04/27/2006 | лисиця

Українська поезія, без сумніву, одна з найкращих у світі, опинилася останнім часом у досить незручній ситуації. Її мало друкують, про її розвиток майже нічого не відомо. Поетичні читання збирають слухачів менше, ніж у існуючому міфі про поезію на стадіоні. Поезія попросту випала з класичних форм спілкування між авторами і читачами. Майже криза жанру... Минулого тижня у клубі "Химера" киянин Дмитро Лазуткін і харків'янин Олег Коцарєв читали свої вірші у незвичній для івано-франківських літературних вечорів манері.

Не все з поезією так безнадійно. Збагнувши, що тільки у розважальній індустрії, на яку орієнтується вся теперішня культура, можна здобути те, що називається визнанням і популярністю, зрозумівши навіть часові рамки популярності і відомості, поети нового покоління щораз частіше вдаються до методу, який називається простим американським словом "слем". Як і кожне американське слово, це поняття має дуже багато значень. Скажімо, воно означає звук і порух, з яким закриваються затраснуті двері. Важливішим для поезії є інше значення — спортивне. Слемом у баскетболі означується м'яч, не закинений, а закладений у кошик. Слем... Поетичний метод, що орієнтується на подібну тактику. Ефективну і ефектну, розраховану на жваву реакцію аудиторії.

Виявляється, що зміст віршів у цьому контексті вже не є чимось надто важливим. Йдеться про сценарій і, відповідно, режисуру кожного окремого авторського вечора.

Якщо прослідковувати еволюцію технології проведення модерних літературних презентацій у Івано-Франківську за останні роки, то стильова періодизація виглядає приблизно так. Ще десять років тому панували презентації, цілковито вибудовані за радянським взірцем. Був автор, котрий вибирав собі "ведучого". Ведучий виконував роль конферансьє, що запрошував до слова попередньо призначених "виступаючих", яким надавалося слово. Наступний стиль був перейнятий з Європи. Щоправда, застарілої Європи. З'явилася постать модератора. Він сидів собі разом з автором, про щось говорив. Публіка була змушена слухати ці балачки аж до того моменту, коли наступав час "питань із залу". Десь трохи пізніше найдосвідченіші поети почали просто читати вірші, зовсім не переймаючись аудиторією. І все ж момент діалогу, запитань і відповідей передбачався як заключна частина вечора.

Слем пропонує щось зовсім інше. Слем пропонує цілковите підпорядкування поетичної години ініціативі самого поета. Вірші читаються імпульсивно і емоційно. Бубоніння геніальних текстів геніальними поетами вже не сприймається. А поезія, котра виконується зі сцени чи з подіуму, перестає бути писаною поезією. Навіть автори книжок — хоча тепер про видані книжки не дуже йдеться — мають у запасі кілька віршів, написаних не на папері, а на слух. З розрахунком, що саме так вони будуть сприйматися.

Постать поета, який декламує, стає таким чином важливішою від того, що декламується. Вдалий вечір читання вважається куди важливішим, ніж вірші видруковані. Лише витворивши справжню акцію, можна звернути на себе увагу, можна стати героєм новин. Тому кожен вечір слем-поезії перетворюється у добре зрежисоване дійство, в якому важить кожен хід — антураж, декорації, театральні прийоми, викличні перформенси, музичне оформлення і харизматична поведінка поета.

У "Химері" все було досить скромно. Просто поети читали так, як їм того хотілося. Але навіть цього виявилося досить, щоби зрозуміти, що українську поезію — одну з найкращих у світі — чекає нове, дуже спокусливе випробовування.

Тарас ПРОХАСЬКО,
"Галицький Кореспондент", http://www.gk-press.info/20.htm