Письменників турбує книговидання. Нарешті...
03/22/2005 | AOlex
Запозичено з "Літературної України" від 10 березня ц.р.
Цикаво, чому вони мовчали 10 попередніх років?
------------------------------
ВИЖИВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ
Звернення до Президента України В.Ющенка, Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та віце-прем'єра Миколи Томенка
Письменники розуміють, що перед новою владою в Україні залишається безліч невирішених соціально-економічних проблем як важкий спадок минулого. Необхідно невідкладно втілювати в життя передвиборні обіцянки, щоб не втратити здобутий високий рівень довір'я народу. І тут, як і раніше, складається ситуація, за якої питання розвитку культури знову постають якщо не на останньому, то й не на першому місці в державній політиці. Досить згадати, що під час коригування державного бюджету на 2005 рік у грудні минулого року поза увагою парламенту опинилась давно існуюча щорічна програма соціально значущих видань, на яку цього року не виділено ні копійки. В той час, як мінімальна потреба такого фінансування за попередніми розрахунками складала в планових обсягах минулого року близько 43 млн.гривень, що забезпечило б можливість суттєво вплинути на збереження ринку української книги та його подальший розвиток. Це врахувати тим більше важливо, що нині книжковий ринок України на 90% заповнений продукцією російських видавців, чия робота, на відміну від українських видавців, ще з 1995 року максимально убезпечена їхньою держа-- івою із уведенням в дію Закону „Про державну підтримку книговидання і преси в Російській Федерації'". З того часу і понині — через відмінні податкові умови і різну державну політику в галузі культури — українська книжка порівняно з російською була і залишається неконкуренто-здатною як ринковий продукт.
Державна політика виконавчої влади України у видавничій справі, починаючи з 1991 р. і до наших днів, відзначається бехистемним, хаотичним характером і в кінцевому наслідку погано сприяє підтримці і розвитку національного книговидання. Досить зазначити, що минулого 2004 року всі українські видавництва випустили книжок загальним накладом 50 млн.примірників, тоді як одне тільки московське видавництво „АСТ" видало книжок тиражем 150 млн.примірників, — у три рази більше. Російські видавництва вже розгорнули у нас 22 книжкових магазини такого типу, як їхня книгарня „Буква" в Києві, де, як відомо, українська книжка не в пошані. Далі — більше: за участю російських видавництв в Україні створюється закрите акціонерне товариство „Національний підручник" та ЗАТ „Українська видавнича група", що мають на меті підім'яти під себе державне видавництво „Освіта", яке тепер забезпечує наше шкільництво підручниками. Паралельно ведеться робота, кінцева мета якої — опанування українськими поліграфічними потужностями, що відбувається не без сприяння керівництва Державної акціонерної компанії „Укрвидавполігра-фія", яке було сформоване під егідою попереднього віце-прем'єра Кабміну Д.Та-бачника і активно з ним співпрацювало. За тіньовими схемами в Харкові шиферний завод купив книжкову фабрику ім.Фрунзе, яка випускала підручники і була третьою за потужностями в колишньому Союзі. Ця оборудка, певна річ, зроблена з метою перепродажу якомусь книговидавничому великому комбінатору за межами Україну. Під тиском тіньових ділків з вимогами „роздержавлення" перебуває успішно діюче поліграфічне підприємство „Київська правда", незважаючи на те, що цей об'єкт, як і цілий ряд йому подібних, перебувають у списку стратегічно важливих підприємств, що не підлягають приватизації.
Попередня влада на шляху псевдоре-форм створила не тільки на виробництві, в промисловості й сільському господарстві, а й у галузі культури, зокрема книговидання, такі парадоксальні умови, за яких ми будуємо державу через роздержавлення, а точніше — через денаціоналізацію держави і духовне роззброєння народу. Під цим кутом зору Рада Національної Спілки письменників України акцентує на болючих проблемах книговидання, від успішного вирішення яких залежить також доля „ЛУ" і всіх друкованих органів письменницької спілки і видавництва „Український письменник'. ..,;,,
Маємо більше ніж достатньо підстав твердити, що в нашій державі відсутнє цілісне управління стратегічною галуззю, яка повинна діяти як єдиний комплекс: видавнича справа — поліграфія — книго-розповсюдження.
На сьогодні, з часу створення Державної акціонерної компанії „Укрвидавполі-графія" (ДАК), куди входить більше тридцяти підприємств у складі найпотужніших поліграфічних підприємств — „Глобус" (Харків), „Київська правда", „По-ліграфкнига" (Київ), „Атлас" (Львів) та інші, їх управлінням на державному рівні ніхто не займається. Вони знаходяться у фактичному володінні керівництва ДАКу, людей далеких від видавничої справи. Основна їхня мета — будь-якими шляхами приватизувати та розпродати стратегічно важливі для держави і прибуткові підприємства, які, до речі, входять до державного реєстру об'єктів, що не підлягають приватизації.
Внаслідок здійснених попередньою владою безглуздих трансформацій Держ-комвидаву, що раніше управляв видавничо-поліграфічним і книготоргівельним комплексом, на його руїнах виникли такі структури, як Державний комітет інформації, Міністерство інформації, знову Держкомінформ тощо. Тепер тут функціонує Державний комітет телебачення і радіомовлення, до структури якого дивним чином увійшли управління (тепер — департаменти), що мали пряме відношення до видавничо! справи і реєстрації ЗМІ. В коридорах нової влади ходять чугки, що існує проект передачі всього видавничо-поліграфічного комплексу під крило міністерства культури і мистецтв, що, на наш погляд, було б великою помилкою за теперішньої невизначеності політики в галузі культури, що вже загубила кіно і зорієнтована на естраду і шоу-бізнес. Крім того, не можна відривати книговидання від ЗМІ та Книжкової палати, що з 2004 року має статус наукової установи. Зрештою, важко собі уявити, як Мінкульт буде займатися відновленням зруйнованої системи книгорозповсюдження і технологічним переобладнанням багатьох поліграфічних підприємств із їх зношеними та застарілими технічними і технологічними потужностями.
Рада Національної Спілки письменників України вважає, що на теперішньому етапі будівництва Української держави розвиток книговидавничої галузі повинен стати стратегічним національним пріоритетом. Для цього необхідно здійснити першочергові заходи щодо виведення галузі з кризового стану:
1. Ліквідувати Державну акціонерну компанію „Укрвидавполіграфія" (ДАК) з тим, щоб на даному етапі акції всіх державних підприємств, які входять до складу ДАКу та майно передати під контроль Держтелерадіо України для збереження цих підприємств та забезпечення можливості цілісного управління галуззю.
2. В процесі адміністративної реформи протягом найближчих півроку створити окремий Державний комітет видавничої справи та друкованих засобів масової інформації України (Держкомвидав), включивши до його складу ті департаменти Держтелерадіо, що мають відношення до видавничої справи і друкованих ЗМІ.
3. Створити за участю держави і провідних видавничих організацій всеукраїнську систему книгорозповсюдження із залученням інвестицій та приватного капіталу суб'єктів видавничої справи.
4. Доручити новоствореному Держком-видаву розробити і прийняти загальнодержавну програму переоснащення видавничо-поліграфічної галузі із використанням можливостей самих підприємств та залученням інвестиційних ресурсів.
5. Відновити в Державному бюджеті на 2005 рік фінансування Національної програми суспільно значущих видань літератури, куди входять твори визначних українських письменників, твори класиків української та зарубіжної літератури, видання для дітей та юнацтва, мистецькі альбоми, література мовами національних меншин України.
6. Забезпечити на тривалий період подальшу дію Закону України „Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", зважаючи на те, що після прийняття його в 2002 році на нього було неправомірно накладено вето тодішнього Президента України, а в 2003 році законом про держбюджет на вимогу Кабміну його дія була зупинена ще на рік.
7. Просимо нашу нову владу, за яку активно боролися українські письменники під час виборів і Помаранчевої революції, уважно розглянути наше Звернення за участю експертів і повноважних представників НСПУ.
Рада НСП України.
Цикаво, чому вони мовчали 10 попередніх років?
------------------------------
ВИЖИВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОВИДАННЯ
Звернення до Президента України В.Ющенка, Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко та віце-прем'єра Миколи Томенка
Письменники розуміють, що перед новою владою в Україні залишається безліч невирішених соціально-економічних проблем як важкий спадок минулого. Необхідно невідкладно втілювати в життя передвиборні обіцянки, щоб не втратити здобутий високий рівень довір'я народу. І тут, як і раніше, складається ситуація, за якої питання розвитку культури знову постають якщо не на останньому, то й не на першому місці в державній політиці. Досить згадати, що під час коригування державного бюджету на 2005 рік у грудні минулого року поза увагою парламенту опинилась давно існуюча щорічна програма соціально значущих видань, на яку цього року не виділено ні копійки. В той час, як мінімальна потреба такого фінансування за попередніми розрахунками складала в планових обсягах минулого року близько 43 млн.гривень, що забезпечило б можливість суттєво вплинути на збереження ринку української книги та його подальший розвиток. Це врахувати тим більше важливо, що нині книжковий ринок України на 90% заповнений продукцією російських видавців, чия робота, на відміну від українських видавців, ще з 1995 року максимально убезпечена їхньою держа-- івою із уведенням в дію Закону „Про державну підтримку книговидання і преси в Російській Федерації'". З того часу і понині — через відмінні податкові умови і різну державну політику в галузі культури — українська книжка порівняно з російською була і залишається неконкуренто-здатною як ринковий продукт.
Державна політика виконавчої влади України у видавничій справі, починаючи з 1991 р. і до наших днів, відзначається бехистемним, хаотичним характером і в кінцевому наслідку погано сприяє підтримці і розвитку національного книговидання. Досить зазначити, що минулого 2004 року всі українські видавництва випустили книжок загальним накладом 50 млн.примірників, тоді як одне тільки московське видавництво „АСТ" видало книжок тиражем 150 млн.примірників, — у три рази більше. Російські видавництва вже розгорнули у нас 22 книжкових магазини такого типу, як їхня книгарня „Буква" в Києві, де, як відомо, українська книжка не в пошані. Далі — більше: за участю російських видавництв в Україні створюється закрите акціонерне товариство „Національний підручник" та ЗАТ „Українська видавнича група", що мають на меті підім'яти під себе державне видавництво „Освіта", яке тепер забезпечує наше шкільництво підручниками. Паралельно ведеться робота, кінцева мета якої — опанування українськими поліграфічними потужностями, що відбувається не без сприяння керівництва Державної акціонерної компанії „Укрвидавполігра-фія", яке було сформоване під егідою попереднього віце-прем'єра Кабміну Д.Та-бачника і активно з ним співпрацювало. За тіньовими схемами в Харкові шиферний завод купив книжкову фабрику ім.Фрунзе, яка випускала підручники і була третьою за потужностями в колишньому Союзі. Ця оборудка, певна річ, зроблена з метою перепродажу якомусь книговидавничому великому комбінатору за межами Україну. Під тиском тіньових ділків з вимогами „роздержавлення" перебуває успішно діюче поліграфічне підприємство „Київська правда", незважаючи на те, що цей об'єкт, як і цілий ряд йому подібних, перебувають у списку стратегічно важливих підприємств, що не підлягають приватизації.
Попередня влада на шляху псевдоре-форм створила не тільки на виробництві, в промисловості й сільському господарстві, а й у галузі культури, зокрема книговидання, такі парадоксальні умови, за яких ми будуємо державу через роздержавлення, а точніше — через денаціоналізацію держави і духовне роззброєння народу. Під цим кутом зору Рада Національної Спілки письменників України акцентує на болючих проблемах книговидання, від успішного вирішення яких залежить також доля „ЛУ" і всіх друкованих органів письменницької спілки і видавництва „Український письменник'. ..,;,,
Маємо більше ніж достатньо підстав твердити, що в нашій державі відсутнє цілісне управління стратегічною галуззю, яка повинна діяти як єдиний комплекс: видавнича справа — поліграфія — книго-розповсюдження.
На сьогодні, з часу створення Державної акціонерної компанії „Укрвидавполі-графія" (ДАК), куди входить більше тридцяти підприємств у складі найпотужніших поліграфічних підприємств — „Глобус" (Харків), „Київська правда", „По-ліграфкнига" (Київ), „Атлас" (Львів) та інші, їх управлінням на державному рівні ніхто не займається. Вони знаходяться у фактичному володінні керівництва ДАКу, людей далеких від видавничої справи. Основна їхня мета — будь-якими шляхами приватизувати та розпродати стратегічно важливі для держави і прибуткові підприємства, які, до речі, входять до державного реєстру об'єктів, що не підлягають приватизації.
Внаслідок здійснених попередньою владою безглуздих трансформацій Держ-комвидаву, що раніше управляв видавничо-поліграфічним і книготоргівельним комплексом, на його руїнах виникли такі структури, як Державний комітет інформації, Міністерство інформації, знову Держкомінформ тощо. Тепер тут функціонує Державний комітет телебачення і радіомовлення, до структури якого дивним чином увійшли управління (тепер — департаменти), що мали пряме відношення до видавничо! справи і реєстрації ЗМІ. В коридорах нової влади ходять чугки, що існує проект передачі всього видавничо-поліграфічного комплексу під крило міністерства культури і мистецтв, що, на наш погляд, було б великою помилкою за теперішньої невизначеності політики в галузі культури, що вже загубила кіно і зорієнтована на естраду і шоу-бізнес. Крім того, не можна відривати книговидання від ЗМІ та Книжкової палати, що з 2004 року має статус наукової установи. Зрештою, важко собі уявити, як Мінкульт буде займатися відновленням зруйнованої системи книгорозповсюдження і технологічним переобладнанням багатьох поліграфічних підприємств із їх зношеними та застарілими технічними і технологічними потужностями.
Рада Національної Спілки письменників України вважає, що на теперішньому етапі будівництва Української держави розвиток книговидавничої галузі повинен стати стратегічним національним пріоритетом. Для цього необхідно здійснити першочергові заходи щодо виведення галузі з кризового стану:
1. Ліквідувати Державну акціонерну компанію „Укрвидавполіграфія" (ДАК) з тим, щоб на даному етапі акції всіх державних підприємств, які входять до складу ДАКу та майно передати під контроль Держтелерадіо України для збереження цих підприємств та забезпечення можливості цілісного управління галуззю.
2. В процесі адміністративної реформи протягом найближчих півроку створити окремий Державний комітет видавничої справи та друкованих засобів масової інформації України (Держкомвидав), включивши до його складу ті департаменти Держтелерадіо, що мають відношення до видавничої справи і друкованих ЗМІ.
3. Створити за участю держави і провідних видавничих організацій всеукраїнську систему книгорозповсюдження із залученням інвестицій та приватного капіталу суб'єктів видавничої справи.
4. Доручити новоствореному Держком-видаву розробити і прийняти загальнодержавну програму переоснащення видавничо-поліграфічної галузі із використанням можливостей самих підприємств та залученням інвестиційних ресурсів.
5. Відновити в Державному бюджеті на 2005 рік фінансування Національної програми суспільно значущих видань літератури, куди входять твори визначних українських письменників, твори класиків української та зарубіжної літератури, видання для дітей та юнацтва, мистецькі альбоми, література мовами національних меншин України.
6. Забезпечити на тривалий період подальшу дію Закону України „Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", зважаючи на те, що після прийняття його в 2002 році на нього було неправомірно накладено вето тодішнього Президента України, а в 2003 році законом про держбюджет на вимогу Кабміну його дія була зупинена ще на рік.
7. Просимо нашу нову владу, за яку активно боролися українські письменники під час виборів і Помаранчевої революції, уважно розглянути наше Звернення за участю експертів і повноважних представників НСПУ.
Рада НСП України.