Побачите тих грузинів з «Мамулі» - обов"язково спіймайте!
10/25/2006 | Navigator
Заштампована та заїжджена фраза «такого ви ще не бачили», мабуть, у випадку з концертом минулої п’ятниці — виправдана, як ніколи. У Рівному постійно відбуваються якісь культурно-розважальні заходи, більш вдалі, не дуже вдалі, але того, що побачили глядачі, котрі зібралися у залі драмтеатру, в місті останні декілька років не відбувалося. У місто привезли шоу світового рівня. Від оплесків, які протягом майже десяти хвилин супроводжували фінальний танець грузинського національного ансамблю танцю «Мамулі», мабуть, хиталася люстра над залом.
Рівне для грузинських танцюристів стало сімнадцятим містом у рамках всеукраїнського турне. Їхнє шоу «Ритми гір», яке широко рекламувалося на всеукраїнських телеканалах, мали змогу бачити глядачі східних та західних областей. Проте гарячі грузинські хлопці та стрункі чорняві дівчата стомленими не виглядали — це при тому, що кожен танцюрист за концерт відпрацьовує, мабуть, не менше, ніж футболіст на полі. В антракті один з глядачів у кафетерії пожартував: «Грузинський гопак кращий від українського». Правда це чи ні, хореографи, а їх кількість серед глядачів «зашкалювала», можуть сперечатися, але те, що вже після першого відділення публіка була вражена «наповал» — факт. Якщо спочатку глядачів з квітами помітно небагато, то у перерві багато хто йде до жінки, яка продає троянди у фойє театру. А хтось не жаліє 50 гривень на DVD-диски з записами концертів колективу.
Автентичні грузинські танці, деяким з яких багато століть, описувати складно — вони яскраві, запальні, чіткі, і все це під «живий» музичний та вокальний супровід. Неповторна особливість — це емоційна міміка, з якою танцює чоловічий склад, ефекту додає мокре волосся, яке від різких рухів розбризкує краплі на глядачів з перших рядів. Поки танцюристи відпочивають (всього на сцені 41 чоловік, хоча в ансамблі — 80 танцюристів), на сцені працює вокальний ансамбль 60-річних аксакалів «Лакваста», а у другій частині вони ж грають на грузинських інструментах, апофеоз настає тоді, коли один з дідусів починає грати на сопілці… носом. «Контрольний» танець — з мелодійною назвою «Хевсурулі» — танець з шаблями (а до цього був танець з ножами), від якого летять іскри в усі боки. Фінальний танець публіка дивиться вже стоячи. Останнє слово за директором театру Петрівим — захлинаючись від вражень, він вітає артистів «Гамарджоба, генацвале» (як виявилось, це означає «Перемоги тобі, друже») і виносить кількалітрову пляшечку горілки як подарунок художньому керівнику Зауру Папіашвілі: «На вечір вистачить!».
Після завершення концерту директор колективу Світлана Чучва зізналася, що виступи на Сході та Заході України — різні речі:
— Від українського туру в нас найкращі враження. Але ми бачимо різницю між Сходом і Заходом — тут волелюбний народ, тут більше демократії, тут ближче до Європи. Я особисто, як простий громадянин Грузії, відчуваю певну близькість до вашого народу. Ми тут відчули більше любові. Загалом, тепле ставлення усюди, але тут щось особливе — в Ужгороді зал шаленів, у Чернівцях, Львові — те саме, але Рівне своїм прийомом всіх перекрило — це щось неймовірне. У нас все-таки є щось спільне!
Рівне для грузинських танцюристів стало сімнадцятим містом у рамках всеукраїнського турне. Їхнє шоу «Ритми гір», яке широко рекламувалося на всеукраїнських телеканалах, мали змогу бачити глядачі східних та західних областей. Проте гарячі грузинські хлопці та стрункі чорняві дівчата стомленими не виглядали — це при тому, що кожен танцюрист за концерт відпрацьовує, мабуть, не менше, ніж футболіст на полі. В антракті один з глядачів у кафетерії пожартував: «Грузинський гопак кращий від українського». Правда це чи ні, хореографи, а їх кількість серед глядачів «зашкалювала», можуть сперечатися, але те, що вже після першого відділення публіка була вражена «наповал» — факт. Якщо спочатку глядачів з квітами помітно небагато, то у перерві багато хто йде до жінки, яка продає троянди у фойє театру. А хтось не жаліє 50 гривень на DVD-диски з записами концертів колективу.
Автентичні грузинські танці, деяким з яких багато століть, описувати складно — вони яскраві, запальні, чіткі, і все це під «живий» музичний та вокальний супровід. Неповторна особливість — це емоційна міміка, з якою танцює чоловічий склад, ефекту додає мокре волосся, яке від різких рухів розбризкує краплі на глядачів з перших рядів. Поки танцюристи відпочивають (всього на сцені 41 чоловік, хоча в ансамблі — 80 танцюристів), на сцені працює вокальний ансамбль 60-річних аксакалів «Лакваста», а у другій частині вони ж грають на грузинських інструментах, апофеоз настає тоді, коли один з дідусів починає грати на сопілці… носом. «Контрольний» танець — з мелодійною назвою «Хевсурулі» — танець з шаблями (а до цього був танець з ножами), від якого летять іскри в усі боки. Фінальний танець публіка дивиться вже стоячи. Останнє слово за директором театру Петрівим — захлинаючись від вражень, він вітає артистів «Гамарджоба, генацвале» (як виявилось, це означає «Перемоги тобі, друже») і виносить кількалітрову пляшечку горілки як подарунок художньому керівнику Зауру Папіашвілі: «На вечір вистачить!».
Після завершення концерту директор колективу Світлана Чучва зізналася, що виступи на Сході та Заході України — різні речі:
— Від українського туру в нас найкращі враження. Але ми бачимо різницю між Сходом і Заходом — тут волелюбний народ, тут більше демократії, тут ближче до Європи. Я особисто, як простий громадянин Грузії, відчуваю певну близькість до вашого народу. Ми тут відчули більше любові. Загалом, тепле ставлення усюди, але тут щось особливе — в Ужгороді зал шаленів, у Чернівцях, Львові — те саме, але Рівне своїм прийомом всіх перекрило — це щось неймовірне. У нас все-таки є щось спільне!