Відповіді

• 2005.06.09 | ladalesia

  Re: Мазепа-фест (л+)

  Чи пам'ятник П'єрваму ще стоїть в Полтаві? Якщо так, на ще як довго?
  Вже з колінь встали? Пора!

• 2005.06.09 | Sean

  Про хвест ще - з пошти Майдану

  10-12 червня. Полтава — Маzепа-fest
  
  10-12 червня в Полтаві відбудеться справжнє свято сучасних патріотів. Товариство “Просвіта” та Народний союз “Наша Україна” влаштовують україномовний рок-фестиваль “Маzепа-fеst”. Це дійство відбувається в Полтаві третій рік поспіль. Цього разу він триватиме три дні і включатиме в себе демонстрацію українських героїчних фільмів. Розпочнеться фестиваль 10 червня о 14-00 в кінотеатрі “Алмаз” показом таких творів як “Подорожні”, “Залізна сотня” та інші. В програмі також зустріч з режисерами Олесем Янчуком, Михайлом Іллєнком. 11-12 червня —концерт на Співочому Полі ім. Марусі Чурай. Фестиваль заводитимуть: Дель-тора, Тарас Петрененко, Арахнофобія, ot Vinta, Тарас Компаніченко, Файно, Онероїд, Фактично самі, Козир, Трансформер, Бумбокс, Гуцул-каліпсо, Бавовна, Незвичайні так отож, Талісман, Катастрофа та інші.. Ведучий та режисер, як і в минулому році Сергій Архипчук.
  
  Ольга-Рошенка “Чиста Україна”

• 2005.06.16 | Sean

  Як то було: (/)

  Поцуплено з України Молодої, 16.06.05
  
  Зухвала ніжність «Мазепи»,
  який втретє відгримiв у Полтаві
  Василь НЕЇЖМАК
  
  Ні майже тридцятиградусна спека у перший «кіношний» день фестивалю, ні рясні дощі в «концертні» суботу та неділю, здавалося, не сприятимуть появі очікуваної кількості глядачів і слухачів у полтавському кінотеатрі «Алмаз» та на тамтешньому Співочому полі. Однак мінлива спекотна-дощова погода «підмочила» насамперед песимістичні прогнози скептиків. На представлення режисером Олесем Янчуком своєї «Залізної сотні» та презентацію його колегою Михайлом Іллєнком короткометражних студентських фільмів зійшлося близько тисячі полтавців. Укотре довівши аксіому: пересічний глядач потребує не перманентних плачів і дискусій про загибель чи відродження українського кіно, а самого вітчизняного «натурпродукту», власне, можливостей споглядати його, оцінювати без чиїхось нав'язливих коментарів.
  
  Не бракувало поціновувачів свого, питомо українського і під час дводенного пісенно-музичного марафону під відкритим небом. До того ж «батьки» фестивалю — народний депутат України Микола Кульчинський, головний режисер Сергій Архипчук і прес-аташе Олександр Євтушенко — цього разу, окрім кінематографічної, підготували ще одну новинку-сюрприз. Нею стала демонстрація моделей джинсового одягу з колекції «Файна Україна», яку привезла до Полтави харків'янка Марина Лосєва. Студія останньої активно працює над розробкою так званого «вуличного» молодіжного одягу, прикрашаючи ту ж таки «джинсу» національною вишивкою, оригінальними аксесуарами з бабусиних скринь, осучаснюючи давні українські строї наймодерновішими лініями. Тож і сприймалася молоддю згадана колекція у стилі «стріт-кутюр», як кажуть, на ура.
  
  Якщо раніше поодинокі україномовні рок-групи зі Сходу нашої держави запрошували на «мазепинський» фестиваль переважно для екзотики, то тепер ті ж «Дивні діти» з міста Білозерськ, що на Луганщині, чи «Царство небесне» зі Стаханова на Донеччині практично ні в чому не поступалися таким «західняцьким» командам, як «Файно» зі Львова, «Фактично самі» з Івано-Франківська чи «От вінта» з Рівного. На думку відомого журналіста й музикознавця Олександра Євтушенка, за ці три фестивальних роки значно зріс рівень виконавської майстерності полтавських гуртів, які нарешті відчули смак реальної конкуренції й перестали спочивати на лаврах перших хлопців на селі. Тож зовсім не дивно, що на випущеному в столиці до цьогорічного «Мазепи-фесту» компакті серед шістнадцяти репрезентованих там рок-команд четверо мають саме полтавське коріння.
  
  За два дні на Співочому полі виступили кілька десятків груп і солістів (загалом — близько півтори сотні професійних і самодіяльних артистів), більшість з яких ще не відомі широкій публіці у всеукраїнському масштабі. Хоча майже всі вони того варті, оскільки творять досить пристойні зразки сучасної української рок-музики, наполегливо руйнуючи стереотипи про її меншовартість, здатність лише до наслідувань, переспівів чужого. Задля того щоб їх голос почули, у тому числі й на радіостанціях-«ефемках», у телевізійному ефірі, власне, й збирає своє «військо» у Полтаві «Мазепа-фест».
  
  Його цьогорічними хедлайнерами, провідними зірками стали легендарна група «Кому вниз», яка «мазепила» у Полтаві вже вдруге, а також Катя Чілі й Тарас Петриненко з Тетяною Горобець. Обіцяний Фома з «Мандрів» не приїхав. Організатори фесту намагалися запросити на нього деякі ще популярніші серед молоді гурти, але ті нібито «розкатали губу» на явно не підйомні для малобюджетного мистецького дійства гонорари. Згадані ж вище кити сучасної української музики не підвели. Особливо потішила земляків Катя Чілі, в якої «прорізався голос» після кількарічної мовчанки. Публічні побоювання останньої з приводу можливого неформату її «зухвалої ніжності» в океані жорсткішої рокової музики виявилися марними. Тим більше що свій дивовижний за красою і силою голос вона почала «огранювати» сучаснішими, ближчими молоді ритмами, не відриваючись від коріння автентики і не перетворюючись на таку собі українську Глюкозу (на подібне припущення наштовхував декого її новий кліп із акцентом на віртуальні ефекти). Можливо, справді дещо неформатну для такого рок-фесту Катрусю публіка сприймала захоплено.
  
  Хоча проблема співіснування під одним дахом фестивалю різношерстої, різножанрової «солянки» все ж поставала. Зрозуміле прагнення його організаторів відкрити багатьом юнакам і дівчатам очі на те, чого вони ще не помічають, до чого, можливо, просто не доросли. З іншого боку, молодь запрошують саме на рок-фест. З досить жорсткими неписаними законами таких дійств. На них же змусити публіку слухати без бурхливого вияву емоцій навіть те, що не подобається, практично неможливо — це ж не концерт класичної музики. Тому яких би віртуозів і патріотів на «Мазепу-фест» не запрошували, погоду на ньому по обидва боки сцени визначають саме рокери.
  
  Тож, певно, «чужорідні» для такого середовища вкраплення мають бути продуманішими. Навіть з огляду на послідовність виступів. Адже якщо у середині першого музичного дня фестивалю під час співу Кобзаря Тараса Компаніченка частина публіки лише досить активно «висловлювалася» відомими у молодіжному середовищі образливими жестами, то наприкінці другого максимально розігріта «роковими» емоціями та пивом молодь просто закидала столичну групу, особливо її бідолаху-соліста, тими ж пивними пляшками (на щастя, пластиковими — зі скляними на Співоче поле не пускала міліція). Причому в такий спосіб дісталося на горіхи саме тій команді, яку головний режисер і ведучий фестивалю Сергій Архипчук називав наймоднішою на сьогодні в Києві. Не допомогло навіть намагання Сергія повчати, присоромлювати невиховану полтавську публіку за нерозуміння стильної музики напівцензурними висловами. Здавалося, ще кілька таких гарячих спічів — то дістанеться й головному режисеру... Зрештою, всім зрозуміло, що рок-фестиваль — зовсім не те місце, де не сперечаються про смаки. Головне, певно, щоб був предмет, сама первинна субстанція для такої суперечки. Саме в її творенні роль «Мазепи-фесту» неможливо переоцінити.

• 2005.06.18 | Sean

  Як то було-2. Рок під парасольками (/)

  Поцуплено, знов-таки, з Дзеркала Тижня, 18.06.05
  ---------------------------------------------------
  РОК ПІД ПАРАСОЛЬКОЮ
  
  Олексій РАДИНСЬКИЙ
  
  
  
  
  Уже третій рік поспіль Полтава на кілька червневих днів стає столицею української музичної альтернативи. На тамтешньому Співочому полі імені Марусі Чурай 11-12 червня пройшло рок-дійство під назвою «Мазепа-Фест». Цей фестиваль є не лише оглядом актуальної рок-музики. На відміну від численних аналогічних подій «Мазепа-Фест» переймається творенням новітньої міфології, а також — і це унаочнив цьогорічний випуск фестивалю — формуванням ідеологічної обгортки для українського року.
  
  «Мазепа-Фест» — це свято українського «неформату», майданчик для численних гуртів, виключених із вітчизняного медійного простору. Нинішнього року організатори фестивалю пожертвували розкрученими іменами, влаштувавши натомість кілька музичних сенсацій. Перша й найгучніша з них трапилася на самому старті фестивалю. Коли було проанонсовано виступ команди з міста Стаханов Луганської області, аудиторія сприйняла цю звістку поблажливо: авжеж, Схід і Захід разом. Та з появою на сцені гурту «Царство небесне» з публікою стався естетичний шок. Такого «Мазепа-Фест» ще не чув. Стахановці «порвали» Співоче поле не лише відривним звуком, а й непересічним перформансом. Спершу це скидалося на оптичний обман, але згодом, блукаючи поглядом по сцені у пошуках вокаліста, слухачі пересвідчилися, що співає в «Царстві небесному»... ударник. Причому стахановському Філу Коллінзу вдається не тільки віртуозно поєднувати вокальні та барабанні партії, а й
  з-поза ударної установки виконувати роль повноцінного фронтмена гурту, заводячи публіку та дисциплінуючи партнерів. Цілком імовірно, коли-небудь організатори «Мазепа-Фесту» хвалитимуться відкриттям стахановського «Царства небесного».
  
  Програма обох фестивальних вечорів була розрахована на поступове зростання драйву. Втім, спроби вгамувати рок-н-рольний шал, розбавивши запальну програму етнічною музикою, призводили до непорозумінь. Розпалена виступом «Царства небесного» публіка не одразу сприйняла появу на сцені лірника й бандуриста Тараса Компаніченка, та й стадіонне обладнання виявилося неготовим відтворювати тонкі співзвуччя стародавньої етніки. Втім, Компаніченку вдалося опанувати ситуацію й підтвердити своїм виступом реноме лідера української музичної автентики, що грає «дистильовану», не розбавлену маскультом традиційну музику. Інший підхід до автентики продемонструвала харківська «Ойра» — тріо з витончених жіночих голосів, що поєднує унікальні народні мелодії з сучасними ритмами. «Ойрі» вдається втриматись на дуже тонкій межі, яка відділяє експериментальне осучаснення народної музики від того, що називають «ресторанним фолком». Музику харківського тріо можна назвати стовідсотково «народною» — адже вона повертається до «народу», який її створив, у близькій йому популярній формі.
  
  Обидва фестивальних вечори завершувалися потужними «фінішними прямими», що засвідчили очевидну зміну поколінь в українській рок-музиці. Молоді команди дедалі нахабніше наступають на п’яти розкрученим ветеранам. У перший вечір найпомітнішими виявилися київська «Комаха», львівське «Файно», криворізька хардрокова команда «Тол» та християнські рокери під назвою «Воанергес». А найпотужнішим «цвяхом» програми став рівненський гурт «Ot vinta» — веселий рок-н-рол зі стьобними текстами та феєрверком на сцені. «Ot vinta» навіть придумали авторську назву для власного музичного стилю — украбіллі, себто суміш «українськості» й рокабіллі. Взірець украбіллі — пісня «Дарма я наївся цибулі» — засвідчує, що викрутаси «українського духу» справді непогано поєднуються з традиційним рок-н-ролом 50-х. Рівненське украбіллі того вечора затьмарило повернення на велику сцену призабутого Андрія Підлужного з групою «Нічлава», чий виступ аж ніяк не назвеш яскравим, а також виступ очікуваних хедлайнерів фестивалю — «Кому Вниз», чия нова програма виявилася в’язкою й рясніла самоповторами. Втім, публіка рада була Андрієві Середі навіть під дощем, що час від часу змушував полтавців слухати рок під парасольками.
  
  Другий день «Мазепи-Фесту» вийшов менш яскравим, та й парасольок над Співочим полем було більше. Якщо у перший день фестивалю на сцені домінував фолк, то наступного дня переважала важка музика всіх кшталтів. «Карна» з Івано-Франківська та кременчуцький «Пінс» продемонстрували дві версії українського нью-металу, обидві досить переконливі. Полтавська «Арахнофобія», мегазірка місцевого масштабу, виконала набагато традиційніший хеві-метал. «Фактично самі» на чолі з Іреною Карпою були на своєму місці, а ось Катя Chilly, що після кількарічного мовчання створила нову програму, здивувала відмовою від колишнього епатажу та зверненням до стандартів української естради. І знову нові імена затьмарили визнаних виконавців, яких запрошують «за інерцією». «Гуцул Каліпсо» з Чернівців розвивають започатковану ще Гадюкіними лінію українського «стьоб-року» і заражають своєю енергію, зокрема, й тих слухачів, які є об’єктами їхніх музичних кпинів. А справжнім хедлайнером другого дня виявився «Оркестр Янки Купали» — справжній продукт для гурманів. Після виступу «Оркестру» ще більш недоречним видався фінальний виступ Тараса Петриненка — не лише тому, що метр української естради був єдиним із учасників, хто дозволив собі інструментальну фонограму, а й через очевидну невідповідність метра духові фестивалю. «Гей, синок, послухай мій урок», — співав Петриненко, поки «синки» масово залишали Співоче поле, рятуючись не тільки від дощу.
  
  Цьогорічний «Мазепа-Фест» на кілька кроків наблизився до мрії організаторів (натхненники та ідеологи фестивалю — режисер Сергій Архипчук, музичний критик Олександр Євтушенко та громадський діяч Микола Кульчинський) — бути не просто черговим рок-фестивалем, а багатогранною культурною подією, що збирала б у Полтаві митців та публіку з усієї України. На цей раз рок-музику було розбавлено переглядами українських фільмів у кінотеатрах, показом мод в етнічному стилі та декламацією поезії впереміш із рок-музикою. Цього вочевидь замало для повноцінного «фесту». Натомість крізь концепцію фестивалю виразно просвічують білі нитки ідеології. Розповсюджувана на Співочому полі помаранчева символіка, що торік надавала «Мазепі-Фесту» протестного драйву, цього року мимоволі виглядала як данина політичній кон’юнктурі. Прагнення присвятити музичну акцію пам’яті міфологізованої історичної особи цілком зрозуміле, але величезний портрет Івана Мазепи, що протягом фестивалю суворо дивився зі сцени на витівки своїх нащадків, — аж ніяк не антураж для рок-фестивалю. Замість очікуваної деміфологізації образ Мазепи знову вкривається шаром міфології, на цей раз із протилежним знаком. «Мазепа-Фест» прагне не просто підтримати альтернативну музику, а й прикрити її парасолькою патріотичної ідеології. І все було б гаразд, ось тільки рок-н-рол — завжди проти парасольок.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.06.18 | Sean

    Коментарик

    > Розпалена виступом «Царства небесного» публіка не одразу сприйняла появу на сцені лірника й бандуриста Тараса Компаніченка, та й стадіонне обладнання виявилося неготовим відтворювати тонкі співзвуччя стародавньої етніки. Втім, Компаніченку вдалося опанувати ситуацію й підтвердити своїм виступом реноме лідера української музичної автентики, що грає «дистильовану», не розбавлену маскультом традиційну музику.
    
    1. Хочу послухати "Царство небесне", бо чув про них позитив вже кіко разів.
    
    2. Гм, на такому заході Компаніченку треба було бути у комплекті з "Карпатіянс" і я б хотів подивитися, хто б зміг позмагатися у драйві. Повторюся - це захмарний рівень.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.20 | Shooter

      А що там Підлужний з Нічлавою нумер 2?

      Хтось чув?

    • 2005.06.25 | summeralmostgone

      Я взагалі припух, хоч на фестивалі не був

      Один мій знайомий написав з Полтави, що "Царство небесне" виконували пісню на мої вірші! Мабуть, в інтернеті накопали...

• 2005.06.22 | Sean

  Як то було - 3 (/)

  Ющенко и Юля лавочек не ломают
  
  http://www.vv.com.ua/main.php?artID=54019&topic=24&Date=2005-06-22&resolution=1
  
  "Мазепа-фест» — наилучший музыкальный фестиваль в Украине. Потому что это чуть ли не единственный наш фест украинского, национального рока. Поэтому вот уже третий год подряд в Полтаву в годовщину Полтавской битвы съезжаются только самые-самые (но совершенно не
  обязательно наиболее известные, напротив — здесь «зажигают» новые звезды рок-музыки) команды и исполнители, работающие сугубо по-украински. Наконец, сама Полтава — что за удивительный, теплый, душевный город! Гостеприимство и отзывчивость полтавчан не идет в
  сравнение ни с одним регионом Украины, а непоказной патриотизм потомков казачества передается по наследству, с генами. Даже встреченные на улице 80-летние старушки смогли рассказать нам про «Мазепу-фест».
  
  Самой современной «достопримечательностью» города этим летом стал «протестный» — «как в Киеве»! — палаточный городок под зданием облгосадминистрации. «Бульба, де наше м’ясо?» — не без интереса, прочли мы на одном из плакатов. Пикетчики под оранжевыми знаменами
  протестуют против местного губернатора С.
  
  Бульбы. В общем, политические страсти в городе бурлят не хуже, чем в Киеве.
  
  Полтава в наш нынешний приезд более всего напоминала все-таки Лондон: дождь, как из ведра, туман, ветер... Но Певческое поле имени М. Чурай ко всеобщей радости снова заполнилось «под завязку». Музыку по-прежнему воспринимали «на ура» без различия стилей — была бы просто хорошей. К сожалению, переизбыток чувств у «панков» выражался в швырянии на сцену бутылок, да и нетверезых было достаточно... С ностальгией вспоминалась прошлогодняя, более цивилизованная публика...
  
  По правилам, два года подряд ни одна (даже самая «культовая») рок-группа на «Мазепу» не приглашается. Представьте себе, порядка трех десятков, в основном молодых и малоизвестных, но зато классных команд организаторы (среди которых был главный украинский рок-журналист А. Евтушенко) отыскали по всей Украине. Настоящим открытием фестиваля, по
  общему мнению, стала игравшая в первый же день группа «Царство Небесне» из Стаханова Донецкой области(!). Ритм-энд-блюз, джаз... Две гитары, труба... И солист-вокалист, он же лидер команды — на ударных... Аналог последнему феномену в истории мировой рок-музыки
  припоминается один-единственный — знаменитые «Иглз». Слава Украине, одним словом. Выступление донетчан завело публику настолько, что «усмирило» ее лишь «назидание» ведущего: «Якщо полама¤те лавочки, скажуть, що то Ющенко поламав і Юля. Але хіба ж вони ламають лавочки?»
  
  Первый день феста вообще оказался богат на рок-открытия. Вы еще не слышали ровенчан «Ot Vinta»? Их украинское рокабилли поднимет с ног мертвого, а всех остальных заставит плясать до упаду и хохотать над ироничными, едкими текстами до изнеможения.
  
  А вот кобзарю Т. Компаниченко поначалу повезло меньше коллег: из-за ненастроенных микрофонов и скверного звука его выступление со средневековой музыкой, «яку, напевне, ще Мазепа слухав», в сопровождении «аутентичных» инструментов, чуть не сорвалось. Зато потом… Под «·хав козак за Дунай», «Пийте, браття, попийте, а не землю не лийте», хотя это была сугубая «акустика», а не «электрические» рок-децибеллы, Певческое поле просто взорвалось, по накалу чувств напомнив мне лучшие дни «помаранчевого» Майдана. До крайней точки восторга зрители дошли во время выступления хэдлайнеров вечера — легендарных «Кому Вниз», между прочим, представивших новый, «готический» альбом «IDEM», выход которого запланирован на осень этого года. Стоило Середе запеть — даже дождь прекратился, словно
  прислушивался.
  
  Второй день феста стал «всеукраинским женским». Нет, холодному ливню вопреки, были на сцене и полтавские рок-парни. Только музыкальную погоду все равно сделали пани. Во-первых, еще одно «открытие» фестиваля, и тоже из Донецкого региона. «Дивн¦ Д¦ти» из Белозерска — вот кто, судя по всему, может похвастаться лучшей на сегодня солисткой в украинской рокмузыке!
  
  Фактическими хэдлайнерами дня оказался феерический, неописуемый «Оркестр Янки Козыр» — рок-театр, рок-кабаре, музперформанс с «языческим» привкусом, «аутентикой», «электричеством», фантасмагорическими костюмами и «русалочьим» неофолком. Такого, как
  Янка Козыр и К., я не видел не то, что в Украине — нигде больше. Хэдлайнер «в законе» — Т. Петриненко — после «Оркестра» показался «плоским» и «пластиковым».
  
  Впрочем, Полтава, получив свой Майдан, «точно, как в Киеве», ликовала. Подумав, что, видимо, выборы-2006 стартовали именно «Мазепой», я поспешил на автобус, в столицу. Увы, после революции в Киеве редко когда услышишь укррок…
  
  Антон КЛОЦ

• 2005.06.27 | капітан Немо

  декілька зауважень

  1. Усі три автори чомусь, наче змовившись, вважають гурт "Царство Небесне" відкриттям цього фестивалю "МАЗЕПА-ФЕСТ". Дивно, адже цей гурт , наприклад, двічі виступав у травні цього року на Трухановому острові ( 19го травня), а також у минулорічному фестивалі під Аркою наприкінці жовтня.
  
  До речі, хто там писав про пісню на власні вірші. Хотілося б дізнатися більш детально про автора цих віршів.
  
  2. "Тол" з Кривого Рогу виконує не "хардрок", а "хард-кор", це зовсім різні речі.
  
  3. не "Оркестр Янки Купала", а..... "ОЯ Козир"
  
  4. Кого там закидали пивними пляшками ???