07/24/2007 | Eugenie

Чому я люблю Лобкову Балку

(с. Лобкова Балка, Хорольського р-ну, Полтавської обл., 28 липня 2007)

Літературна карта України і до сьогодні має багато білих плям. Гейби цілий інститут літератури вже не одне десятиліття працює над їх заповненням, і в спеціалізованих вузах літературне краєзнавство не пасе задніх, а проте скільки ще місцин і оаз творчого духу лишається поза увагою шанувальників красного слова. Все це повною мірою стосується і Лобкової балки – невеликого селища, що мальовничо розкинулось на благословенній Хоролівщині, безпосередньо на автотрасі Київ-Харків.

Здавалося б, непомітне собі село, яких тисячі можна нарахувати на українській землі. Проте мало хто здогадується, що це та сама Лобкова балка, котра ні-ні та й вигулькувала поміж сторінок корифеїв нашого письменства. Вітчизняні письмаки, тікаючи від міського тлуму та рейваху, вряди-годи зупинялись і тут – в Лобковій балці. Скажімо, в інтермедіях «Літературного ярмарку», ще 1927 року подибуємо мисливські записи великого Вишні: «Хорольщина… Три дні блудили плавнями, полюючи на вальдшнепів, аж заки не вийшли до села. Називається воно Лобкова балка. Люди тут гостинні, радянське господарство підняте на належний рівень. В кооперативі водиться монополька. Тож заки Гурович (прим. – Куліш) гуторив із дідами про імперіалістичну та гражданську, а Володька (прим. – Сосюра) тягався по бабах, я так і залишився в кооперативі…»

А це вже вже література, породжена ХХ з’їздом партії, провісник українського шістдесятництва, молодий Борис Олійник:

Мені вже не забути до загину
За видноколом тракторні путя,
І тільки журавлі на Україну
Над Лобковою балкою летять…

А ось берегиня землі полтавської Ліна Василівна Костенко:

Не знаю, хто кохати буде палко
Криниці, що снігами замело,
Та Лобковою називають балку -
Пісенне споконвічне джерело.

Не оминуло своєю увагою цей край і наймолодше покоління поетів-модерністів. Мало хто знає, що саме в Лобковій балці проходив свою першу педагогічну практику знаний нині поет-бубабіст Сашко Ірванець. В одній із перших його поетичних добірок, у журналі «Сільський бібліотекар», подибуємо рядки:

Батьків обереги не брав я руками брудними,
Тому набажав би долю собі таку:
Нехай поховають мене
вірні мої побратими
У балці Лобковій, у самім її лобку.

Тож не дивно, що й до сьогодні Лобкова балка продовжує притягувати до себе національно свідому інтелігенцію. Як наслідок цього й виникла ідея у Олеся Донія зібрати літераторів Києва та Харкова у цьому привітному осерді духу та й учварити тут бучну літературну забаву. Започаткований сьогоріч «Східняцький фестиваль далекобійників «Лобкова балка» збирає під свої хоругви знаних майстрів рими, котрі зголосились укотре потвердити, що в літературі відсутнє поняття «провінція», і що козацькому роду нема переводу!


Сергій Жадан спеціально для І-Репортер

http://rep-ua.com/72922.html