01/25/2008 | Mercury

Випадково сьогодні подивився по харківському каналу ОТВ „Карпатське золото”. На жаль, дивився не с початку. Але те, що вдалося побачити – дуже цікаво. Фільм знятий режисером (його ж і сценарій), що здобув колись премії КДБ та ФСБ (!). Але „Карпатьсе золото”, на мій погляд, зроблено талановито , та й актори дуже цікаві. В архіві форуму Культура знайшов допис про цей фільм. Порівняв цей архівний допис із тим, що писали Шон та Дєдді на ВФ
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1201029645&first=1201270684&last=1201249650

І ще раз переконався, наскільки по чорно-білому судять про історію, життя та мистецтво ці вельми шановні майданівці. Життя вельми багатше тай насичено парадоксами, які не вкладаються в солдафонськи схеми. Якщо б в Україні було більше такого кіно, де історичні події дійсно показані трагічно (а не з апологією одних, та цькуванням інших), мабуть ми б вже були далеко від пост-совєтського стану тоталітарного мислення, та мабуть би, вже і в НАТО були...
Почитайте, та порівняйте самі, та й зробить висновки. А ще краще подивитися цей фільм, хто ще не бачив

http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_oldculture&key=1056954810&first=&last=&pattern="карпатське%20золото"

30-06-2003 09:33, Людмила Коваль
ПРЕМ'ЄРА ФІЛЬМУ "КАРПАТСЬКЕ ЗОЛОТО" (ар.141-144).
Версія до друку // Тема повністю // переглядів: 72 // URL: http://www2.maidan.org.ua/n/oldculture/1056954810

П'ЯТНИЦЯ: 11. 10. 1991

Австралійці відїхали поїздом до Іванофранківська, де їх мали зустріти працівники Товариства "Україна". Ми домовилися зустрітися у Львові.
Увесь день пішов на перевірку підготовки прем'єри.
Дещо перед 17-ою годиною, Іван, Богдан й я вибралися до кінотеатру "Зоряний", де відбудеться прем'єра. Чомусь була під вражінням, що по нас мало виїхати авто. Та я не замовляла авта. Була певною, що Генадій приїде по нас фірмовим автом. Невже він забув?
Питаюся Івана як ми поїдемо до кінотеатру? Він глянув на мене, усміхнувся й спокійно, але з якимсь наголосом, сказав:
— Метром!
Не вірила йому. Невже він жартує?
— Як це метром?
— Ось так. Це, дитино, не Голівуд, а Київ. Головний артист фільму їде метром, — повторив Іван.
Мені здавалося, що в його голосі якийсь докір чи навіть жаль і то до мене, бо я не подбала про авто.
Мені стало боляче за Івана. А потім соромно за себе. Бо дійсно, як могла я забути про транспорт до кінотеатру? А як же ми вернемося додому після прем'єри? І черговий раз стала свідком того, як живеться славним артистам в Україні. Не могла собі простити, що переочила таку важну деталь... Та Івана треба було підвести під кінотеатр з почестями. Невже Генадій того не розумів? Такі думки не давали мені спокою. A Іван та Богдан безжурно крокували до метро. Коли ми чекали на поїзд, стоячи на пероні, думала над тим, як й де знайти когось, хто би міг фінансувати працю Івана. Як покращати ті божевільно дикі обставини, в яких й я раптом опинилася? Як помогти Іванові?
За кілька хвилин ми вийшли з метро. Треба було ще йти пішком кілька хвилин. Обіцяла собі, що це останний раз, що допустила до такого абсурдного становища. Та ніхто не повірить мені, що головний артист, особа якої сьогодні свято ЙДЕ ПІШКОМ до кінотеатру на прем'єру свого фільму! Хіба таке можливе в іншій країні світу? Ні!
Ми увійшли в кінотеатр.
Прийшли журналісти різних ґазет, журналів, працівники Київського телебачення, мої "канадці", та кореспонденти Української Незалежної Інформаційної Аґенції Республіка Сергій Набока, Юрко Пінський, Андрій Дерепа. Андрій взяв в Івана інтерв'ю для радіо "Свобода". Стелла Кломінська, ведуча телепрограми "Все про кіно" також провела довшу розмову з Іваном. Не минула така увага й мене.
Врешті ми увійшли в заповнену людьми залю. Артисти, які знімалися у фільмі вийшли на сцену. Відкрив презентацію пан Володимир Нестерчук, Головний Директор Правління Республіканського виробничого об'єднання "УКР-кіно-відео прокат". В свойому слові він наголосив на важливості існування кінофірми "Україна". Згадав сумний стан справ у кіно-відео мережі в республіці й попросив до слова Івана Гаврилюка. Він, у свою чергу неприховував від присутніх проблем, з якими довелося зустрічатися підчас накручування фільму "Карпатське Золото". Він висловив надію, що в Україні зробиться все можливе, щоби запобігти занепадові українського національного кіно.
Іван представив мене. Надто перебільшив мою ролю в кінофірмі "Україна" і попросив до слова. В залі були присутні народні депутати Дмитро Павличко з дружиною Богданкою, Степан Хмара з дружиною Галиною, пані Марія Драч, Ріта Довгань, її дочка Катерина, пан Станіслав Лазебник з дружиною, делеґація "Фонду Милосердя" та інші гості.
Хоч я вже бачила фільм кілька разів на відеозаписах, хотіла побачити його на великому екрані. Слухала реакцію залі. Дещо нервувала, бо зауважила, що молодші глядячі не зовсім розуміли траґедію, яку показується у фільмі.
Правильно говорив Іван, що по Другій Світовій Війні в Україні появився тип людини, яку можна назвати "воно". Ні українець, ні росіянин. Говорить суржиком. Дуже відчутний поділ між Західньою й Східньою Україною. Про боротьбу УПА та Дивізії "Галичина" на східних землях мало знають. А якщо знають то у викривленому світлі. Про все це виразно сказано у фільмі, який до сліз зворушив жінок на залі.

Після висвітлення фільму відбулося в просторій кімнаті кінокомплексу прийняття, підчас якого звучали промови. Були деякі зауваги до сценарія фільму. Говорив Дмитро Павличко, Степан Хмара, Володимир Нестерчук, Іван Гаврилюк, деякі артисти. Іван погоджувався
заувагами. Він "сіяв" удачою прем'єри. Підходячи до мене він под'якував мені за, як він казав "мудре слово й гарне ведення вечора".

Подав мені тривожну вістку, яку, не знаю звідки взяв.
— Горить один з реакторів Чорнобиля, тобто сталася якась аварія на Чорнобильській АЕС.
Запиталася про те присутніх журналістів УНІЯР. Андрій Дерепа підбіг до телефону й підтвердив вістку. Одначе ніхто не знав деталів. Мені було лячно. З присутніх, які забавлялися, ніхто не звертав уваги на вістку. Привикли же до чуток.

Підчас прийняття довелося мені говорити з багатьма гостями та артистами. Зустріла цікавих людей, але зауважили, що не всі "щиро" радіють успіхами Івана та його кінофірми. Між ними навіть його дуже близькі люди. Була заскочена. Пояснювала це собі звичайною людською ревнивістю. А було прикро, бо думаю, що Івана треба підтримати. Він же не для себе хоче слави. Він її вже давно здобув. Його ціль — розвинути українське кіно. Сьогодні в Україні біля 30 незалежних кінофірм, які нічого путнього не продукують. Саме тому, що бракує грошей й кожен, за словами Івана Гаврилюка "займається комерцією", а якісної продукції кінострічок — не видно.

Вже доволі пізно ми вийшли з будинку. Олег Павлишин пробував зупинити авто. Після кількакратних спроб хтось "змилосердився" і підвіз нас до квартири.

Ми з Даньом сиділи майже до ранку і обговорювали успіхи і недоліки у нашій кінофірмі, як також ставлення деяких осіб до нашої праці.
— Нічого, все внормується, все буде добре, — твердив Богдан.
— Ти не звертай уваги на нікого й на ніякі дрібниці. Ми мусимо завершити почате діло, хоч би ради Івана.

Довідалася, що мої хлопці збираються в Чехословаччину, саме в справах фірми. Мені пропонують їхати з ними. Як відмовитися від такої поїздки? Мені було цікаво побачити частину Словаччини і познайомитися там з життям українців, про яких так багато читала.