02/24/2006 | І.Зинаїді

Тарас Прохасько, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев та стронґовський – такий л асий шмат сучасної української літератури дістали 18 лютого мешканці Одеси, міста, досить ізольованого від вітчизняного мистецтва.

І. Зинаїді

Мистецький перфоменс „Сторінка № 9” відбувся в новому арт-клубі „Вихід” на 208 квадратних метрах „експериментального простору” (власне зала для виступів, бар та релакс-рум з колонками, що ретранслюють головні події на сцені, книжками та зручними м’якими мішками-диванами на підлозі), причому вхід коштував 21 гривню.
Екшн тривав з 19 вечора майже до півночі. Усе розпочалося з виступів одеських поетів: Вадима Назаренка, Вероніки Оридороги та інших. Фірмове почуття гумору та іронічність, формальні експерименти, мовні пошуки та елементи саунд-пезії – головно цим запам’ятались одесити своїм землякам. Вони на диво майже витримали мовний формат – більшість текстів таки звучали українською. Найяскравішим і найдинамічнішим, безперечно, був Вадим Назаренко – радісний лисий хлопчик у растаманській шапочці, довжелезній біло-фіолетовій краватці й чорній сорочці. Він перетворив своє курйозне оповідання „Ото” на агітаційну листівку кандидата невідомо куди Киця Котовича: масивного чорно-білого котяри в окулярах.
Наступним виступав Тарас Прохасько, один з фронтменів „станівславського феномену”. Схожий то на янгола-туриста, то на лісового карпатського божка, він повільно та медитативно читав багато різноманітних текстів, причому текстів різних авторів. Тож поступово слухачі переставали розуміти, кого вони слухають: Прохаська, Андруховича чи ще кого. Що, втім, зовсім не псувало якість літератури.
Паузи між блоками літератури заповнювались акапельним співом групи „Дюк-тайм” та записами „Плачу Єремії”.
Потім настала черга презентації туристичного глянцевого журналу „Карпати”. Цікавий факт – наклад „Карпат” становить 21000, а змістовий рівень суттєво перевищує традиційні рекламні порожняки стандартних туристичних журналів. Презентація супроводжувалася дегустацією гуцульської бринзи й так само гуцульського ялівцевого самогону.
І кульмінація „Сторінки № 9” – слем-сейшн киянина Дмитра Лазуткіна, харків’янина Олега Коцарева й житомирянина стронґовського. Здивував і настрожив термін „слем-сейшн”, проте самі учасники пояснили, що все дуже просто: слем-поезія – це поезія більше для слухання, ніж для читання з папірця/монітора, яка успадкувала традиції „виразного читання”, мелодекламацій, репу та саунд-поезії.
Дмитро Лазуткін виглядав на сцені найліричнішим коханцем і найлюбовнішим ліриком. Емоційні, зворушливо-сльозовибивні й екстравертні супердинамічні вірші, озвучені то гарчанням, то шепотінням, то істерією просто не могли не розривати підігріту гуцульським самогоном публіку. Лазуткін також презентував свою книгу „Солодощі для плазунів”.
Олег Коцарев громоподібним баритоном наче вбивав сваї чітких „конструктивістських” риторичних образів. Але напористі ритмічні й несподівано гумористичні заклинання часом змінювались м’якою розпруженою лірикою, чим приємно заскочували слухачів. Сценічного обговорення чомусь заслужила Олегова хустка-„арафатка” та його ж книжка „Коротке і довге”.
Стронґовський – один з лідерів єдиного в Україні за останні роки концептуального літературного об’єднання „Неабищо”. Він вирізнявся вишкірено-епатажною манерою читання віршів, єхидною іронією, а іноді добрим гумором і схильністю до якоїсь логічної гри. Всупереч пожежній безпеці, стронґовський прямо на сцені палив люльку.
Організатор вечора, арт-директор „Виходу” й багатофункціональний фотограф Катерина Радченко запевнила, що одеситам не варто розслаблятися. На них чекає ще чимало не менш концентрованих вибухів української культури, бо її, культуру, тут треба активно просувати. А за певних зусиль, таке просування має дуже непогані перспективи, як на космополітичне портове Причорномор’я.
(с)Смолоскип