06/02/2006 | Ірина

Енергетичний вибух в стилі етно-хаосу

Двері під'їзду, восьма година. З людного Хрещатику виринають декілька постатей і повертає до парадного дому 44б. Спочатку за дверима зникає струнка дівчина у вишиванці, за нею – хлопець в шкірянці з металевими „кльопами”. За хвилину з'являється респектабельний дядечко в костюмі при краватці, він протирає окуляри, поправляє вуса і смикає двері. За ним – підліток з фотоапаратом через плече, також при краватці, щоправда не на шиї – на поясі теліпається. А ось знайомі обличчя - дівчата-акторки „Даху” з галасом забігли в ті ж двері, одразу після усміхненого режисеру. І знову – фотоапарати, камери, диктофончики ...

Не видно лише самих учасників гурту, щоправда, до виступу залишається ще декілька годин. Зважаючи на таку кількість людей, вирішуємо також майнути всередину. ДахаБраха, як виявилося, уже давно готувалися до виступу, публіка займала місця. Цікава деталь – на шиї практично кожної дівчини червоніло коралове намисто, воно про Україну і самобутність. Адже лейтмотив здибанки – етно у будь-яких його (наших?) проявах.

До десятої години у, здавалося, резинове підвальне приміщення напхалося багацько люду, всюди якась весела метушня, неочікувані зустрічі та „пробні” звуки ДахиБрахи. Раптом гурт зникає, та рівно у зазначений час знову виходить на заслану західноукраїнськими килимами сцену, але вже у своїх неповторних національно-дахобрахівських убраннях. Рідко буває, щоб на чиємусь виступі у публіки зірвало дах на першій же пісні, а тим паче – на пісні, яка виконується чи не вперше. Але не коли на сцені ДахаБраха. Почавши виступ з нової пісні „Тарілка” вони порвали всіх на шмаття, особливо билися в екстазі дівчата з „Даху”, які прийшли підтримати гурт, і це заразливо подіяло на інших - так в 44 натовп ще не верещав від щастя під жоден виступ.

Надзвичайно здивувало те, що Даха грали не лише пісні із щойно випущеного альбому „На добраніч”, але й кілька нових. Коли вони встигли??? ДахаБраха супроводжують своєю музикою майже кожен спектакль в театрі „Дах”, презентують чудову платівку, причому не лише в Україні – 27 числа відвідали і Росію. А тут ще подарунок для прихильників їхньої музики в якості „не слуханого” зробили - вражаюча плідність та якість творчої праці...На кожному їх виступі намагаюся порахувати, скільки ж вони мають музичних інструментів, але то марно – барабанів та сопілочок-гоцалок-торохтушечок стає з кожною піснею все більше і більше...10...13...17...19...і майже всі інструменти – українські народні (сопілки, ріжки, трембіти, брязкальця, калатальця). Здається, що гурт ніби переніс якийсь найважливіший елемент атмосфери „Даху” в цей невеличкий підвальчик. Вони наче вибухають шаленою енергією; африканські барабани в поєднанні з характерним національним колоритом пісень пробуджують якийсь магічний дух внутрішньої сили, яка б'є ключем з кожного, хто їх чує. Даха ніби змушує всіх рухатись в їхньому ритмі, вганяючи в дивний стан афекту, чи то пак ейфорії, як би там не було, та це до біса приємно. Шамани)

З публікою здебільшого спілкувався Марко – єдиний хлопець в гурті, дівчата ж здебільшого таємничо мовчали та посміхались, вони з жаринками в очах. „Ми етааа..в Мааасквє билі...”, - каже Марко, - „аж барабааан сламааалі”(зал регоче, а він лише спостерігає за реакцією та демонструє поламаний інструмент). Усі люди в захваті, практично закохані в них, на що ДахаБраха, здається, із щирістю відповідає.
Вони – єдині та неповторні, не схожі навіть краєчком на жодного з виконавців. У рамках некомерційного проекту „Україна містична”, вони запропонували зовсім нове бачення якісної української музики: вони прийшли по наші душі, аби перевернули там все шкереберть, змусити відкинути реальність.
.........................................................................................................................................................................

Завантажуємо та слухаємо ДахуБраху тут - http://www.dax.com.ua/ru/dahabraha/nadobranich (український трафік).