04/18/2006 | faust

Майже рік тому, тільки починаючи особисто знати Романа Скибу, я писала однієї ночі рецензію, яка, власне, була не рецензією, а радше психопортретом. (Охочих до штудіювання цього психопортрету відсилаю до раніших публікацій розділу „Культура” за весну 2005 р..) Цілком у дусі епатажно-психоделічного безправ’я автора обізвано там диваком, відлюдником, невідомим воїном безнадійно нерозгаданої війни та ще з десятком подібних епітетів. Роман Скиба як літературний випадок чи романтизована (авто)біографія з чистою совістю може бути наділений усіма цими епітетами, а деякі з них навіть з натяжкою відповідають істині – з його текстів вичитується щось середнє між сповіддю, життєписом і лицарським романом у стилі фентезі, де, за законами жанрів, змішуються часи та звичаї. Єдиним проблиском реалізму в моєму баченні Скиби тоді стала фраза про „тривожно усміхненого хлопчиська з наплечником, який (і наплечник, і сам хлопчисько) знаходиться, перебуває і часом губиться практично всюди, причому завжди несподівано”. Таким хлопчиськом – здатним на всілякі бздури, і поетичні й аж ніяк не поетичні – він лишився і у свої нинішні тридцять п’ять. Ні, вікова психологія реальної особи з „паспортом на всі сто” помінялась, як воно й мало статися під впливом досвіду, Скиба вміє досить жорстко й іронічно розглядати людські прекраснодушні мрії та ілюзії як прояв молодечого романтизму і виводкові своїх підопічних десь у районі Контрактової пояснювати правду життя як вона є. Вслід за психологією помінялась і поезія: з’явились „дорослі” теми й проблематика, опобутовилась мова, витворився новий образ поета – на зміну „безпечному янголові” прийшов майстер зі своїм розумінням ремесла і професійних проблем. Молодий і зелений світ Романа Скиби з його відьмами, принцами і принцесами, вампірами, чаклунами, замовляннями, локальними та глобальними битвами добра зі злом, з тваринами і деревами, що живуть і розмовляють, з привидами історичних та літературних знаменитостей, з катастрофами, спецефектами, живими легендами – весь цей подарунковий набір чи „табір” „іде у небо”, де йому, мабуть, законне місце, в боях із реальністю здобувається глибина простого й цілком не „навороченого” вислову. Казка стала історією життя, день по дневі, де не варто опускати неприглядних подробиць. Як у корабельних журналах. Написаних рукою хитромудрого Одіссея.
Вірші з найновішої збірки Романа Скиби „Одіссея-2000” демонструють наново складений підхід до життя, переосмислений, багаторазово переглядуваний і правлений. Старі теми й образи фігурують у новому ракурсі, перейдено рубікон між юнацькими трагедіями та драмами зрілого віку – набагато складнішими як із загальнолюдського, так і з художнього погляду. У дрібних розбірках із дійсністю витворюється життєва мудрість. Різнорідна: весела і зла. Але стрижень душі, незважаючи на все, лишається тим самим. Раз комусь на віку мислити міфотворчо і говорити парадоксами, то цей талант закопають хіба що з його власником. Світобачення особистості не лікується, воно може тільки перейти на загальнозрозумілу мову в діалозі з суспільством. А значить, „нікто нікуда нє ідьот”…
Скиба (чи то як твір, чи то як людина) в діловому костюмі, при краватці, барсетці, посаді й статусі – явище, здається, довічно неможливе.