Відповіді

• 2007.01.26 | Лозина-Лозинский

  дубль

  Щось погано відкривається файл.
  Продублював. не так гарно, як в ворді, алеж зрозуміти можна.
  
  
  Іван Ампілогов
  
  30 Х В И Л И Н
  п’єса для радіо
  
  Дійові особи:
  
  Чоловік,
  Таня, його дівчина,
  Мати чоловіка,
  Інші
  
  Тиша. Жіночій голос, кричить. Це Таня: - Припини це! Прошу тебе, припини це. Негайно!
  
  Звук машини, яка їде. Шум вулиці.
  
  Говорить чоловік: - Саме так вона кричала, саме таким голосом.
  
  Вперше таке чув.
  
  Таня, спокійніше: - Я не хочу про це говорити. Потім, прошу тебе.
  - Їй було тоді дуже тяжко, звісно. Не треба було мені так. Грубо, дуже прямо. Не зручно. Хто це там ще виїжджає? теж занадто грубо... Червоний.
  
  Звук мотору змінюється. Можна зрозуміти, що машина стоїть.
  
  - Двигун перегрівається. Ми всі перегрілись. Тані, звісно, важче за мене... дивно, що тільки зараз все це сталося, вперше за чотири роки.
  
  Пауза.
  
  - Чотири роки тому. Квітень.
  Людський гомін. Голос Тані, веселий: - Це ваша книжка? Це ви її забули? ... Ну, зізнавайтеся!
  
  - Бібліотека Франка. Смішно, але ж ми познайомились мов у романі: бібліотека, неочікуваний випадок, співпадіння, така собі випадкова радість... Таке знайомство. Вона сказала, що її звуть Танею.
  
  Веселий голос Тані: Ну, зізнавайтеся!
  
  - Зізнаюсь. Чисті спогади... Спогади, які пронизані чистотою. (пауза) Двадцять чотири роки, а виглядає мов ще справжнісінька дівчинка. Великі зелені очі завжди здивовані, а потім, все частіше – втомлені, а от останніми днями навіть не втомлені, а пусті. ... Пусті і тьмяні, та ще щось погане в глибині. Таке, чого раніш не було. ... Все, їдемо.
  
  Двигун міцніє.
  
  Таня: - Не хочу ні про що говорити. Зрозумій мене... Я втомилася.
  
  - Це зараз. А тоді? ...Того ж літа...
  
  Голос літного чоловіка: - На жаль, ми не можемо узяти вас до аспірантури. Не раджу вам подавати заявку, розумієте? Багато бажаючих, так? Ви багато попрацювали, але ж цього недостатньо. На всіх (посміхається) місць не вистачить.
  
  - У той день я запросив Таню до кав’ярні, а якщо вона не пішла, то напився б.
  
  Голос літного чоловіка: - На всіх не вистачить.
  
  З вулиці чути музику. Співає Елтон Джон.
  
  - У той день теж грав Елтон Джон.
  
  Музику чути чіткіше. Дзвін чашок та ложок.
  
  Чоловік: - А вам сподобається Елтон Джон?
  
  Таня: - Трішки
  
  Чоловік: - А що сподобається?
  
  Таня: - Гуляти у лісі... або у полі.
  
  Чоловік: - Ви любите природу?
  
  Таня: - Так! (весело) Природу та тварин. Особливо маленьких.
  
  Чоловік: - А мене дома навіть кішки немає.
  
  Таня: - Ось як?
  
  - А потім? Звичайна історія.
  
  Голос якоїсь жінки: - Дивиться, якій великий балкон. Тут можна навіть танцювати. Подвійні рами. Гарний міський пейзаж...
  
  Чоловік: - А коли треба платити?
  
  Жінка: - Ну, в кінці місяця...
  
  Чоловік: - Справа у тому, що я отримую зарплатню десятого числа...
  
  Жінка: - Гаразд, нехай буде десяте.
  
  Таня: - А можна в нас буде кошеня?
  
  Жінка: Кошеня? Ні, ні, не треба тварин.
  
  Таня: - Навіть кішку? Ми обіцяємо, що ....
  
  Жінка: - Ні, ні, ніяких тварин...
  
  - Шкода Таню. Кішку ми потім таки завели. ... Звичайне життя. Були мі щасливі? Так, я був. Сподіваюсь, вона теж. Можливо, помиляюсь. Звичайне життя. Робота, квартира, небагато розваг... Таня була спокійна, іноді радісна.
  
  Говорить якийсь чоловік: - Микола, мені треба вам щось сказати. Стосовно роботи, вважаю, вам буде цікаво. По перше – роботи буде більше, та вона буде відповідальнішою. Справа у тому, що вирішено запропонувати вам посаду редактора відділу. Це кар’єрний зріст для вас, напевно. Зарплатня зросте, нові пільги... але ж роботи буде багато.
  
  Таня: - Як я рада, любий! Як все гарно!..
  
  Чоловік: - Ти рада? Я теж!
  
  Таня: - Як все гарно!
  
  - Ще щось важливе, ще якась обставина.... А звісно, мамо! Що вона казала? Спочатку майже нічого.
  
  Мати: - Як твоє життя? В тебе хтось з’явився?
  
  - Потім...
  
  Мати: - Привіт Тані... Як її справи?
  
  - Так, так...
  
  Мати: - Ви переїжджаєте на нову квартиру? Все так дорого... Слухай, а ти збираєшся на мій День народження? Приходьте вдвох...
  
  - Завжди дуже коректно. Дуже тактично. Але що вона дійсно думає про Таню? Ніколи не замислювався. Все було так просто. Було. (пауза) Її батьків я не бачив. Вони не кияни, живуть десь на Тернопільщині. Батько, здається, – вчитель, їх сімейні зв’язки втрачені. Щось сталося, Таня про це не говорить. Подруг в неї зовсім немає... Мене це влаштовує, не люблю всі ці жіночі таємниці... Чи казав я про це Тані? Може і ні, але ж вона відчула. ... А мабуть я чогось не знаю?.. так може бути, чому ні? А тепер треба сказати – стоп.
  
  Двигун затихає.
  
  - Так, стоїмо. ...Це делікатна тема. Якщо загратися, то впоратися може бути важко. Це як такий собі демон, якого треба тримати за щільно зачиненими дверима. Я завжди його там тримаю.
  
  Тиша. Дзвонить дзвінок. Якісь молодий чоловік каже: - Ало, доброго дня. Чи можу я почути Тетяну?
  
  Чоловік: - Можете. А хто це?
  
  Якийсь молодий чоловік: - Це з роботи.
  
  - Іншого разу:
  
  Чоловік: - Тобі дзвонили.
  
  Таню: - Так? А хто?
  
  Чоловік: - Він не сказав
  
  Таню: - А що він хотів?
  
  Чоловік: - Тебе.
  
  Таня: А-а... Потім дізнаюсь.
  
  - Таких дзвінків було не так вже й багато. Вони природні, звісно ж. В неї робота, все зрозуміло. Ні разу не бачив її колег. Але ж було й по-іншому:
  
  Жіночій голос, граючись: - Михайле, Михайле... Як давно ми з тобою не бачились... Може, якось зайдеш?
  
  Чоловік: - Ні, не можу. Вибач.
  
  Жінка: - От як! Який ти!
  
  - Їдемо далі...
  
  Гомін вулиці стає гучнішим, але ж відразу стає тихо, дуже тихо.
  Голос Тані: - Мишку! Обійми мене.
  
  Чоловік: Так, люба.
  
  Таня: - Я боюся. (пауза) ... Я боюся сама не знаю чого.... Нібито стою біля зачинених великих дверей, і знаю, що не зараз, але скоро вони відкриються, а за ними щось дуже, дуже страшне... (пауза) Там Зло, розумієш мене? Досконале зло.
  
  Знов звук вулиці та двигуна, а потім знов тихо.
  
  Таня: - Обійми мене ще. Якось я сиділа вдома, тебе не було, та й чую, хтось дзинчить у дзвінок, у двері. Я вирішила, що це ти, що ти забув ключа, і тому дзвониш. Я пішла, відчинила двері, та й пішла у кімнату, я думала, що це ти... а тут повертаюся, а в дверях не ти, а якась довга, страшна людина! Він чомусь подзвонив, а відкрила ї навіть не глянула, хто це. Я як закричу – „Геть звідси, йди!” Двері захлопую, повітря не вистачає... Я так злякалась, до істерики. Щось нервове... Я думала, це ти, а тут... Ще ніколи в житті мені не було так погано.
  
  Звук вулиці, потім тиша.
  
  Таня, знов: - Я дивлюся – а це не ти! Не ти, розумієш? Обійми мене...
  Деякий час чути двигун, шурхіт колес.
  
  - Так от, вже треба в голос сказати. Тиждень тому все закінчилось Ні, ми не збираємось розходитись, але ж все змінилось. На старому житті можна ставити хрест. ... Сталося те, що буває майже з кожною парою – в кого раніше, в кого пізніше. Ми з Танею протримались чотири роки. Отже, тиждень тому.
  
  Таня по телефону: - Любий., коли ти приїдеш до дому?
  
  Чоловік: - Як звичайно... А що?
  
  Таня: - Ні, ні, нічого.
  
  Чоловік: - Щось сталося?
  
  Таня: - Ні, нічого. ... Хоча б чому – нічого? Але потім. Приходь, буду чекати.
  
  - Я приїхав.
  
  Таня: - Мишку, любий... Навіть не знаю... Це серйозно. Я вагітна.
  Чоловік: - Ох!
  
  Таня: - Так.
  
  Чоловік, після паузи: - Ох, чорт! Ти впевнена?
  
  Таня: - Я зробила тест. Два рази. Вчора. Сьогодні була в лікарні. Я впевнена.
  
  Чоловік: - Ось воно як... (дзвенить телефон) Так, це я. Ні, ні. Не можна. А чому... (роздратовано) Поговоримо завтра, гаразд? ...(пауза) Таню, що ти думаєш? (пауза). Не мовчи... Що ми робитиме?
  Таня: - Я нічого не знаю. ... Важливе те, що хочеш робити ТИ.
  
  - Ми говорили увесь вечір.
  
  Чоловік: - Ти хочеш дитину? Ти хочеш його залишити?
  
  Таня: - Не знаю.
  
  Чоловік: - Це дуже серйозно.
  
  Таня: - Так.
  
  Чоловік: - Це у зрештою гроші. В нас навіть житла свого немає. А потім: ну будемо жити тільки на мою зарплатню. Її не так багато.
  
  Таня: - Звісно.
  
  Чоловік: - В нас зовсім не стане часу... ми навіть висипатися не зможемо. Моя мама нам нічим не буде помагати – в неї не такий характер...
  
  Таня: - Я це знаю.
  
  Чоловік: - В нас не буде ніякої свободи. Це ж дитина...
  
  Таня: - А зараз в нас багато свободи?!
  
  Мовчання.
  
  Чоловік: - В нас ще є час. Можемо почекати, вирішимо потім.
  
  Таня: - На що час?
  
  Чоловік: - Ти сама знаєш.
  
  Мовчання.
  
  Чоловік: - Скажи мені: ти хочеш народжувати чи треба зробити аборт?
  
  Таня: - Я нічого не хочу і не знаю.
  
  Чоловік: - Треба щось вирішувати.
  
  Таня: - Вирішуй ти.
  
  Чоловік: - Таню...
  
  Таня: - ПРИПИНИ ЦЕ! НЕ ЗАРАЗ! Я НЕ ХОЧУ ПРО ЦЕ ГОВОРИТИ! ...Залиш мене, будь ласка! НЕ ЗАРАЗ!
  
  - Саме так вона кричала. Мені стало страшно. Я ніколи її такою не бачив. Вона стала в той момент якоюсь іншою, я не впізнавав її. Вона ненавиділа мене в той час.
  
  - Вже тиждень ми маємо цю проблему. Ми ще нічого не вирішили. Я сказав, що дізнаюсь про клініку. Таню нічого не сказала. Ні так, ні ні. Я зробив вигляд, що сам буду вирішувати всі питання.
  
  - Я ще ніколи не був таким самотнім, як зараз. Ми віддалилися один від одного – і дуже далеко. Ми розмовляємо, спимо в одному ліжку, але ж ми одинокі.
  
  - Справа в тому, що мені страшно. Я напевно, не готовий мати дитину. Я планував її колись потім, роки через два-три. Звісно, я хочу дитину, але не зараз ! Життя тільки налагодилося. Дивно, але ми с Танею ніколи не говорили про дитину. Я не говорив, вона, певно, щось відчувала, але теж мовчала. Напевно, тому зараз все так складно. Я навіть не знаю, що вона думає про це...
  
  - Кажуть, що жінка, яка зробила аборт вперше, вже не може любити свого чоловіка. Психологічно не може. В нас саме такий випадок – Таня вагітна вперше. Навіть є такі романи – з такою фабулою. Якщо нема, то треба написати.
  
  - Виявляється, є речі, які є дуже важливими в житті твоїх близьких, про які ти нічого не знаєш. Ось, рік тому мама сказала мені дуже цікавий факт. Я був на межі шоку. Ми сиділи в кав’ярні на Грушевського.
  
  Мати: - А знаєш, синку, те, що ти взагалі з’явився на світ є певною мірою дивом.
  
  Чоловік: - Тобто? Що ти кажеш?
  
  Мати: - Хм... Я взагалі не планувала дітей. За рік до того, яка я завагітніла тобою, лікарі сказали мені, що дітей в мене вже не може бути. То я й заспокоїлася.... А от – завагітніла. Тоді я сказала собі – це сигнал мені. Буду народжувати. І народила. Тебе. .... У своєму житті я зробила шість абортів. Перший – в двадцять років. Шість! Не бажала себе зв’язувати. Уяви собі – в тебе могло б бути шість братиків або сестричок, ха-ха! З різними обличчями, характерами...
  
  Чоловік: - А ти рада, що я все ж-таки народився?
  
  Мати: - Гм... Так, непевно. Дитина, твоя дитина – це дуже цікава річ. Мені, наприклад, приємно сидіти тут, з тобою, моїм сином, у кав’ярні... ....У радянські часи все було дуже просто. П’ятнадцять хвилин – і все почистили. Навіть наркоз був місцевий, новокаїн. Зараз по іншому...
  
  - Так, зараз по іншому. Вчора я був у такому місці.
  
  Чоловік: - Я хочу дізнатись... Моя жінка хоче зробити аборт.
  
  Секретарка: - Добре. Коли саме?
  
  Чоловік: - Наступного тижня, напевно.
  
  Секретарка: - Давайте я запишу.
  
  Чоловік: - Ні, ні, зараз не треба! А яка це буде...
  
  Секретарка: - В нас все дуже сучасне – обладнання, ліки. Гарні лікарі. Загальний наркоз, програма психологічної підготовки, реабілітація – психологічна та медична... Вся процедура займає півгодини. Тридцять хвилин.
  
  Чоловік: - А скільки треба заплатити?
  
  Секретарка: - Шістсот гривень. Записувати?
  
  Чоловік: - Ще ні. Ми вирішимо.
  
  Секретарка: - Дзвоніть або заходьте. Ось наша реклама, там є багато інформації. Чекаємо на вас...
  
  - Необхідна чесність. Що зараз взагалі відбувається? А ось що. Зараз в Тані, всередині неї з’явилося нове життя. Воно ще дуже, дуже мале – але воно вже є. Таке ж життя, як моє, чи когось ще. Нове. Такого ще не було і не буде. Ніколи. Нове. Воно напів я , напів Таня. Таня живе для того, щоб це життя було, жило далі. Навіть я існую для того ж, я маю їм допомагати, захищати, радити. З певної точки зору, а ні в моєму житті, а ні в Таніному немає ніякого сенсу крім того, щоб створити цю нову істоту. Вона буде продовжувати й наше життя потім, і життя моєї матері, і батька, і батька і матері Тані, хоч ніколи їх не побачить. Все саме так. Воно є і воно живе.
  Що ми хочемо зробити?
  
  Ми готуємо її смерть. Ця дитина зараз – мов маленька бульбашка, і до неї наступного тижня протягнеться тонка, гостра голка та проткне її. Все скінчиться. Ми почнемо жити по-старому. Ну, майже по-старому. Шістсот гривень та тридцять хвилин.
  
  Звук телефону, коли на ньому набирають номер.
  
  Чоловік: - Ало, Таню?
  
  Таня, втомлено : - Так, це я.
  
  Чоловік: - Ти чекаєш на мене?
  
  Таня: - Так.
  
  Чоловік: - Вже скоро буду. Я хочу щось сказати...
  
  Таня: - Скажеш, коли прийдеш...
  
  Чоловік: - ... саме зараз. Таню...
  
  Таня: - Що?
  
  Чоловік: - Зараз... Я хочу, що б ми одружилися. Я хочу бути твоїм чоловіком. Хочу штамп у паспорті.
  
  Таня: - Так...
  
  Чоловік: - Не треба ніяких абортів. Яка дурниця! Це ж вбивство. Я хочу цю дитину. Уяви – наша з тобою. Мала.
  
  Таня: - Так.
  
  Чоловік: - Я вже все обдумав. Може треба буде продати машину, це неважливо! ( з хвилюванням) Ти згодна?
  
  Таня, починає сміятися: - Хвилину, любий... Ха-ха-ха... Хвилину. Так! Який ти смішний!
  
  Чоловік: Що ти сказала?
  
  Машина починає їхати. Таня сміється.
  
  Кінець
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.01.27 | Майстер

    Живі люди

    хіба так говорять:
    Припини це! Прошу тебе, припини це. Негайно!
    Хоча... Чого я вирішив, що то українська мова? То ж, либонь, якийсь діалект македонської. Чи середньодалеколужицької? Цікава слов'янська мова, буквами дуже схожа на українську, от я й переплутав...

  • 2007.01.29 | Горицвіт

    чесно кажучи

    Середній нарис про любов. Складається навіть враження, що це ідеологічний твір – ілюстрація до антиабортної пропаганди. Хоча, може, це помилкове враження.
    
    Помилки (яких величезна кількість) заважають сприйняттю твору.
    
    В цілому такі схематично-житейські сюжети (а існують цілі жанри, які на цьому базуються) мене не дуже цікавлять. Може, я їх не розумію (як багато людей не розуміють, наприклад, поезії). Тобто цю п'єсу я особисто б не читав і нікому б не радив. Але не виключаю, що після серйозного редагування п'єса стане прийнятною в певному ряду творів, які мають свого читача.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2007.01.30 | Майстер

      О!

      Я такого не подужав написати. Дякую, пане Горицвіт, що не полінувалися.