Рейвах. Тернопіль. 19.03.2005
03/24/2005 | Сергій Кабуд
З
http://www.livejournal.com/community/ua_music/139321.html
----------------------------------------------------------------------
Андрій Валевський (mcstrick) wrote in ua_music, 2005-03-24 16:59:00
Рейвах. Тернопіль. 19.03.2005
Ні для кого не таємниця, що українська альтернативна музика до цього часу знаходиться в стані ембріона. Проте все-таки з'являються нові гурти, проходять концерти та друкуються нові платівки. До того ж є чимало людей, кому наша музика не байдужа, котрі бачать в ній сенс свого існування й котрі ладні віддати всі сили для її підтримки та розвитку. Одним з таких людей є тернополянин Зорян Безкоровайний, котрий вже не перший рік є шефом та натхненником Всеукраїнського Музичного Фестивалю "Рейвах". Це саме та людина, котра зуміла з успіхом провести не один концерт, зуміла довести всім навколо, що українська музика таки жива і в неї є світле майбутнє. Майбутнє, котре творимо ми самі - власними руками.
Отож не дивно, що оголошення про черговий "Рейвах" було зустріто з небияким ентуазіазмом. Цього разу місцем проведення був обраний рідний Тернопіль, а список учасників приємно вражав меломанів - тут вам і франківська "Перкалаба", й київські "Щастя", "Абздольц" та "Андерсон". До того ж повинні були виступати й молоді тернопільські гурти. Коротше кажучи, свято повинно було бути фантастичним. Зрештою так і сталось. Отож я вам пропоную поринути в цю небувалу атмосферу Рейваху, відчути фантастичний драйв та отримати можливість перетворити мистецтво на безлад!
В суботу вранці я з горем-пополам дістався "Файного Міста". Був змушений їхати в СВ та ще сидіти на вокзалі дві години, допоки туди не прийшов Зорян, щоб зустріти учасників "Абздольцу" та "Щастя". Допоки хлопці ще не приїхали ми забігли до вокзального генделика щоб трішки зігрітись - хильнули по 50 Закарпатського та випили кави й на душі одразу стало легше.
Я паралельно мучив Зоряна запитаннями про те, як все буде відбуватись. Ну таке я вже набридливе та допитливе створіння - все мені потрібно знати. Напевне недарма колись пішов на журналістику вчитись. Менше з тим. Зустріли ми решту киян та поїхали скидувати речі в справді унікальне місце. Чесно кажучи, давно я не отримував такиого естетичного задоволення від споглядання спадщини Радянського Союзу. Справа в тому, що нас поселили в старому гуртожитку, в котрому стояли ще пружинні ліжка, все було порепано та потріскано. Але водночас відчувався дикий кайф від якогось чисто потойбічного зв'язку часу та простору. Це важко передати словами, але я одразу задумувався над тим, що творилось в цих стінах багато років тому.
Не знаю, може вся справа в тому, що я просто толком не бачив умов життя радянських студентів. Але от саме цього разу мені це вдалось і я, чесно кажучи, дико проперся. Зрештою що ще потрібно музикантам - щоб на голову нічого не крапало та можна було десь полежати, ну й не тільки полежати. Час проводили весело, виспатись толком так ніхто й не зміг, але здорового сміху було купа. Та й взагалі атмосфера царювала дуже позитивна й мила. Настрій не могла зіпсувати навіть погана погода, а в Тернополі того дня царювала зима - було дуже холодно, падав сніг та віяли пронизливі вітри.
Трохи відпочивши, ми зрозуміли що настав час висуватись до міста та ознайомитись з місцевими пам'ятками та точками розливу алкогольних напоїв. Музиканти "Щастя" вже давно покинули приміщення Бурси й десь там розкошували. Ми не довго думаючи вирішили до них приєднатись і вузенькими тернопільськими вуличками доперлись до ресторанчика з милою назвою "Старий Млин". Він і справді був стилізований під старий млин перемішаний з селянською хатою і ще біс зна чим. Все це гордо називалось рестораном-музеєм. І так було насправді. Кожна деталь інтер'єру була старанно пропрацьована та підібрана під загальний антураж.
Печеня, котра там гордо йменувалась "Руці-Пуці", подавалась на спеціальній газовій горілці, салати ставились на стіл у велетенських дерев'яних ложках, замість підставок були заламіновані старі радянські газети, а горілка подавалась на чудових будівельних мастєрках, котрі були додатково обладнані велосипедними дзвінками, для того щоб не давати спати особливо лінивим відвідувачам. Те справді виглядало надзвичайно мило.
Я був неймовірно голодний - тому й вирішив замовити собі багато їжі, але тут на мене чекали жорстокі реалії. Як виявилось, тут прийнято приносити справді величезні порції, про що я по дурості не знав. Отож і виявилось так, що в мене був завалений їдлом ледве не весь стіл. А я героїчно намагався все це з'їсти. Визнаю, та солянка, котру мені принесли в "Старому Млині" - одна з кращих, котру мені доводилось смакувати в житті. Та й пиво у них свіже та смачне. Все, на цьому припиню рекламувати цей заклад, а то грошей вони мені все одно не заплатять. Хоча кабак справді хороший. Буду туди завжди заходити, як приїжджатиму до Тернополя.
Після "Старого Млина" наш шлях лежав до ЦДМІ ім. Довженка де власне й повинен був відбуватись "Рейвах". Це виявилась досить таки величенька будівля, з велицюзним концертним залом. У вестибюлі я зустрів Фролову та Андрія, котрі зосереджено готувались до початку дійства.
Фрікі разом з Пункером (вокалістом гурту ZSUF) склеювали докупи роздруковані чорно-білі фотографії із ZSUF DESTROY SERIES. То справді дуже концептуальні та креативні речі, котрі максимально допомагали створити атмосферу свята та надавали йому якогось шалено-шизофренічного відтінку. Зрештою так і повинно було бути, адже це "Рейвах". Це те місце, де безлад вважається мистецтвом, де зливаються докупи арт та ідіотизм, а зверху на хвилях зеленого кольору літають музи та сперечаються про те, хто сьогодні перший піде на аудієнцію до Джа.
Ось для вас власне витвори хлопців із ZSUFу. Взагалі рекомендую вам звернути увагу на цей гурт. Фацети неймовірно креативні й помимо дикої та естетичної музики створюють картини, художні інсталяції, фотовиставки та ще біс зна що. Ну як таке можна не цінувати - подібні їм на Заході заробляють страшні гроші. У нас здебільшого не це просто не звертають уваги. Але я впевнений, що рано чи пізно все зміниться.
Врешті-решт всі гурти пройшли саундчек і було оголошено про початок дійства. На сцену виліз MC цього концерту, він же khoodia. Кілька слів, кілька влучних фраз і ось вже натовп задоволено волає, вимагаючи музики. Народу зібралось дуже навіть багато, якщо судити по київським міркам. Я взагалі помітив, що на Заході люди ходять на подібні заходи більш старанно та охоче. Якщо в Києві 200 чоловік на альтернативному концерті - це багато, то в Тернополі - це мізер. Цього разу в ЦДМІ зібралось понад 400 чоловік, принаймні мені так здавалось. Якщо комусь буде цікава більш детальна цифра - то я думаю Зорян буде не проти її надати. Якщо то звісно не є конфіденційною та неймовірно таємною бізнес-інформацією.
Першими на сцену виперся якийсь незрозумілий гурт з Тернополя - Otherside. Складається вона з двох учасників - гітарист та вокаліст. Взагалі, наскільки я зрозумів, то колись був повноцінний гурт, котрий грав досить живеньку музику. Однак на "Рейваху" вони представляли свій напівсольний проект. Звучало воно дивно та недолуго як на мене. Звісно, я ставлюсь так критично тому, що я просто не полюбляю таку музику. Але й не сподобалось те, що вокаліст відверто намагався косити під Джиммі Морісона. Це йому абсолютно не вдавалось, як б він старанно не копіював пози та стиль співу Легенди. Зрештою є ж любителі й такою музики - зал віддано аплодував колективу, а в перервах між піснями чувся навіть свист.
Після псевдоліричного завивання Азерсайдів на сцену виліз гурт із кумедною назвою "Фудді Дудді". Одягнуті хлопці як американські поп-панки. Грають теж щось подібне. Й виходить те в них дуже навіть мило. Видно що й публіка їх дуже любить - то й не дивно, як не як рідний гурт, та й кого ж підтримувати як не своїх. Проте хлопці на ту підтримку заслуговували. Грали досить чітко й драйвово, вокал не плавав, а вокаліст ще й умудрявся відповідно рухатись на сцені - виходило досить мило. Не знаю скільки часу вже існує цей колектив, одна через кілька років з них буде толк. Якщо звісно до того часу така музика нікому не набридна, а в першу чергу самим музикантам. На "Рейваху" ж їх виступ був гарним та чудово вписувався в загальну канву фестивалю.
Окремо кілька слів потрібно сказати про тернопільську публіку. Вона виявилась надзвичайно різнобарвною та веселою. Поряд стрибали готи й панки, незрозумілі скінхеди та націоналісти, любителі електронної музики та фолку. Було дуже багато молоді та навіть дітей. Приємно, що вони вже з таких малих літ залучаються до альтернативної музики, а не слухають всіляке попсове лайно. До того ж публіка виявилась достатньо організованою - ніхто нікому не бив пики, ніхто не ліз на сцену та не творив безладу. Всі організовано та віддано слухали музику та вистрибували під улюблені пісні.
Тим часом всілякі цікаві події відбувались не тільки на концертному майданчику. По цілій будівлі бігали музиканти, відомі в певних колах люди та просто цікаві й яскраві особистості. Наприклад в одній з підсобок терпляче очікували свого виступу станіславські етно-СКАшники "Перкалаба". Хлопці нудьгували, чекали свого виступу та ніяк не могли зрозуміти як ж витратити вільний час. В результаті це очікування переросло в спонтанну репетицію, виспівування пісень, інтерв'ювування директора гурту Олега Гнатіва та лякання тернопільських журналісток. Журналістки справді лякались та думали, що гуцули всі такі дикі й жорстокі. Ну й правда те - горяни повинні залишатись горянами.
А тим часом на сцені вже активно вистрибував новий гурт. Назва в нього була справді жахлива та моторошна, ви тільки вслухайтесь - "Деспот"! Чуючи таке одразу уявляєш собі величезних лисих дядьків, котрі всі вкриті жахітливими татуюванням та вигаркують не менш жахітливу музику. Проте все сталось не так як гадалось - на сцену Довженка вийшли типові школярі, котрі виглядали так, наче надивились кліпів Корна або ж подібних ню-метал гуртів. Й одразу стало зрозуміло що вони будуть грати. Очікування виправдались. Хлоп'ята валили досить таки пристойний ню-метал, котрий звісно ніяк не відрізнявся від того, що роблять і в Україні, і в Росії. Як не як, цей стиль досить однотипний та за останні роки в ньому не з'явилось нічого нового. Звісно це не означає, зо ню-метал бенди не мають права на існування. Навпаки, адже в них є своя аудиторія, своя сформована сцена, котра справді може видати досить непоганий продукт. До того ж це частина нашої рідної альтернативної музики. А саме разом ми можемо досягти успіху. Коротше кажучи, виступ Деспота не був особливо оригінальним - стандартні ню-металічні ходи, чіткий вокал із переходом на гроул, рухи злизані з концертів Корна (але то звично для всіх ню-метальових колективів). Але публіці те подобалось, що й не дивно, адже завжди приємно бачити на сцені своїх ровесників, котрі грають хорошу музику. Саме в таких випадках тобі самому хочеться взяти до рук гітару та мікрофона та робити щось своє. І саме це один із найважливіших факторів розвитку музичної культури.
Виступ "Деспота" закінчився, а натовп ще довго скандував назву гурту. Ведучий довго не міг вгамувати публіку, але зрештою це йому вдалось (після кількох ніжних слів до мікрофона). А на сцену тим часом готувались виходити представники київської альтернативної сцени. Всього їх до Тернополя приїхало троє - трактор-панки "Абздольц", постпанк/інді колектив "Щастя" та корщики "Андерсон". От саме перший колектив, з ніжною та претенціозною назвою "Абздольц" і повинен був першим нанести свій музичний удар Тернопільській аудиторії.
"Абздольц" - це справді унікальний колектив на київській, та й власне українській, сцені. Хлопцям вдалось створити свій унікальний, ні на що не схожий, стиль, котрий вони назвали досить кумедно та специфічно - трактор-панк. Це дика суміш естетики українського села зі всіма його новітніми реаліями та жорстких рифів панку. В результаті хлопці співають про трактористів, про проблеми, котрі хвилюють кожного селянина, про веселого Сірожу та про те, як "проіграла команда Шахтар". І виходить в них це дуже гармонійно та природньо, в першу чергу завдяки таланту вокалогітариста Міхуїла. Як дехто стверджує, він страшно подібний на молодого Олега Скрипку - та ж сама дика енергетика на сцені та повна самовіддача під час виступу. Завдяки йому кожен концерт перетворюється на справжнє шоу, котре приємно дивитись та відчувати той шалений драйв. Міхуїл стрибає, виспівує майже оперні арії, гвалтує свою гітару та використовує її в якості гучномовця. А йому віддано допомагають друзі по колективу - барабанщик Скам, котрий умудряється з абсолютно спокійним видом видавати на гора справжні рулади на ударній кухні, басист Антоніо та монстр-гітарист Пєтя, якого вважають одним із кращих молодих гітаристів України. І він справді заслуговує на це звання, адже те, що він витворяє з гітарою - це справді щось.
Тернопільська публіка приймала "Абздольців" на ура. Вистрибували та підспівували всі хто тільки міг. Драйву було стільки, що деякі відвідувачі не втримувались та вистрибували на сцену. Але тут вже злагоджено діяла охорона, котра миттєво виводила таких от "веселунів" подихати сівжим повітрям. Свято тривало, "Абздольци" пісня за піснею ставили зал з ніг на голову та не давали всім спочинку. Особливо вразила аудиторію остання композиція гурту - здавалось, що зараз Міхуїл із хлопцями не витримує та почне трощити та ламати апаратуру - такий неймовірний драйв охопив виконавців. Стрімкі рифи змінювались воланнями до мікрофона та закликами "Любити друг друга!". Та і як ж не любити, коли позитив переповнював кожну клітинку тіла.
Атмосфера все розпалювалась, в головах відвідувачів творився суцільний мистецький безлад, під назвою "Рейвах", а на сцені й далі бісився тернопільський Ем Сі Худя, розповідаючи всім присутнім про те, як класно стояти ось так під сценою, слухати хорошу музику та насолоджуватись добре проведеним часом. А на додачу можна попити хорошого дешевого пива, котре продавалось тут же в Довженка. Мені було дуже приємно знову спробувати "Микулинецьке", котре я востаннє пив років так 10 тому. Тим паче, в тутешньому барі воно було дуже дешеве та свіже. Велике спасибі sjomka, котрий мене люб'язно тим пивом пригостив.
А на сцену тим часом вилазили справжні естети, тягнучи за собою акустичні гітари. Думаю що для будь-кого з нас відома назва "Щастя". Відомий гурт з Києва, котрий вже не один рік радує своїх шанувальників чудовою сумішшю інтелектуального пост-панку, інді та біс зна ще чого. Їх знають, їх люблять і це не дивно, адже хлопці видають на гора неймовірно якісний музичний продукт, котрий неможливо слухати без захоплення. І не дивно, що Зорян цього разу запросив "Щастя" виступити на "Рейваху" та внести в цей мистецький безлад трохи своєї інтелектуальності та ліричності.
Цього разу в Тернополі "Щастя" представили свою акустичну програму. Все було дуже спокійно й навіть романтично. Після веселого роздолбайства "Абздольца" брати Остроушки звучали неначе янгольські хорали після алкогольних ірландських пісень. Та й публіка сприймала їх виступ належно - всі підспівували, наввипередки викрикували назви пісень, котрі хотіли почути. Дмитро посміхався й одразу починав співати саме ту композицію, котру так жадала почути публіка. Чесно кажучи, я вперше чув "Щастя" в акустиці, і саме в такому варіанті вони мені сподобались більше ніж в оригіналі. Не знаю навіть чому - може я просто зумів відчути всю їх естетику та ту енергетику, котру вони вкладають в свої композиції. Мені неймовірно сподобався цей виступ і я сподіваюсь що матиму нагоду ще не раз їх послухати.
Все було чудово, єдине що мене трішки виводило з себе - так це тотальна неможливість робити нормальні фотознімки. Нічиєї вини в тому не було - просто моя камера дуже неадекватно сприймала дим, котрий спеціальними машинами подавався на сцену. Тому і набрид я всім кому тільки можна проханнями той дурнуватий дим вимкнути. Не завжди те вдавалось - от і доводилось ганяти по сцені та тикати об'єктивом мало не в обличчя музикантам. Сподіваюсь, те їм не дуже заважало, я ж то робив заради Святого Духу Альтернативи й просто не мав іншого вибору. Взагалі то я зробив більше 500 знимків, і це показую вам тільки маленьку частину всього того дійства. Сподіваюсь що цими знімками мені вдалось хоча б мінімально передати дух цього неймовірного свята.
І тут я раптом заволав на всю горлянку "Біло-Сині Вперед!". Ні, ні, я не підтримував Януковича і не хотів таким чином влаштувати провокацію у відверто помаранчевому Тернополі. Я просто побачив розу (тобто шарф) Київського Динамо. А висіла та роза на плечі у гітариста київського гурту "Андерсон". І кріпилась до неї його гітара. На котрій він грав музику. Музику, котра не давала нікому всидіти на місці. Андерсон давно відомий київській, та й не тільки, публіці своїм якісним та шаленим альт-кором. Особливо відзначились хлопців на минулорічній Global Battle Of The Bands, коли зайняли одне з призових місць. І я скажу, що вони того заслуговують. Недарма музичні журналісти називають їх українськими Rage Against The Machine. І цього разу хлопаки з "Андерсона" не підвели публіку, а показали все на що здатні. Чудовий вокал, гостросоціальні тексти, хороша та чітка музика, котра несе в собі заряд позитивної агресії (і така буває). Публіка спочатку вражено слухала, а потім почала весело вистрибувати та із захопленням кричати разом із вокалістом. Це був справді якісний виступ якісного гурту, котрий, без сумніву, знайде своє місце в історії розвитку української альтернативи.
Виступ "Андерсона" завершився і настала невеличка пауза. На сцену повинен був вийти тернопільський гурт ZSUF. Але не все сталось так як гадалось. Організатори були змушені зняти гурт із концертної прямої в зв'язку з тим, що просто панічно не вистачало часу. І так вже навколо ЦДМІ кружляли веселі мєнти, котрі ловили кожного, хто хотів зволожити матінку-Землю або ж просто виглядав не належним чином. Саме тому на сцені замість Зсуфійського рейваху опинився гуцульський. Мова йде про легендарний гурт зі Станіславова (тобто Івано-Франківська) котрий вже не один рік показує всьому світові як грають справжні гуцули. Ці хлопці умудрились гармонійно сполучити гуцульський фолк та ритми СКА. Музика "Перкалаби" - це справжнє откровення для тих, хто поважає традиції рідного народу, для тих хто розуміє, що сила нації в її музиці. Отож "Перкалаба" спокійно сиділа в підсобці та чекала виступу. Щоб не нудьгувати та прогріти інструменти, хлопці вирішили трішки поспівати. І повірте мені на слово, в акустично-підсобочному варіанті "Зозулиця" звучить навіть краще за концертний. Одразу уявляєш себе десь високо в горах, посеред зеленої полонини - біля ніг поскрипує сосновими гілками ватра, а над головою вдоволено мружаться зорі.
Але прийшов час йти на сцену й фацети, захопивши інструменти, швиденько вилізли на головний майданчик. Хочу сказати кілька слів про сам зовнішній вигляд гурту. Таке враження, що кожним елементом одягу вони втілюють певний синкретизм епох і стилів. Духова секція - це типові представники 2-Tone SKA, в костюмах, краватках та білих рукавичках. А на очах у них темні окуляри - такі собі Люди В Чорному, котрі вирішили трішки побавитись хорошо музикою. Перкусіоніст Ігор та басист Ярема - це такі собі раста-гуцули, котрі жили десь у Верховині та одного прекрасного дня, попередньо подякувавши Джа, вирішили грати те, що їм подобається. І їм в тому допомагають цимбаліст та драмер з гітаристом. А заправляє всім тим кагалом вокаліст Федот. Це саме та людина, голос котрої ми чуємо в кожній композиції "Перкалаби".
"Перкалабу" зустрічали особливо тепло. Здавалось, що під запальні гуцульські ритми танцював весь зал. Та і як можна встояти на місці, коли зі сцени валить просто неймовірний заряд позитиву, хорошого настрою та дикої енергетики. Гуцульська музика - це немов вода в гірському потічку, котрий тече з високих полонин. Він тече, все збільшуючись і в результаті перетворюється на стрімку гірську річку. Так і "Перкалаба" спочатку огортає всіх навколо ніжними витонченими мелодіями, а потім затягує у вир шаленої мелодики та танців. Така музика завжди користуватиметься небувалим успіхом, адже вона найбільш близька до народу та його ментальності. Це та музика, котра складалась сторіччями, котру грали й співали ще наші прадіди. Звісно, що "Перкалаба" не стоїть на місці, а постійно експериментує, вносячи в свою музику завжди щось нове. Те, що триматиме слухача до останнього.
"Перкалаба" відіграла повноцінну програму і під захоплені вигуки зійшла зі сцени. Худя оголосив закінчення концерту й народ почав потрохи розходитись. Звісно, що всі бажали, щоб концерт продовжувався до ранку, але не все стається так, як бажається. Зрештою, свято вдалось на славу, за що велике спасибі його організаторам та всім, хто був причетний до цього фантастичного дійства.
А потім була знову Бурса, веселощі, купа сміху, приємні знайомства та короткочасний сон. А зранку нас вже чекав автобус до Станіславова, куди я добрався за кілька годин. Але то вже інша історія.
Спасибі всім хто долучився до мого хорошого настрою! Побачимось на наступному Рейвасі!
pustota_
2005-03-24 16:30
я возьму эту статью для псоргуа, ок?
mcstrick
2005-03-24 16:33
Будь-ласка з копірайтами.
(c) Strick. www.slam.kiev.ua
xyu
2005-03-24 20:02
Андрію а чи були електронні музіканти? Хто? Шо грали? Як воно?
Хіпхопери? - ті ж запитання
дякую наперед за відповіді
СлаваУкраїні!
mcstrick
2005-03-24 20:09
З електронщиків повинні були бути ZSUF, але їх виступ не відбувся. Зате "Рейвах" проводить суто електронні вечірки. На одній з них наприклад грав DJ Pubert він ж Сергій Кузьмінський з Братів Гадюкіних. Хіп-хопу не було взагалі. Цей стиль на Україні зараз в занепаді.
xyu
2005-03-24 20:13
Кузя! Знаю хто це.))
а чом з хіпхопом така проблема?
я чув кілька цікавих МС, невідомих, підпільних, але достойних
порадь мені може шо і де скачати- того ж самого Зсуву чи будь шо ще,
лише не рок, не панк і не гітарне.
Ще раз дякую
http://www.livejournal.com/community/ua_music/139321.html
----------------------------------------------------------------------
Андрій Валевський (mcstrick) wrote in ua_music, 2005-03-24 16:59:00
Рейвах. Тернопіль. 19.03.2005
Ні для кого не таємниця, що українська альтернативна музика до цього часу знаходиться в стані ембріона. Проте все-таки з'являються нові гурти, проходять концерти та друкуються нові платівки. До того ж є чимало людей, кому наша музика не байдужа, котрі бачать в ній сенс свого існування й котрі ладні віддати всі сили для її підтримки та розвитку. Одним з таких людей є тернополянин Зорян Безкоровайний, котрий вже не перший рік є шефом та натхненником Всеукраїнського Музичного Фестивалю "Рейвах". Це саме та людина, котра зуміла з успіхом провести не один концерт, зуміла довести всім навколо, що українська музика таки жива і в неї є світле майбутнє. Майбутнє, котре творимо ми самі - власними руками.
Отож не дивно, що оголошення про черговий "Рейвах" було зустріто з небияким ентуазіазмом. Цього разу місцем проведення був обраний рідний Тернопіль, а список учасників приємно вражав меломанів - тут вам і франківська "Перкалаба", й київські "Щастя", "Абздольц" та "Андерсон". До того ж повинні були виступати й молоді тернопільські гурти. Коротше кажучи, свято повинно було бути фантастичним. Зрештою так і сталось. Отож я вам пропоную поринути в цю небувалу атмосферу Рейваху, відчути фантастичний драйв та отримати можливість перетворити мистецтво на безлад!
В суботу вранці я з горем-пополам дістався "Файного Міста". Був змушений їхати в СВ та ще сидіти на вокзалі дві години, допоки туди не прийшов Зорян, щоб зустріти учасників "Абздольцу" та "Щастя". Допоки хлопці ще не приїхали ми забігли до вокзального генделика щоб трішки зігрітись - хильнули по 50 Закарпатського та випили кави й на душі одразу стало легше.
Я паралельно мучив Зоряна запитаннями про те, як все буде відбуватись. Ну таке я вже набридливе та допитливе створіння - все мені потрібно знати. Напевне недарма колись пішов на журналістику вчитись. Менше з тим. Зустріли ми решту киян та поїхали скидувати речі в справді унікальне місце. Чесно кажучи, давно я не отримував такиого естетичного задоволення від споглядання спадщини Радянського Союзу. Справа в тому, що нас поселили в старому гуртожитку, в котрому стояли ще пружинні ліжка, все було порепано та потріскано. Але водночас відчувався дикий кайф від якогось чисто потойбічного зв'язку часу та простору. Це важко передати словами, але я одразу задумувався над тим, що творилось в цих стінах багато років тому.
Не знаю, може вся справа в тому, що я просто толком не бачив умов життя радянських студентів. Але от саме цього разу мені це вдалось і я, чесно кажучи, дико проперся. Зрештою що ще потрібно музикантам - щоб на голову нічого не крапало та можна було десь полежати, ну й не тільки полежати. Час проводили весело, виспатись толком так ніхто й не зміг, але здорового сміху було купа. Та й взагалі атмосфера царювала дуже позитивна й мила. Настрій не могла зіпсувати навіть погана погода, а в Тернополі того дня царювала зима - було дуже холодно, падав сніг та віяли пронизливі вітри.
Трохи відпочивши, ми зрозуміли що настав час висуватись до міста та ознайомитись з місцевими пам'ятками та точками розливу алкогольних напоїв. Музиканти "Щастя" вже давно покинули приміщення Бурси й десь там розкошували. Ми не довго думаючи вирішили до них приєднатись і вузенькими тернопільськими вуличками доперлись до ресторанчика з милою назвою "Старий Млин". Він і справді був стилізований під старий млин перемішаний з селянською хатою і ще біс зна чим. Все це гордо називалось рестораном-музеєм. І так було насправді. Кожна деталь інтер'єру була старанно пропрацьована та підібрана під загальний антураж.
Печеня, котра там гордо йменувалась "Руці-Пуці", подавалась на спеціальній газовій горілці, салати ставились на стіл у велетенських дерев'яних ложках, замість підставок були заламіновані старі радянські газети, а горілка подавалась на чудових будівельних мастєрках, котрі були додатково обладнані велосипедними дзвінками, для того щоб не давати спати особливо лінивим відвідувачам. Те справді виглядало надзвичайно мило.
Я був неймовірно голодний - тому й вирішив замовити собі багато їжі, але тут на мене чекали жорстокі реалії. Як виявилось, тут прийнято приносити справді величезні порції, про що я по дурості не знав. Отож і виявилось так, що в мене був завалений їдлом ледве не весь стіл. А я героїчно намагався все це з'їсти. Визнаю, та солянка, котру мені принесли в "Старому Млині" - одна з кращих, котру мені доводилось смакувати в житті. Та й пиво у них свіже та смачне. Все, на цьому припиню рекламувати цей заклад, а то грошей вони мені все одно не заплатять. Хоча кабак справді хороший. Буду туди завжди заходити, як приїжджатиму до Тернополя.
Після "Старого Млина" наш шлях лежав до ЦДМІ ім. Довженка де власне й повинен був відбуватись "Рейвах". Це виявилась досить таки величенька будівля, з велицюзним концертним залом. У вестибюлі я зустрів Фролову та Андрія, котрі зосереджено готувались до початку дійства.
Фрікі разом з Пункером (вокалістом гурту ZSUF) склеювали докупи роздруковані чорно-білі фотографії із ZSUF DESTROY SERIES. То справді дуже концептуальні та креативні речі, котрі максимально допомагали створити атмосферу свята та надавали йому якогось шалено-шизофренічного відтінку. Зрештою так і повинно було бути, адже це "Рейвах". Це те місце, де безлад вважається мистецтвом, де зливаються докупи арт та ідіотизм, а зверху на хвилях зеленого кольору літають музи та сперечаються про те, хто сьогодні перший піде на аудієнцію до Джа.
Ось для вас власне витвори хлопців із ZSUFу. Взагалі рекомендую вам звернути увагу на цей гурт. Фацети неймовірно креативні й помимо дикої та естетичної музики створюють картини, художні інсталяції, фотовиставки та ще біс зна що. Ну як таке можна не цінувати - подібні їм на Заході заробляють страшні гроші. У нас здебільшого не це просто не звертають уваги. Але я впевнений, що рано чи пізно все зміниться.
Врешті-решт всі гурти пройшли саундчек і було оголошено про початок дійства. На сцену виліз MC цього концерту, він же khoodia. Кілька слів, кілька влучних фраз і ось вже натовп задоволено волає, вимагаючи музики. Народу зібралось дуже навіть багато, якщо судити по київським міркам. Я взагалі помітив, що на Заході люди ходять на подібні заходи більш старанно та охоче. Якщо в Києві 200 чоловік на альтернативному концерті - це багато, то в Тернополі - це мізер. Цього разу в ЦДМІ зібралось понад 400 чоловік, принаймні мені так здавалось. Якщо комусь буде цікава більш детальна цифра - то я думаю Зорян буде не проти її надати. Якщо то звісно не є конфіденційною та неймовірно таємною бізнес-інформацією.
Першими на сцену виперся якийсь незрозумілий гурт з Тернополя - Otherside. Складається вона з двох учасників - гітарист та вокаліст. Взагалі, наскільки я зрозумів, то колись був повноцінний гурт, котрий грав досить живеньку музику. Однак на "Рейваху" вони представляли свій напівсольний проект. Звучало воно дивно та недолуго як на мене. Звісно, я ставлюсь так критично тому, що я просто не полюбляю таку музику. Але й не сподобалось те, що вокаліст відверто намагався косити під Джиммі Морісона. Це йому абсолютно не вдавалось, як б він старанно не копіював пози та стиль співу Легенди. Зрештою є ж любителі й такою музики - зал віддано аплодував колективу, а в перервах між піснями чувся навіть свист.
Після псевдоліричного завивання Азерсайдів на сцену виліз гурт із кумедною назвою "Фудді Дудді". Одягнуті хлопці як американські поп-панки. Грають теж щось подібне. Й виходить те в них дуже навіть мило. Видно що й публіка їх дуже любить - то й не дивно, як не як рідний гурт, та й кого ж підтримувати як не своїх. Проте хлопці на ту підтримку заслуговували. Грали досить чітко й драйвово, вокал не плавав, а вокаліст ще й умудрявся відповідно рухатись на сцені - виходило досить мило. Не знаю скільки часу вже існує цей колектив, одна через кілька років з них буде толк. Якщо звісно до того часу така музика нікому не набридна, а в першу чергу самим музикантам. На "Рейваху" ж їх виступ був гарним та чудово вписувався в загальну канву фестивалю.
Окремо кілька слів потрібно сказати про тернопільську публіку. Вона виявилась надзвичайно різнобарвною та веселою. Поряд стрибали готи й панки, незрозумілі скінхеди та націоналісти, любителі електронної музики та фолку. Було дуже багато молоді та навіть дітей. Приємно, що вони вже з таких малих літ залучаються до альтернативної музики, а не слухають всіляке попсове лайно. До того ж публіка виявилась достатньо організованою - ніхто нікому не бив пики, ніхто не ліз на сцену та не творив безладу. Всі організовано та віддано слухали музику та вистрибували під улюблені пісні.
Тим часом всілякі цікаві події відбувались не тільки на концертному майданчику. По цілій будівлі бігали музиканти, відомі в певних колах люди та просто цікаві й яскраві особистості. Наприклад в одній з підсобок терпляче очікували свого виступу станіславські етно-СКАшники "Перкалаба". Хлопці нудьгували, чекали свого виступу та ніяк не могли зрозуміти як ж витратити вільний час. В результаті це очікування переросло в спонтанну репетицію, виспівування пісень, інтерв'ювування директора гурту Олега Гнатіва та лякання тернопільських журналісток. Журналістки справді лякались та думали, що гуцули всі такі дикі й жорстокі. Ну й правда те - горяни повинні залишатись горянами.
А тим часом на сцені вже активно вистрибував новий гурт. Назва в нього була справді жахлива та моторошна, ви тільки вслухайтесь - "Деспот"! Чуючи таке одразу уявляєш собі величезних лисих дядьків, котрі всі вкриті жахітливими татуюванням та вигаркують не менш жахітливу музику. Проте все сталось не так як гадалось - на сцену Довженка вийшли типові школярі, котрі виглядали так, наче надивились кліпів Корна або ж подібних ню-метал гуртів. Й одразу стало зрозуміло що вони будуть грати. Очікування виправдались. Хлоп'ята валили досить таки пристойний ню-метал, котрий звісно ніяк не відрізнявся від того, що роблять і в Україні, і в Росії. Як не як, цей стиль досить однотипний та за останні роки в ньому не з'явилось нічого нового. Звісно це не означає, зо ню-метал бенди не мають права на існування. Навпаки, адже в них є своя аудиторія, своя сформована сцена, котра справді може видати досить непоганий продукт. До того ж це частина нашої рідної альтернативної музики. А саме разом ми можемо досягти успіху. Коротше кажучи, виступ Деспота не був особливо оригінальним - стандартні ню-металічні ходи, чіткий вокал із переходом на гроул, рухи злизані з концертів Корна (але то звично для всіх ню-метальових колективів). Але публіці те подобалось, що й не дивно, адже завжди приємно бачити на сцені своїх ровесників, котрі грають хорошу музику. Саме в таких випадках тобі самому хочеться взяти до рук гітару та мікрофона та робити щось своє. І саме це один із найважливіших факторів розвитку музичної культури.
Виступ "Деспота" закінчився, а натовп ще довго скандував назву гурту. Ведучий довго не міг вгамувати публіку, але зрештою це йому вдалось (після кількох ніжних слів до мікрофона). А на сцену тим часом готувались виходити представники київської альтернативної сцени. Всього їх до Тернополя приїхало троє - трактор-панки "Абздольц", постпанк/інді колектив "Щастя" та корщики "Андерсон". От саме перший колектив, з ніжною та претенціозною назвою "Абздольц" і повинен був першим нанести свій музичний удар Тернопільській аудиторії.
"Абздольц" - це справді унікальний колектив на київській, та й власне українській, сцені. Хлопцям вдалось створити свій унікальний, ні на що не схожий, стиль, котрий вони назвали досить кумедно та специфічно - трактор-панк. Це дика суміш естетики українського села зі всіма його новітніми реаліями та жорстких рифів панку. В результаті хлопці співають про трактористів, про проблеми, котрі хвилюють кожного селянина, про веселого Сірожу та про те, як "проіграла команда Шахтар". І виходить в них це дуже гармонійно та природньо, в першу чергу завдяки таланту вокалогітариста Міхуїла. Як дехто стверджує, він страшно подібний на молодого Олега Скрипку - та ж сама дика енергетика на сцені та повна самовіддача під час виступу. Завдяки йому кожен концерт перетворюється на справжнє шоу, котре приємно дивитись та відчувати той шалений драйв. Міхуїл стрибає, виспівує майже оперні арії, гвалтує свою гітару та використовує її в якості гучномовця. А йому віддано допомагають друзі по колективу - барабанщик Скам, котрий умудряється з абсолютно спокійним видом видавати на гора справжні рулади на ударній кухні, басист Антоніо та монстр-гітарист Пєтя, якого вважають одним із кращих молодих гітаристів України. І він справді заслуговує на це звання, адже те, що він витворяє з гітарою - це справді щось.
Тернопільська публіка приймала "Абздольців" на ура. Вистрибували та підспівували всі хто тільки міг. Драйву було стільки, що деякі відвідувачі не втримувались та вистрибували на сцену. Але тут вже злагоджено діяла охорона, котра миттєво виводила таких от "веселунів" подихати сівжим повітрям. Свято тривало, "Абздольци" пісня за піснею ставили зал з ніг на голову та не давали всім спочинку. Особливо вразила аудиторію остання композиція гурту - здавалось, що зараз Міхуїл із хлопцями не витримує та почне трощити та ламати апаратуру - такий неймовірний драйв охопив виконавців. Стрімкі рифи змінювались воланнями до мікрофона та закликами "Любити друг друга!". Та і як ж не любити, коли позитив переповнював кожну клітинку тіла.
Атмосфера все розпалювалась, в головах відвідувачів творився суцільний мистецький безлад, під назвою "Рейвах", а на сцені й далі бісився тернопільський Ем Сі Худя, розповідаючи всім присутнім про те, як класно стояти ось так під сценою, слухати хорошу музику та насолоджуватись добре проведеним часом. А на додачу можна попити хорошого дешевого пива, котре продавалось тут же в Довженка. Мені було дуже приємно знову спробувати "Микулинецьке", котре я востаннє пив років так 10 тому. Тим паче, в тутешньому барі воно було дуже дешеве та свіже. Велике спасибі sjomka, котрий мене люб'язно тим пивом пригостив.
А на сцену тим часом вилазили справжні естети, тягнучи за собою акустичні гітари. Думаю що для будь-кого з нас відома назва "Щастя". Відомий гурт з Києва, котрий вже не один рік радує своїх шанувальників чудовою сумішшю інтелектуального пост-панку, інді та біс зна ще чого. Їх знають, їх люблять і це не дивно, адже хлопці видають на гора неймовірно якісний музичний продукт, котрий неможливо слухати без захоплення. І не дивно, що Зорян цього разу запросив "Щастя" виступити на "Рейваху" та внести в цей мистецький безлад трохи своєї інтелектуальності та ліричності.
Цього разу в Тернополі "Щастя" представили свою акустичну програму. Все було дуже спокійно й навіть романтично. Після веселого роздолбайства "Абздольца" брати Остроушки звучали неначе янгольські хорали після алкогольних ірландських пісень. Та й публіка сприймала їх виступ належно - всі підспівували, наввипередки викрикували назви пісень, котрі хотіли почути. Дмитро посміхався й одразу починав співати саме ту композицію, котру так жадала почути публіка. Чесно кажучи, я вперше чув "Щастя" в акустиці, і саме в такому варіанті вони мені сподобались більше ніж в оригіналі. Не знаю навіть чому - може я просто зумів відчути всю їх естетику та ту енергетику, котру вони вкладають в свої композиції. Мені неймовірно сподобався цей виступ і я сподіваюсь що матиму нагоду ще не раз їх послухати.
Все було чудово, єдине що мене трішки виводило з себе - так це тотальна неможливість робити нормальні фотознімки. Нічиєї вини в тому не було - просто моя камера дуже неадекватно сприймала дим, котрий спеціальними машинами подавався на сцену. Тому і набрид я всім кому тільки можна проханнями той дурнуватий дим вимкнути. Не завжди те вдавалось - от і доводилось ганяти по сцені та тикати об'єктивом мало не в обличчя музикантам. Сподіваюсь, те їм не дуже заважало, я ж то робив заради Святого Духу Альтернативи й просто не мав іншого вибору. Взагалі то я зробив більше 500 знимків, і це показую вам тільки маленьку частину всього того дійства. Сподіваюсь що цими знімками мені вдалось хоча б мінімально передати дух цього неймовірного свята.
І тут я раптом заволав на всю горлянку "Біло-Сині Вперед!". Ні, ні, я не підтримував Януковича і не хотів таким чином влаштувати провокацію у відверто помаранчевому Тернополі. Я просто побачив розу (тобто шарф) Київського Динамо. А висіла та роза на плечі у гітариста київського гурту "Андерсон". І кріпилась до неї його гітара. На котрій він грав музику. Музику, котра не давала нікому всидіти на місці. Андерсон давно відомий київській, та й не тільки, публіці своїм якісним та шаленим альт-кором. Особливо відзначились хлопців на минулорічній Global Battle Of The Bands, коли зайняли одне з призових місць. І я скажу, що вони того заслуговують. Недарма музичні журналісти називають їх українськими Rage Against The Machine. І цього разу хлопаки з "Андерсона" не підвели публіку, а показали все на що здатні. Чудовий вокал, гостросоціальні тексти, хороша та чітка музика, котра несе в собі заряд позитивної агресії (і така буває). Публіка спочатку вражено слухала, а потім почала весело вистрибувати та із захопленням кричати разом із вокалістом. Це був справді якісний виступ якісного гурту, котрий, без сумніву, знайде своє місце в історії розвитку української альтернативи.
Виступ "Андерсона" завершився і настала невеличка пауза. На сцену повинен був вийти тернопільський гурт ZSUF. Але не все сталось так як гадалось. Організатори були змушені зняти гурт із концертної прямої в зв'язку з тим, що просто панічно не вистачало часу. І так вже навколо ЦДМІ кружляли веселі мєнти, котрі ловили кожного, хто хотів зволожити матінку-Землю або ж просто виглядав не належним чином. Саме тому на сцені замість Зсуфійського рейваху опинився гуцульський. Мова йде про легендарний гурт зі Станіславова (тобто Івано-Франківська) котрий вже не один рік показує всьому світові як грають справжні гуцули. Ці хлопці умудрились гармонійно сполучити гуцульський фолк та ритми СКА. Музика "Перкалаби" - це справжнє откровення для тих, хто поважає традиції рідного народу, для тих хто розуміє, що сила нації в її музиці. Отож "Перкалаба" спокійно сиділа в підсобці та чекала виступу. Щоб не нудьгувати та прогріти інструменти, хлопці вирішили трішки поспівати. І повірте мені на слово, в акустично-підсобочному варіанті "Зозулиця" звучить навіть краще за концертний. Одразу уявляєш себе десь високо в горах, посеред зеленої полонини - біля ніг поскрипує сосновими гілками ватра, а над головою вдоволено мружаться зорі.
Але прийшов час йти на сцену й фацети, захопивши інструменти, швиденько вилізли на головний майданчик. Хочу сказати кілька слів про сам зовнішній вигляд гурту. Таке враження, що кожним елементом одягу вони втілюють певний синкретизм епох і стилів. Духова секція - це типові представники 2-Tone SKA, в костюмах, краватках та білих рукавичках. А на очах у них темні окуляри - такі собі Люди В Чорному, котрі вирішили трішки побавитись хорошо музикою. Перкусіоніст Ігор та басист Ярема - це такі собі раста-гуцули, котрі жили десь у Верховині та одного прекрасного дня, попередньо подякувавши Джа, вирішили грати те, що їм подобається. І їм в тому допомагають цимбаліст та драмер з гітаристом. А заправляє всім тим кагалом вокаліст Федот. Це саме та людина, голос котрої ми чуємо в кожній композиції "Перкалаби".
"Перкалабу" зустрічали особливо тепло. Здавалось, що під запальні гуцульські ритми танцював весь зал. Та і як можна встояти на місці, коли зі сцени валить просто неймовірний заряд позитиву, хорошого настрою та дикої енергетики. Гуцульська музика - це немов вода в гірському потічку, котрий тече з високих полонин. Він тече, все збільшуючись і в результаті перетворюється на стрімку гірську річку. Так і "Перкалаба" спочатку огортає всіх навколо ніжними витонченими мелодіями, а потім затягує у вир шаленої мелодики та танців. Така музика завжди користуватиметься небувалим успіхом, адже вона найбільш близька до народу та його ментальності. Це та музика, котра складалась сторіччями, котру грали й співали ще наші прадіди. Звісно, що "Перкалаба" не стоїть на місці, а постійно експериментує, вносячи в свою музику завжди щось нове. Те, що триматиме слухача до останнього.
"Перкалаба" відіграла повноцінну програму і під захоплені вигуки зійшла зі сцени. Худя оголосив закінчення концерту й народ почав потрохи розходитись. Звісно, що всі бажали, щоб концерт продовжувався до ранку, але не все стається так, як бажається. Зрештою, свято вдалось на славу, за що велике спасибі його організаторам та всім, хто був причетний до цього фантастичного дійства.
А потім була знову Бурса, веселощі, купа сміху, приємні знайомства та короткочасний сон. А зранку нас вже чекав автобус до Станіславова, куди я добрався за кілька годин. Але то вже інша історія.
Спасибі всім хто долучився до мого хорошого настрою! Побачимось на наступному Рейвасі!
pustota_
2005-03-24 16:30
я возьму эту статью для псоргуа, ок?
mcstrick
2005-03-24 16:33
Будь-ласка з копірайтами.
(c) Strick. www.slam.kiev.ua
xyu
2005-03-24 20:02
Андрію а чи були електронні музіканти? Хто? Шо грали? Як воно?
Хіпхопери? - ті ж запитання
дякую наперед за відповіді
СлаваУкраїні!
mcstrick
2005-03-24 20:09
З електронщиків повинні були бути ZSUF, але їх виступ не відбувся. Зате "Рейвах" проводить суто електронні вечірки. На одній з них наприклад грав DJ Pubert він ж Сергій Кузьмінський з Братів Гадюкіних. Хіп-хопу не було взагалі. Цей стиль на Україні зараз в занепаді.
xyu
2005-03-24 20:13
Кузя! Знаю хто це.))
а чом з хіпхопом така проблема?
я чув кілька цікавих МС, невідомих, підпільних, але достойних
порадь мені може шо і де скачати- того ж самого Зсуву чи будь шо ще,
лише не рок, не панк і не гітарне.
Ще раз дякую