саме збирався лаяти книгу "Адепт". А тут рецензія (\)
05/17/2008 | ziggy_freud
наскільки мені свого часу сподобався "Імператор повені" Єшкілєва, настільки ніякий вийшов "Адепт" в співавторстві з Гуцуляком. Чому книга, НМД, не вдалась? Написано її кострубатою мовою, дії персонажів за хаотичністю нагадують малобюджетне "мило". Періодичні згадки імен з підручників історії не рятують.
Епізод облоги хозарської столиці змусив мене запідозрити аффтарів у палінні безалкогольної горілки. Починаючи з того, що на облогу Ітіля пішли... саами. Які під стінами фортеці так і не з*явились. Мабуть, на півдорозі в їхніх оленів мох скінчився. Третю частину книги я просто ніасіліл. Якби це написав Бузина, чи Кокотюха, я би просто не звернув на опус увагу. Сумно, що цю халтуру видали двоє загалом адекватних хлопців...
Може я щось НеТак! (c) зрозумів? Бо аффтарка з Дзеркала "Адепта" вподобала си. Див. далі =>
http://www.dt.ua/3000/3680/62926/
В.Єшкілєв, О.Гуцуляк. «Адепт», видавництво Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
Автор: Світлана САМОХІНА
Такі книжки — рідкість для вітчизняних книгарень, що рясніють переважно доробками в стилі сучукрліту або ж громіздкими дослідженнями з історії, культури чи історії культури…
Книжки без динаміки, трешу та властивих сьогоденній літературі іронійно-трагічних інтонацій. Утім, із такою внутрішньою напругою, що відчувається, вже коли береш до рук ошатного томика. Книжки, схожі на захоплюючі оповіді чи билини про стародавні часи.
Роман «Адепт» можна було б назвати філософським або історичним, якби не сюжетна насиченість пригодницького жанру. Він міг би бути релігійною провокацією, аби не документальна достовірність вірувань епохи.
«Адепт» — це роман про історію Русі часів Хазарії. Але в ньому не знайти розлогих роздумів про долю нації. Дрімучий язичницький дух Русі переданий через пригоди юного Ратибора — наділеного даром пророцтва жерця поганського Даждьбога. Як бранець войовничих варягів, як раб хазарського купця, як знаний лікар чи учень мудрія Мелхиседека, Ратибор намагається розгадувати таємницю символів та знаків і відкриває для себе все нові іпостасі Бога. І з кожним відкриттям нового обличчя Єдиного Ратибор змінює й своє ім’я. Тому «Адепт» — це ще й роман-пошук, сповнений метафізичних алюзій, численних підтекстів та майже біблійної мудрості.
Роман Єшкілєва і Гуцуляка взяв найкраще від, здавалося б, світових авторів, яких навряд чи можна ставити поруч: Борхеса, Кастанеди, Умберто Еко та Пауло Коельо. Водночас нестандартна концепція твору, глибина його подачі та блискуча самобутня мова наділяє роман рисами літератури елітарної.
Епізод облоги хозарської столиці змусив мене запідозрити аффтарів у палінні безалкогольної горілки. Починаючи з того, що на облогу Ітіля пішли... саами. Які під стінами фортеці так і не з*явились. Мабуть, на півдорозі в їхніх оленів мох скінчився. Третю частину книги я просто ніасіліл. Якби це написав Бузина, чи Кокотюха, я би просто не звернув на опус увагу. Сумно, що цю халтуру видали двоє загалом адекватних хлопців...
Може я щось НеТак! (c) зрозумів? Бо аффтарка з Дзеркала "Адепта" вподобала си. Див. далі =>
http://www.dt.ua/3000/3680/62926/
В.Єшкілєв, О.Гуцуляк. «Адепт», видавництво Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»
Автор: Світлана САМОХІНА
Такі книжки — рідкість для вітчизняних книгарень, що рясніють переважно доробками в стилі сучукрліту або ж громіздкими дослідженнями з історії, культури чи історії культури…
Книжки без динаміки, трешу та властивих сьогоденній літературі іронійно-трагічних інтонацій. Утім, із такою внутрішньою напругою, що відчувається, вже коли береш до рук ошатного томика. Книжки, схожі на захоплюючі оповіді чи билини про стародавні часи.
Роман «Адепт» можна було б назвати філософським або історичним, якби не сюжетна насиченість пригодницького жанру. Він міг би бути релігійною провокацією, аби не документальна достовірність вірувань епохи.
«Адепт» — це роман про історію Русі часів Хазарії. Але в ньому не знайти розлогих роздумів про долю нації. Дрімучий язичницький дух Русі переданий через пригоди юного Ратибора — наділеного даром пророцтва жерця поганського Даждьбога. Як бранець войовничих варягів, як раб хазарського купця, як знаний лікар чи учень мудрія Мелхиседека, Ратибор намагається розгадувати таємницю символів та знаків і відкриває для себе все нові іпостасі Бога. І з кожним відкриттям нового обличчя Єдиного Ратибор змінює й своє ім’я. Тому «Адепт» — це ще й роман-пошук, сповнений метафізичних алюзій, численних підтекстів та майже біблійної мудрості.
Роман Єшкілєва і Гуцуляка взяв найкраще від, здавалося б, світових авторів, яких навряд чи можна ставити поруч: Борхеса, Кастанеди, Умберто Еко та Пауло Коельо. Водночас нестандартна концепція твору, глибина його подачі та блискуча самобутня мова наділяє роман рисами літератури елітарної.
Відповіді
2008.06.30 | Tatarchuk
дякую посміявся
Щоправда я як той Солженіцин - не читавАле головне, панство, не це. Головне - отето вот:
ziggy_freud пише:
> дії персонажів за хаотичністю нагадують малобюджетне "мило".
Справа в тому що фентезі так чи інакше косить під епос, переважно середньовічний - ну звідти в нього корні якщо чесно - та рідше давній.
А там герой - це людина з ДОЛЕЮ. Кожний його крок, навіть дрібний є просуванням тої долі, реалізацією. Тобто нелогічних дій просто немає, як немає епізодів що не розкривають його як героя певного типу.
Тому при написанні таких творів варто СПОЧАТКУ добре виписати (собі в чернетку) долю героїв, а потім вже дивитися чи перетинаються їхні дорожки. Тим більше що в житті епічного героя немає випадкових зустрічей!
ПС. Побічний висновок: якщо в вашому житті трапляються случайні люди та безглузді події, значить ви не є героєм
2008.07.01 | Майстер
Fuckтурна правка
Не аффтар чи аффтарка, а автір та автірка. Не треба нам цих фе-калій. Українці не фекають. І не факають. Скарби рідної мови - це вам не ерзя-мокша-мурома через орду ярмо з іґом.2008.07.02 | ziggy_freud
це засіб милозвучності
коли аффтар робить конхвекта, це одне. А коли під виглядом конхвекта він рухає цианід хвекалія, то хай fuck-тично сам тої отрути спожиє.