про нову книжку Ромка Скиби
08/16/2005 | faust
Кілька вступних пролегомен.
Якщо ти сподіваєшся вбачити в цій книжці молот, що розіб’є твої істини, або розчин, що зцементує їх наново, то ти обламався.
Якщо намагаєшся відчути еволюцію душі (хто філологічно підкований і богемно тусований, той знає: класик, за плечима стільки-то й стільки-то книжок, конкурсів, фестивалів, премій) – попечешся. Ця книжка з тих, що печуть руки, – спробуй її на дотик.
Якщо волієш бачити в ній поїздове чтиво, насолоду для цивілізаційно отруєних, зміст і форму, алгебру й гармонію, силу, музику та й годі – не пробуй. Кажу відразу, щоб марно не старався.
Ти ще сприймаєш мене серйозно?
Я знаю, що кажу. Мені довелося перетнутися з автором десь у нетрищах його рідного міста. Дифірамби співати не збираюсь. Коротка характеристика: дивак. Відлюдник. Невідомий воїн безнадійно нерозгаданої війни. Психолог (із розряду небезпечних). Психопат, хоча радше на сцені – мене зрозуміють, сподіваюсь, навіть ті, хто не читав дядька Фройда. Майстер кнайпового засідання і поглинання різноманітної міцності напоїв. Гуру. Точно чиясь аватара, але коли копнути глибше, то він на своїх із цілим світом. Тривожно усміхнений хлопчисько з наплечником, який (і наплечник, і сам хлопчисько) знаходиться, перебуває і часом губиться практично всюди, причому завжди несподівано.
Голос-як-феномен автора – приглушений голос по той бік дроту (як хтось конче пригадає, все починалося саме з телефонної буди). Складається враження, що автор для своїх цілей (передати по тонкому дроту свій кармічний досвід; він досвідчений, як звір, що нюхом чує провалля) послуговується іноземною мовою, виступаючи або її дегустатором, або деструктором. Співучо-танцюристий потік цієї якраз у міру розладнаної мови діє, як міцний чай. Якщо ти художник, стіни твоєї хати після декількох годин заглиблення в текст мають ризик покритися кораблями, нетрями непроникних лісів, тонкостанними сиренами, драконами, жар-птицями та іншими витворами розбурханої фантазії. Для всіх інших існує ризик розівчитися говорити і знову навчитися говорити-як-священнодіяти. Поезією тут і не пахне: це віросповідання. Культ або ритуал, у всякому випадку – місія.
Характер (і автора, і книжки) злісно підступний. Сторінка нагадує глибокий колодязь, а процес її читання – балансування цямриною. Постійна спокуса зазирнути глибше, ніж дозволяється. Зазирати є куди: таємниче і моторошно привабливе око паралельного (паранормального? параноїчного?) світу.
Зірватися з уторованого кола і, піддавшись тяжінню, стрімголов полетіти вниз – під твою відповідальність.
Все.
Вважай, що ти попереджений.
(Роман Скиба. Одіссея. Друге доповнене видання. – Львів: Сполом, 2005.)
Якщо ти сподіваєшся вбачити в цій книжці молот, що розіб’є твої істини, або розчин, що зцементує їх наново, то ти обламався.
Якщо намагаєшся відчути еволюцію душі (хто філологічно підкований і богемно тусований, той знає: класик, за плечима стільки-то й стільки-то книжок, конкурсів, фестивалів, премій) – попечешся. Ця книжка з тих, що печуть руки, – спробуй її на дотик.
Якщо волієш бачити в ній поїздове чтиво, насолоду для цивілізаційно отруєних, зміст і форму, алгебру й гармонію, силу, музику та й годі – не пробуй. Кажу відразу, щоб марно не старався.
Ти ще сприймаєш мене серйозно?
Я знаю, що кажу. Мені довелося перетнутися з автором десь у нетрищах його рідного міста. Дифірамби співати не збираюсь. Коротка характеристика: дивак. Відлюдник. Невідомий воїн безнадійно нерозгаданої війни. Психолог (із розряду небезпечних). Психопат, хоча радше на сцені – мене зрозуміють, сподіваюсь, навіть ті, хто не читав дядька Фройда. Майстер кнайпового засідання і поглинання різноманітної міцності напоїв. Гуру. Точно чиясь аватара, але коли копнути глибше, то він на своїх із цілим світом. Тривожно усміхнений хлопчисько з наплечником, який (і наплечник, і сам хлопчисько) знаходиться, перебуває і часом губиться практично всюди, причому завжди несподівано.
Голос-як-феномен автора – приглушений голос по той бік дроту (як хтось конче пригадає, все починалося саме з телефонної буди). Складається враження, що автор для своїх цілей (передати по тонкому дроту свій кармічний досвід; він досвідчений, як звір, що нюхом чує провалля) послуговується іноземною мовою, виступаючи або її дегустатором, або деструктором. Співучо-танцюристий потік цієї якраз у міру розладнаної мови діє, як міцний чай. Якщо ти художник, стіни твоєї хати після декількох годин заглиблення в текст мають ризик покритися кораблями, нетрями непроникних лісів, тонкостанними сиренами, драконами, жар-птицями та іншими витворами розбурханої фантазії. Для всіх інших існує ризик розівчитися говорити і знову навчитися говорити-як-священнодіяти. Поезією тут і не пахне: це віросповідання. Культ або ритуал, у всякому випадку – місія.
Характер (і автора, і книжки) злісно підступний. Сторінка нагадує глибокий колодязь, а процес її читання – балансування цямриною. Постійна спокуса зазирнути глибше, ніж дозволяється. Зазирати є куди: таємниче і моторошно привабливе око паралельного (паранормального? параноїчного?) світу.
Зірватися з уторованого кола і, піддавшись тяжінню, стрімголов полетіти вниз – під твою відповідальність.
Все.
Вважай, що ти попереджений.
(Роман Скиба. Одіссея. Друге доповнене видання. – Львів: Сполом, 2005.)
Відповіді
2005.08.17 | Горицвіт
Отжеж вміють деякі писати рецензії
(відгуки). Пишеться абсолютно універсальний текст ні про що. І він підходить для будь-якої книжки довільного автора. Це високе філологічне вміння, так писати.Хоча з другого боку, як інакше написати відгук на збірку віршів? Яку не читав? Бо є ж трохи інший стиль: там треба навести одну-дві цитати. Типу:
> Співучо-танцюристий потік цієї якраз у міру розладнаної мови діє, як міцний чай. Якщо ти художник, стіни твоєї хати після декількох годин заглиблення в текст мають ризик покритися кораблями, нетрями непроникних лісів, тонкостанними сиренами, драконами, жар-птицями та іншими витворами розбурханої фантазії.
І тут двікрапки і цитатка.
2005.08.18 | faust
про користь і шкоду філології для життя
Спочатку тягло відповісти в такому ж стилі.Типу:
Можна складати статті і в іншому високофілологічному стилі (теж універсальні, теж, як вдуматися, ні про що):
...На сторінці NN (N-й рядок знизу) автор в яскравих образах показує... (недослівний переказ авторової думки)
...і тут двікрапки і цитатка. (За: Вишня Остап. Вибрані твори. - В N томах. - Т. N- С. NNN.)
(Власне, я зацитувала перший варіант своєї відповіді.)
А такі рецензії писати якраз і вчать (біда навчить...) на факультетах філології. Знаю, пройшла.
Дивно, я сподівалася десь такого листа. Не вперше й не востаннє чую щось подібне.
Цей уривок задумувався як журнальна стаття в огляді. Тому він має такий неконкретний характер. Для мене незрозуміло, правда, як автор рецензії, не тримавши книжки в руках, може її збібліографувати (див. рядок 1-й знизу в моїй статейці). Та ще й коли цієї книжки у червні вийшло (поки що) тільки близько 200 примірників, і її (вже) дуже важко дістати.
І ще: як неважко помітити, головна увага присвячена портретові автора, а не рисам книжки, через те, що в цьому випадку так і треба робити. Зрештою, це питання дискусійне, от хоч би й Франка згадати з його аналізом сучасної йому критики в "ІСПТ". Цей твір я читала, там про французьку й англійську критику є уривок - мовляв, як повинен журналіст складати рецензію: на підставі самого предмету розгляду чи на підставі свого враження про нього. (Могла б цього не уточнювати, але щоб Горицвіт не сумнівав(ла)ся...)
А взагалі дякую.
2005.08.19 | Горицвіт
Re: про користь і шкоду філології для життя
Звісно ж, читали. Це я від заздрості написав зі знаком питання. Від заздрості, що сам так не вмію. Звісно ж, заздрити - гріх.Насправді рецензія гарна. Навіть захотілося взяти (де?) Скибину книжку і прочитати.
faust пише:
> Для мене незрозуміло, правда, як автор рецензії, не тримавши книжки в руках, може її збібліографувати (див. рядок 1-й знизу в моїй статейці).
А, це робиться легко. В дисертаціях бібліографію часто так пишуть, не тримавши в руках.
> (Могла б цього не уточнювати, але щоб Горицвіт не сумнівав(ла)ся...)
Я мальчік.
( Роблю для себе 2 висновки: (1) треба частіше сюди писати; (2) форум розвивається, з'являються нові люди, які не пам'ятають, хто такий Горицвіт. Це дуже добре. )
> А взагалі дякую.
і вам дякую за таку серйозну відповідь.
Залишайтеся з нами
2005.08.17 | kotyjabluko
Треба буде почитати поєта з телефонної будки(-)
2005.08.19 | rolenin
Re: про нову книжку Ромка Скиби
Незабаром читайте у газеті "Друг читача" інтерв'ю зі Скибою. Також третього вересня відбудеться чергова скибинська акція (мабуть, у "Смолоскипі"), де можна буде придбати його книжки.2005.08.19 | Sean
А якби Ви поінхвормували детальніше
про тую скибинську акцію (що, де, коли, скільки), то тут би Вам сказали велику спасібу