Фагот: "Я виступав із симфонічним оркестром з 17 років"
07/22/2005 | Sean
Поцуплено зі "Львівської газети".
Мені, чесно кажучи, похвіг, де і з ким він виступав. Але мо' хто ся цікавить...
-------------------------------------
Я виступав із симфонічним оркестром з 17 років”
Розмова з “Фаготом” (Олегом Михайлютою), фронтменом гурту “Танок на майдані Конго”
Скидається на те, що гурт “ТНМК” уже давно переріс свою підліткову аудиторію, захоплюючи новими проектами все ширші кола шанувальників.
Нещодавно хлопці знову побували у Львові, виступаючи разом із почесним гостем зі Швеції DJ Mendez, а також гуртами “Друга ріка” та Мad Heads на Nokia Мегаполіс Party. Саме за них проголосувала більшість шанувальників, і саме вони вирушили коротким туром найбільшими містами України. Тепер хлопці обіцяють ще “всього” виступити на українському фестивалі в польському Сопоті, знятися в російській стрічці, назви якої наразі не розголошують, і нарешті сісти за новий альбом. Однак розмова з одним із фронтменів гурту, Фаготом (у миру – Олегом Михайлютою), зачепила передовсім давніші, ще минулорічні події.
– Чи не найбільший “розкол” у таборі українських музикантів стався у грудні минулого року, під час подій, котрі вже ввійшли до історії як помаранчева революція. Здається, ви тоді також були серед тих, хто закликав музикантів, які виступали за “біло-синіх”, пожертвувати зароблені кошти на потреби революції. Як складаються ваші стосунки з “політичними противниками” тепер?
– Відверто кажучи, “розкол” придумали ЗМІ. Насправді з Кузьмою чи, наприклад, із Віталієм Харчишиним, як мав, так і зберіг добрі стосунки. Як товаришував із Дізелем і Муріком, так і товаришую. Стосунки ж будуються на особистих речах, а не на політичних. Ми зустрічаємося, можемо сперечатися, кожен має власний погляд на різні речі, але стосунки якими були, такими й зосталися.
– Вас особисто той “революційний” час у чомусь змінив?
– Людина, якщо вона не стоїть на місці, не хоче деградувати, насправді змінюється щодня. Кожну людину, котру зустрічаєш, можеш вважати своїм учителем, і кожна ситуація, в яку потрапляєш, може налаштувати тебе на правильні висновки. Принаймні хочеться сподіватися на це.
– І свідчення цих змін – ваші експерименти з абсолютно різними проектами? Що вигадаєте ще після таких різнопланових стилістичних поєднань?
– Ми завжди експериментували. Нам нецікаво займатися просто штампуванням пісень, хітів, щоб тупо й примітивно заробляти гроші. Ми не для цього прийшли в це життя. Можливо, беремо забагато на себе, але нам постійно хочеться щось знайти, без примітивних схем, щоб не лише дійти якогось фінансового результату. Звісно, ми займаємося комерцією, але на першому плані завжди творчість. Тому постійно експериментуємо, повсякчас хочеться щось синтезувати. Зрештою, музика “ТНМК” з першого дня заснування групи спиралася на ідею робити її інакшою. Ніколи не зупиняємося, завжди рухаємося в різних напрямках.
– У пресі вже майнула інформація, що після Jazzi ви спробували себе ще в одному стилі й узяли участь у мюзиклі. Чи справді наступної новорічної ночі нам покажуть мюзикл “Метро”, де співатиме й “ТНМК”?
– Узагалі-то, не маю права розголошувати такої інформації, однак якщо вона вже й так просочилася в пресу... Справді, в цьому мюзиклі звучатимуть лиш українські пісні, й виконуватимуть їх наші відомі музиканти дуетами. Оце наразі все, що можу розповісти про “засекречений” новорічний проект.
– Як вважаєте, скількох фанів удалося запалити “Пожежами міста Вавилон”. Й узагалі – чи відстежуєте життя своїх альбомів?
– Ми намагаємося. Хоча це й важко, але більш-менш вдається завдяки інтернету, нашому офіційному сайту. На превеликий жаль, в Україні ще не так багато людей мають доступ до інтернету. З іншого боку, й піратство в нас подолають іще не скоро, тому “завдяки” піратам насправді дуже тяжко відстежити, яким тиражем реально розпродано альбом. Однак знаю, що він дуже живий, у рейтингу найкращого музичного порталу України music.com.ua “Пожежі міста Вавилон” визнано найкращим 2004 року. Нам це дуже приємно, навіть не думали, що він матиме такий успіх. Адже коли записували, то робили його не з позиції доступності, не штампували примітивних хітів. Усе одно він став найкращим альбомом року, і це дає підстави сподіватися, що в розвитку музичних уподобань Україна також на правильному шляху.
– Ви собі приблизно уявляєте портрет слухача “Пожеж міста Вавилон”. Наскільки він відрізнятиметься від того, хто слухає Jazzi?
– Звісно, що так. Jazzi – альбом, так би мовити, доросліший. Але нам дуже приємно, коли люди нашого “електорату”, нашої аудиторії – від 15 до 30 років – отримавши останній альбом Jazzi, спершу дивувалися, але згодом знаходили в ньому щось більше, ніж просто хоп...
– І більше, ніж просто джаз?... До речі, як випускник Харківської консерваторії з класу фагота (звідки й псевдо), часто берете тепер цей інструмент до рук?
– На жаль, ні. Так склалося, що після закінчення консерваторії у мене не залишилося свого інструмента. Але тепер маю “манічку” – хочу придбати його і відновити виконавську форму, стовідсотково, колись я ще десь використаю це. Тому що досі точаться суперечки, чи варто грати “ТНМК” із симфонічним оркестром – після того, як у такому складі вже виступили “Грін Грей” та “Океан Ельзи”. Однак вважаю, що саме “ТНМК”, і я особисто, маю навіть більше, скажімо так, прав грати із симфонічним оркестром, ніж хтось інший: я почав виступати із симфонічним оркестром вже з 17 років, ще зі школи. Тому, сподіваюся, ми все ж таки колись утілимо цей проект. І я отримаю нагоду використати в ньому й своє вміння грати на фаготі.
– Вам академічна музична освіта більше допомагає чи заважає?
– Складно сказати. Нехай критики вирішують, впливає це якось на мою творчість чи ні. Але те, що ця освіта не заважала – це можу сказати стовідсотково. Навпаки, часто допомагала. На мою думку, якщо правильно підходити до свого розвитку, шукати гармонії із самим собою, то освіта – будь-яка – ніколи не заважатиме. Тільки не треба “зашоруватися” в ній.
– А чи впливає вона на вибір тієї музики, яку слухаєте у вільний час? В одному інтерв’ю якось сказали, що слухаєте все, крім “ТНМК”?
– Відверто кажучи, я й справді слухаю все. От декілька днів тому переписав виконання “Реквієму” Моцарта, де диригує Герберт фон Караян. У мене не було цього запису, а я вже давно мріяв про нього – вважаю одним із найкращих виконань. А водночас придбав диск Ленні Кравітца. Щодо своєї музики – звісно, слухаю: коли працюю над нею, коли її “крутять”
по радіо, коли минає певний час і хочеш проаналізувати, що було “тоді”... Це постійний процес, він не припиняється: прослуховуєш свої старі
альбоми – і розумієш: отут можна було так зробити, а
тут – краще, і тут.. Тож коли працюєш над альбомом, треба вміти просто “спіймати” момент і поставити крапку, прийняти “вольове рішення”.
– На критику болісно реагуєте?
– Коли як. Це залежить і від особистого стану тієї чи іншої миті, і від самої критики. Тому що буває об’єктивна критика, а буває критика заради критики. Є журналісти, які мислять себе “акулами пера” і ставлять за мету не з’ясувати, а просто зачепити. Залежить це і від критики конструктивної чи неконструктивної.
– Важко працювати в групі, де фронтменів двоє: Фагот і Фоззі, Фоззі і Фагот?
– Так, це, звичайно, непросто. Взагалі непросто працювати в групі. Тут у кожного свої ідеї, всяк щось пропонує. Але слід уміти знаходити спільний знаменник. Коли це сольний проект – усе відштовхується від вокаліста, автора, який його робить. Або продюсерський проект, де продюсер диктує музикантам, що вони мають робити. А наш “Танок”, принаймні нині, – це саме група. Не чийсь сольний проект, а, власне, колектив. І ми вже разом дуже давно: 16 червня відсвяткували шістнадцятиріччя. Звісно, були якісь перипетії, але основний склад тримається разом усі 16 років. Фінальний склад також вже не змінюється декілька років. І хоча це непросто, в цьому водночас і сила “ТНМК” – що це група, а не проект когось одного з нас.
Розмовляла
Лідія Мельник
Мені, чесно кажучи, похвіг, де і з ким він виступав. Але мо' хто ся цікавить...
-------------------------------------
Я виступав із симфонічним оркестром з 17 років”
Розмова з “Фаготом” (Олегом Михайлютою), фронтменом гурту “Танок на майдані Конго”
Скидається на те, що гурт “ТНМК” уже давно переріс свою підліткову аудиторію, захоплюючи новими проектами все ширші кола шанувальників.
Нещодавно хлопці знову побували у Львові, виступаючи разом із почесним гостем зі Швеції DJ Mendez, а також гуртами “Друга ріка” та Мad Heads на Nokia Мегаполіс Party. Саме за них проголосувала більшість шанувальників, і саме вони вирушили коротким туром найбільшими містами України. Тепер хлопці обіцяють ще “всього” виступити на українському фестивалі в польському Сопоті, знятися в російській стрічці, назви якої наразі не розголошують, і нарешті сісти за новий альбом. Однак розмова з одним із фронтменів гурту, Фаготом (у миру – Олегом Михайлютою), зачепила передовсім давніші, ще минулорічні події.
– Чи не найбільший “розкол” у таборі українських музикантів стався у грудні минулого року, під час подій, котрі вже ввійшли до історії як помаранчева революція. Здається, ви тоді також були серед тих, хто закликав музикантів, які виступали за “біло-синіх”, пожертвувати зароблені кошти на потреби революції. Як складаються ваші стосунки з “політичними противниками” тепер?
– Відверто кажучи, “розкол” придумали ЗМІ. Насправді з Кузьмою чи, наприклад, із Віталієм Харчишиним, як мав, так і зберіг добрі стосунки. Як товаришував із Дізелем і Муріком, так і товаришую. Стосунки ж будуються на особистих речах, а не на політичних. Ми зустрічаємося, можемо сперечатися, кожен має власний погляд на різні речі, але стосунки якими були, такими й зосталися.
– Вас особисто той “революційний” час у чомусь змінив?
– Людина, якщо вона не стоїть на місці, не хоче деградувати, насправді змінюється щодня. Кожну людину, котру зустрічаєш, можеш вважати своїм учителем, і кожна ситуація, в яку потрапляєш, може налаштувати тебе на правильні висновки. Принаймні хочеться сподіватися на це.
– І свідчення цих змін – ваші експерименти з абсолютно різними проектами? Що вигадаєте ще після таких різнопланових стилістичних поєднань?
– Ми завжди експериментували. Нам нецікаво займатися просто штампуванням пісень, хітів, щоб тупо й примітивно заробляти гроші. Ми не для цього прийшли в це життя. Можливо, беремо забагато на себе, але нам постійно хочеться щось знайти, без примітивних схем, щоб не лише дійти якогось фінансового результату. Звісно, ми займаємося комерцією, але на першому плані завжди творчість. Тому постійно експериментуємо, повсякчас хочеться щось синтезувати. Зрештою, музика “ТНМК” з першого дня заснування групи спиралася на ідею робити її інакшою. Ніколи не зупиняємося, завжди рухаємося в різних напрямках.
– У пресі вже майнула інформація, що після Jazzi ви спробували себе ще в одному стилі й узяли участь у мюзиклі. Чи справді наступної новорічної ночі нам покажуть мюзикл “Метро”, де співатиме й “ТНМК”?
– Узагалі-то, не маю права розголошувати такої інформації, однак якщо вона вже й так просочилася в пресу... Справді, в цьому мюзиклі звучатимуть лиш українські пісні, й виконуватимуть їх наші відомі музиканти дуетами. Оце наразі все, що можу розповісти про “засекречений” новорічний проект.
– Як вважаєте, скількох фанів удалося запалити “Пожежами міста Вавилон”. Й узагалі – чи відстежуєте життя своїх альбомів?
– Ми намагаємося. Хоча це й важко, але більш-менш вдається завдяки інтернету, нашому офіційному сайту. На превеликий жаль, в Україні ще не так багато людей мають доступ до інтернету. З іншого боку, й піратство в нас подолають іще не скоро, тому “завдяки” піратам насправді дуже тяжко відстежити, яким тиражем реально розпродано альбом. Однак знаю, що він дуже живий, у рейтингу найкращого музичного порталу України music.com.ua “Пожежі міста Вавилон” визнано найкращим 2004 року. Нам це дуже приємно, навіть не думали, що він матиме такий успіх. Адже коли записували, то робили його не з позиції доступності, не штампували примітивних хітів. Усе одно він став найкращим альбомом року, і це дає підстави сподіватися, що в розвитку музичних уподобань Україна також на правильному шляху.
– Ви собі приблизно уявляєте портрет слухача “Пожеж міста Вавилон”. Наскільки він відрізнятиметься від того, хто слухає Jazzi?
– Звісно, що так. Jazzi – альбом, так би мовити, доросліший. Але нам дуже приємно, коли люди нашого “електорату”, нашої аудиторії – від 15 до 30 років – отримавши останній альбом Jazzi, спершу дивувалися, але згодом знаходили в ньому щось більше, ніж просто хоп...
– І більше, ніж просто джаз?... До речі, як випускник Харківської консерваторії з класу фагота (звідки й псевдо), часто берете тепер цей інструмент до рук?
– На жаль, ні. Так склалося, що після закінчення консерваторії у мене не залишилося свого інструмента. Але тепер маю “манічку” – хочу придбати його і відновити виконавську форму, стовідсотково, колись я ще десь використаю це. Тому що досі точаться суперечки, чи варто грати “ТНМК” із симфонічним оркестром – після того, як у такому складі вже виступили “Грін Грей” та “Океан Ельзи”. Однак вважаю, що саме “ТНМК”, і я особисто, маю навіть більше, скажімо так, прав грати із симфонічним оркестром, ніж хтось інший: я почав виступати із симфонічним оркестром вже з 17 років, ще зі школи. Тому, сподіваюся, ми все ж таки колись утілимо цей проект. І я отримаю нагоду використати в ньому й своє вміння грати на фаготі.
– Вам академічна музична освіта більше допомагає чи заважає?
– Складно сказати. Нехай критики вирішують, впливає це якось на мою творчість чи ні. Але те, що ця освіта не заважала – це можу сказати стовідсотково. Навпаки, часто допомагала. На мою думку, якщо правильно підходити до свого розвитку, шукати гармонії із самим собою, то освіта – будь-яка – ніколи не заважатиме. Тільки не треба “зашоруватися” в ній.
– А чи впливає вона на вибір тієї музики, яку слухаєте у вільний час? В одному інтерв’ю якось сказали, що слухаєте все, крім “ТНМК”?
– Відверто кажучи, я й справді слухаю все. От декілька днів тому переписав виконання “Реквієму” Моцарта, де диригує Герберт фон Караян. У мене не було цього запису, а я вже давно мріяв про нього – вважаю одним із найкращих виконань. А водночас придбав диск Ленні Кравітца. Щодо своєї музики – звісно, слухаю: коли працюю над нею, коли її “крутять”
по радіо, коли минає певний час і хочеш проаналізувати, що було “тоді”... Це постійний процес, він не припиняється: прослуховуєш свої старі
альбоми – і розумієш: отут можна було так зробити, а
тут – краще, і тут.. Тож коли працюєш над альбомом, треба вміти просто “спіймати” момент і поставити крапку, прийняти “вольове рішення”.
– На критику болісно реагуєте?
– Коли як. Це залежить і від особистого стану тієї чи іншої миті, і від самої критики. Тому що буває об’єктивна критика, а буває критика заради критики. Є журналісти, які мислять себе “акулами пера” і ставлять за мету не з’ясувати, а просто зачепити. Залежить це і від критики конструктивної чи неконструктивної.
– Важко працювати в групі, де фронтменів двоє: Фагот і Фоззі, Фоззі і Фагот?
– Так, це, звичайно, непросто. Взагалі непросто працювати в групі. Тут у кожного свої ідеї, всяк щось пропонує. Але слід уміти знаходити спільний знаменник. Коли це сольний проект – усе відштовхується від вокаліста, автора, який його робить. Або продюсерський проект, де продюсер диктує музикантам, що вони мають робити. А наш “Танок”, принаймні нині, – це саме група. Не чийсь сольний проект, а, власне, колектив. І ми вже разом дуже давно: 16 червня відсвяткували шістнадцятиріччя. Звісно, були якісь перипетії, але основний склад тримається разом усі 16 років. Фінальний склад також вже не змінюється декілька років. І хоча це непросто, в цьому водночас і сила “ТНМК” – що це група, а не проект когось одного з нас.
Розмовляла
Лідія Мельник