06/24/2006 | Рубан Василь

Василь РУБАН

ЛОТОС ЦЕ НЕБО,
ЛОТОС ЦЕ ЛОНО,
ЛОТОС ЦЕ КВІТКА

Спершу була пісня „Аве Марія” у виконанні Наталі Пелех, лауреатки премії ім. Бориса Гмирі у супроводі концертмейстера Вікторії Цимащук , тоді в притемнену залу двоє маленьких ангелів в білому і з крильми завели Олесю Мудрак, яка почала читати вірші. Так 13-го червня в Спіці письменників у актовій залі почався фурорний вечір поезії Олесі Мудрак з нагоди виходу її книжки „Оголена самотність”. Хоча важко уявити Олесю самотньою, проте кожна жива людина буває самотньою, хоча б для того щоб написати вірш. Взагалі то Олеся любить привнести в дійство трохи містики і сама вона хоча й смілива, але забобонна. Торік на поетичну вечірку з приводу свого двадцятиліття привезла свого духовного отця аж з Дніпропетровська. Так само і ця книжка присв”ячена її ангелу-охоронцю. І дійсно, хто відмовиться від такої охорони, коли ризикуєш і керуєшся в столичному місті лише інстинктом виживання.
Насамперед хотілося б сказати про саму книжку. Вона, як на мене, є синтезом форми і змісту. Кишеньковий формат (на чималу кишеню) на 100 сторінок у світло-пастельних тонах, на першокласному папері, де вишукані еротичні вірші перемежовуються вишуканими еротичними рисунками А.Чебикіна, плюс художнє оформлення відомого майстра компютерного дизайну книги О.Коспи. Останнім часом щось мені до рук не потрапляла книжка поезій, яка б так гармонійно поєднувала зміст, форму, колір і настрій. Очевидно, що всі люди, включаючи і Василя Клічака, директора видавництва „Просвіта”, хотіли показати своє особливе, доброзичливе, любовне ставлення до Олесі, яка створила себе як поетку у них на очах, як дуже талановита, дуже відривна, дуже ризикована особа. Яка завжди присутня на всіх літературних дійствах Києва і України і ніби відсутня, перебуваючи десь у своєму, як зараз модно говорити, часопросторі.

Смак різдвяної трави,
яку смакує тіло досхочу-у-у,
знову хо-о-очу-у-у! – очам кричу,
що приречені мукам Тантала...

Не відпускай мене!
Не віддавай!
Не кидай снігам на поталу...

Ох ці письменники, з їхньою подвійною мовою, які в кожному слові можуть знайти філологічний жарт, вони під проводом ведучого вечора відомого витії Петра Осадчука, наввипередки вправлялися у славословії Олесі, після того як вона розігріла залу шанувальників, прихильників, зітхальників і співучасників сюжетів її віршів півгодинним читанням напам”ять з почуттям і чудовою дикцією. Потім її вірші читали майстри-декаламатори. В цьму жанрі особливо хотілося б відначити акторку Інну з тетру поезії „Мушля” – керівник С.Архипчук, яка, дивлячись на білий шарф, якимось внутрішнім, об”ємним, обворожуючим голосом прочитала два вірші Олесі, давши слухачам відчути викічену довершену емоційність тексту, який народився в голові і серці несподіваної Олесі. І ще була гра на саксофоні Віталія Шалія. Я дивися на це дійство і думав. Якщо Олеся – сьогодні на вечорі цариця, володарка, Клеоптра, Жорж Санд, Марко Вовчок, Катерина Друга, Ліна Костенко чи Настя Лісовська – то хто ж жертва? Так-так, всі ми присутні в залі, були її наложниками, рабами і шанувальниками, а вона виконувала свій трагічний танець на межі „оголеної самотності” при повній залі любителів еросу і поезії в ньому.
Цьому тріумфу в нас тут у Києві передувала деяка боротьба. Привнесення гетеризму в тихе болото офісу НСПУ на Банківській, 2 зустріло дружній опір консервативних, а місцями блакитних настроїв, якими страждає кожна столиця. Це, наприклад, призвело до того, що коли я друкував в „ЛУ” есе-рецензію на торішню презентацію книжки Олесі Мудрак „Шалений спокій вічномиті”, головний редактор Петро Перебийніс дещо причесавши текст есе, відмовився друкувати вірші Олесі, добірка яких додавалася до мого прозового тексту. Ведучий вечора , Секретар НСПУ Пето Осадчук повідомив, що таку чарівну поетку, яка є душею компанії, ось уже другий рік вище керівництво Спілки в особі В.Яворівського, М.Василенка та В.Герасимчука не пускають на Шевченківські свята. Тобто „захист” Шевченка продовжується. Від себе додам що минулого року заступник В.Яворівського М.Василенко, незважаючи на прохання всієї київської делегації, застряв у дверях і не впустив Олесю в автобус, а в цьому році її не включили до списку і вона вже не хотіла напрошуватись, тобто принижуватись перед низькими.
Вищназвані товариші просто не помітили, що Олеся Мудрак, ця призвідниця і бестія вже давно їх випередила у літературній майстерності і навіть змусила такого поважного глибинного сома, як академік Микола Жулинський, сказати: „Поезія Олесі Мудрак – це стрибок ошаленілої від вирування почуттів уяви у прірву еротичних переживань, які поетеса поривається накликати на свою Долю...”.
Так що присутні в залі високоповажні в літературних колах і в середовищі українського народу письменники, як то академіки Микола Жулинський, Анатолій Погрібний, професор і поет Юрій Ковалів, головний редактор журналу „КиЇв” Віктор Баранов і просто відомі хороші письменники як то О. Довгий, В. Женченко, М. Сом, Б. Комар, Любов Голота і багато - багато інших, переживаючи це поетичне св”ято на початку літа в Києві, проявили деяку опозиціність до генеральної лінії НСПУ.
Бажано було б надрукувати це есе у чудовому місті Львові, де поважають мистецтво, еротику в мистецтві, і мистецтво в еротиці. А Київ – він хай забавляється подружніми зрадами в „Помаранчевій коаліції”. До речі, як виявилось в процесі перебігу чудодійства, Олеся Мудрак вчилась в тій самій школі що і Юлія Тимошенко, і ми віримо, що так як Олесі вдалося підкорити київський Олімп, так Юлії Тимошенко вдасця взяти Гору київського всеукраїнського віча, і стати справедливою правителькою в Україні. До того ж, слово про творчість Олесі Мудрак Голови львівсьої організації НСПУ Марії Якубовської, яке вона виголосила вже аж майже перед закінченням вечора, було найпрониклившим і найправдивішим, де йшлося не тільки про радощі тріумфу, а і про вразливість та незахищеність панянки Олесі, в її боротьбі за місце під сонцем. Закінчився літературний вечір теж при приглушеному світлі, Олеся Мудрак читала поему, тримаючи в руці чималу свічку, і щоб це все пережити і відчути, треба було бути просто присутнім в залі. Такі моменти зникають в минулому, і очевидці тільки й можуть, що потім складати легенди, бо відтворити ту урочисту ілюзію священнодійства вже неможливо.
Вірші поміщені в книзі написані за рік. Пам”ятаю, що всі критики і доброзичливці минулого року ставили перед Олесею завдання – збільшити критичну масу добрих викінчнених сильних віршів, а вона чи слухала чи не слухала, чи що вона там робила, принаймні професура в Київському університеті подумувала про те, чи не відіслати її назад у Дніпропетровськ до мами, за те що не відвідує лекцій.
Отож, „Літературні п”ятниці” почили в Бозі на початку навчального 2005 року, після того Олеся була рипнулась в кабінет до Яворівського, аби взяв її на роботу, щоб було за що довчитись, бо батько став безробітним, а вакансія була, але наш Голова їй відмовив з огляду на те, що вона ще не вийшла заміж. Олеся стала рідко з”являтись у Спілці, і з тої причини більшої половини її нових віршів я не бачив аж до виходу книжки. То ж отримавши на вечорі в подарунок її книжку без дарчого підпису (книжки без дарчого підпису роздають лише великі), я із задоволенням відзначив, що вона сумлінна і талановита учениця і до творчості ставиться дуже серйозно. Зізнаюсь, що колись я редагував з десяток її віршів, вона була невдоволена, заявивши, що там залишається мало її самої. Тобто, як творча особа, вона має свій гонор, що для таланту є обов”язковим.
Присутня в залі публіка була молодшого – студенти КНУ ім. Т.Г.Шевченка, середнього і поважного старшого віку. На диво всім присунім, Олекса Ющенко, справдешній патріарх серед письменства (зараз йому 89 років) прочитав спеціально написаний для ювілярки (зараз їй 21 рік) мадригал. Відомий поет Олекса Довгий побажав Олесі написати ще не одну таку книжку. Професор Юрій Ковалів, раптом повідомив приємну новину – Олеся вчиться на відмінно і доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України Микола Сулима вважає, що „бакалаврська робота Олесі Мудрак заслуговує найвищої оцінки”. Юрій Ковалів також заявив, що це поезія матріархату.

Що сталось:
підлога підвально-холодна,
мій княже?!
- Душа коханців
най у міжчассі ляже.

Випросталась
розпука-іпостась
у зойк розпеченого ЛОНА.

Тут ми теж впадемо у деяку історичність і навіть дозволимо собі пофілософствувати. Поезія Олесі Мудрак постала не на порожньому місці, хоча у класичному 19 столітті 2-го тисячоліття українська література була досить пуританською, в кінці 2-го і на початку 3-го тисчоліття вона вже має такі постаті як Марія Матіос, Оксана Забужко, Антоніна Цвіт, Олена Степанеко, Аня Малігон, Аня Багряна, Олеся Мудрак. Справа в тому, що ми живемо у переломний момент, коли Земля входить у взвємодію з сузір”ям Водолія і десь в підсвідомості людства вже починається матріархат, саме тому людство зараз відчуває деякий хаос в сексуальній орієнтації, який стабілізується лише при повному входженні Землі під вплив сузір”я Водолія , панування якого буде тягнутись більше 2 000 років.
Можливо хто, але мало хто здогадувався, що подружньою парою до слова Логос є слово Лотос. І якщо Логос це – слово, то Лотос це ЛОНО з якого народжується все живе. Тобто якщо Логос – це янь, як сказали б китайці, то Лотос – це інь, хоча в українському розумінні Лотос це є біла озерна квітка яка росте поміж повітрям і землею у воді.

Бог розпікає розгнузданих жриць,
світ навісніє,
пружнішає світ...
Відчуває поетка.
Тіло відкрите Лотосу,
ти омиваєш винами...
Констатує поетка.
- Ти – чудо, вогниста дівчинко, -
мовчиш розвихрено-соромно.
Моя ж душа забрукована
камінням бруківки Логосу,
біжу з оберемком Всесвіту до тебе,
і він живий!!!

Пише поетеса. Треба сказати, що у сучасному українському віршописанні намітилась тенденція злиття у формі поміж римованим, ритмічним і просто верлібровим методом письма. Існування чіткого римованого вірша, навіть сонета поряд з верлібром притаманне поезії Станіслава Вишенського, який нещодавно відсв”яткував своє шістдесятиліття, таку ж тенденцію спостерігаємо у творчості Олени Степаненко, якій зараз за тридцять, в творчості Олесі Мудрак все це існує вже в синтезованому вигляді, тобто римований вірш розбитий на ритмічні одиниці, наголошені емоційні вершини означені розтягнутими через риску словами, у місцях підсилення емоції зменшується кількість складів у рядку і втрачається рима. Окрім того вірші пересипані іменами і образами зі світової міфології і літератури, що ще раз підтверджує ту думку, що унівеситет ім. Тараса Шевченка, попри свою консервативність, обов”язковий для всіх надмодерних поетів і поетес, і Олеся Мудрак вчить там ті предмети, які їй до душі, а ті що ні, пропускає понад вуха, хоча професори впевнені, що кожен предмет у програмі вибудовує не усівдомлюване конкретно тло інтелегентності індивіда.
Присутність Космосу у творчості українських поетів з”явилася порівняно недавно, хоча за часів Т.Шевченка поети Харківської школи романтиків ще могли писати-співати: „Я б землю покинув і в небо злітав”, російсько-колгоспний лад так зігнув- пригнув українців до землі, що ця тематика з”явилася вже аж у творчості шістдесятників. Микола Вінграновський писав: „Я встав з колін і небо взяв за зорі”, Іван Драч „кидав” у сонце ніж, чи то виймав, бо його туди встромили американці, тобто виступав як співучасник холодної війни. Секс у космосі притаманний наприклад „Рикведі”(2-ге тисчоліття до н.е.) і індуїстській релігії в цілому, у християнстві ж він оголошений гріхом на Землі і, очевидно, в Космосі, а жінка взагалі вилучена зі світотворчої Трійці. І хоча Олеся Мудрак позірно залишається правовірною християнкою, бунт її жіночого єства під впливом сузір”я Повітряної Води сягає від Землі і до Неба, тобто від Лотосу і до Логосу, він є всеохопним і магутнім.

Тебе вигоню з себе усього,
щоб не боліло сповіддю
причастя,
навшпиньки весни з храмів передчасно –
виходять до єства впритул...
Агов!
Душа,
впади на зранені коліна,
траву й чорнозем тіл
залоскочи.
Любов це стародавні дукачі –
монетами дзвенять
у поколіннях.
Впустила погляд з Долі рук,
і страх...
В Мазепи серце є пекельне й сиве...
Кохаю так...
Галактику знесилю!
...Ти на моїх вустах...

Як видно з цього вірша (і не тільки з цього), поезіям Олесі Мудрак притаманний також суто український історизм, тобто її творчість є багатовимірною і не вкладається у вузкі рамки альбомних посвят чи порнографічних вправ.
Кожному справдешньому поетові притаманно творити свої метафори і страшні метафори. Страшна метафора з”являється тоді, коли поет перебуває в стані вищого проникнення в сенс буття і починає змагатись з Богом, що є, за С.Вишенським, переступом, якого він не осуджує. Тобто виходом за межі дозволеного. Саме наявність страшних метафор свідчить про велич поета і його приреченість бути поетом, несучи за це покуту через світову скорботу в душі. Не буду аж надто накладати цю характеритику на творчість Олесі, але дивно читати у її текстах, знаючи її як позірно легковажну особу, такі рядки:
„кров із лютневих зір в моїй печалі”, „землі криваві жили розігрій”, „крізь потойбіччя прикру насолоду”, „щоб Нірвана душі розпанахала тіла табу”, „і сльози мої потойбічні тектимуть зі стріх”, „між нами стала в профіль блудна Вічність, щоб ревно заволати: - Не люблю!!!”. Та і заявка: „Кохаю так, Галактику знесилю, ти у моїх вустах” – звучить як заявка деміурга, який хоче потрапити на Олімп, де жили грецькі Боги.
Що ж до самої еротики, то як казав професор Ю.Ковалів, тут нема жодного табуйованого слова, але двоє присутні в кожному вірші, в різних ситуаціях, з космічним, соціальним, больовим, антогонізуючим, вдало віднайденим, відтінком.

...Медові плечі прилипають до піску
цнотливого
зливами
розпашілими.
Війна:
Тілом з Космосом ділимось – ось!
Колами толочить Галактику вісь земна:
Ніщо – це Хтось.
Лоно з присмаком неба – на-а-а,
спробуй;
небо кипить, вибухає так динамічно,
Земля на голові стоїть...
Це відчай?
Це віче?
( В якім ти крізь себе мене упізнаєш).
- Да-а-аєшшш?
- Ма-а-аєшшш!
- Авжеж!
Ти вічність залишаєш без одеж,
з себе тчеш
незалюблені тіні
морською піною гріхопадіння
між Янем і Інню.
Самотність кришиш мені на коліна...
Пере-ста- ань!
Стань сонцем,
Що вигоцує на сіні.

„ Вірші Олесі – це щира, первісно-волога непочато-безкрая емоція, яка формонізує епохи і континенти, вертикалі й горизонталі в один грішно-святий зойк людини”, ось як мудро сказав про її творчість знаменитий поет Ігор Павлюк, а професор Михайло Наєнко, мій давній товариш по навчанню в університеті, де навчається і Олеся, сказав простіше: „Олеся Мудрак володіє справжнім літературним хистом і здобулась в нашій літературі на самобутній поетичний голос”.
Хай щастить!

18.06.2006 року с.Лісники
.