Може хто тут знав Ліду Чупіс? (анонс)
06/01/2007 | Любов
2, 3, 4 червня 2007 о 19-00 у приміщенні Національному театральному центрі імені. Леся Курбаса прем'єрний показ вистави Лідії Чупис “Життя на трьох”.
БЕЗУМНИЙ ЧУПІС -
так ми її звали . З любов’ю, без найменшої іронії. Бо всі її вчинки, великі й малі, всі проекти, ідеї, врешті, саме її існування в творчості - поезія, драматургія, проза, - виходили за усталені побутові рамки. Ліда казала: “Я спочатку чую свої п’єси (вірші), а потім вже записую”. І всі вірили їй, бо не раз і не два у звичній буденній розмові раптом змінювався вираз її обличчя, відсутнім ставав погляд і - “Тссс, дай послухати”... Всеблагий Космос нашептав їй багато дивовижних віршів, які вона, на щастя, встигла записати, і чотири п’єси: “Плач над Юдою”, “Страсті за юродивим”, “Танці гончарного кола”, “Життя на трьох” (п’ята - „Марія Магдалина”, на жаль, досі не знайдена). Перші три п’єси віршовані, остання в прозі. Вірші комусь подобаються більше, комусь менше, однак, всі сходяться на тому, що Ліда Чупіс - поетеса Богом дана. Натомість всі її п’єси, як здавалось багатьом скептикам, назавжди увійшли до розряду п’єс, супроводжуваних епітетами “несценічні, загадкові, статичні” - і, як вирок: це неможливо поставити (зіграти). Отже, і тут Безумний Чупіс залишилася вірною собі: традиції традиціями, рамки рамками, я ж отак чую, отак пишу - а ви, панове режисери-актори-критики, як собі знаєте...
1996 року сорокаоднорічна Чупіс трагічно загинула, так і не побачивши жодної своєї п’єси на кону. Рік по тому друзі поетеси, актриса Олена Шапаренко, Гільдія драматургів зробили безуспішну спробу знайти спонсорів, аби завершити постановку останньої Лідиної п’єси “Танці гончарного кола”.
Та лишень через десять років, у 2006, крига скресла: в Національному театральному центрі імені. Леся Курбаса Олена Шапаренко – тепер уже режисер-дипломант Київського театрального університету - приступила до реалізації свого мистецького проекту „Трійця Лідії”, основу якого становлять три п’єси: “Життя на трьох”, “Плач над Юдою” і “Танці гончарного кола”. А в студентському театральному клубі „Театрик” Національного університету „Києво-могилянська академія” під орудою Тетяни Шуран розпочалися репетиції ще однієї п’єси Ліди – „Страсті за юродивим”.
Ми щиро вдячні чотирьом чудовим жінкам-фахівцям своєї справи
- Олені Бондаревій за ґрунтовну наукову статтю ”Гончарне коло Лідії Чупіс”;
- Тетяні Шуран за те, що вона відгукнулася на наше прохання поділитися спогадами про незабутню й загадкову Ліду;
- Олені Шапаренко – авторові й режисеру-постановнику проекту „Трійця Лідії”;
- і врешті, Неллі Миколаївні Корнієнко - доброму ангелу-охоронцю як цього, так і багатьох інших мистецьких звершень Національнго театрального центру імені Леся Курбаса.
Ярослав Верещак
БЕЗУМНИЙ ЧУПІС -
так ми її звали . З любов’ю, без найменшої іронії. Бо всі її вчинки, великі й малі, всі проекти, ідеї, врешті, саме її існування в творчості - поезія, драматургія, проза, - виходили за усталені побутові рамки. Ліда казала: “Я спочатку чую свої п’єси (вірші), а потім вже записую”. І всі вірили їй, бо не раз і не два у звичній буденній розмові раптом змінювався вираз її обличчя, відсутнім ставав погляд і - “Тссс, дай послухати”... Всеблагий Космос нашептав їй багато дивовижних віршів, які вона, на щастя, встигла записати, і чотири п’єси: “Плач над Юдою”, “Страсті за юродивим”, “Танці гончарного кола”, “Життя на трьох” (п’ята - „Марія Магдалина”, на жаль, досі не знайдена). Перші три п’єси віршовані, остання в прозі. Вірші комусь подобаються більше, комусь менше, однак, всі сходяться на тому, що Ліда Чупіс - поетеса Богом дана. Натомість всі її п’єси, як здавалось багатьом скептикам, назавжди увійшли до розряду п’єс, супроводжуваних епітетами “несценічні, загадкові, статичні” - і, як вирок: це неможливо поставити (зіграти). Отже, і тут Безумний Чупіс залишилася вірною собі: традиції традиціями, рамки рамками, я ж отак чую, отак пишу - а ви, панове режисери-актори-критики, як собі знаєте...
1996 року сорокаоднорічна Чупіс трагічно загинула, так і не побачивши жодної своєї п’єси на кону. Рік по тому друзі поетеси, актриса Олена Шапаренко, Гільдія драматургів зробили безуспішну спробу знайти спонсорів, аби завершити постановку останньої Лідиної п’єси “Танці гончарного кола”.
Та лишень через десять років, у 2006, крига скресла: в Національному театральному центрі імені. Леся Курбаса Олена Шапаренко – тепер уже режисер-дипломант Київського театрального університету - приступила до реалізації свого мистецького проекту „Трійця Лідії”, основу якого становлять три п’єси: “Життя на трьох”, “Плач над Юдою” і “Танці гончарного кола”. А в студентському театральному клубі „Театрик” Національного університету „Києво-могилянська академія” під орудою Тетяни Шуран розпочалися репетиції ще однієї п’єси Ліди – „Страсті за юродивим”.
Ми щиро вдячні чотирьом чудовим жінкам-фахівцям своєї справи
- Олені Бондаревій за ґрунтовну наукову статтю ”Гончарне коло Лідії Чупіс”;
- Тетяні Шуран за те, що вона відгукнулася на наше прохання поділитися спогадами про незабутню й загадкову Ліду;
- Олені Шапаренко – авторові й режисеру-постановнику проекту „Трійця Лідії”;
- і врешті, Неллі Миколаївні Корнієнко - доброму ангелу-охоронцю як цього, так і багатьох інших мистецьких звершень Національнго театрального центру імені Леся Курбаса.
Ярослав Верещак