5 копійок Мертвого Півня (/)
12/16/2005 | Sean
Поцуплене з "Галицького кореспондента":
В Україні тяжко прожити з музики. Навіть якщо ти граєш в культовій групі українського студентства "Мертвий Півень". Тому Роман Чайка, гітарист і один з батьків "Півнів", став відомим журналістом. Його програма "5 копійок" на "5 каналі" збуджує любителів політичного дискурсу так само, як збуджує "Мертвий Півень" любителів доброї музики. Може, і добре, що в Україні тяжко прожити тільки з музики…
— Досить дивна трансформація — з музиканта культової групи в політичного журналіста. Як це сталося, що було причиною?
Та нічого дивного... Як музична формація, яка поперлась на сцену першого урбаністичного фестивалю "Вивих-91", ми остаточно згуртувалися десь у 90-му, а з совітської армії я повернувся у 89-му. Львів, як решта Західної України, вже вирував. Перші мітинги. Доста часу проводив з друзями з "Товариства Лева", знайомився з дисидентами, які поверталися до міста. Політика була в усіх шпаринках — Союз тріщав по швах. Отож паралельно з репетиціями і концертами почав дописувати в газету "Пост-Поступ" з легкої руки Сашка Кривенка і Віталіка Бардецького (Барда). Потім закрутилося — почали створювати радіо "Люкс", тільки не в такому ганебному форматі, як нині. Тоді у нас працювали в новинах і Гєник Глібовицький, і Любко Петренко, і Сашко Гливинський. Були літературні програми "Від Лишеги до Андруховича". Були усі можливі політики у моїй програмі "Провокаційне інтерв'ю". І донині — жодної трансформації: на сцені з гітарою я музикант, а останніх 15 літ в етері — журналіст. А революція на граніті, громадський комітет "За правду", акція "Україна без Кучми" та серія політичних програм з Костем Бондаренком і Тарасом Батенко на радіо "Ініціатива — Ніко ФМ" лише остаточно втягнули мене в політичну журналістику.
— Як львів'янину ведеться в київському середовищі? Чого не вистачає, а чого занадто?
Як такого "середовища" в Києві немає, бо мегаполіс. Середовище — це щастя і привілей маленьких міст — як Львів чи Станиславів. Люди середовища є частиною атмосфери і культури цих міст. А в Києві існує безліч різних мікросередовищ, і ти, як маєш час і багато грошей, можеш, як в зоопарку, виходити з одного вольєра і рухатись до іншого. У цьому місті-герої, "калибєлі Русі" та укрстолиці, ти можеш за лічені хвилини побути серед ностальгуючих совків-українофобів, перейти до булгаківців-москвофілів, плюнути і піти до недобитків української інтеліґенції або втекти на тусовку (презентацію, концерт і т. д.) реальних талановитих людей з провінції, які вкотре приїхали "на-день-підкорити-столицю-і-від'їхати". Така собі "клаптикова імперія" у центрі великої і чужої країни. Тут люди з жиру бісяться на "лексусах-хамерах" і в квартирках за півмільйона долярів, а вже за тридцять км від Києва — інша планета з радянсько-марсіанських хронік.
— Ти музикант, тобто людина вільна, стихійна. Як ти існуєш в досить жорсткому середовищі організації?
А якої організації?! Якщо "П'ятий" мається на увазі, то, як і будь-яке телебачення, це — колективна творчість. Навіть якщо моя програма авторська. Коли технологія налагоджена, а твої колеги — кльові люди, а не павуки в банці, як це часто буває в інших ТБ-колективах, то настрій на творчість та імпровізацію маєш на щодень. А в програмі "Новий Час" у нас взагалі формується своя дрім-тім. Лишень з авторів — Павло Кужеєв і дві письменниці — станиславівка Таня Малярчук та киянка Світлана Поваляєва. Кайф!
— Найбільше твоє розчарування минулого року.
Уперше ця совкова біомаса відчула себе єдиною майже нацією і делегувала вперше історичну місію політикам зреалізувати проект "Країна", а вони, бездари, протринькали кредит довіри. Цей гріх можна вибачити, але, якщо усі ці бл… просра… історичний шанс вирватися із російської в'язниці і совково-білоруської перспективи якогось ЄЕПу, то цей історичний злочин їм ніхто ніколи не вибачить. Жодних реформ… І ми усе ще далеко від точки неповернення до совдепії.
— Ти ще не заразився? Не тягне в політику?
А чим я маю заразитися? Облизувати ззаду Кремль? Красти фабрики-заводи іменем інтересів народу? Обіцяти чотири державні мови, потрійне громадянство? Навчитися зраду правильно називати політичними інтересами? Ні!!! Хочеться і далі кусати і гавкати, "аби не спала". Але коли усе частіше бачу "п'яту колону" — усякі вітренко-симоненківські орди, януковичево-ахметовські бригади та решту "фашиствуючих фарисеїв", то дуже хочеться переглянути біографічний фільм "Майк Коллінз" про історію ІРА і очищення Ірландії від імперіалістів усіх мастей. І тоді думаєш, а чи не через політику йти далі? Га?!
— Що трапляється за кадром? Найкумедніший і найаґресивніший випадок.
Різні люди — різні ситуації. Одні хочуть притарабанити жменю власних п'ятикопійочних монет і "непомітно" використати, а буває, політики ще в гримерці наговорять один одному усе, що думають. На високих нотах. Вигавкаються, випустять пару і вже в студії — як здуті ґумові кульки. А є такі, які приносять якісь цукерочки з плящинкою коньяку і кажуть: "Вітаю. А яке буде Ваше перше питання?"
— Чи виникало бажання повернутися до чистого музикування? В якому випадку?
А ми завжди грали "чисту" музику і в брудний рагульсько-жлобський шоу-бізнес не бавились. У нас "нема зерна неправди за собою". Лишень ті концерти, які нам приємні. З Андруховичем, Жаданом і Небораком і з рештою Людей, яких любимо. По європах грали часто, а в Україні українську музику як не пускали на власний ринок, так і не пускають. Тож кожен з "Півнів" має декілька професій для серця і для шлунку. Місько — актор харківського театру "Арабески", Джон Сук має свою музстудію і продюсує сестер Ґорґішелі, Юрко Чопик відкрив власне книжкове видавництво. І коли ми тепер граємо "сольники" раз на два-три місяці, то це "чисте мистецтво" і свято як для нас, так і для наших шанувальників. Подвійне свято — той самий снікерс, але довший…
— Чим подібні українські шоу-бізнес і політикум?
А це два однакових кривих крила однієї кривенької качечки, яка, до того ж, не літає. Суть цієї єдності — це народнодепутатський гімнотворець фальші і жлобства, завернутих у шоу "дєвок і бльосток", Поплавський. А народ усе це споживає — від сердючок до московських бєлогвардєйських шмарклів за "єдіно-нєдєліму Расєю". Прогуляйтесь кав'ярнями рідного міста і покатайтесь маршрутними таксі. Отож єдність і гармонія тотальна: народ, шоу-бізнес і політика однакові. Амінь.
— Як зараз справи у "Мертвого Півня" і власного проекту?
Час від часу граємо довгі концерти: останньо сольний у Львові, а перед тим закривали фестиваль "Рок-екзистенція" та на Майдані у великій солянці. Деколи з'їжджаємось з різних міст, проводимо репетиції і швидко народжуємо нові пісні, як-от дві нові на вірші Андруховича. І коли співаємо пісню "Without You" "влада, курва, як влада — суцільні, курва, бандити", отримуємо "біс" та море квітів. Кайф. Усе збираємося засісти у студію в Харкові, щоб новий альбом наваяти. Життя триває.
— І все-таки, що на першому місці — "Мертвий Півень" чи "5 канал"?
Ну, це ж не рейтингове голосування! Я все це разом люблю, а ще плюс вареники, плюс бехерівку, плюс море, плюс… плюс… і мінус рагулі. От і все!
Розмовляв Олег ГНАТІВ
В Україні тяжко прожити з музики. Навіть якщо ти граєш в культовій групі українського студентства "Мертвий Півень". Тому Роман Чайка, гітарист і один з батьків "Півнів", став відомим журналістом. Його програма "5 копійок" на "5 каналі" збуджує любителів політичного дискурсу так само, як збуджує "Мертвий Півень" любителів доброї музики. Може, і добре, що в Україні тяжко прожити тільки з музики…
— Досить дивна трансформація — з музиканта культової групи в політичного журналіста. Як це сталося, що було причиною?
Та нічого дивного... Як музична формація, яка поперлась на сцену першого урбаністичного фестивалю "Вивих-91", ми остаточно згуртувалися десь у 90-му, а з совітської армії я повернувся у 89-му. Львів, як решта Західної України, вже вирував. Перші мітинги. Доста часу проводив з друзями з "Товариства Лева", знайомився з дисидентами, які поверталися до міста. Політика була в усіх шпаринках — Союз тріщав по швах. Отож паралельно з репетиціями і концертами почав дописувати в газету "Пост-Поступ" з легкої руки Сашка Кривенка і Віталіка Бардецького (Барда). Потім закрутилося — почали створювати радіо "Люкс", тільки не в такому ганебному форматі, як нині. Тоді у нас працювали в новинах і Гєник Глібовицький, і Любко Петренко, і Сашко Гливинський. Були літературні програми "Від Лишеги до Андруховича". Були усі можливі політики у моїй програмі "Провокаційне інтерв'ю". І донині — жодної трансформації: на сцені з гітарою я музикант, а останніх 15 літ в етері — журналіст. А революція на граніті, громадський комітет "За правду", акція "Україна без Кучми" та серія політичних програм з Костем Бондаренком і Тарасом Батенко на радіо "Ініціатива — Ніко ФМ" лише остаточно втягнули мене в політичну журналістику.
— Як львів'янину ведеться в київському середовищі? Чого не вистачає, а чого занадто?
Як такого "середовища" в Києві немає, бо мегаполіс. Середовище — це щастя і привілей маленьких міст — як Львів чи Станиславів. Люди середовища є частиною атмосфери і культури цих міст. А в Києві існує безліч різних мікросередовищ, і ти, як маєш час і багато грошей, можеш, як в зоопарку, виходити з одного вольєра і рухатись до іншого. У цьому місті-герої, "калибєлі Русі" та укрстолиці, ти можеш за лічені хвилини побути серед ностальгуючих совків-українофобів, перейти до булгаківців-москвофілів, плюнути і піти до недобитків української інтеліґенції або втекти на тусовку (презентацію, концерт і т. д.) реальних талановитих людей з провінції, які вкотре приїхали "на-день-підкорити-столицю-і-від'їхати". Така собі "клаптикова імперія" у центрі великої і чужої країни. Тут люди з жиру бісяться на "лексусах-хамерах" і в квартирках за півмільйона долярів, а вже за тридцять км від Києва — інша планета з радянсько-марсіанських хронік.
— Ти музикант, тобто людина вільна, стихійна. Як ти існуєш в досить жорсткому середовищі організації?
А якої організації?! Якщо "П'ятий" мається на увазі, то, як і будь-яке телебачення, це — колективна творчість. Навіть якщо моя програма авторська. Коли технологія налагоджена, а твої колеги — кльові люди, а не павуки в банці, як це часто буває в інших ТБ-колективах, то настрій на творчість та імпровізацію маєш на щодень. А в програмі "Новий Час" у нас взагалі формується своя дрім-тім. Лишень з авторів — Павло Кужеєв і дві письменниці — станиславівка Таня Малярчук та киянка Світлана Поваляєва. Кайф!
— Найбільше твоє розчарування минулого року.
Уперше ця совкова біомаса відчула себе єдиною майже нацією і делегувала вперше історичну місію політикам зреалізувати проект "Країна", а вони, бездари, протринькали кредит довіри. Цей гріх можна вибачити, але, якщо усі ці бл… просра… історичний шанс вирватися із російської в'язниці і совково-білоруської перспективи якогось ЄЕПу, то цей історичний злочин їм ніхто ніколи не вибачить. Жодних реформ… І ми усе ще далеко від точки неповернення до совдепії.
— Ти ще не заразився? Не тягне в політику?
А чим я маю заразитися? Облизувати ззаду Кремль? Красти фабрики-заводи іменем інтересів народу? Обіцяти чотири державні мови, потрійне громадянство? Навчитися зраду правильно називати політичними інтересами? Ні!!! Хочеться і далі кусати і гавкати, "аби не спала". Але коли усе частіше бачу "п'яту колону" — усякі вітренко-симоненківські орди, януковичево-ахметовські бригади та решту "фашиствуючих фарисеїв", то дуже хочеться переглянути біографічний фільм "Майк Коллінз" про історію ІРА і очищення Ірландії від імперіалістів усіх мастей. І тоді думаєш, а чи не через політику йти далі? Га?!
— Що трапляється за кадром? Найкумедніший і найаґресивніший випадок.
Різні люди — різні ситуації. Одні хочуть притарабанити жменю власних п'ятикопійочних монет і "непомітно" використати, а буває, політики ще в гримерці наговорять один одному усе, що думають. На високих нотах. Вигавкаються, випустять пару і вже в студії — як здуті ґумові кульки. А є такі, які приносять якісь цукерочки з плящинкою коньяку і кажуть: "Вітаю. А яке буде Ваше перше питання?"
— Чи виникало бажання повернутися до чистого музикування? В якому випадку?
А ми завжди грали "чисту" музику і в брудний рагульсько-жлобський шоу-бізнес не бавились. У нас "нема зерна неправди за собою". Лишень ті концерти, які нам приємні. З Андруховичем, Жаданом і Небораком і з рештою Людей, яких любимо. По європах грали часто, а в Україні українську музику як не пускали на власний ринок, так і не пускають. Тож кожен з "Півнів" має декілька професій для серця і для шлунку. Місько — актор харківського театру "Арабески", Джон Сук має свою музстудію і продюсує сестер Ґорґішелі, Юрко Чопик відкрив власне книжкове видавництво. І коли ми тепер граємо "сольники" раз на два-три місяці, то це "чисте мистецтво" і свято як для нас, так і для наших шанувальників. Подвійне свято — той самий снікерс, але довший…
— Чим подібні українські шоу-бізнес і політикум?
А це два однакових кривих крила однієї кривенької качечки, яка, до того ж, не літає. Суть цієї єдності — це народнодепутатський гімнотворець фальші і жлобства, завернутих у шоу "дєвок і бльосток", Поплавський. А народ усе це споживає — від сердючок до московських бєлогвардєйських шмарклів за "єдіно-нєдєліму Расєю". Прогуляйтесь кав'ярнями рідного міста і покатайтесь маршрутними таксі. Отож єдність і гармонія тотальна: народ, шоу-бізнес і політика однакові. Амінь.
— Як зараз справи у "Мертвого Півня" і власного проекту?
Час від часу граємо довгі концерти: останньо сольний у Львові, а перед тим закривали фестиваль "Рок-екзистенція" та на Майдані у великій солянці. Деколи з'їжджаємось з різних міст, проводимо репетиції і швидко народжуємо нові пісні, як-от дві нові на вірші Андруховича. І коли співаємо пісню "Without You" "влада, курва, як влада — суцільні, курва, бандити", отримуємо "біс" та море квітів. Кайф. Усе збираємося засісти у студію в Харкові, щоб новий альбом наваяти. Життя триває.
— І все-таки, що на першому місці — "Мертвий Півень" чи "5 канал"?
Ну, це ж не рейтингове голосування! Я все це разом люблю, а ще плюс вареники, плюс бехерівку, плюс море, плюс… плюс… і мінус рагулі. От і все!
Розмовляв Олег ГНАТІВ