Едуард Драч: джаз-рок, кобза і німецька ліра
01/20/2010 | Культура-БП
Ще 1983 року хлопчиком Драч потрапив до дніпропетровського гурту «Ранок». Цей колектив став свого часу навіть дипломантом всесоюзного джазового фестивалю. До того ж у школі в Кривому Розі, де навчався Едуард, він брав участь у дитячому „диксиленді”, яким керував російський німець Олександр Гебель. Зараз Гебель живе в Німеччині. Під час навчання в музичній школі Едуард також грав у джаз-роковому тріо. «Тому можу сказати, що починав з фольк-джазу, фольк-авангарду, - розповідає музикант. - Поєднував автентичний фольклор і якісь сучасні моменти. Єдине, що сучасних джазових або джаз-рокових моментів було більше. А потім перейшов у авторську пісню, тому що в джазі мені не давали грати свої авторські пісні».
На першій «Червоній руті» у Чернівцях 1989 року Драч брав участь саме в конкурсі співаної поезії. Саме тоді він зрозумів, що людина з музичним інструментом в руках може змінити світ на краще: «Є досвід першої «Рути» й «Оберегу», які змінили Україну. Тодішня школярка Марія Бурмака співала «Ой, не квітни, весно, мій народ в кайданах». Її слухали 30-40-річні чоловіки, і їм ставало соромно боятися. Такі речі змінювали людей із середини, а потім вони вже виходили на вулиці. Хоча музика не завжди говорила «Беріть вила, коси, граблі». Просто вона давала заряд, який на даний момент був необхідний людям».
Пізніше Едуард долучився до кобзарського цеху: «Я прийшов як автор-виконавець. І я ним залишаюся. Тобто вивчаю традиційне кобзарство з єдиною метою – наслідувати автентичні зразки. Свого часу кобзарі співали різні псалми: про Бога, про історію. Вони ні до чого не закликали, лише давали, так би мовити, камертон, координати. Зневірені люди після воєн і лихоліть слухали кобзаря і знову розуміли, хто вони, яких батьків діти, і самі вирішували «битися або миритися». Але це вже було їхнє рішення, а не кобзарі їм навіяли. Так саме й у сучасних кобзарів, бардів та рокерів є функція давати точку відліку. Далі людина вирішує сама».
Лірником Едуард Драч став майже випадково і неочікувано навіть для самого себе. Одного разу на початку двотисячних до нього зателефонувала дружина відомого кінорежисера й лірника Леся Саніна. Вона розповіла, що Лесь застряг у Єгипті, а йому ввечері треба виступати разом з «ВВ» у київському Палаці спорту. Дружина Саніна спитала, чи не зможе Едуард підмінити Леся.
«До того моменту я на лірі не грав, - пригадує Едуард. - Але оскільки було потрібно, то погодився. Його дружина призначила мені зустріч за півгодини до концерту… Вона принесла ліру Саніна, підвела до Олега Скрипки, той поставив запис, я настроїв інструмент, одразу навчився на ньому грати і вийшов на сцену. До цього я на лірі не грав, але пробував. Я знав її стрій, її можливості, брав інструмент у своїх друзів, тобто знав систему. Але жодного твору не міг зіграти, авжеж тільки в таких екстремальних умовах. Відразу після цього мене на запис запросив Тарас Чубай, якому теж була потрібна ліра».
Власну ліру Едуард виміняв у Німеччині на гуслі, зроблені найкращим українським майстром Миколою Будником. За них він отримав ліру найкращого німецького майстра Курта Райхмана. Сталося це на фестивалі стародавніх інструментів у містечку Ліссберг у федеральній землі Гессен. Організатором фестивалю виступав сам майстер Курт Райхман. Це музичне свято він започаткував ще у 60-ті роки. Нині цей захід відбувається щорічно поблизу фортеці XIV століття. На ринковій площі розташовується табір – люди з вагончиками та наметами. Все дуже нагадує фестивалі авторської пісні. Але інструменти інші. Й окрім співу тут ще танцюють.
«Німці відновлюють стародавні інструменти за манускриптами. Вони дуже здивувалися, що є жива традиція. Кобзарі – це єдина жива в Європі традиція, котра добре вивчена фольклористами, яка майже не переривалася протягом ХХ століття попри намагання державної машини. Декілька учнів кобзарів залишилися живими, плюс нещодавно Бібліотека конгресу США представила в Києві відновлені з воскових валиків кобзи, які робили Леся Українка та її чоловік Клемент Квітка», - каже музикант.
За фахом Едуард Драч є лікарем і працює в одній з київських клінік. Окрім кобзарства та лірництва він також грає рок. Останнім часом співпрацює з гуртом «Рутенія». Наприкінці грудня кобзареві, лірнику, рокеру та композитору Едуарду Драчу указом президента України «за значний особистий внесок у розвиток української культури, популяризацію кобзарства та бандурного мистецтва» було присвоєно почесне звання «заслужений працівник культури України».
На першій «Червоній руті» у Чернівцях 1989 року Драч брав участь саме в конкурсі співаної поезії. Саме тоді він зрозумів, що людина з музичним інструментом в руках може змінити світ на краще: «Є досвід першої «Рути» й «Оберегу», які змінили Україну. Тодішня школярка Марія Бурмака співала «Ой, не квітни, весно, мій народ в кайданах». Її слухали 30-40-річні чоловіки, і їм ставало соромно боятися. Такі речі змінювали людей із середини, а потім вони вже виходили на вулиці. Хоча музика не завжди говорила «Беріть вила, коси, граблі». Просто вона давала заряд, який на даний момент був необхідний людям».
Пізніше Едуард долучився до кобзарського цеху: «Я прийшов як автор-виконавець. І я ним залишаюся. Тобто вивчаю традиційне кобзарство з єдиною метою – наслідувати автентичні зразки. Свого часу кобзарі співали різні псалми: про Бога, про історію. Вони ні до чого не закликали, лише давали, так би мовити, камертон, координати. Зневірені люди після воєн і лихоліть слухали кобзаря і знову розуміли, хто вони, яких батьків діти, і самі вирішували «битися або миритися». Але це вже було їхнє рішення, а не кобзарі їм навіяли. Так саме й у сучасних кобзарів, бардів та рокерів є функція давати точку відліку. Далі людина вирішує сама».
Лірником Едуард Драч став майже випадково і неочікувано навіть для самого себе. Одного разу на початку двотисячних до нього зателефонувала дружина відомого кінорежисера й лірника Леся Саніна. Вона розповіла, що Лесь застряг у Єгипті, а йому ввечері треба виступати разом з «ВВ» у київському Палаці спорту. Дружина Саніна спитала, чи не зможе Едуард підмінити Леся.
«До того моменту я на лірі не грав, - пригадує Едуард. - Але оскільки було потрібно, то погодився. Його дружина призначила мені зустріч за півгодини до концерту… Вона принесла ліру Саніна, підвела до Олега Скрипки, той поставив запис, я настроїв інструмент, одразу навчився на ньому грати і вийшов на сцену. До цього я на лірі не грав, але пробував. Я знав її стрій, її можливості, брав інструмент у своїх друзів, тобто знав систему. Але жодного твору не міг зіграти, авжеж тільки в таких екстремальних умовах. Відразу після цього мене на запис запросив Тарас Чубай, якому теж була потрібна ліра».
Власну ліру Едуард виміняв у Німеччині на гуслі, зроблені найкращим українським майстром Миколою Будником. За них він отримав ліру найкращого німецького майстра Курта Райхмана. Сталося це на фестивалі стародавніх інструментів у містечку Ліссберг у федеральній землі Гессен. Організатором фестивалю виступав сам майстер Курт Райхман. Це музичне свято він започаткував ще у 60-ті роки. Нині цей захід відбувається щорічно поблизу фортеці XIV століття. На ринковій площі розташовується табір – люди з вагончиками та наметами. Все дуже нагадує фестивалі авторської пісні. Але інструменти інші. Й окрім співу тут ще танцюють.
«Німці відновлюють стародавні інструменти за манускриптами. Вони дуже здивувалися, що є жива традиція. Кобзарі – це єдина жива в Європі традиція, котра добре вивчена фольклористами, яка майже не переривалася протягом ХХ століття попри намагання державної машини. Декілька учнів кобзарів залишилися живими, плюс нещодавно Бібліотека конгресу США представила в Києві відновлені з воскових валиків кобзи, які робили Леся Українка та її чоловік Клемент Квітка», - каже музикант.
За фахом Едуард Драч є лікарем і працює в одній з київських клінік. Окрім кобзарства та лірництва він також грає рок. Останнім часом співпрацює з гуртом «Рутенія». Наприкінці грудня кобзареві, лірнику, рокеру та композитору Едуарду Драчу указом президента України «за значний особистий внесок у розвиток української культури, популяризацію кобзарства та бандурного мистецтва» було присвоєно почесне звання «заслужений працівник культури України».