Чи спіткає Анатолія Ульянова доля Олеся Бузини? (mod)
03/16/2005 | Snatch
Зверніть, будь-ласка, панове, увагу особливо на передостанній абзац? Здається, за такі речі товчуть пику, ні?
Фетишизм: зажигалка Тарас Шевченко
По ходу жития наша редакция сталкивается с существованием множества культурных артефактов. Прелесть их столь очевидна, что мы непременно делаем их объектами нашего фетишизма. Мы решили поделиться всепроникающей радостью с вами, дорогие читатели, а посему зачинаем бессмертный цикл статей под ярлычком «фетишизм».
***
Сегодняшний персонаж – чудная зажигалка. Сию зажигалку обязан иметь любой, кто имеет отношение к современной украинской литературе. Она добавит в ваш стиль патриотизм и метафизическую изящность. Кичевая и неимоверно обаятельная, сия зажигалка вызовет добрую улыбку в кругу любых, даже самых гадких писателей. Она – залог вашего успеха, ваш талисман, ваш писательский олимпийский мишка!
Что будет если скрестить идолопоклонничество и некрофилию? Ну конечно же, культ нашего давно покойного и уважаемого Тараса Шевченко – великого Кобзаря, алкоголика и графомана-демиурга, олицетворившего всё деревенское жлобство нашей классической украинской литературы. Любого нормального человека от этого трупа уже давно подташнивает, но как прекрасен он, дорогие читатели, на пластиковом теле зажигалки!
Встречайте! Зажигалка Тарас Шевченко!
Цена: 5 гривен (~1$)
Фетишизм: зажигалка Тарас Шевченко
По ходу жития наша редакция сталкивается с существованием множества культурных артефактов. Прелесть их столь очевидна, что мы непременно делаем их объектами нашего фетишизма. Мы решили поделиться всепроникающей радостью с вами, дорогие читатели, а посему зачинаем бессмертный цикл статей под ярлычком «фетишизм».
***
Сегодняшний персонаж – чудная зажигалка. Сию зажигалку обязан иметь любой, кто имеет отношение к современной украинской литературе. Она добавит в ваш стиль патриотизм и метафизическую изящность. Кичевая и неимоверно обаятельная, сия зажигалка вызовет добрую улыбку в кругу любых, даже самых гадких писателей. Она – залог вашего успеха, ваш талисман, ваш писательский олимпийский мишка!
Что будет если скрестить идолопоклонничество и некрофилию? Ну конечно же, культ нашего давно покойного и уважаемого Тараса Шевченко – великого Кобзаря, алкоголика и графомана-демиурга, олицетворившего всё деревенское жлобство нашей классической украинской литературы. Любого нормального человека от этого трупа уже давно подташнивает, но как прекрасен он, дорогие читатели, на пластиковом теле зажигалки!
Встречайте! Зажигалка Тарас Шевченко!
Цена: 5 гривен (~1$)
Відповіді
2005.03.16 | Snatch
Re: ЧИ СПІТКАЄ АНАТОЛІЯ УЛЬЯНОВА ДОЛЯ ОЛЕСЯ БУЗИНИ?
забув подати посилання, перепрошую.http://www.proza.com.ua/article/1138/
2005.03.16 | otar
Можна в пику. Але краще - ігнор
Ось таких людей я називаю "кацапами". І вкладаю в це слово щось дуже-дуже погане.Сподіваюсь, усі зроблять висновки щодо Анатолія.
Фі.
2005.03.16 | Sean
Хву, яка гидота (-)
2005.03.16 | Роман ShaRP
Не знаю, яка доля його спіткає...
Але цією ... фразою НМД він, як казав колись один мій знайомий, викреслює себе з лав пристойного товариства.2005.03.16 | ziggy_freud
бридко. І позбавлено сенсу.
Snatch пише:> Зверніть, будь-ласка, панове, увагу особливо на передостанній абзац? Здається, за такі речі товчуть пику, ні?
"Кулак єго навєк закован
в спокойную к обідє мєдь"
(Пушкін)
Явно простежується бузиновий шлях. В'юношескій максімалізм унд погане виховання. Хоробрі в'юноші-максималісти спрямовують мортідо більш прикольно. А також, як правило, на живі об'єкти.
Крутити дулі Шевченку означає публічно проголошувати себе маргіналом. В черговий раз довгий язик дістався не дуже розумній людині.
2005.03.16 | Олесь Бережний
Трагікомічна карма слова "Ульянов"
Історико-патріотичний бренд слова "Ульянов" - це насправді чужомовний ALIEN з фетишисько-фашистської планети Попси унд Блатняка, вірусоподібно сперматозоїдований в иншомовне йому середовище української літератури, врубелевський Demon, що на пелевіновій палітурці хтиво мацає своєю волохатою марксистсько-гітлерівською лабетою за персу дівчинку з персиком (а ймення цнотливиці за паспортом - Література Українська) та жагає Predatorового необрізаного укрсучлітом прутня, який зрештою не забариться, налетить люфтвафівською шулікою расової зверхности та зробить з ним те, що сірий генерал зробив з рудою лисичкою А Хулі, а прудивус генераліссімус - з графом Хрущевим чи навспак. Але спершу натягне на макітру лівацького анархосиндикаліста й космополітного шовініста обсмальцовану вафлями ґуму з написом "Ай-да-Пушкін-ай-да-сукін-син" & застосує tool виробництва фірми Dostoyeffski Hardware Ltd. А тим часом підступна Фєня Каплан № 66, клонована дикими гуцулами заради кіла голубого сала десь у бандерівських надрах криївок уже виліплює йому на гончарному колі золоту кулю зі своєї ще теплої та запашної "норми".2005.03.17 | Горицвіт
дурний епатаж
imho. Ну, обматюкав класика. Ну і що? Ти ж не станеш автоматично "розвінчувачем". Для цього треба як мінімум розібратися в темі, прочитати твори, прочитати попередню критику. Та блін, написати хоча б довгий текст. А не просто дві фрази з матюками, та ще й не оргінальними, бо повторення Бузини.Коротше, хлопець хоче дешево прославитись, мені здається. А може, надіється, що йому хтось дасть в морду, тоді слава прийде швидше.
Свобода слова. Кожен має право писати що хоче. Для мене це принципово.
2005.03.17 | Snatch
Re: дурний епатаж
Цікавим, безперечно, є те, що Ульянов позиціонує себе як діяча українського літфронту, намагаючись з ким можна потрапити на коротку ногу (Єшкілєв, Іздрик, Карпа, "Кальварія", "Фоліо") і будучи при цьому абсолютно, висловлюючись філософською мовою, "позасущим" стосовно всього українського. Феномен: людина "начебто" вболіває за українську літературу й водночас дуже часто в його висловленнях прослизає якась суто шовіністична зверхність. Але чи можна й рибку їсти (тобто бути "в українській літературі, впливати на неї, старатися формувати якісь ієрархії), і на XYZ sister (тобто дозволяти собі подібні хамські виверти)?Коли Семенко палив "Кобзар", гадаю, він мав на це право. Естетичне і навіть етичне. Коли ж Шевченко підпадає під обстріл хамів і юних зухвальців чи невдах, або як правильно сказав Отар, кацапів, хочеться його захистити. І зовсім не тому, що він Шевченко. Так само хотілося б захистити Тичину, Стуса чи Ліну Костенко. Чисто рефлекторне. Даруйте за плутану сутінкову мову.
2005.03.17 | otar
Re: дурний епатаж
Особисто я за деканонізацію Шевченка. Я вважаю, що ми повинні його оцінити окремо як поета (щиро кажучи, не найкращого в історії української літератури) і окремо - як найбільшу фігуру українського націотворення.Але Ульянов не має жодного морального права брати участь у цій деканонізації, оскільки він не українець (я маю на увазі під словом "українець" людину, яка перебуває в українському мовно-культурному середовищі і є його частиною).
У таких випадках мій батько любить цитувати мого діда, який, у свою чергу, любить цитувати російського поета Єсєніна. Той, відповідаючи більшовицькому поету Дємьяну Бєдному (спр. Єфім Олексійович Придворов) на блюзнірський твір "Евангелие от Демьяна Бедного", написав такі рядки:
Ты только хрюкнул
на Христа,
Ефим Лакеевич Придворов.
Хоч Шевченко й не Христос (до святості обох у мене приблизно однакове поважно-скептичне ставлення), але до випадку пасує.
2005.03.17 | стронґовський
не вельми розумний, але хід.
Уль’янов не винен. І коні теж. Запальничку випущено, а він не обурився. Навіть навпаки, познущався з того факту! Як він міг! Хто йому дозволив??Шановні, ви неуважно читали його пару абзаців. Він не скидає вчергове Шевченка, бо Шевченка з його постаменту вже не скинеш, приріс. Він в дотепній формі звертає нашу увагу, як речі стають значити для нас більше для людей....
2005.03.17 | otar
А-а. Ось вона, сила друкованого слова...
ЗдоровоЯкщо я колись виросту, здам кандмінімум, напишу дисертацію і буду вчити дітей основам теорії і методики журналістської творчості, то наводитиму їм цей приклад як ілюстрацію відповідальності автора за маніпуляцію емоціями читачів. Ай да автор, ай да сукін син! Про запальничку він тіпа опустив, натомість про Бузину згадав, відповідно, викликавши в кількох людей праведний (і цілком щирий) гнів, тим часом як насправді йшлося таки про запальничку.
2005.03.17 | Snatch
Стронговський або сліпий, або просто любить Ульянова?
Бо по-иншому не поясниш його пост.Цитую ще раз, як Ульянов "не скидає", як він "в дотепній формі звертає нашу увагу"... А Стронговський, здається, неадекватний. Ще раз:
"Ну конечно же, культ нашего давно покойного и уважаемого Тараса Шевченко – великого Кобзаря, алкоголика и графомана-демиурга, олицетворившего всё деревенское жлобство нашей классической украинской литературы. Любого нормального человека от этого трупа уже давно подташнивает"
2005.03.17 | otar
Нда. Я неуважний, зі мною це часто буває (-)
2005.03.17 | Горицвіт
Re: не вельми розумний, але хід.
стронґовський пише:> Уль’янов не винен. І коні теж. Запальничку випущено, а він не обурився. Навіть навпаки, познущався з того факту! Як він міг! Хто йому дозволив??
Не зрозумів. Я прямо написав, що він має право писати що завгодно. Але я не бачу там нічого, крім дурного епатажу.
>
> Він в дотепній формі звертає нашу увагу, як речі стають значити для нас більше для людей....
Аге, дотепній.
Ще пара цитат того ж автора:
"ха-ха, вижу вам эта трупятинка по душе-то
"Неужели Вы полагаете, что интересно и стоит кого-то в чем-то убеждать или что-либо доказывать? Это глупо и скучно. Полагаю, следует лишь наблюдать за происходящим вокруг и делать свои выводы, отвергать то или иное явление. Демонстрируйте Вашу убежденность в святости навязанного СССР культа… благо, все мы имеем право на свои убеждения. Подлинное нельзя уничтожить, это не в наших силах, не правда ли? У каждой нации есть свои столбы. Есть Гёте, Шиллер, Достоевский и Толстой, т.д. Мы можем не интересоваться такой литературой (мне она, к примеру, не интересна), но она была, есть и будет. Её читали, читают, и будут читать. И, благо, Шевченко не читали, не читают, и не будут читать в мире… и, пожалуй, стоит подумать… а почему? Пребывая под гнетом инородных, агрессивно имплантированных стереотипов, очень странно и неприятно, возможно, полагать, что навязанный идол является голым королем, не так ли? Шевченко сказал: "Я не знаю Бога". Как истинный демиург он создал миф Украины – Украину борьбы, слез, соплей, казаков и восстаний… Но миф этот лишен метафизики, а без неё текст становится несколько площадным…
Мне омерзительна сельская культура. Она примитивна и жалка, она ничтожна и убога… Она никогда не станет обелиском интеллектуального величия человека. Она – это кал нации… "
(взято звідси:
http://www.livejournal.com/community/ua_books/27865.html
)
2005.03.17 | стронґовський
Право літати й гидити
>Стронговський або сліпий, або просто любить Ульянова? Ще раз: "Ну конечно же, культ нашего давно покойного и уважаемого Тараса Шевченко – великого Кобзаря, алкоголика и графомана-демиурга, олицетворившего всё деревенское жлобство нашей классической украинской литературы. Любого нормального человека от этого трупа уже давно подташнивает"На мій погляд, тут йдеться про культ. Про культ трупа, і далі за текстом. Я не знаю, в якій мірі я нормальна людина, але від культу Шевченка мене дійсно нудить. Зверніть увагу, НЕ ВІД ШЕВЧЕНКА. Мені не до вподоби, що маю роз’яснювати всіляким Гендальфам альтернативний погляд на світ. Я цілком сприймаю бажання Уль’янова змусити українську літературну спільноту заворушитись, як не мізками, то хоча б сідницями. Так, він переграє, з ким не трапляється. Чесно: я НЕ люблю Уль’янова. Але симпатизую йому за те, що він бодай щось робить. І не забуває себе розкручувати – десь Бондар образився, що над ним пожартували, видав безкоштовну рекламу в "ДТ", десь на круглий стіл відповідної тематики запросили... Розвиток, суто розвиток. Точніше, піар. Дуже люблю фразу... Пікассо, здається: "Мені чхати, що про мене говорять. Аби говорили."
Горицвіт пише:
>Не зрозумів. Я прямо написав, що він має право писати що завгодно. Але я не бачу там нічого, крім дурного епатажу.
То най собі
> Ще пара цитат того ж автора...
Секунду, він так думає. Він так світ сприймає. Взагалі, якщо оцінити загальний вміст Лібрарію, що він його збирає, можна вжахнутись – навіть мені, котрий гадав, що не існує такої гидоти, котра б могла вразити, часом було огидно. Огида, власне, нічим не гірша за захоплення. Це настільки ж сильна емоція. Уль’янова нашому суспільству не вистачало, бо він не грається, як Бузина, він цим живе. Але такі як він не мають розмножуватись, з цим також згоден. Адже ми плюємось, коли квартира виявляється без туалету, проте два туалети в одній квартирі то занадто.
2005.03.17 | Олесь Бережний
Функціональність Анатолія Ульянова й Олеся Бузини.
Попри складні власні почуття та різко негативне ставлення безмаль усіх дописувачів цієї гілки до витребеньків Ульянова та Бузини, відчуваю потребу сказати наступне. Кортить мені зіграти Devil's advocate.Нмд, "загроза" Шевченкові й українській літературі від цих двох персонажів прямо пропорційна глибині їхньої аргументації. Отже, жодних відхилень від нульової відмітки я не спостерігав і ніяк не передбачую. Їхня епатажність вражає чи шокує своєю свіжістю, актуалізує тему, виносить її на гребінь дискусій і дарує нам моменти нової насолоди.
Наприклад, учора ввечері я знову, укотре вже, неквапом перечитав "Катерину" та "Гайдамаків". Знайшов щось нове й украй актуальне. Виписав кілька епіґрафів для своїх майбутніх творів і геть спокійно ліг спати з чітким усвідомленням, що нічого не було заподіяно ані "Кобзареві" у мене на поличці, ані цілій шафі з укрлітературою. Анічогісінько!
Коли ж кілька років тому я прочитав Бузинову брошурку, то це спонукало мене перечитати усього "Кобзаря", від палітурки до палітурки. Відтак, я вдячний їм обидвом за те, що для мене вони повернули зацікавлення Шевченком. Тому вважаю, що вони роблять для всіх нас, для Шевченка і для укрліта корисну справу, свідомо чи ні.
З иншого боку, в цій справі є реальна загроза для них самих. Якби ж то Ульянов і Бузина, наприклад, вирішили випинатися не у віртуальному ґетто укрсучліту, а в реальному ґетто чорношкірих братків і спробували б там переконувати всіх не мовою їбонікс, а на Queen's English, що скажімо Мартін Лютер Кінґ, чи Малькольм Х чи будь-хто з чорношкірих постатей насправді був тим, що вони приписують Шевченкові. Наслідки були б вельми передбачуваними. На ранок до кримінальної хроніки додалося б ще два імени жертв насильства, подзьобаних на решето численними вогнепальними ранами.
Або ж в Єрусалимі попід Стіною переконувати гебреїв (арабською мовою) у хибности деміурґів сионізму... Чи поїхати в Мекку, щоб викривати (на івриті) ницість класиків арабської поезії.
Натомість, ми ведемо інтелектуальну полеміку.
2005.03.17 | Snatch
Загалом би погодився з вами, пане Бережний,
2005.03.17 | Sean
Так воно так, але ж
мудак є мудак (с)Ю.Позаяк2005.03.17 | Snatch
Загалом би погодився з вами, пане Бережний.
Так, інтерес до Шевченка публікації Бузини й вибрики Ульянова, безперечно, стимулюють. Однак, проблема незадоволення, за моїми самоспостереженнями, пролягає не так у культурно-політичній, як у культурно-психологічній площині. Хоч і перша, і друга площини "працюють" у комплексі, проте, наприклад, в мене паплюження Шевченка (з ним поряд могли би стати евентуально обпльовувані улюблені класики Степан Руданський, Леся Українка і Михайло Коцюбинський - список можна продовжити) викликає відчуття "розореного гнізда". Тобто, коли у твій теплий дитячий світ із його якимись усталеними культурно-психологічними позитивними комплексами вдирається хтось, хто для забавки руйнує його. Тільки для того, щоб попіаритися. В багатьох, гадаю, виникає саме такий відрух. Тому захищаючи Шевченка, ніби й себе захищаєш. Цікаво, що філософська й літературна ревізія Шевченка від Забужко і Грабовича таких негативних емоцій аж ніяк не викликала. Навпаки, змушувала дивитися на автора по-новому.2005.03.17 | Олесь Бережний
про хирляву какашічьку великодержавних підпанків
Snatch пише:> В багатьох, гадаю, виникає саме такий відрух. Тому захищаючи Шевченка, ніби й себе захищаєш.
Власне, це в усіх нас є позасвідомою рефлексивною реакцією. І я в цьому грішний - каюся! Адже Шевченка не потрібно ні від кого захищати, й особливо від напису на паркані на кшталт "Шева=хуй", та ще й иноземною мовою. Чому так? Бо Ульянов-Бузина сприймаються в контексті укрсучліту як пришелепкуваті аутсайдери, що пнуть із себе моськовських дженджиків. Ще й усіляко підкреслюють свою зверхність й окремішність - галгикають по-панськи і не снізоходять до жлобськава нарєчія.
Грець з ними! Уявіть-но, щоб ми з Вами, замість обоговорення Шевченка й української літератури, поїхали б у Тугуртустан і почали б хизуватися з місцевого класика Гуртунбірцерена Тамбіртумінтонтовича та наввипередки паплюжили б тугуртустанську літературу щирою українською мовою. Чи місцеві батири звернули б увагу на наші хизування? У ситуації з нами таке неможливо, бо ми маємо українську ментальність! А от для гідних представників ментальности мовлян Попси-унд-Блатняка така діяльність виглядає напрочуд природньою.
> Цікаво, що філософська й літературна ревізія Шевченка від Забужко і Грабовича таких негативних емоцій аж ніяк не викликала. Навпаки, змушувала дивитися на автора по-новому.
Авжеж. По-перше, Грабович і Забужко не сприймаються аутсайдерами. По-друге, вони оперують аргументами, думками, ідеями.
Натомість, Ульянова-Бузину варто сприймати не на ідейно-концептуальному рівні, а на матеріяльно-фізичному. Буцімто під пам"ятник Шевченкові навпроти червоного корпусу приблудили дві зачмирені сявки й насерили свої вєлікодєржавні какашькі попід постаментом. Невже це спонукає нас сумніватися у скульптурних пропорціях монумента? Прийде двірник чи приїде поливальна машина й змиє тую хирляву какашічьку. І капець!
2005.03.17 | Snatch
Re: про хирляву какашічьку великодержавних підпанків
Тисну вашу віртуальну руку і знімаю перед вами вашого віртуального капелюха, Олесю. Влучно, хай їм усім грець!2005.03.17 | Snatch
Re: про хирляву какашічьку великодержавних підпанків
Вибачте, обмовочка - не вашого капелюха, а свого, тобто мого! Даруйте. У нас у Києві вже майже ніч.2005.03.20 | Nemesis
Високе дерево ловить більше вітра.
Багато дурнів використовує ім'я Шевченка так, як дурням видається правильним. Наразі їм здається, що якщо вони якось приплетуть Шевченка, то стануть менш дурними.Одні дурні вплітають Шевченка з знаком "плюс".
Додався ще один дурень, який приплів ім'я Шевченка, щоб довести іншим дурням, що вони дурні, а він - не дурний.
Цей дурень вплів Шевченка з знаком "мінус".
Що нового?
При чому тут Шевченко?
2005.03.20 | пан Roller
Що нового? А ничегошеньки. Все по Гоголю.
Nemesis пише:> Багато дурнів використовує ім'я Шевченка так, як дурням видається правильним. Наразі їм здається, що якщо вони якось приплетуть Шевченка, то стануть менш дурними.
> Одні дурні вплітають Шевченка з знаком "плюс".
> Додався ще один дурень, який приплів ім'я Шевченка, щоб довести іншим дурням, що вони дурні, а він - не дурний.
> Цей дурень вплів Шевченка з знаком "мінус".
> Що нового?
А ничегошеньки.
Дурни и дороги.
Все по Гоголю.
> При чому тут Шевченко?
Де здаю.Кстати, позавчера я с интересом рассматривал Кобзарь. Но я искал гравюры. Бросился в глаза заповит. Интересно, там про Бога написано.
Brgds.
2005.03.20 | Snatch
Ульянов прирівнює свою персону до професора Грабовича :)...
...або просто виправдовується. Однак, з того, що написано нижче й опубліковано на його сайті (http://www.proza.com.ua/article/1156/), можна зробити висновок про його інтелектуальну безпорадність і несформованість. Нахапався вершечків чувачок.Ругать классиков. Культ трупов
Истинно, истинно говорю вам: если пшеничное зерно,
падши в землю, не умрет, то останется одно; а
если умрет, то принесет много плода.
(Евангелие от Иоанна, Глава XII, 24.)
В разных культурных контекстах в то или иное время всегда появлялись люди, которые устраивали нападки на признанных классиков литературы. Кто-то делал это интеллектуально (Грабович), кто-то эпатажно (Бузина), а кто-то концептуально гримасничал. Цели у нападавших были разные, но во всех трех случаях культурное общество начинало пускать слюну, пениться и бурлить. Реальное влияние подобных нападок было соизмеримо их интеллектуальному уровню. Каждый из выстрелов рассчитывался на определенную целевую аудиторию. Мы бы не стали поднимать эту тему, если бы не наличие в ней интересной и неоднозначной проблематики.
Рассмотрим объект нападок – классика. Что такое признанный литературный классик?
Классик - это писатель, чье творчество являлось символом или мощным интеллектуальным источником эпохи, чей талант может нравиться или не нравиться, но являет собой незаурядное событие в культурной истории. Такой писатель – столб, интеллектуальная гордость.
Большинство представителей любой нации – пластилин, чьими мозгами можно жонглировать. Большинство – всегда слабее, всегда глупее, всегда проще, чем те, кто этим большинством управляют (хотя в Украине этот тезис можно оспорить и даже говорить об интеллектуальном равенстве пластилинового большинства и их правителей). Большинство – это боты. Большинству можно впарить что угодно: новый стиральный порошок, нового бога, нового президента, новый культ. Большинству нужны некие непостижимые величины «над». Государство умеет создавать такие величины и этим умением поддерживает идолопоклонничество. Государство может создать своего литературного классика и сделать его признанным. С той лишь разницей, что такой культ ничто для Вечности.
Мы подходим к самому главному – нельзя уничтожить подлинное. Никакая даже самая интеллектуальная критика не способна оспорить истинный талант и истинно сверкающий гений. Можно лаять красиво, можно грубо, но в обоих случаях собака канет во мрак времен и забытья, следа она не оставит, лай её лишен бессмертия. Сияние истинного гения – вечно.
Эта освобождающая аксиома элементарна, но находятся те, кого лай собак (породистых, дворняг – не важно) жутко нервирует. Такие люди начинают жутко волноваться, когда кто-то смеет усомниться в той или иной литературной величине. Для таких людей нападки на любимого писателя – посягательство на святое. В любом случае, когда собачий лай задевает – это признак слабости. Имя её – культ трупа.
Очень важно разделять для себя творчество писателя и культ писателя. Это две диаметрально противоположные вещи. Культ всегда примитивен и порабощает. Культ всегда тоталитарен. Для большинства тот или иной культ неизбежен, ибо большинство трепещет перед прошлым – некоей пуповиной с корнями. Большинство боится будущего, приближающего к смерти и неизведанной темноте, посему и оборачивается назад. Прошлое успокаивает. Оно – уже факт.
Всё это не может быть приемлемой установкой в искусстве.
Критика культивируемых писателей – необходимая составляющая культурного обновления, ревизии арта.
Как происходит творческая эволюция? Молодой человек заражается литературой через какого-либо писателя. Молодой человек начинает писать, равняясь на своего кумира. В попытках вырасти в наследовании, можно достигнуть небывалых высот, но в какой-то момент наступает ступор, молодой писатель приходит в тупик. Здесь важно сделать самое главное – сожрать своего кумира, сожрать культ. Когда творец готовится шагнуть в будущее, он обязан поглотить, пережить прошлое и настоящее со всеми кумирами и идолами. Только после этого происходит создание чего-то на самом деле нового, на самом деле своего и актуального. Пожирание бога – это всегда больно, это насилие над культурой. Это удел авангарда.
Всем управляет страх смерти. Большинство хватается за труп, как за нечто, отвечающее на вопрос: «А что же будет, когда я испущу дух?». Авангард трупы отбрасывает. Авангард боится просыпаться с мертвецами в кроватях, авангард жаждет красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов. Авангард не любит трупы, потому что они кажутся ему скучными и слишком молчаливыми.
Авангард искусства не имеет права облизывать закостеневшее мертвое тело чужих идолов. Авангард категоричен и по-своему тоталитарен. Авангард ревнует к мертвым богам. Авангард хочет быть богом, но жить и расцветать клумбой сверкающих цветов.
Мертвое мясо гниет, живое становится сочнее с каждым днем. Пляшите на гробах и выбрасывайте из кладовок трупы, обновляйтесь, и встречайте «завтра»!
Анатолий УЛЬЯНОВ
Добавлено 19.03.2005
2005.03.20 | Олесь Бережний
"Пацан Сказав, Пацан Отвєтів" (с)
Ще тов. Ульянов тіпа Єванґеліє цитує, як і його духовний соратнік із Дамбецька (це вже зеківська звичка - коли той зрозумів, що сморід лине з його власної матні мерщій заходився показушно христомбожитися). Напередодні, мабуть, разом у того самого русскава попа сповідалися. І коли тов. "концептуальною" запальничкою великорусскоє кадило запалював, тоді ж мабуть сеча в мозок уперіщила щоб "концептуально поґрімьяснічать". А хирляву какашічьку тов. Ульянову підказали старші тов. називати по-французськи, але не кошонство чи мердізм, а а-а-а...> ...Авангард искусства не имеет права облизывать закостеневшее мертвое тело чужих идолов. Авангард категоричен и по-своему тоталитарен. Авангард ревнует к мертвым богам. Авангард хочет быть богом, но жить и расцветать клумбой сверкающих цветов.
Так вип'ємо ж цей келих, дорогі тов., за торжіссво Попси-унд-Блатняка, з єванґельским благословенням (Глава така-то, сторіночка сяка-то) і під павкакорчаґінсько-дімкакорчинською назвою "аванґард іскюсссва"!
Заспіваймо, браття:
Венн ді "аванґарден" ін дер штадт маршірен...
2005.03.21 | ziggy_freud
Хто проти нас з Шекспіром?
> Большинство представителей любой нации – пластилин, чьими мозгами можно жонглировать. Большинство – всегда слабее, всегда глупее, всегда проще, чем те, кто этим большинством управляют (хотя в Украине этот тезис можно оспорить и даже говорить об интеллектуальном равенстве пластилинового большинства и их правителей). Большинство – это боты.Погляди на життя, позичені в Гюстава Лєбона і Сєржа Москвічі. Можливо, за посередництвом інших авторів. Вони вірні для доіндустріального та індустріального суспільства. І лише частково вірні для сучасного.
> Мы подходим к самому главному – нельзя уничтожить подлинное. Никакая даже самая интеллектуальная критика не способна оспорить истинный талант и истинно сверкающий гений. Можно лаять красиво, можно грубо, но в обоих случаях собака канет во мрак времен и забытья, следа она не оставит, лай её лишен бессмертия. Сияние истинного гения – вечно.
Тоді навіщо _гнати_ на Шевченка (Пушкіна, Байрона)? Аналіз творчості -так, пошук сумнівних місць поряд з геніальними - можливо. А байки про пияцтво та відвидини борделів - однозначно на фік.
> Очень важно разделять для себя творчество писателя и культ писателя. Это две диаметрально противоположные вещи. Культ всегда примитивен и порабощает. Культ всегда тоталитарен. Для большинства тот или иной культ неизбежен, ибо большинство трепещет перед прошлым – некоей пуповиной с корнями. Большинство боится будущего, приближающего к смерти и неизведанной темноте, посему и оборачивается назад. Прошлое успокаивает. Оно – уже факт.
Дійсно, є певна категорія митців та арт-критиків, що полюбляє прикривати брак власної потенції посиланням на класиків. В умовах Києва крім Шевченка це ще й БулГХаковв!!! Як ви можете лаяти мене, якщо я слідую класичній традиції. Навіть у фройдівських обмовках. Хто проти нас з Шекспіром (Булгаковим, Грабовичем)?
> Как происходит творческая эволюция? Молодой человек заражается литературой через какого-либо писателя. Молодой человек начинает писать, равняясь на своего кумира. В попытках вырасти в наследовании, можно достигнуть небывалых высот, но в какой-то момент наступает ступор, молодой писатель приходит в тупик. Здесь важно сделать самое главное – сожрать своего кумира, сожрать культ.
В "Соціальній психології" кілька місяців тому була з цього приводу стаття. "Інтроекція як явище культури". Як раз з приводу поїдання та засвоєння частин тіла класиків. Із психоаналітичної точки зору
> Всем управляет страх смерти. Большинство хватается за труп, как за нечто, отвечающее на вопрос: «А что же будет, когда я испущу дух?». Авангард трупы отбрасывает. Авангард боится просыпаться с мертвецами в кроватях, авангард жаждет красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов. Авангард не любит трупы, потому что они кажутся ему скучными и слишком молчаливыми.
Як тоді бути з Беккетом? Із Грінвеєм? І некрофіли, і авангардисти, і цікаві митці...
2005.03.21 | Snatch
А як бути з...
"Авангард трупы отбрасывает. Авангард боится просыпаться с мертвецами в кроватях, авангард жаждет красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов. Авангард не любит трупы, потому что они кажутся ему скучными и слишком молчаливыми", - пише Ульянов.Але саме в цьому місці виявляє брак освіти й обізнаності. Саме літературний авангард першим звернув неабияку увагу на образи смерті та руйнації. Згадаймо бодай Марінеті, Готфріда Бенна, Георга Тракля, нашого Семенка. А "красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов" прагнули класичні стилі, хоча б той самий соцреалізм. От де були "красівие дєті"!
2005.03.21 | ziggy_freud
"Як упав же він з коня, та й на білий сніг"...
Snatch пише:> "Авангард трупы отбрасывает. Авангард боится просыпаться с мертвецами в кроватях, авангард жаждет красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов. Авангард не любит трупы, потому что они кажутся ему скучными и слишком молчаливыми", - пише Ульянов.
Авангард залюбки може "гратись" із смертю та трупами. Нудним авангардисту здається те, що було в попередників, і, головне, _як_ воно було у попередників.
> Але саме в цьому місці виявляє брак освіти й обізнаності. Саме літературний авангард першим звернув неабияку увагу на образи смерті та руйнації. Згадаймо бодай Марінеті, Готфріда Бенна, Георга Тракля, нашого Семенка. А "красивых детей, свежести и девственной нетронутости ландшафтов" прагнули класичні стилі, хоча б той самий соцреалізм. От де були "красівие дєті"!
"Смєрть піонєркі" Багрицького
Або вже в справжнішого "пролетарського поета"
"Як упав же він з коня, та й на білий сніг"
Сумно і красиво. Навіть петлюрівець може забути, що вбитий герой - скоріш за все, націонал-комуніст.
Тобто, різниця не у відсутності зображення смерті, а в засобах її зображення.
2005.03.20 | капітан Немо
Re: Чи спіткає Анатолія Ульянова доля Олеся Бузини? (mod)
Snatch пише:> Зверніть, будь-ласка, панове, увагу особливо на передостанній абзац? Здається, за такі речі товчуть пику, ні?
Ніхто , навіть найзапекліший український патріот, не ЗОБОВ"ЯЗАНИЙ поклонятися культу Тараса Шевченка.
Нам давно набридли пам"ятники Шевченку, бюсти і бюстики, ідолопоклонництво Великому Кобзареві і т.п.
Натомість ви маєте повне право, якщо вважаєте це за потрібне, відкрити у себе в квартирі чи в сараї філію музею Тараса Григоровича, порозвішувати на стінах більш-менш вдалі копії його портретів ( які можна придбати у кожном уХудожньому салоні практично в будь-якому місті України), цілодобово підтримувати вогник каганця, 10 березня вивішувати зі свого вікна чорний прапор і т.д.
Але не нав"язуйте своє бачення Кобзаря іншим українцям, які мають повне право не вважати Шевченка великим.
----------- Це я щодо зажигалки.
А взагалі перечитав я наведені вище статті Ульянова - бр-р-р.... як на мене, то він больний... некрофіл якийсь, їй-богу