03/09/2005 | стронґовський

Я зашла в гостиную и невесело
усмехнулась про себя: "Тоже мне попойка!"
Несколько человек со скучающими
фригидными лицами вяло попивали вино.

Лада Лузина
Крещенские гадания

Когда Иисус в предсмертной агонии взывал к своему
Отцу, один из присутствующих «взял губку,
наполнил уксусом и, наложив на трость,
давал Ему пить». В Новой американской
Библии ему дали «дешевое вино». Шабли?

Кристофер Бакли
Дебаты под Martini


Одразу попереджаю: тут не зазначено що і як відбувалось, для того иснують ґазети. Тут враження. Мої.
Я вас попередив.

1. Передгісторія

Серед усіх поетичних конкурсів, що їх той децл в Україні проводиться, саме з «Молодим Вином» в мене пов’язані найбільші сентименти. Ще з житомирського відбіркового туру 2002 р., який тоді пройшли Богдан Горобчук та Валя Налапко, належно оцінював і обсяг роботи покладений на орґанізаторів, і тягар моєї до того скромної причетности:). З’їздити подивитися на фінал конкурсу в столицю стало маленькою реалізованою мрією. Брати участь у відбіркових турах – чому ні, все ’дно результату жодного. Адже по-справжньому важливим є спілкування, а його на «Вині» завжди вистачало. І ось одного ясного осіннього дня, Костя Куліков, голова літоб’єднання «Оксія» повідомив, що відбірковий тур конкурсу за 2004 рік в Житомирі таки буде, орґанізовуватиме його «Оксія», тому готуйтесь, дітки. Дітки наполегливо готувались, і коли 19 листопада перше місце зайняла Даша Березовська, а друге поділили між собою Віталік Когут та, несподівано, я, з’явився шанс відчути винозну атмосферу на власні мізки, зсередини.

1. Інфо

«VIII Фестиваль поезії «Молоде вино» відбудеться 3-4 березня у приміщенні видавництва «Смолоскип» на Подолі.
Єдиний загальноукраїнський фестиваль поезії започатковано Творчою Асоціацією 500 у 1997 році. Твори лауреатів попередніх років вміщено в збірнику “Молоде вино” (2000) та в новому альманасі поезії «Колекція».
Конкурс молодих авторів проходить у вигляді «турніру поетів», на якому кожному учаснику надається 5-7 хвилин для виступу. Протягом 2004 року пройшли відбіркові тури фестивалю у 5-ти регіонах України, а також у столичних університетах – Київському національному ім. Т.Шевченка та Києво-Могилянській Академії.
У фінальний тур вийшли по 2 представники регіонів та 10 кращих молодих поетів столиці. Кращих у день змагання визначає журі (В.Моренець, Б.Жолдак, В.Даниленко, Р.Семків, О.Астаф’єв).
Організатори фестивалю – Творча Асоціація 500 (голова – Максим Розумний) і Видавництво «Смолоскип» (виконавчий директор – Ростислав Семків)».
На початку березня 2005-го, коли чекати на фінал в Києві вже втомився, отримав такого безособового прес-релізу. На ноги були підняті решта житомирських призерів і вказаного дня о 7.15 ми виїхали з (символічно!) площі Перемоги в Житомирі щоби потрапити на станцію Житомирську в столиці.

2. Перший ліричний відступ

Маршрутка за курсом провінція – столиця коштує 13 грн. Вже тринадцять. Років три поспіль було 10. Можна було б сперечатись про символічність числа, але, гадаю, все побудовано виключно на закономірностях. Подорожчання бензину тут ні до чого. З кожним роком нашої незалежности відстані збільшуються, і долати цей розрив все дорожче...

3. «Смолоскип»

Для того, щоб орієнтуватися в Києві треба запам’ятати дві речі. Перша: на відміну від провінції, де орієнтація відбувається на місцевості, в столиці маєш дивитися вниз. В метро. Метро і робить з тридцяти-сорока містечок, що виростають навколо станцій одне ціле. Друга: якщо ти вийшов на правильній станції метро, відмінності між реґіонами геть стираються й пошук перестає бути проблємою. Варто тільки не соромитись і питати. В усіх навколо.
Новий будинок «Смолоскипу», наскільки зміг оцінити, шукаючи до нього підступів з усіх боків, зовні скидається на сукупність дверей. З фасаду їх три, позаду стільки ж. На жодні делеґації тут не чекали, що ви, навіть Богдан Жолдак, що й провів нас до Межигірської 21, мусив стояти з надією на те, що хоча б якісь двері відчинять. Врешт, у відповідь на наполегливі дзвінки в двері та на мобільний, забіганий Максим Розумний впустив нас у святе кожній творчій людині місце (якщо, звісно, «Смолоскип» визнає вас творчою і, що важче, людиною). Перше враження – сауна. Тепло, все оббите деревом, дерев’яні східці йдуть на два поверхи вгору й один – вниз. До перил скотчем приклеєні вказівки: «На Молоде Вино». Згадую, скільки часу шукали сам будинок, думаю: де ж ті таблички раніше були?

5. Учасники

Вони сидять в актовій залі, розрахованій осіб на 40 максимум. Зала на третьому поверсі, частина стелі є частиною похилого даху, тому біля вікон мені сісти фізично не вдасться. Тут також все в дереві й добре натоплено. Учасників очікується 21 особа, але серед усіх нікого знайомого, окрім Горобчука, що блищить своєю лисиною та Стахівської не бачу. Між тим зі мною вітаються і навіть розпитують про стан справ. Дещо прояснює кинута сумчанами фраза «Тобі привіт від Романенка». Стосовно инших лишаюся в нєпонятках.
21 поет з Києва, Сум, Житомира, Кривого Рогу, Луганська і Кам’янця-Подільського. З Києва – десятеро, з Житомира – трійко (хоча двоє київських, Богдан Горобчук та Юлія Стахівська насправді житомиряни, всі з нашого реґіону входять в ЖММГО «Оксія»), решта – по двоє. Три останніх реґіони для мене взагалі загадка – жодних контактів, згадувань в інтернеті чи й навіть чуток. Перше враження – студенти з помірним ухилом в неформальність. Кожен проявляє свій голос – з Кривого Рогу приїхали два російськомовних блекстери, чарівні сумчанки вбралися як для театральної постанови, і, звісно, кияни – апофіґей всіх тенденцій, що вже не модні на Заході, ще модні в Росії та ще довго не стануть модними у провінції. Реєструюсь, роздаю складні й чекаю на власне виступи.

6. Журі

Журі представлене, але, що цікаво, особами, що мають вельми побіжний, за моїми відомостями, стосунок до поезії. Так, прозаїк Володимир Даниленко, оголошений як голова журі, колись ся прославив як творець міту про житомирську прозову школу й упорядник кількох, зауважу, прозових антолоґій. Богдан Жолдак, в прямому значенні найбільший, як неодноразово підкреслювалось ріжними публіцистами письменник України, відомий мені за прозою та драматургією, про Володимира Моренця та Віктора Нестерука, каюсь, почув уперше. Зі скількись відомих поетів в журі, таким чином є виключно Ростислав Семків. Нетипова практика для поетичних конкурсів, адже головою минулого конкурсу ім. Б-І. Антонича був Ігор Калинець, а журі НСПУшного «Гранослову» очолював, здається В. Герасим’юк. Втім, здається, це ще одна фішка «Вина».
Ще один момент на який прошу звернути увагу. В журі був щонайменше один етнічний житомирянин, та один викладач Києво-Могилянської академії. Спробуйте не забути цих фактів, ми ще до них повернемось.

7. Виступи

Колись в «Дзеркалі тижня» згадуючи про «Вино» справедливо вказували, що це конкурс читаної поезії. Тобто: оцінюється не тільки матеріял, але й якість подачі. І це правильно, слухач не має нидітися в намаганні розібрати якщо не знайомі слова, то хоча б літери, що в сукупности мали б скласти якийсь текст. Українські поети читати не вміють. Причому як старше покоління – переконався в тому на минулорічному львівському Форумі, так і молодше, про що свідчать геть усі поетичні конкурси й читання взагалі. Виключення, звісно, існують, проте їх кількість надто незначна, хоч і схильна до збільшення. Виступи «винних» конкурсантів це довели. І якщо основна маса на сцені звично жувала своє «бу-бу-бу», у виступі Лілії Лисенко з Сум відчувався явний передоз театральности з ухилом в гістерику. Хтось із луганчан, суворо пам’ятаючи, що не можна читати на люди акі стовп, активно жестикулював рукою, несвідомо пародіюючи виступи Лєніна, залишаючись при тому тим самим стовпом. Навіть автор сих рядків явно перестарався з переходами з шепоту на крик і навспак. Між тим, на мій смак, найбільш адекватно себе читав Богдан Горобчук. Враховуючи, що на попередньому «Молодому Вині» за межі отого мимрення, гадається, не вийшов тільки Олег Левченко, проґрес спостерігаємо явний.
Виступи учасників, як наголосив співорґанізатор Максим Розумний, були стислішими, ніж розраховували, тому ледь на першу годину дня, за дві з гаком години читань, конкурсантам запропонували перекусити в їдальні та бути вільними до 18.00, не турбуючи шановне журі діставаннями на тему «а яке місце я зайняв (ла)». Коментар для proza.com.ua та розмова з Анатолієм Уль’яновим затяглася на дві години, тож довелося замінити їжу фізичну духовними яствами.

8. Другий ліричний відступ

Чим зайнятися в Києві без грошей та вільного часу? Дяка Юлії Стахівській, що провела мене спочатку на цікавезну виставку Івана Марчука хоч-убийте-не-знаю-де-вона-проходила, потім на Узвіз і аж тоді в «Букву», що біля шевченківського універу.
В «Букві» тепло і не дуже багато людей. Туди заходиш, як до фондів гарної бібліотеки, старанно оминаючи розділ дитячої літератури виданої москалями й затримуючись біля полиць з продукцією «А-ба-ба-га-ла-ма-ги» та «Видавництва Старого Лева». Тут гортаєш книжки, місяць-три тому читані в електронному вигляді й пересвідчуєшся, що 40-50 грн. що за них вимагає маґазин абсолютно неадекватна ціна. До речі, як сказала Юля, на Петрівці ті самі видання коштують удвічі дешевше. Але там холодно, і немає тої бібліотечної атмосфери. Тому вибирати те, що купити, треба тут, а купувати там. Є над чим замислитись панам книготорговцям.

9. Андрухович

Ми вже поверталися на «Вино», коли Юля схвильовано вигукнула:
– Слухай, а це часом не....
Я розвіяв розумовий туман перед очима і погодився, що так, це не може бути ніхто инший, як Юрій Андрухович. Він чимчикував площею Богдана Хмельницького і старанно робив вигляд, що він ніякий не Андрухович, а просто Стах Перфецький чи й навіть Карп Любанський, що повернувся в Україну.
Від фанатів просто так не втечеш.
Розмова була ввічлива і коротка. Андрухович поспішав на презентацію книжки Інґо Шульця, виданій у «Колекції Перфецького» куди й нас запросив, взяв дарованого складня і відмовився від участи у фіналі «Молодого Вина».
– Не можна так було. – за хвилин п’ять сказала Юля.
– А як з ними ще? – відповів я.

Пізніше Юля додала: «Яке право має він пропаґувати европейську літературу в Україні, коли ось під боком є своє, українське?»
І я з нею погодився. Адже чим він тоді ліпший від російських видавців, що лобіюють тут свої інтереси?

10. Нагородження

На диво, актова заля «Смолоскипу» не була заповнена вщерть. Ніхто не сидів ні в кого на головах, ніхто не блукав в пошуках вільного місця... Щоправда і вільною заля не була. Якраз за обсягом.
До конкурсантів долучилися музиканти, що мали розбавляти своїми опусами читання новоспечених лавреатів та колишні переможці в особі Марини Брацило, Олеся Коржа, Олега Коцарєва, Галини Ткачук та, на диво, Романа Скиби, котрі мали давати відпочинок від музикантів. Участь Скиби, котрий не був винозним лавреатом, доводить, що на певному етапі розвитку мистця він вважається переможцем будь-чого по замовчанню. Донесіть це до відома Нобелівського комітету.

Отож переможцями стали: Світлана Богдан (Київ), Галина Глодзь (Київ), Віталій Когут (Житомир), Євген Смульський (Київ) і Юлія Стахівська (Житомир). Східняки, певно в межах акції «Схід і Захід разом!» отримали заохочувальні призи: Лілія Лисенко (Суми), Олена Лошакова (Луганськ) та Юлія Кузьменко (Луганськ). А щоб не видалось, що переможців мало, проводився також конкурс одного вірша. Переможцями у цій номінації визнано Дарію Березовську (Житомир), Богдану Матіяш (Київ) та Павла Коробчука (Київ). Дарували класичних молодовинівських жабок, тих самих, котрі на латині звуться Bufo Bufo Bufo. Тричі, щоб за жлобів не сприйняли. Жабок насправді було 8 – на честь весни двійко з них лишились на гордій самотині, а решта коїла свій coitus aeternum...
А тепер повернімося до шановного журі. З 5 лавреатів 3 представляли Київ, 2 – Житомир і чотири – Києво-Могилянську академію. Сказати, що вчергове переміг протекціонізм та політкоректність – аж ніяк, за чотирма позиціями я з журі повністю згоден. Але питання лишається...

11. Мінуси

Плюсів було достатньо згадано раніше. Отож мінус перший: навіщо Андрій Кокотюха щопівгодини вистрибував Пилипом з конопель з рекламою їх спільного з Максимом Розумним opus magna «Любити живих (лірика 90-х)». Ніхто того не купував – ну не цікаво двотисячникам як пили в 90-х. То навіщо ґвалтувати люд?
Мінус другий: планувалося, що розтягнеться «Молоде Вино» на два дні – день другий мав складатись з круглого столу «Авторитарність VS авторитетність в сучасній українській літературі» (ведуча Богдана Матіяш), а також авторського вечору львівської поетки Маріанни Кіяновської. Про це я вам не розповім, бо лишитись на другий день не вдалось: орґанізатори не тільки не влаштували учасників з, скажімо так, неблизьких Києву реґіонів на нічліг, але й навіть не подбали повідомити про це приїжджих. В результаті мені довелося терміново встигати на останню маршрутку і щастя, що вона була. Дяка, хоч проїзд оплатили.
Мінус третій, викликаний моїм жовчним характером: ви не гадаєте, що називати конкурс, на якому представлено 5 реґіонів Неньки 21 поетом «Єдиним загальноукраїнським фестивалем поезії» це трошки заголосно й патосно? І за що тепер вважати «Гранослов», «Смолоскип» та «Привітання Життя», мовчу за менші конкурси? Манія, це просто якась манія. Величі, наприклад.
Що в психічно нездорових українських культурних умовах можна сприймати за норму.

Житомир – Київ – навспак,
3-5 березня 2005