04/10/2008 | Sean

У принципі,можна дискутувати, якщо нема що інше робити, але гарно пише. Сервус!


Матюк проти фашизму
Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Ось уже десять років, як я видала «Перший словник українського молодіжного сленгу». Час від часу я про нього чую.

То хтось пише роботу з сучасної мови й радіє, що є джерело, то хтось лютує, що такі, як я, забруднюють солов’їну мову російським сленгом і татарськими матюками. Тобто якщо ти не співаєш у церковному хорі, а кажеш «чуваки, блін», то вже й нема тобі місця в щасливому колгоспі духовного українства.

А нещодавно купила книжку, про яку давно чула: «Українська мова без табу», словник нецензурної лексики. Книжка товста, і мені було цікаво, як можна розтягнути кілька матюків на стільки сторінок. Але з’ясувалося, що там є все, від архаїзмів до мого ж таки сленгу. Більше того, гортаючи сторінки словника в київському метро, я зі здивуванням зауважила, що мало не кожне десяте слово проілюстроване цитатою з моїх книжок. Наприклад, слово «любити» у його переносному значенні. Метро їхало, а я дивилася на це слово, намагаючись сформулювати, що я відчуваю: гордість за внесок у науку чи певну незручність від того, як все-таки багато в моїх текстах всякого жаргону.

У якийсь момент я помітила, що через моє плече вже кілька зупинок зазирає якийсь молодик. Стало ще більш незручно. Він радісно спитав:

– А ви, дєвушка, навєрно, філолог або учітельніца?

Секунду повагавшись, я погодилася, що так, я в принципі філолог.

– Так вас інтересують разниє слова?

Я кивнула. Зв’язок між собою й словником нецензурної лексики я вирішила не пояснювати.

– А ви тада приходьте до нас на Оболонь, ми там разговарюєм про настояще значеніє слов!

Молодик тицьнув мені папірець із написом: «Діанетика. Дізнайся про справжнє щось чи інше чи третє!».

–О, – радісно вигукнула я, – а вас хіба не заборонили? – Молодик злобно глянув на мене й вийшов на станції «Палац спорту».

Діанетика – це теоретичне підґрунтя деструктивного культу під назвою «саєнтологія», створеного письменником-фантастом Л. Роном Хоббардом. Адепти вірять, що до їхніх душ присоталися інопланетяни, яких вигнав із космосу великий злий галактичний лорд Ксену, і вони мільйони років, зв’язані, висіли над земними гирлами вулканів і дивилися гігантський жахливий небесний телевізор, а тепер розселилися по людях. Звісно, ви цього не почуєте при першому знайомстві з культом, а тільки після того, як відпишете йому все своє майно.

Так що на Оболонь я не поїхала, а продовжила думати про лайку. Як каже й укладачка словника Леся Ставицька, не раз чуєш від аматорів – та й професіоналів – рідного слова, що українська мова лайки не має. Мовляв, найгірше, що українці кажуть, – це «матері твоїй ковінька».

Тут я не погоджуюсь. По-перше, бажати чиїйсь матері каліцтва навряд чи краще й моральніше, ніж бажати їй того, чого зазвичай бажають у таких випадках. По-друге, ви чули українські сороміцькі пісні?

Українські матюки – не тюркського, не російського, не гондураського і не єгипетського походження. Вони наші, рідні. Якщо жити за принципом – щирі українці не матюкаються, то тоді я знаю чотирьох українців. А хто в такому разі решта населення нашої великої держави?

Я не хочу належати до нації, у якій ніхто не матюкається, не приймає наркотиків, не голосує за Вітренко, не продає своє тіло, не хворіє на рак, не народжує інвалідів, не живе напівголодним. Бо це означатиме, що я померла й потрапила в рай. Живі людські суспільства мають проблеми. Я хочу належати до нації, яка говорить про них відкрито і дозволяє іншість.

Один колега, якому я розповіла історію про словник і діанетику, запитав: як мої заклики до свободи лайливого слова та іншості поєднуються з тим, що я схвалюю заборону саєнтології та інших небезпечних культів в Україні, включно з фашизмом? Він за те, щоб Майн Кампф продавався на Майдані Незалежності, а люди мали свободу самі вибирати, яку ідеологію підтримувати. Зате він не матюкається. Хто з нас правий? На жаль чи на щастя, не існує формули, яка показала б, хто з нас правий. Можливо, ніхто.