02/13/2008 | Mercury

"Я люблю свою країну навіть і без кокаїну!" (Жадан) 10 лютого був на "Прощанії славянкі". Народу набилася тьма, переважно такі стильні тіни. Але ж потім помітив і нашого харківського Бродського Іллю Рісенберга, а з ним і нашого Джойса, Бруно Шульца, Пруста та ще когось в одному обличчі.

Зажигал, як завжди, Жадан. Тут він почувався серед своїх, та відтягнувся по повної. Приємним відкриттям для мене був поет з Білорусі Андрій Хаданович. Читав просто суперово, вірші талановиті, точні. Білоруську мову піпл сприймав як рідну. І Сергій Жадан, і Андрій, мабуть, відкрили якийсь новий жанр. Тут, звісно, я тільки роблю припущення, як профан. Цей новий жанр я б назвав так "зробити з гівна конхветку", даруйте, панове. Для витончених натур поясню іншим прикладом. Якось, коли я був ще зовсім молодий та занадто романтичний, читав Шостого Патріарха Чань, якого звали Хуй-нен (так і було надруковано, гадом буду!). Так ось він казав таке (російською, звісно): зерно истини может біть найдено на ріночной площаді". Здається, ці хлопці так відчувають повсякденне буття, що здатні перетворювати у поетчні образи будь що: розмову двох сербських довбойдуїв по дорозі до Відня, сварку греко-католиків з Галичини, якусь занюхану маршрутку, що деренчіть в спалний район Мінська чи якогось іншого міста батьки Лукаша. На цьому тлі вірши росіянки Насті Афанасьєвої виглядали дуже рафінованами та сімволічно навантаженими. Настя мені теж сподобалась. Хоча один мій приятель каже, що він може ії, так би мовити, поетично роздягнути, та показати ії вторинність. Але Настя його до себе не підпускає та посилає нах прямою мовою. Мій приятель не ображається, бо має-таки надію якось ту Настю спіймати. Ну нехай, може після цього у Насті в віршах теж з*являться матюки. Цікаво, що поети читали вірши різними мовами, перекладали один одного. Усі переклади звучали цікаво і зроблені дуже вдало. Це дійсно сприймалося як свято східнослов*янського поетичного братства Напркінці невтомний Рісенберг, який став бонусом цього вечіра, щось таке проспівав під гомон публіки, яка ввічливо поаплодувала. Суворий дядько, котрий сидів біля мене прогуркотів неполіткоректно: Шо за брєд, йоли-пали, шо за чернуха? А я так не вкурив: це він про Рісенберга, чи про всіх таке каже? Ну та нічого. Моїм знайомим дівчаткам з ОЧАГа вечір сподобався, було про що поговорити. А це головне.

Перепрошую за невдалі фоткі. Вони зроблені з мобільного,крізь маленьку щелепу проміж натовп фанів, що зібралися в маленькій та непристосованій для поетичних збіговіськ залі муніціпальної художньої галереї.