03/01/2005 | полісянка

Прочитала аргументи, і вирішила вставити свої 5 копійок. Щоб не розводитися, даю фрагменти із мого матеріалу, який вийде в п'ятницю в газеті "Без цензури":
Після першого шоку, викликаного несподіваним вибором публіки, прийшов час тверезо оцінювати ситуацію. І виявилося, що не все так страшно, як видавалося на перший погляд. Попри беззаперечну професійну і музичну підготовку Ані Лорак, у неї навряд чи був би шанс перемогти на цьому конкурсі. Досвід останніх років показує, що професійністю і знанням англійської мови Європу тепер не здивуєш – потрібна якась незвичайна фішка, якої в Кароліни, на жаль, не було. Стилістика і сценографія пісні “Another little shot”, яку Ані Лорак вибрала для фіналу, один в один нагадувала минулорічний виступ Руслани: мінімум одягу, чотири партнери в підтанцьовці, вітер у обличчя із калориферів. Тільки якщо в Руслани все органічно відповідало її натурі, то тут був чітко відпрацьований номер. “Після перемоги Руслани цього року можна очікувати до 20-ти подібних номерів”, - прокоментував цей виступ відомий режисер Олександр Зирін. І в самій пісні, безперечно професійній і досконалій, було багато американського і зовсім нічого українського. Як тут не згадати “прокол” першопрохідця “Євробачення” Олександра Пономарьова, який довірився ізраїльському професіоналу і в результаті так і лишився непоміченим.
Між тим, саме непрофесійність, а відтак, і нестандартність “Гринджолів” дає їм великі переваги. “Євробачення” – це конкурс не тільки і не стільки музичний, скільки геополітичний, тому після тієї хвилі моди на українське, яка після революції з’явилася в Європі, навіть, якби Поплавський представляв Україну, він зайняв би не нижче 5-го місця”, - переконаний Микола Томенко. З ним згодний і продюсер Руслани Олександр Ксенофонтов: “Причетність до помаранчевої революції збільшує шанси виконавця мінімум удвічі”.
Історія “Гринджолів” нагадує історію про Попелюшку: сиділи собі хлопці у Франківську, писали рекламні ролики на радіо та розповідали на телебаченні про погоду. А потім під настрій написали пісеньку і закинули її в Інтернет. І лише через кілька днів, коли кількість щоденних скачувань перевалила кілька тисяч, а рефрен “разом нас багато” зазвучав у столичному метро та на вулицях, хлопці зрозуміли, що створили щось більше, ніж компіляцію революційних слоганів. А потім їх запросили до Києва, записали альбом, зняли кліп.
Звичайно, “Євробачення” – не революційний Майдан, і на хлопців чекає серйозна робота з аранжувальниками, іміджмейкерами, музичними професіоналами. Ринок – він є ринок, і будь-якому товарові треба відповідна упаковка та рекламний галас. А тим більше – якщо цей товар – для Європи. Так що два місяці, що лишилися, має бути розписаним по хвилинах.
А голосування у фіналі українського “Євробачення” висвітлило іще одну проблему – справжніх смаків наших глядачів. Без будь-якої упередженості, лише спираючись на результати голосування, доводиться констатувати: всі російськомовні виконавці опинилися внизу списку глядацьких симпатій. Так, може, не варто музичним продюсерам телеканалів та FM-станцій дурити нас, прикриваючись ефемерними рейтингами, і завалювати ефір Наталкою Могілевською чи “Хорошими пєснямі”. Кон’юнктура давно змінилася.


Паралельно, додаю думки відомого співака Анатолія Матвіійчука:
Протягом багатьох місяців вітчизняні телевізійні канали інформували, інтригували, і регулярно бомбували глядачів піснями численних претендентів на участь у заключному конкурсі “Євробачення 2005”, що має відбутися в Києві у травні нинішнього року.
І ось вона – двадцятка українських фіналістів, що виборюють одну-єдину жадану путівку на участь у фіналі “Євробачення”. І хоча масштабного і гучно-го дійства у нас не вийшло (хотіли, як краще, а вийшло, як завжди) все ж навіть в умовах телестудії було досить веселенько і, головне, дуже показово з точки зору поживи для музичних аналітиків. Тож, не гаючи часу, перейду одразу до висновків.
Отже, головне спостереження. Хоча й старанно декларувалася абсолютна демократичність процедури відбору претендентів для участі у Всеукраїнському відбірковому конкурсі до “Євробачення 2005” сам цей відбірковий тур виявився досить кулуарним і малопрофесійним. Смішно виглядають аргументи організаторів, що, мовляв, рівень претендентів був достатньо низьким і часом вони навіть не розуміли, куди подають свої записи. Адже серед поданих пісень був присутній навіть Гімн України! Це не може бути виправданням для тих, хто займався підготовкою конкурсу, адже якщо справді йшлося про міжнародний престиж України, то варто було би почати з того, що запросити до участі у відбірковому турі молодих, але міцних професіоналів, за плечима яких позитивний досвід конкурсів і виступів на міжнародному рівні. Не буду називати прізвища, але з десяток імен можна було б набрати легко.
Цього не сталося. Та схоже, що це цілком влаштовувало організаторів, яким і не потрібна була реальна конкуренція між виконавцями, бо, здається, що імена справжніх претендентів (чи претендентки?) було визначено задовго до початку відбіркового туру, а отже потрібна була лише масовка, яка вдало відтіняє головну фігуру. Тому вже на відбірковому турі зрізали потенційно сильних і перспективних виконавців – Юлію Забродську, Оркестр Янки Козир та деяких інших. Замість них до фінального змагання портапили абосолютні непорозуміння, такі, скажімо, як Лурдес - дівчинка, котру в такий концерт можна поставити, ну хіба що за дуже великі гроші. Та, врешті, справа не тільки в ній – половина виконавців співала вживу відверто фальшиво, демонструючи разючу різницю зі своїми плюсовими фонограмами, під які вони виступали(!) на відбірковому турі. От і виглядало часом це шоу, як такий собі досить своєрідний випуск програми “караоке на майдані”, але з більшою претензією.
На щастя, серед безпорадної дітвори були вже досить заматерілі в шоу-бізнесі люди, які й створювали відповідну атмосферу – групи “Тартак”, Танок на майдані Конго”, солісти Вікторія Васалаті, Віктор Павлік, Юрій Юрченко,
ну і звичайно ж Ані Лорак. Схоже, що для останньої не знайшлося, та й, мабуть, не мало бути конкурентів у боротьбі за перемогу: сексуальна, голосиста, впевнена в собі і, головне, – дуже добре розкручена - вона мала б стати королевою балу, якби…



Ось тут, друзі, і трапилася головна несподіванка, яку так важко було спрогнозувати. Втрутилося оте дивовижне “ЯКБИ”!
Відбірковий тур “Євробачення 2005” розпочинався ще до виборів і його протікання не віщувало ніяких несподіванок, якби в Україні не сталася Оранжева Революція, якби мільйони людей не вийшли на вулиці, обурені фальсифікаціями, якби у центрі Києва, на Майдані, не з”явилася сцена, з якої полетіли в усі світи чесні, прості і зрозумілі слова. І не тільки слова, а й пісні, що так важливо в цьому контексті. І вже за кілька днів практично вся Україна співала революційний слоган Майдану “разом нас багато, нас не подолати!”
Сталося так, що ми, глядачі, починали дивитись відбірковий марафон “Євробачення” одними людьми, а закінчували зовсім іншими. А все інше сталося дуже просто. Заключне телешоу Всеукраїнського відбіркового туру “Євробачення 2005”, всенародне телефонне голосування – і перемога з великим відривом майже нікому не відомої івано-франківської групи “Гринджоли”! Здається, що навіть для ведучої шоу Марії Орлової це був справжній шок, що вже говорити про всю Україну. Естети, мабуть, билися в судомі від розпачу, а народ, гадаю, радів до нестями.
І тепер кілька суто професійних висновків. Отже, добре це чи погано, що на “Євробаченні 2005” Україну представлятимуть “Гринджоли”?
Гадаю, що так! Ну, по-перше, це все ж таки конкурс пісні. А покажіть но мені ще один твір, який би став в Україні майже народним за такий проміжок часу?! По-друге, не будемо забувати, що імідж сьогодняшної України тримається саме на подіях Оранжевої революції, а ця пісня – частина її іміджу! І дарма, що в ній не так уже й багато тексту, - зате легко буде європейцям врубатися у зміст, тим більше, що половину слів вони вже й так знають, чули їх по телевізору. Ця композиція сьогодні для України виглядає значно актуальніше, аніж якась красива нісенітниця про любов англійською мовою – таким у Європі уже давно нікого не здивуєш, як утім і розкішними стегнами чи бюстом.
Що ж до відеоряду – з “Гринджолами” варто добре попрацювати стилістам модельєрам і хореографам, але ні в якому разі не можна вбити, а навпаки потрібно підкреслити дух отієї революційної автентики, яку випромінюють
хлопці. До речі, про назву “Гринджоли”– саме так називають санчата на Заході України. Але в назві – свідомо чи випадково – проглядається інший підтекст.
З англійської мови це словосполучення можна перекласти так: “зелені, недо-свідчені, але жваві і веселі”. І в цій грі слів мені ввижається секрет майбутнього успіху групи, яку вибрав сам народ.
І якщо з моїми міркуваннями погодилися мільйони тих людей, що як і я, віддали свій голос за цей колектив - я щасливий: ми з моїм народом не розходимось у думках, бо він значно мудріший, ніж сподіваються деякі дільці шоу-бізнесу…
І ще одна, можливо, несуттєва, але дуже символічна гра слів, яка мене дуже, тішить і веселить. Фраза “разом нас багато” дуже близька за вимовою до англійської фрази “Brothers, mast We got it!? Що в перекладі на українську може означати – а що, братики, зробимо це?!