10/11/2010 | Мартинюк

ПЕТРОВ Віктор Платонович (23.Х.1894-8.УІ.1969) — український рад. літературознавець, археолог, етнограф.

Віктор Петров народився 10 жовтня 1894 р. В Катеринославі в родині священика. Дитинство Петрова пройшло в Одесі.

В 1913 р. він закінчив Холмську чоловічу гімназію, а в 1918 р. історико-філологічний факультет Київського університету
Досліджував взаємини П. Куліша та Шевченка: "Шевченко, Куліш, В. Білозерський — їх перші стрічі" (1925),
писав також під псевдонімами В. Домонтович та Віктор Бер, був українським науковцем та письменником першої половини ХХ ст. Разом з Валеріаном Підмогильним, Петров започаткував жанр українського інтелектуального роману.
В 1941 р. науковець знаходився в окупованому німцями Харкові, видавав часопис "Український Засів". В кінці війни Петров опинився в Німеччині. Там він був одним із засновників Мистецького українського руху. Знаходячись в еміграції, Петров в 1947—1949 рр. викладав етнографію на філософському факультеті Українського вільного університету в Мюнхені.[1]

18 квітня 1949 р. Петров зник з Мюнхена, але виявилось, що він появився в СРСР.

З 1956 р. він працював в Києві в Інституті археології. Загубивши документи під час війни Петров був вимушений заново захищати дисертацію в 1966 р. Віктор Петров помер в 1969 р. і був похований в Києві.
Судячи з усього, він починаючи з 30-х років співпрацював з радянською розвідкою. Відомо, що він знаходився в окупованому німцями Харкові і носив німецький офіцерський мундир. Крім того, його раптове зникнення з української еміграції в Мюнхені і знаходження після того в Москві дають підстави говорити про таку співпрацю. Пізніше Петров навіть отримає офіційну нагороду за свої дії під час війни.

У 1957 р., коли закінчилася його "перевірка", одружився на Софії Федорівні Зеровою, вдові українського поета і літературознавця Миколи Зерова, розстріляного у 1937 р., з якою був знайомий ще з 1920 р.

Помер у 1969 р. за письмовим столом. Похований у Києві. Не встиг закінчити словник пруської мови.

У 1988-1989 рр.. в Нью-Йорку видано тритомне зібрання творів В. Петрова-Домонтовича.

З 2000-х рр.. роман Петрова "Доктор Серафікус" включений у шкільну програму 11 класу з курсу української літератури.
Повністю
http://www.pisni.org.ua/persons/1026.html

Прим. Мартинюк : Цікава персона , згадка про Одесу чомусь наводить на думку аналогію з "Ільф і Петров", гімназія в Холмі свідчить про неабияке усвідомлення ним української соборності. А робота з ГПУ чи її аналогами - так це ж очевидна "довженківщина" !. Не можу віднести його до числа примітивних чекістів-гепеушників, тому що читав його твори, зокрема грунтовну наукову працю "Скіфи". Це скоріше людина із кола Хвильового, Довженка , якій чудом вдалося вціліти.

Згадка про його пізнє одруження із вдовою Зерова взагалі підказує ідею про художнє дослідження його біографії, книгу чи навіть кіно про нього. Не тому що він якийсь герой, а тому що він як розумна людина є колоритним зрізом тієї епохи, можливістю небанального і нешаблонного її побачення і усвідомлення.