07/15/2007 | Маргарита Карнацька, Вячеслав Хаврусь

Європа… Для багатьох з нас це слово асоціюється з чимось казковим, але, на жаль, мало хто мав можливість відвідати це чудо, хоч і мріє про це, наприклад, шукаючи там заробітків або направляючи на навчання власних дітей. Втім, це не заважає старшому поколінню безпідставно лаяти ту ж саму Європу за те, що вона, мовляв, хоче захопити Україну злобним НАТО, скупити шахти-заводи за безцінь через Міжнародний Валютний Фонд, а чорноземи з української землі-годувальниці вивезти до себе вагонами. Чи так це? Пропонуємо наші спостереження та узагальнення в ході перебування в Страсбурзі (Франція) та Дрездені (Німеччина), підкріплені фоторепортажем зі Страсбурга, який ми підготували в перші дні літа 2007 року.

Перші враження. Переїзд Дрезден-Страсбург

Навряд чи ця стаття побачила б світ, якби не міжнародна наукова конференція E-MRS 2007 Spring Meeting, заради участі в якій ми рушили в подорож через всю Німеччину до Страсбурга, який знаходиться за кілька кілометрів від німецько-французького кордону. Подорожувати потягами Deutsche Bahn - одне задоволення. На веб-сайті обираєш маршрут та час/дату подорожі, на виході одержуєш кілька варіантів. Слід зауважити, що цей же сайт дозволяє шукати варіанти подорожей не лише по Німеччині, а і по всій Європі, в тому числі і в Україні. Як правило, подорожі на далекі відстані складаються з кількох пересадок з інтервалом від кількох до 10-20 хвилин, однак нервувати, що не встигнеш на пересадку, є марним. Навіть якщо поїзд запізнюється, то наступний поїзд чекає прибуття пасажирів, які здійснюватимуть пересадку. Втім, запізнення стаються нечасто, оскільки графік руху розрахований дуже чітко, а швидкості руху потягів сягають 200 км/год і вище.

Страсбург зустрів будівельним розгардіяшем на залізничному вокзалі, переритому траншеями та перегородженому парканами. Як виявилося пізніше, таким чином готувалися до запуску 10 червня надшвидкісної залізничної лінії TGV (train à grande vitesse – високошвидкісний потяг) зі Страсбурга до Парижа, який в перспективі має доставляти пасажирів до столиці Франції також і з великих міст Німеччини, і навіть колись з Братислави. Поїзд зможе розвинути швидкість до 547-и кілометрів на годину, а подорож від Страсбурга до Парижа (близько 500 кілометрів) займатиме 2 години 20 хвилин. Втім, незручності вокзалу відразу ж були забуті після виходу на гарні вулички однієї зі столиць об’єднаної Європи.

Виставка французьких виробників. “Перець в шоколаді”
Перш ніж розпочати знайомство зі Страсбургом, йдемо на квартиру до своїх друзів з України, щоб залишити речі. Для того, аби скористатися ліфтом, треба ввести код: “3945”. Мабуть, більшість людей його запам’ятають через роки початку і закінчення 2-ї світової війни, від якої французи здригаються до сьогоднішнього дня. Втім, забігаючи наперед, слід зауважити, що подібні символічні або повчальні речі будуть зустрічатися на кожному кроці.

Перший наш візит – закриття кількаденного ярмарку французьких виробників. Щоб відчути смак французької кухні, варто було завітати саме сюди. Сири, вина, м’ясо, риба, соуси, солодощі – все не перерахуєш. Але все можна спробувати перед тим, як купити. Або просто спробувати, не купуючи. Ціни, як на гаманець пересічного українця, просто захмарні. Наприклад, вартість відомих у всьому світі французьких сирів не менше ніж 20 євро/кг при тому, що аналогічні виготовлені в промислових умовах навряд чи дорожчі 10 євро/кг. Але при цьому варто врахувати, що все на виставці зроблено руками і за старовинними технологіями (наприклад, сир має дозрівати у погребі при сталій температурі і вологості два-три чи навіть п’ять років). А ручна праця у всій Європі цінується найдорожче. Тому й прагнуть по можливості максимально перекласти фізичну працю на плечі машин. Чи не тому живуть краще, ніж ми?

Чи куштували Ви коли-небудь сало в шоколаді? Мабуть, ні. Але всі чули цю хохму. А от французи мають справжній аналог: шоколадні цукерки, які ми між собою назвали “перець у шоколаді”. Уявіть собі шоколадні кульки, притрушені гірким порошком какао, розкушуючи які натрапиш на солодкий мигдальний горішок, всередині якого сховано шматочок перцю-турчаку, начиненого корицею. Пікантно, але зовсім не пече, навіть створює відчуття свіжості. Господиня товару, власниця ексклюзивного родинного рецепту, пропонує взяти «перчик» для аперитиву або навпаки – під чорну каву. «Це наша давня традиція, домашнє виробництво», - з гордістю розповідає вона. Дійсно, попри усю незвичність, “перець у шоколаді” є чудовим прикладом французької кухні, відомою своїми соусами, секрет яких у тому, аби поєднати різноманітні компоненти із сильним смаком і утворити з них делікатну суміш, яка не змінить, а лише підкреслить природний смак основного продукту.

На завершення купуємо пару скляних банок делікатесної риби, які нам вміщують у целофановий пакет з емблемою виробника. І треба ж такому статися, що на виході з ярмаркового салону, в місці найбільшого скупчення людей, пакет рветься і банки розбиваються! Кидаємося збирати скло, аби уберегти людей, та віднести залишки на смітник. З’являється охорона. Яким же було наше здивування, коли замість традиційних в Україні матюків ми почули від них слова співчуття. Щоб розрадити біль нашої втрати, вони спитали, що було в тих банках, і винесли 2 цілі. За рахунок організаторів ярмарку.

Привітайся та посміхнися! Бо життя чудове, різнокольорове!
Пам’ятаєте стару та майже зниклу сьогодні гарну українську традицію вітатися зі всіма в селах? На жаль, десятки років панування панібратської комуністичної ідеології в Україні дали свої сумні наслідки. Зовсім інша картинка в Страсбурзі. Заходиш в під’їзд багатоквартирного будинку. Зустрічаєш когось, а він тобі: “Бонжур!” + посмішка як другу, якого 100 років не бачив. Не важливо, що ти цю людину не знаєш. Ти прийшов майже до нього додому, ти, мабуть, добрий гість його сусіди. Те ж саме в Дрездені, але вже німецькою: “Хало!” Подібна ж ситуація на території наукових установ: всі вітаються зі всіма. Звичайно, у центрі міста перехожі на вулиці не вітаються, але у тихих житлових кварталах «місцеві» часто вітають «гостей». Що заважає нам в Україні почати діяти так само хоча б у себе вдома чи на роботі?

До гарного настрою спонукає також і зелене квітуче оточення, від якого хочеться жити. Скільки в Києві Ви бачили зашморганої реклами в стилі “Київ – місто квітів!”? А самих квітів? Отож… Звідти і понурий настрій у мешканців України. Як німці, так і французи просто кохаються на квітах. Квіти на кожному кроці. Вони невідступно переслідують Вас своєю красою та ароматом. Якщо клумба відцвіла, її тут же засаджують новими квітами, які будуть по сезону радувати Вас наступні кілька тижнів. І це на кам’янистій землі. То навіщо їм наші чорноземи?

Страсбург – місто квітів. Нова, тільки-но пересаджена клумба виглядає не дуже яскраво…


…а ось за тиждень вона розквітла


А так ці місця виглядали у березні, коли цвіла магнолія


Це квартал, де живуть французькі буржуа. Чи бачили Ви десь в Україні помешкання “нових українців” із символічними парканчиками, обвитими квітами? А хто в Україні їздить на таких непрестижних авто?


Площа Республіки, Палац Рейну, збудований для німецької імператриці, а тепер резиденція найдавнішої нині діючої міжнародної організації – Товариства судноплавства на Рейні.

Дерева – це окрема тема. Ніде, як в Європі, не знайдеш на вулиці такого різноманіття незнаних в Україні дерев, хоча кліматичні умови досить наближені до наших. В Україні ці дерева можна побачити лише в ботанічних садах. Та навіть зі звичайними деревами європейці умудряються робити небачені українцями речі. Наприклад, в Дрездені дуже багато лип. В Україні вони цвітуть масово пару тижнів десь так в середині червня. Кожне дерево цвіте днів 10, в залежності від погоди. В Дрездені можна прогулюватися липовими алеями, де липи цвітуть гарантовано від кінця травня до початку липня. В чому секрет? Та просто на тій алеї висаджені дерева липи різних сортів, кожне з яких квітне в різний час. А для того, щоб в Дрездені зрубати дерево, навіть на приватній території і висаджене Вашими руками, треба мати відповідний дозвіл. Бо інакше постраждає озеленення міста. До речі, кожне дерево має свій номер, який часто висить на спеціальній металевій бірочці в 3-4 м від землі. Подібна «паспортизація» дерев запроваджена і в Страсбурзі: дерева переписані і оцінені, наприклад, одне дерево в історичному центрі, посеред щільної середньовічної забудови, «коштує» як 20 у новому житловому кварталі із зеленою зоною. І якщо потрібно зрубати дерево і не можна посадити поруч нове, то необхідно озеленити інший квартал, щоб не зменшився «зелений капітал» міста.

На завершення “квіткового розділу” згадуються доречні слова Тараса Прохаська, написані ним в “Discours de cosaques”: “…там, де квіти, не вдається так смітити. І поводишся трохи інакше. Там, де квіти, треба бути обов'язковим, дбайливим і старанним (навіть пити так не можна, бо вони чекають і все відчувають). Треба бути лагідним і погідним. Треба думати про когось, про світ, інший світ і про себе. Треба стати мудрим, роботящим, уважним, спостережливим, старанним, умілим, дбайливим, дисциплінованим, правдивим, ніжним, охайним, безстрашним, терплячим... Так і може статися Україна. Дякуючи квітам...”

Невже так важко українцям відродити Україну та збудувати Європу довкола себе? І хто в цьому винен? НАТО, МВФ чи марсіяни?

Страсбург – місто лелек. Невже лише лелек?
Прогулюючись Страсбургом, важко оминути всередині міста досить великий парк Оранжері – місце паломництва мам з дітьми та відпочиваючих туристів. Перше, що кидається в очі – це лелеки, безліч лелек. Їхні гнізда повсюди - на спеціальних сідалах, схожих на колеса від возу, які українці колись ставили на хатах для лелек, на деревах і навіть на дахах будинків. Для мешканців Страсбурга лелека – це символ Ельзасу, елемент гордості та обожнювання. В цьому ж парку розташований невеликий зоопарк і центр репродукції популяції лелек. Далі наводимо фото з невеликими нашими коментарями.

Парк Оранжері. Лелечі гнізда на даху павільйону, збудованого Наполеоном для Жозефіни


Центр репродукції популяції лелек


У Страсбурзі ми вперше побачили живого глухаря. Кажуть, глухарі живуть і в Україні. Та хто їх бачив?


Сім’я павичів. Всі відвідувачі стають свідками сімейної драми: павичці дуже подобається сусід-глухар, через що її чоловік-павич дуже ревнує та щораз більше розпускає свій гарний хвіст


Рожеві фламінго. Хоч виглядають дуже гарно, вночі кумедно рохкають. Як свині.


Американські пришельці нутрії заселили річки і канали Європи. Щоб зменшити їхню популяцію, міська влада Страсбурга встановила таблички з проханням не годувати тварин.


А ось ця лебедина пара чекає на виведення потомства у гнізді всього в кількох метрах від дороги, яка проходить під стінами будинку

Як бачимо, краса і неповторність Страсбурга, як і більшості європейських міст, базується на повазі до навколишнього середовища. Складається враження, що місто непомітно виросло посеред острівців дикого лісу, де в річці живе риба та плавають птахи, по зеленій травичці бігають прудкі дрозди, а на деревах тьохкають соловейки та кують зозулі. Крім того, в Європі до багатьох людей приходить розуміння того, що планета Земля – наш спільний човен. І через недбале поводження Людини та хижацьке використання природних ресурсів цей “човен” вже має суттєву пробоїну у вигляді посилення парникового ефекту. Її можна “залатати”, лише масово скоротивши споживання викопних джерел палива, базуючись лише на енергії, яка напряму пов’язана з енергією сонця. Звичайно, це не завжди дешево, але держава розуміє важливість розвитку відновлюваної енергетики, тому власним прикладом або за допомогою податкових пільг стимулює її розвиток. Так, поруч з місцем проведення конференції E-MRS ми побачили будинок з незвичною архітектурою. Пропонуємо і Вам глянути на нього детальніше.

«Дім регіону Ельзас» - приміщення Ради регіону (еквівалент облради в Україні) і регіональної адміністрації

Детальну інформацію про Дім, а також життя регіону Ельзас можна знайти тут.

Інавгурований 2005 року, цей Дім було збудовано за проектом, відібраним за конкурсом, головною умовою якого була відповідність вимогам високої якості довколишнього середовища і сталого розвитку. З врахуванням цього, комфорт і утримання величезного адміністративного будинку здійснюються за допомогою:
- економії електроенергії шляхом застосування енергозберігаючих ламп;
- системи збору дощової води, яка використовується для прибирання і поливу;
- гідротермальної енергії для підтримання температури всередині приміщень: підземні води живлять пристрої, які забезпечують взимку опалення, а влітку – охолодження;
- сонця для гарячої води: вода нагрівається за допомогою сонячних теплових колекторів, розташованих на даху. Ця система забезпечує 2/3 гарячої води для кухні і їдальні;
- природного комфорту: природне освітлення, акустичний затишок, температурний затишок, завдяки чому зменшено ризики для здоров’я працівників.

Давайте трохи зупинимося на останній особливості, оскільки вона знаходиться в колі інтересів одного з авторів, про що нещодавно писалося на Майдані: http://maidan.org.ua/static/mai/1177526220.html Мова йде про колись традиційні в Україні піддашки. Зображений вище будинок довгою стороною орієнтований до півдня, а між поверхами розміщені горизонтальні перегородки, які влітку захищають вікна від спеки, а взимку утруднюють конвекцію теплого повітря від стіни будинку. Чим не новітній варіант забутого українцями піддашку у французькому виконанні?

Страсбург – одна зі столиць об’єднаної Європи
Якщо спитати пересічного українця, в чому різниця між розташованими в Страсбурзі Європейським Парламентом і Радою Європи, то навряд чи хтось дасть правильну відповідь. Насправді, Рада Європи об’єднує фактично всі країни, які є на європейському континенті (окрім Білорусі, позбавленої кандидатського статусу через диктатуру Лукашенка), в тому числі включає й Україну, а от Європейський Парламент працює лише за участі країн Євросоюзу, до якого Україні ще йти та йти. Українці часто бідкаються: “Ми бідні та нещасні, тому Європа нас не хоче бачити”. А хто в цьому винен і що заважає досягти найменших стандартів цивілізованого життя, про які ми говорили вище, навіть будучи бідними? Якось же це вдалося іншим країнам східної Європи. Більше того, європейці на цей факт непрямо натякають навіть архітектурою Європарламенту:



Європейський Парламент – архітектурна загадка. На нашу думку, це сонце, яке з’являється із-за гір

Крім сонця, яке начебто сходить із-за гір, може спасти на думку, що Європарламент ще не добудований. Саме в цьому й полягав символічний задум архітекторів, які натякали, що Європа – це та структура, яка постійно розвивається, а кожен новий її учасник має внести свої кілька цеглинок в загальну будівлю. То хто ж бачить розвиток України? І де ті “цеглинки”, які відкриють нам шлях до Європи?

Ще одне багатозначне символічне поєднання ми побачили у внутрішньому дворику Європарламенту. На жаль, нам не вдалося відобразити сонячну архітектуру верхніх частин парламенту, яка вказує на проходження тіні Сонця в різні пори року, а от духовний зв’язок з Богом був присутній через кінець тіні від страсбурзького Собору в день літнього сонцестояння, позначену наведеною внизу скляною сферою. До речі її зробили польські митці. Очевидно, цим вони натякали на місію охорони тендітної планети, і додали маленьку, але вагому духовну “цеглинку” Польщі в будівлю цілої Європи.


Внутрішнє подвір’я Європейського Парламенту, збудованого у вигляді циліндра. Скляну земну кулю встановлено на вістрі гранітної стріли, яка відмічає, де до спорудження Європарламенту падала тінь від маківки страсбурзького Собору на схід сонця у день літнього сонцестояння.

Далі наводимо фото Страсбурга, зроблені з даху Європарламенту.

Вид на місто з даху Європарламенту. Будиночки під стінами Європарламенту – колишнє робітниче містечко, а тепер квартал соціального житла. Законодавство Франції вимагає, аби 20% житла у місті було соціальним. У заможному Страсбурзі цей показник значно вищий і у деяких кварталах сягає рекордних 80%. За «робітничим містечком», на березі річки, велика сіра будівля загальноєвропейського освітнього каналу «Арте», над створенням і підтримкою якого працюють Франція і Німеччина. На обрії – величний страсбурзький Собор.


Вид на місто з даху Європарламенту. Чорний зигзаг – старе приміщення Європарламенту

Вдалося нам побачити і приміщення Ради Європи, яке й наводимо нижче. Знаходиться воно через дорогу від згаданого вище парку з лелеками.

Рада Європи – Палац Європи. 2-й зліва прапор – це прапор України. Можете повірити на слово :-)

Україна “славиться” корупцією та тяганиною в судах. Прості громадяни найчастіше мають надію на Європейський суд з прав людини, який насправді завалений справами з України. Відвідали ми й цю євроінституцію. Особливо нас вразила символічна скульптура перед входом до будівлі суду, яку, за відсутності таблички, ми охрестили «Безправні люди». Певно, це нагадування для працівників Євросуду по дорозі на роботу. Оцініть самі:

«Безправні люди» під Європейським судом з прав людини

---

P.S. до підрозділу: Автори висловлюють подяку українці Ользі Афанасьєвій-Мішелот, яка організувала незабутню екскурсію до Європейського Парламенту.

---

Про все і ні про що. Спогади туристів
Все-таки цікаво інколи приїхати кудись і поблукати тихими вуличками, занурюючись в ауру міста. В Страсбурзі можна не боятися заблудитися, оскільки місто розбито на тематичні райони, що носять відповідні назви вулиць, які легко знайти туристам. Наприклад, місцевий житель може не знати, де точно знаходиться вулиця барвінку, але він напевно покаже Вам дорогу до району квітів. А там місцеві жителі проведуть Вас до бажаної вулиці.

Так, назви вулиць у житлових кварталах, які забудовувались від кінця ХІХ ст. переважно згруповані за темам: «квартал музикантів» кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., «квартал письменників» у наймолодшому у Франції за середнім віком мешканців районі Отпьєр, збудованому 30 років тому, «квартал риб» у новенькому дорогому районі, де зараз поблизу розташовані євроінституції, а раніш була низина, всіяна річечками і каналами. Це була місцина, де жили фермери і рибалки. Новий район Еспланада, збудований у 60-70-х роках на місці військового плацдарму, розділений за зразком карти Європи, де кожен квартал є «країною», а вулиці мають назви міст (Штутгарт, Лондон, Осло, Палермо, Рим тощо). «Швейцарія» ж (Берн, Лозанна, Женева) розміщена у сусідньому старішому кварталі. У такий спосіб Страсбург дякує об’єднаній Європі, присутність організацій якої забезпечила стрімкий розвиток і заможність міста. Віддало місто також і данину красі. Згадане вище «робітниче містечко» можна назвати кварталом квітів – вулиці мають назви садових квітів: левкої, бузок, барвінок, гіацинт тощо.

А на завершення давайте ще трошки пройдемося Страсбургом, аби подумати про те, як нам збудувати Європу в Україні. Може тоді і до розрекламованого тут Страсбургу кожен з нас зможе їздити без проблем…

Університетський палац і пам’ятник Гете з музами – найвідоміший випускник страсбурзького університету


Парк Оранжері. На штучній скелі понад озером кіномани встановили гномика, як в «Амелі Пулен» Вдалині над фонтаном видно вершину Європарламенту


Площа Гуттенберга. Ельзасці вважають, що друкарський верстат винайдено на їхньому боці Рейну. На площі – улюблена карусель дітей і дорослих, збережена у первинному вигляді з початку ХХ ст. На площу виходить перша мерія Страсбурга (будівля споруджувалась і перебудовувалась протягом ХV-ХVІІ ст.), тепер Комерційна Палата. Маленькі віконця на високому даху колись були бійницями. У той час усі будинки Страсбурга мали бути пристосовані до оборони міста.

---

РОССИЯ ВОЛГОГРАД – 2007 УРА.
Це теж Страсбург: міст знаходиться по дорозі від Європарламенту до історичного центру міста. Коментарі до «ЦАРИЦИН СТАЛИНГРАД ВОЛГОГРАД 2007» придумайте самі…