06/15/2007 | Майдан-ІНФОРМ

Початок літа став в Полтаві на подив галасливим – чудове місто над Ворсклою приймало п'ятий, ювілейний фестиваль українського мистецтва “Мазепа-фест”, який традиційно проводиться за ініціативою голови полтавської “Просвіти”, народного депутата України Миколи Кульчинського і за підтримки управління культури і туризму Полтавської ОДА і ПП ”Народний Союз “Наша Україна”. Серед спонсорів фестивалю були народні депутати України Герой України Володимир Поляченко, Станіслав Аржевітін, Віктор Тополов, Станіслав Сташевській, Козацький координаційний центр, родина відомих меценатів з Чікаго Боднаруків, СП “Полімпекс”, “Укоопспілка”. Торішні полтавські спонсори фестивалю кондитерська фабрика “Домінік” і ЛГЗ на цей раз надати допомогу відмовилися.

Фестиваль почався Днем українського кіно в Палаці дозвілля “Листопад”, на якому демонструвалися фільми братів Юрія та Михайла Іллєнків і Олеся Саніна. На жаль, найновішим фільмом, представленим на фест ивалі був „Мамай”, знятий у 2002 році. Таке враження, що українське кіно, як лелека, завмерло на одній нозі ще у кучмівських часах. Довго обіцяного відродження українських фільмів чомусь нема, хоча про це не згадував хіба що лінивий.

Одночасно в обласному музично-драматичному театрі ім. Гоголя проводився День етнічної музики і бардівської пісні за участю провідних українських бардів Тараса Компаніченка і Едуарда Драча. Але основним дійством фестивалю став величний гала-концерт на Співочому полі імені легендарної поетеси Марусі Чурай. Два дні над містом, яке стало символом української історичної катастрофи, багатоголосо звучало ім'я одного з найтрагічніших і суперечливих гетьманів України з приставкою «фест». Саме в місті, яке стало символом його особистої поразки і його особистої трагедії. Перед глядачами виступили рок-групи, які презентували всю Україну – Київ, Полтаву, Рівне, Івано-Франківськ, Львів, Стаханов, Харків. Серед них були і провідні - “Гайдамаки”, «Рутенія», “Кому вниз” і соліст «Мандрів» Сергій Фоменко (Хома).

Майже таку ж географію представляли глядачі. Поряд продавали книги, компакт-диски з музикою і фільмами, а також футболки з логотипами фестивалю. До речі, криза українського кіно відобразилась і на виробництві DVD – нічого нового з українського кіно на DVD-носіях продавці запропонувати не могли. У центрі глядачів не менш величний, ніж фестиваль, сидів режисер і ведучий Сергій Архипчук у вишиванці з мікрофоном в руках і підігрівав глядачів краще, ніж деякі групи. Колоритне було видовище! Він дякував міліції, яка з кам'яними обличчями ходила по тихих компаніях (по буйним, напевно, слабо) і чіплялася за пиво, гострими репліками зганяв з лавок «меломанів», що встали на них. Про себе він говорив не з меншим гумором: «Я приніс сюди 160 кг (була на увазі власна вага) не для того, щоб ви на лавках стояли».

На другий день міліція стала прискіпливіша до тих, що проходять на полі, забороняючи проносити пиво. Проте коли концерт перевалив через половину, рідко кого можна було побачити без пива. За огорожею Співочого поля гасали на мотоциклах рокери і тусувалися різні групи молоді, які віддали перевагу пиву, ніж пострибати біля сцени. Ближче до вечора серед глядачів з'явилися помаранчеві прапори НСНУ, а потім біля сцени з'явилися київські гості – нардепи-нашоукраїнці Роман Князевич і Ольга Герасимюк. Поява прапорів „Нашої України” на фестивалі не була дивною – НСНУ була одним з його ініціаторів, проте дивно, що прапори з'явилися за 15 хвилин до появи київських гостей і керівництва Полтавської організації НСНУ.

Появу Герасим'юк глядачі зустріли з натхненням, що й не дивне – популярність нікуди не дінеш. Серед київських гостей і глядачів стояли місцеві «батьки» - заступник голови облради Петро Ворона і перший заступник голови Полтавської ОДА Іван Близнюк (обидва члени НСНУ). На відміну від своїх донецьких колег, в ті роки, коли Янукович і його протеже Анатолій Близнюк були губернаторами, Ворона і Близнюк (який Іван) не боялися ходити без охорони.

На жаль, графік проведення фестивалю порушився, що не дало можливості деяким групам представити свою творчість, кількість пісень залежали від “розкрученості” рок-груп. Кілька разів Архипчук грубо і дещо безцеремонно обривав виступаючих „рокерів”, посилаючись на те, що ті довго збиралися вийти на сцену. Взагалі, режисер був правий: я порівняв графік виступу груп, відставання від графіку було в 20-30 хвилин. Дисципліна насамперед? Глядачі показали себе не з кращого боку – поливали один одного пивом, влаштовували штовханину, найнахабніші і очевидно обкурені, вискакували на сцену, причому міліція втручалася не дуже дієво.

Перед виступом «Гайдамаків» по полю пронеслась чутка, що «за огорожею б'ють музикантів». Архипчук не пропустив випадку підколоти „орлів Цушка”, радячи їм подзвонити до Німеччини свому міністрові, щоб той дав «добро» відновити порядок. Але як виявилось, це були тільки чутки. Не дивлячись на те, що фестиваль продовжувався до 11 вечора, рух транспорту не враховував його проведення – тролейбусів і маршрутних таксі було явно недостатньо. У зв'язку з цим згадалося святкування Дня Полтави минулого року, коли після закінчення концерту «Океана Ельзи» можна було виїхати навіть після 12 ночі. Але тоді наближалися вибори міського голови Полтави. Теперішній голова Андрій Матковський позиціюється з «регіоналами», до виборів далеко, значить можна і не прагнути враховувати інтереси жителів. Як і «регіоналам», Матковському, схоже, наплювати, що думають про Полтаву приїжджі.

Але в цілому фестиваль пройшов вдало і показав величезний порив молоді до сучасного українського мистецтва, в першу чергу рок-музики (багато глядачів підспівували музикантам), і в цьому величезна заслуга Сергія Архипчука, який суміщав обов'язки і режисера і ведучого фестивалю.

Вадим Джувага, Полтава-Маріуполь