, характерне для нас, двотисячників. Це - не вторинне, це - віяння епохи.2. Цікаво, як до цього паротягу приєднався Лазуткін? Чому його взяли "на розігрів" разом з Софією? Це буде тільки брудна байка, пам'ятаєте мій курс на жовтизну в обговоренні літераторів? Лазуткін відомий тим, що на нього звабилася велика частина українських літераторок, і навіть літераторів, тільки, на відміну від Жадана, він стосунки стримувати не звик. А дехто там, казали, нещодавно до Києва переселився...
3. Мало того, що було вже написано з гіркотою про "Сучасність". Тобто, в самому журналі не бачу нічого поганого. Я пробився туди через Герасим'юка. Інакше - важко. Надрукували там повість. Але - глибоко сумніваюся, що хтось мене після цього "взяв до уваги". От після "Молодої України" таки справді дехто помітив.
4. З приводу "грубого, але одного тома". Якщо так мало нашого було надруковано, то це не означає, що у нас так мало тексту. Половини моїх творів нема в мережі саме тому, що я їх туди не поклав. Хоча б для того, щоби показати їх потім.
5. "Зелений пес" зовсім не друкує всяку всячину. Андрій Муравський потикнувся туди зі своїм романом, то йому сказали, аби пошукав розумніше видавництво, бо вони друкують тільки попсу, або, в крайньому разі, фантастику, і отже - йому самому буде небагато честі надрукуватися в них. А інші видавництва так просто з авторами не спілкуються.
2005.02.28 | made_in_ua
Re: Злий жовтий коментар
Фі, как нікультурно. Вже й брудними руками полізли Лазуткіну в труси. Та остфьтє мальчіка в покоє... Вам що, заздрісно, що на вас не спокушаються юні й зрілі поетки, прозаїчки, а також метри й сантиметри чоловічої статі? То працювать над іміджем треба ненастанно, днями й ночами. Може, й у вас щось вийде, якщо харизма не підкачає...2005.02.28 | art-em
Re: Злий жовтий коментар
Хто не пам'ятає - нагадую: на мою думку, в нас не вистачає жовтизни у обговоренні особистого життя українських письменників, уваги до його подробиць. Саме тому я так і написав, щоби ви обурились. Бо мусить же хтось так писати.2005.02.28 | made_in_ua
Re: Злий жовтий коментар
Література - це храм, у ньому не можна срати2005.02.28 | art-em
Re: Злий жовтий коментар
Це ж трошки інший процес. В нашому випадку, література - це базар, і я набиваю ціну. Якби вона була храмом, я би перший приєднався до вашої позиції.2005.02.28 | Oljga
Re: Злий жовтий коментар
Да-да. Давайте вже з ранніх незрілих пів-графомаників поробим класиків, тих самих біографії яких у шкільних підручниках було так нудно читати - бо там, як ви вже забули, були тільки дати виходу книжок, зміни місця проживання і участь в антицарських демостраціях. Ні слова про те, що вони - живі люди і крім публікації книжок ще мали тата-маму, дружину і дітей.Отак і далі давайте. Бо література - це в нас храм і там одні статуї стоять рядами.
Хм... тусовка статуй.
Тут і поради недоречні - бо митці ж не люди. Куди їм думати про якесь видання власних книжок. Це за них само зробиться.
В нас ту, просто, Олімп.
2005.02.28 | стронґовський
Re: Поблажливий стронґовський коментар
Ніхто ні на кого не злий. Най поети спокушаються поетками і навспак у всіх можливих комбінаціях. Тільки от до літератури це має досить віддалений стосунок. А до шов-бізнесу - безпосередній. а хто з наших літераторів може бути шов-зіркою???2005.02.28 | Snatch
Re: Поблажливий стронґовський коментар
Отак, пане Стронговський, почали з власних комплексів початківця-графомана, а закінчилося все банальним залізанням у чужі сподні. Закомплековані графомани, спочатку варто написати щось порєдне, а вже потім претендувати на визнання. У вас же на першому місці мусить бути визнання - от спочатку прийміть мене у свою компанію - а потім все інше. Я не бачив серед ваших текстів жодного бодай більш менш притомного.2005.03.02 | made_in_ua
2 Oljga
Пані, много тєкста... Тим більше, що ви, що цілком очевидно, позбавлені як почуття гумору, так і критичного сприйняття світу. Це дуже сумно, справді...2005.03.02 | Горицвіт
? (-)
made_in_ua пише:> Пані, много тєкста... Тим більше, що ви, що цілком очевидно, позбавлені як почуття гумору, так і критичного сприйняття світу. Це дуже сумно, справді...
2005.03.02 | б-о ..
Re: Кумовство + протекціонізм = мистецтво?
Шо ж сталося, людоньки добрі, чому ж всі так швиденько пересварилися, утворивши з нормальної і перспективної дискусії вервечку взаємних образ, риття в чужій спідній білизні і чужій же підсвідомості?Чесно - я не розумію проблеми в принципі: от є видавництво,приміром. Воно має власні погляди на те, ЯКА, навіть - Чия книга буде продаватись, ПРОДАВАТИСЬ краще. Очевидно, що з трьох прізвищ - Тітькіна, Стронговський і Андрухович видавництво хотітиме бачити на обкладинці виданої ними книги останнє. А ше бажано - фоту, де дуже і дуже відомий і некепсько продаваний татусь любовно гладитиме по талановитій голівці свою гарну донечку. А особливо, якшо ця донечка пише не гірше від Тітькіної і Стронговського, а десь так воно і є. І продаватись ця книга буде краще. Принаймні буде взагалі продаватись
Тому питання саме піару, на мою думку, є актуальнішим. Принаймні там де має сенс комерційний зиск видавців.
І ще - а чому, власне, постає така вже потреба видавати обов'язково КНИГУ? Це питання матеріального зиску для автора? Довго він житиме на гонорар? Чи тіпа там питання самореалізації? То можна чудово видаватись по журналах, особливо якщо автор дійсно талановитий а не гівно, самвидавом врешті-решт! таким чином люди не надто перейматимуться високою ціною авторових книг і жалкуватимуть, хіба, за часом, що витратили на читання різної фуйні. (якщо автор пише різну фуйню)
Чи слави не вистачає? А отут якраз і собака покоїться. Бо щоб слава була треба як мінімум писати на рівні, а на моє власне преконання, двотисячники такого рівня ше не досягли. В жодній сфері літератури. Тож давайте вчитися писати шось своє і гарне, подавати написане в різні різності і в жодному разі не гнати на то, шо його (написаного свого і гарного) у нас не взяли. не взяли - а) мали на то причини, хоч і кумівські. хоч інші б) інші візьмуть в) потім візьмуть, коли час настане г) не взяли - то їм же гірше, писатиму в шухляду або спалю і більше не писатиму зовсім, фуй їм, гадам.
погодьтесь - є з чого вибирати, отже це далеко не безвихідь для молодих-талановитих-невідомих
2005.03.02 | otar
Re: Кумовство + протекціонізм = мистецтво?
> Шо ж сталося, людоньки добрі, чому ж всі так швиденько пересварилися, утворивши з нормальної і перспективної дискусії вервечку взаємних образ, риття в чужій спідній білизні і чужій же підсвідомості?Розумієш, Богдане (чи Олеже?), проблема в тому, що дехто вважає себе письменником, забуваючи, що письменник пізнається в тексті. Я щоразу зарікаюся сперечатись на цю тему, бо чудово знаю, що ані я не доведу свою думку "Спочатку треба шось написати", ані Илля не доведе мені, що насправді існує масонсько-кумівська змова навколо бездарного Андруховича (чи ще когось). Але щоразу зриваюсь.
> А особливо, якшо ця донечка пише не гірше від Тітькіної і Стронговського, а десь так воно і є.
Не "не гірше", а "краще".
> Тому питання саме піару, на мою думку, є актуальнішим. Принаймні там де має сенс комерційний зиск видавців.
А також питання піар-технологій. Але першочерговим є питання текстів. Щоб у Тітькіної або Стронговського був готовий текст, який можна показати людям і сказати: ось це я написав, воно добре, почитайте, будь ласка.
> особливо якщо автор дійсно талановитий а не гівно, самвидавом врешті-решт!
Це те, що я намагався донести до Иллі, але він, на жаль, чує лише себе. Ту саму Катю Калитко, яку він вважає "не досить поетичної", я собі роздрукував на 100 сторінках і часто перечитую. Бо текст вартий 100 сторінок ксероксного паперу. Справді вартісний текст, якщо його не видають, поширюється Інтернетом, і, зрештою, на нього знаходяться бажаючі.
> на моє власне преконання, двотисячники такого рівня ше не досягли. В жодній сфері літератури.
Двотисячники ще не досягли того рівня, коли їх можна вважати двотисячниками. Коли мені покажуть щонайменше два твори "двотисячників", які я прочитаю і скажу "ах!" - тоді я погоджуся, що так, імєєт мєсто бить нєкій дискурс.
> погодьтесь - є з чого вибирати, отже це далеко не безвихідь для молодих-талановитих-невідомих
В цілому ти абсолютно маєш рацію, і я тішуся, що не я один так думаю.
2005.03.02 | Олесь Бережний
агласіть увесь списочок!
б-о .. пише:> То можна чудово видаватись по журналах, особливо якщо автор дійсно талановитий а не гівно, самвидавом врешті-решт!
Шановний, у сусідній гілці тема віртуальної відсутності літжурналів підіймалася досить гостро. Та й тут Сучасність згадувалася незлим тихим принаймні кілька разів. Щодо паперових версій, то я маю повний брак інформації.
Чи знаєте, про існування якихось україномовних літжурналів? Приємно було б пересвідчитись, що Ваша бадьора заява щодо "можна чудово видаватись по журналах" може чудово підкрипитися переліком таких "журналів" (навіть і не в однині чи пак двоїні, а в множині!)
Бо, шановний Б-о, дотепер у мене склалося стійке враження, що за винятком одного-двох журналів, де невідомий автор має хоч якийсь потенційний (і зовсім не "чудовий") шанс бути надрукованим, реальної множини таких журналів просто немає.
Вважатиму за щастя, якщо помиляюся!
Щиро -