07/12/2005 | kotyjabluko

Країна мрій. День другий.
Для тих, хто не потрапив в перший день, але дуже хтів насолодитися спогляданням, співом, танцями етнографічних колективів, демонстрацією ними різноманітних обрядів була чудова нагода зробити це наступного дня. Кількість глядачів, блукаючих між сценами збільшилась вдвоє, а на вечірньому концерті напевно втроє.
Цього дня нас радували гурти Вольніца (Росія), Гуртоправці (Київ), Ештенас (Угорщина), Родина (с.Підвисоке, Ів-Франківська обл.) на Великій сцені.
Буття (Київ), Гуляй город (Кіровоград), Кралиця (Київ) і ...о...Басіані (Грузія) на Лаврській сцені.
Танцювальна сцена – Кирим (АР Крим), Вільнеле (Литва), Весільні музики (м. Кодима, Одеська обл..)
Також були задіяні Обрядова сцена з гуртом Володар (Київ) та Болгарським гуртом (с. Чійшия, Одеська обл..) та Зелена сцена, на котрій виступали етнографічні колективи з Черкаської, Чернігівської та Рівненської областей.
Ну і звичайно улюблена Кобзарська сцена, де кількість кобзарів, бандуристів і лірників перевищувала кількість, заявлену у програмі. Ми на них за це не ображені. Не мовчати ж, коли душа співа.
Час наближається до вечірнього концерту. У ландшафтному амфітеатрі за кількістю фейсів, що завмерли у нетерплячому очікуванні, ні трави, ні інших зелених насаджень не видно.
Першим вийшов гурт із Чернівців Гуцул Каліпсо. Розчарування від Гуцул Каліпсо не знало меж. Вторинний продукт від творчості Подерев’янського та Братів Гадюкіних. Більше від останніх. Якщо проти Подерев’янського немаю нічого проти, то Брати Гадюкіни зіграли злий жарт з NEXT поколінням виконавців. Самі Брати хто зна де, а справа їх живе. Вторинність завше гірше, а в цьому випадку найгірше. Не знали виконавці кінця 80-х, початку 90-х яка на них історична місія покладена. До речі серед глядачів були помічені музиканти Мертвого півня. Де вони, що з ними? Суб’єктивно за моєю оцінкою Гуцул Каліпсо – дешеві лабухи. Разюча різниця між виконанням і занадто претензійною назвою. Можете кинути в мене камінь, бо народ гоцав добряче.
Заявлений другим номером гурт Жепчино (Польща) не з’явився. Напевно французи, що йшли наступними пошкодили залізницю, бо заповнили час, відведений для двох команд. Ми про це не пошкодували.
Ред Кардель (Франція). Яка якісна музична культура. Відчувається безперервність музичної традиції (не було в них сімдесят років сов’єтов) і професіоналізм виконання. Вражала стилістична різноманітність творів. І в кожній пісні щось своє – якісне і доречне. Викликало це безліч асоціацій. Від якоїсь пахло вранішньою кавою з паризьких бістро. Від іншої згадувалися телевізійні кадри по ЕРІ з помаранчевого Майдану і серед наметів хлопці з французьким прапором, що красивою мовою з характерним ...Р... , підтримують повсталий народ. То забарвлення східним колоритом – наслідки колоніального минулого Франції в Арабістані. То хотілося взути дерев’яні сабо і пуститися у французьку полечку. Інколи загравали ріжки, що у нас вважаються традиційно ірландськими. Згадуючи свої, вже досить давні подорожі, коли була нагода милуватися сільськими краєвидами Франції, думаю споглядання такої мальовничої місцевості може викликати бажання заграти на ріжках. Так що не будемо вважати цей інструмент виключно ірландським. І звичайно ненав’язлива сексапільність французької мови, що довершувала справу. Ми в тенетах обаяння Ред Карде назавжди. Успіх був шалений. Я думаю хлопці теж були в захваті від прийому української публіки. Ударник весь час підхоплювався, кидав свої барабани і намагався докинути частину свого серця до найдальших рядів.
І ось повилазили майже оголені Гайдамаки (Київ). Практично весь гурт був з оголеними, інколи волохатими, торсами. Соліст періодично завмирав у позах культуристів, як дешевий мачо. Грають вони непогано, на Майдані слухалося залюбки. Але після французів чогось не вистачало. Здавалося зовсім не багато. Трішечки цікавішого, складнішого аранжування. Дуже голосно не завжди є синонімом до цікаво і професійно. Щиро бажаю їм руху вперед і творчого зростання. Ще порадують шанувальників своєю неперевершеністю. Люблю їхнє “Полісся”, що є неформальним гімном (наголос на першому складі) всіх поліщуків, яких у Києві як ..., корочє нємєряно. Під нього вони готові шикуватись і іти в бій, як шотландці під дзижчання волинок.

Завершився ще один день в омріяній країні.
Далі буде.