04/01/2005 | Grabovski

Відомо, що релігія відокремлена від держави. В Україні. Періодично ЗМІ про це нагадують. Хочу поділитися з відвідувачами форуму своїми спостереженнями, враженнями та думками з цього приводу.

Чи має держава зиск з того відокремлення – мені невідомо. Та чи вся релігія відокремлена від держави? А, може, деяка її частина навпаки тісно, щоб не сказати - любовно притискається до держави у вигляді оренди державних закладів культури й де не де – освіти. Аргумент про те, що релігія є частиною національної культури був би вельми тут доречний… саме тому, мабуть, у багатьох будинках культури обов’язково присутня програма богослужіння одвічних як світ релігіозних сект та душоспасаючих «лікувальних», на кшталт сахадж-йоги, медитацій.

Вірю, що саме так можна підзаробити грошенят на підтримку штанів чи животіння іншої, більш звичної і майже наближеної до традиційної маскультури. Де творять не пастирі, а, скажімо, режисери з хореографами. Не в моїй компетенції давати оцінку діяльності різноманітних за пухнастістю сект та хотілося б дізнатися - як саме отримують прописку відокремлені від держави релігіозні організації в саме державних закладах. Цікаво ж бо! Чи виправдається у майбутньому гонитва за нагальними, на підфарбовування фасадів, «живих» коштів? Хтось заперечить, що це – тимчасово та практика показує, що на місце тих, що з’їхали (бо вже прибудовано молитовний будиночок) прибувають нові «най...церкви найживильнішої та найпринаднішої най...віри». Іноді, натомість однієї голови гідри отримуємо дві, а то і три…

До речі, один мій знайомий театральний режисер любить повторювати, що остання релігія, що йому залишилась – це театр. Я його розумію – він щирий і анітрохи не лукавить. Бо у своєму театрі він і цар, і бог, на якого моляться актори. Він і не заперечує… додає, що більше тішиться, коли моляться на вказаний ним куток підвіконня. Махровий дядечко, активний борець проти наркоманії, дошлюбного сексу й… сектантства. В питаннях релігії підкований – дай Боже кожному. Чи він один?

Зрозумійте, я не проти релігій, церков, театрів, пастирів, попів чи режисерів, навпаки мені видається не такою вже й поганою та свобода вибору, толерантність та плюралізм, що існує зараз в Україні, але хто, скажіть гарантує, що моя підростаюча донька не потрапить до пастки експериментаторів над душами і свідомістю співгромадян? Добре ще, якщо це обмежиться лише комерційним інтересом до гаманця… Чи звернули ви увагу, що саме молодь студентського віку найактивніше запрошується-вербується наблизитися до живильних цілющих джерел нових проповідників чи митців-провідників до щастя та любові? Хоча, думаю, що держава і без мене знає, кому можна довірити свої «культурні» площі та посадкові місця. А я маю свій, особливий рецепт…

Як на мене, то вже краще годувати одного стоматолога, ніж бути «овечкою-клієнтом» для різного роду «ловців душ», починаючи від сектантських проповідників до психологів-режисерів, що вважають душу людську пластиліном для ліпки своїх уподобань, якими намірами вони б не керувались. А тому побачимося біля бабці, що дерев’яним , з товстелезним денцем стаканчиком та за 50 копійок сипоне в кишеню одвічного соняшникового насіння і бабчина мудрість не дозволить їй проповідувати цю перевірену тисячоліттями національну медитацію… Будьте здорові!