07/08/2006 | Kyzyma

(«Країна Мрій». День перший)


Вчора у Києві на Співочому полі розпочався міжнародний фольклорний фестиваль «Країна Мрій», що народився завдяки Олегу Скрипці і проходить уже втретє. Спочатку (як і годиться на Івана Купала) неподалік головної сцени були встановлені солом’яні фіґури Купайла та Марени – символи купальських свят. Потім на сцену вийшли гурти автентичного співу. Після привітань організаторів фестивалю, і в тому числі Олега Скрипки, а також віце-прем’єр-міністра з гуманітарної політики В’ячеслава Кириленка, який запевнив, що уряд і надалі буде підтримувати фестиваль грошима, вони – тобто гурти – виконали по одній пісні з власного репертуару. Знайомство відбулося. І – почалося основне дійство…

-----------------------------------------------------------------

Ріка пісень, здавалося, підхоплювала людей ще до того, як вони діставалися Співочого поля – цей особливий настрій, коли очікуєш дива, коли, нарешті, даєш серцю волю мріяти, не приховувати почуттів, коли дивишся на людей, на світ новими очима. Місто було радісно-збуджене, то там, то тут лунало: «Шановний, не підкажете, де «Країна Мрій»?» – символічне запитання, і водночас конкретне – від гостей Києва, що приїхали на фестиваль уперше. І це надихало охочих розказати, вони випромінювали посмішку, очі їхні радісно спалахували, і вони ніби пірнали в один потік з тим, хто запитував, в одну стихію – музику, яка не може нести нічого, окрім сили добра.

Добро врятує світ. Добро, краса, музика – то одне ціле. Справжня музика, народна. Якій не потрібні штучні прикраси. Яка робиться серцем. І в цьому переконались глядачі, коли на сцену вийшов перший же гурт – «Fanfare-Orkestra» (Київ), який, до речі, не був заявлений у програмі – що розкішною енерґетикою духових інструментів, акордеону, скрипки, флейти, барабанів захопив увагу тисяч людей і наповнив їх неповторним румунсько-балканським духом.

Потім були «Карпатіяни», теж з Києва. Намагання дійти до коріння автентики, зазирнути в історію, оживити мелодії, інтонації, що звучали сотні років тому на нашій землі – от що було тут головним. Ритми та розспіви зачарували слухачів.

За ними виступав фінський гурт «Вілдас». Звучали саамські пісні. Автентичні інструменти, багато в чому незвична для нас манера співу, що її демонструвала солістка – то було цікаво; відчувалося, що це – справжнє, необроблене, точніше, не перероблене на «попсовий» лад дійство. Це були трохи гіпнотичні мелодії, співзвучні, мабуть, природі європейської півночи.

А після того – близькосхідні мелодії, що їх подарувала Наташа Атлас – співачка з Великої Британії, знана в усьому світі, яка разом зі своєю чудовою групою надзвичайно сильно «завела» публіку – люди не хотіли відпускати її зі сцени, але час для виступів було вже вичерпано. На жаль.

Отак завершився перший день фестивалю.

Зайве й казати, що під кінець танцювали майже всі.

Хочеться сказати словами Олега Скрипки:

Хай несе мене ріка
У фантастичному човні,
У небо несе,
Наче уві сні.

Та ріка – ріка пісень – не може обміліти, не може висохнути. Це – наша душа.