МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Право на консерватизм: про літературну сторінку "Дзеркала тижня"

03/31/2008 | swalll
=
Літературна сторінка газети «Дзеркало тижня» - «proЧитання» - останнім часом особливо сяє своєю мало не підкресленою жалюгідністю. Звісно – не відірваною від контексту. Але – перебуваючи в одному ряді сторінок з непересічними статтями на економічну, а особливо – політичну тематику, авторами яких є без перебільшення найкращі фахові журналісти нашої діржави: Юлія Мостова, Сергій Рахманін, Інна Ведернікова – ряд їх можна продовжувати – літературна сторінка так і кричить про власне випадання з актуального контексту. Особливої яскрвості цьому явищу надає тло новоявлених журналів – «Українського тижня» та «Новинаря», де статті на літературну та культурну тематику значно більш актуальні, вигадливі та професійні.
Взяти хоча б останній номер «ДТ». Стаття, яка опосередковано дала назву цьому допису – «Право на постмодернізм» - написана в «найкращих» традиціях «Літературної України» - газети, давно цікавої лише літературним пенсіонерам та інвалідам інтелектуальної праці. Поле «битви», описане в ній – Кіровоградська область, де абсолютно маргінальну обласну премію ім. Є. Маланюка не поділили між собою нікому не відомі в літературному контексті за межами області (а «ДТ» читають, нагадаємо, не лише кіровоградці) літератори, ну окрім хіба В. Шила і П. Чорного, відомих хіба книгою “Бодай-цикута”, що вийшла у видавництві “Факт”. Та Бог би й з ними – не поділили – то й що, зі всіма буває – можна було би сказати, якби не претензійність висновків, які пропонує автор статті С. Орел. Висновки ці до болю нагадують риторику дитинчати українського літературожурналістського нацреалізму – Д. Дроздовського, який також друкувався в «ДТ».
Пані Орел з праведним гнівом, проти посягань «модерністів» на премію Маланюка цитує самого винуватця премії: “Не має права народ, який будує свою державу, на модернові пошуки. Вони можуть бути як сегмент літературного процесу, але не більше. Слово має працювати на загальну проблему. І доти, доки ми не відбудемося, ми просто не маємо права на іншу літературу” Отаке от мудре і страшенно актуальне наразі слово класика... Але виникає питання – чи має будь-яке моральне право газета національного масштабу друкувати подібні «мракобісні матеріали», місце яким максимум – в музеї історії нацреалізму часів застою? Та ще й – як бачимо з інших матеріалів сторінки – не пропонувати йому ідеологічної альтернативи?
Чого варті хоча би заголовки: «Давня давнина...», «Зима патріархів» - перша – рецензія на одноіменну книгу (ніби нічого актуальнішого, ніж книги про богів народів Грузії на сучасному українському книжковому ринку не з’являлося), друга – некролог на Артура Кларка. Некрологи – справа, звісно, благородна, але віддавати під них площу в неспеціалізованій газеті – це вже вибачте, це вже – прерогатива тої-таки «Літературної України», хіба не так? Ще одна стаття – присвячена 2050 річниці від дня народження Овідія – за тим же принципом: класика витісняє дійсно живі події – чим не підтвердження махрового консерватизму.
Єдина більш-менш актуальна стаття на літературну тематику, вміщена в номері – присвячена щойно минулому тиждень тому «Медвіну» вкупі з «Порталом». З риторики авторки статті Я. Дубинянської очевидно, що всі її симпатії належать однозначно «Порталу»: аж до того, щоби в купі з українофобом С. Лук’яненком посміюватись з цікавого, проте невдалого флеш-мобу українських дотепників: «У Лук’яненка складні стосунки з Україною, це так. Основне поле бою — «Живий журнал» Доктора Лівсі, один із найпопулярніших блогів у російськомовному сегменті ЖЖ, де висловлювання Сергія про Україну та українців завжди збирають найбільший врожай коментарів. Напередодні приїзду фантаста патріотичні «шанувальники» вирішили організувати флеш-моб: суть зводилася до масового взяття у Лук’яненка автографів на портреті покійного автора-виконавця шансону Михайла Круга, на якого письменник схожий мов рідний брат. Масово не вийшло, але один таки прорвався. Лук’яненко написав на портреті рядок «Владимирский централ», а в блозі виклав природний висновок: в Україні дуже популярний блатний шансон, але біографії виконавців знають погано...»
Далі – більше. Пишучи про святкування дня поезії, пані Дубинянська щиро дивується, як це так: російськомовних і україномовних поетів не об’єднали в одній акції, так що першим довелося міцно зачиняти двері, бо їм – нібито – дуже заважали перші, з їх гучним мікрофоном. Ах – як же так – облажалися організатори! А те що сама пані Дубинянська не проявила жодної ініціативи для організації подібної акції – про це вона скромно мовчить – не критикує. Так само вона мовчить про власне українську акцію – жалкує тільки, що не почула виступу Мар’яни Савки. Ніби нічого, що окрім пані Мар’яни там виступали не менш відомі поети: І. Малкович, І. Андрусяк, С. Пантюк, Б.-О. Горобчук, Д. Лазутків та ін. Куди там – хіба це цікаво щирій «порталчанці» та русопоезофілці Дубинянській, яка сама, певно, міцніше за всіх зачиняла ті двері...
Так і видно – не в тих руках, на жаль, після Андрія Бондаря опинилося кермо літературної сторінки однієї з найцікавіших українських газет. Звісно – один номер іще ні про що не свідчить, але, на жаль, подібний стан справ повторюється з номера в номер, що не може не засмучувати. Для того щоби не засмутитися взагалі варто все ж відкласти цю сторінку і почитати значно професійніші і цікавіші матеріали в «Українському тижні» та «Новинарі» - благо, відвертих лаж там поки що не було.
Але все це – на жаль, бо газета з таким авторитетом та накладом, до того ж – з всеукраїнським розповсюдженням – цілком могла би стати рупором актуальної літературної журналістики...


Т. Зелінський

Відповіді

  • 2008.03.31 | ziggy_freud

    аффігєть! Тоббачьнєґамъ і Бузінамъ - вніманіє сюдой.

    swalll пише:
    > Пані Орел з праведним гнівом, проти посягань «модерністів» на премію Маланюка цитує самого винуватця премії: “Не має права народ, який будує свою державу, на модернові пошуки. Вони можуть бути як сегмент літературного процесу, але не більше. Слово має працювати на загальну проблему. І доти, доки ми не відбудемося, ми просто не маємо права на іншу літературу”

    нарешті! Хоч одна анально пасивна пані винесла на публікум реальні несвіжі шаровари! Я такого не читав вже років 10.

    > Єдина більш-менш актуальна стаття на літературну тематику, вміщена в номері – присвячена щойно минулому тиждень тому «Медвіну» вкупі з «Порталом». З риторики авторки статті Я. Дубинянської очевидно, що всі її симпатії належать однозначно «Порталу»: аж до того, щоби в купі з українофобом С. Лук’яненком посміюватись з цікавого, проте невдалого флеш-мобу українських дотепників: «У Лук’яненка складні стосунки з Україною, це так.

    Лук*яненко поводить себе як типовий мазохіст. "Я буду себе погано поводити, поки татусько, або особа, що його заміщує, мене покарає". Провокуючи колишніх якщо не фанів, то прихильників крутити йому дулі. (Може, познайомити його з п.Орел? ;0)) Дубинянська загалом в темі. Як журналіст. Але психоаналітик зробив би інші висновки...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua