10/07/2006 | stefan

Циганський барон: "Сучасний ром має вміти читати, писати і мати водійські права"
http://www.highway.com.ua/art.php?id=20113

Пам’ятаю, років зо два тому вже намагався зустрітися з главою циганського табору в Підвиноградові (Село на Закарпатті). Однак баронякраз кудись поїхав, а говорити з журналістом без дозволу Йовшко-бачія жоден ром не смів.


Минулорічний досвід навчив: про інтерв’ю з бароном домовився ще за тиждень. Однак, заїжджаючи на територію табору, все одно мало не наткнувся на неприємності. Кілька циган підійшли до машини. «Хто, до кого, з якою метою?» - питають. «З Йосипом Золтановичем усе домовлено, - кажу, - він дозволив». Роми дають добро на проїзд у табір, однак зі строгою вказівкою писати лише про самого барона, знімати на камеру лише його хату і в жодному разі не сам табір… Видно зайвих очей тут не полюбляють.
А знімати є що. Таке враження, що опинився в зовсім іншій державі. Справжня середньоазіатська атмосфера: смугляві лиця, курява, метушня на дорогах. Поряд із цим задивляєшся на великі, яскраво розмальовані будинки з дорогими кованими воротами, круті мерседеси, золоті прикраси чи не в кожного зустрічного.
Хата барона хоч і велика й красива, та видно зразу: у таборі є значно заможніші цигани. «Я середня людина». – згодом розповість Йосип Золтанович Форкош.
- Народився в 51-му році тут, у Підвиноградові. Сім’я в нас була проста, звичайна. Як відслужив у армії, поїхав на заробітки. Москва, Тернопіль, Львів, Рівне – заробляв гроші, як і більшість наших у той час.




- Коли стали бароном?
- Я вже 10 років як барон. То вибірна посада. Збираються на площі усі цигани, жителі табору, і вибирають собі головного.
- За якими критеріями?
- Головне, щоб був порядним, справедливим. Барон має вирішувати усі проблеми, що стаються всередині табору. Ви ж знаєте, у нас, циган, не звично шукати правди в судах, бо ми не є на стільки грамотні, щоб уміти себе захистити. Тому усі конфлікти вирішуємо між собою. Барон має сказати, хто правий, а хто – ні.
- І як довго дозволяється бути главою табору?
- Доки справедливо судиш, доки відстоюєш інтереси громади, доки тебе поважають – до того часу ти барон. Я завжди казав: «Якщо комусь не подобаюся, то робіть перевибори, давайте іншому господарювати. За посаду не тримаюся». Просто не дано людині завжди поступати правильно. Десь і я можу помилитися. Але головне, щоб не було міжусобиць всередині табору. Примирити людей – ось моя основна задача.
- Підвиноградівський барон комусь підпорядкований? Наприклад, ужгородському табору?
- Ми нікому не підпорядковані. І з ужгородськими контакт не тримаємо. Вони живуть по-своєму, а ми – по-своєму.




- Чому так?
- А для чого зайві клопоти? Вони більш освічені, дістають всілякі допомоги з різних фондів. Ану ж не поділяться – у нас почнуться образи. Навіщо це? Ми в хороших відносинах з усіма ромами, але діло маємо тільки з королівськими.
- Яке діло?
- Ну, ми з ними родичаємося: наші хлопці ходять до їхніх дівчат і навпаки. Їздимо подеколи разом на заробітки. Співпрацюємо, словом.
- Родичаєтеся тільки з королівськими циганами? А з місцевим населенням?
- Якщо любить наш хлопець вашу дівчину, то такий шлюб не забороняємо. Але рідко подібне буває. Наші ж дівчата взагалі не хочуть за ваших чоловіків виходити?
- Не подобаються?
- Та ні, зовсім просто різні погляди на життя. Та й не берете ж їх! (сміється) Вони ж неграмотні, нічого не вміють, малі ще. Хто з ваших візьме її в 12-13 років? Ніхто. А наші ходять. У 15 уже й дітей можуть мати. Такі в нас традиції. Тому найчастіше батьки наперед між собою домовляються про шлюб дітей.
- А це хіба справедливо?
- А що вони у свої молоді роки знають? Дорослі життя прожили – їм видніше. Важливо те, із якої сім’ї дівчина, чи порядних має батьків, чи в достатку живуть. Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не впаде. Дивимося на сім’ю: якщо жінка не поважає свого чоловіка, не слухається його, криклива, гуляща, то хто братиме її дочку в жони?! Так і вибираємо наречену.
- А які обов’язки в чоловіків і які в жінок? Є рівноправність?




- Звичайно, що є! Чоловік має заробляти гроші, захищати сім’ю, а жінка – шанувати його, готувати їжу, за господарством доглядати, якщо є. Дітей повинна виховувати.
- На скільки знаю, у вас не прийнято реєструвати шлюб у загсі.
- Ну звичайно! Який загс їх «розпише», коли дівчині тринадцять, а хлопцеві п’ятнадцять літ?! Тому і в армію наших не беруть, бо найчастіше мають уже дітей, коли досягнуть повноліття. Та й з освітою в нас не дуже…
- Багато хто не вміє читати-писати?
- Ні, елементарне знає кожен. Ми, батьки, стараємося, дати дітям хоча б базову освіту. Є в нас своя циганська школа для початкових класів, однак вона в поганому стані. А я особисто дуже наполягаю на тому, щоб кожен хлопець учився читати й писати.
- Дівчатам освіта не потрібна?
- А для чого їм? У них хатні клопоти. А от сучасному циганові, вважаю, необхідно вміти читати й писати і, звичайно, добре би мати водійські права, щоб їздив на заробітки.
- Про університет, як бачу, мова не йде…
- Та ні, університетів, інститутів ще не треба. Для чого? Потреби, думаю, у цьому ще нема… Не знаю, може, колись і виникне. Тоді будемо йти і за вищою освітою. А тепер такий час, що гроші треба заробляти.
- І в який спосіб, цікаво?
- Більшість ходить на заробітки, виконує бляшані роботи на замовлення. Це ніби наша візитна картка. Кращих спеціалістів у цьому ділі від нас нема. Це ремесло ще наших дідів, прадідів і взагалі прибутковий бізнес. У нас добре налагоджена ця справа. А ті, хто за віком своїм уже не може нормально працювати, мають, вважайте, забезпечену старість – коли є шість дорослих синів, то якось прожити завжди знайдеться можливість.




- Пане, Йосипе, Ви вже 10 років як барон. Що змінилося із часу, коли Ви тільки починали бути головним у таборі?
- О, багато змінилося, дуже багато! Я усім кажу, що головне те, що наші цигани перестали пиячити. А коли не пиячиш, то вже й про сім’ю свою подбаєш, і гроші заробиш, і не прогуляєш їх, а збережеш. Пам’ятаю, коли був малим, то зовсім інакше жили. Якщо батько приходив додому, то ми всі тікали звідти, бо завжди був п’яний. А значить і дурний, адже від алкоголю розум людини тьмяніє. Ось це я це завжди і пояснюю своїм циганам. Тепер у нас дуже мало таких, що п’ють.
- Може й політикою в таборі вже цікавляться?
- Та яка політика?! Що нам до політики? Далеко нам ще до неї.
- А голосувати на вибори ходили?
- Так, ходили, але тільки чоловіки. Жінки не грамотні, тому не голосували. Хоч я підходив до місцевої влади, щоб ті дозволили назначити людину, яка б показала неосвіченій циганці, де ставити хрестик, якщо їй подобається Ющенко, а де – Янукович. Але таку ініціативу не могли нам дозволити. Казали, що протизаконно. Тому наші жінки голосувати взагалі не ходили.
- Яка кількість населення в таборі?
- Десь тисячу чоловік. То без жінок і дітей – їх ми не рахуємо.
- Нема протиріч з місцевим населенням?
- Намагаємося жити мирно, протиріч не мати. Адже часто буває, що треба нам майстрів із села, наприклад, хату побудувати чи ще щось. От тепер у мене роблять ремонт хлопці з Києва. Добрі майстри! Були в нас із сільськими деякі протиріччя – з тими, що жили на цій вулиці.
- Правильно розумію: уже не живуть?
- Так, ми купили усю вулицю. Просто були такі, що не дуже хотіли продавати будинки. Тоді наші між собою пустили чутку, що підпалять їм будинок, що матимуть проблеми… І ті зразу погодилися продати помешкання. Наші, у свою чергу, добре їм заплатили: у місті, не селі, будь-яку хату за ті гроші купити можна.
- Однієї вулиці на весь табір вистачить?
- Нам вистачить. Але ж самі розумієте, підростає молоде покоління – треба й про них подбати. Тому домовилися, що найближчим часом нам виділять ще дві вулиці.

Василь Кіш