04/26/2008 | Микола Твердохліб

Одна із кращих російських газет "Коммерсантъ" в числі №57 за 7 квітня 2008 року подала наступну інформацію. На закритому засіданні Ради Росія-НАТО, звертаючись до американського Президента Буша Путін сказав: „Ты же понимаеш , Джордж , что Украина - это даже не государство! Что такое Украина? Часть ее территории - это Восточная Европа , а часть и значительная , подарена нами!” Закінчуючи звернення до Президента США, Путін висловив погрозу, що Росія може розпочати приєднання до Росії Криму та Східної України. Хоча ці висовлювання Путіна оприлюднила одна із наймасовіших й авторитетніших газет Росії , однак людський розум не хотів сприймати за правду їх дикунський зміст.

Виступи такого змісту , що лунали з території нацистської Німеччини, людство чуло вже в сорокові роки ХХ століття. До яких дій призвели ці заклики демократичне суспільство ніколи не забуде й недопустить їх повторення. У перший момент після ознайомлення з цією інформацією російської газети виникає думка: хтось хоче зганьбити
авторитет Президента Росії на його останніх днях правління. Якщо б це було так то повинні були прозвучати спростування із кремлівської прес-служби. Одначе цього не відбулося.

Навпаки, виступаючи на радіостанції „Эхо Москвы”, міністр закордонних справ Росії С. Лавров в мягкій формі повторив думки Путіна. Він сказав, що в Бухаресті , а потім і в Сочі Путін розповів Бушу
"как формировалась нынешняя Украина в ее сегодняшних границах".

Заяви Путіна та його дипломата доповнив начальник Генерального штабу Росії Балуєвський, який пригрозив Києву й Тбілісі "военными и иными мерами".

Звідки повіяв вітер і де джерело цих провокаційних і безвідповідальних заяв російських можновладців ?

Як виявилось , Путін, програвши в Бухаресті де західні дипломати, не спитавши його "дозволу", внесли в декларацію строку відносно беззаперечного приєднання ближчим часом до НАТО України і Грузії, на прощання дуже гучно грюкнув дверима. І це йому вдалося. Відлуння швидко поширилось по світу й до цього часу не затухає.

У відповідь на образливі й агресивні заяви російського Президента та його підлеглих на адресу України деякі українські політики зробили різкі заяви, а міністерство закордонних справ вручило Москві ноту з вимогою дати пояснення стосовно путінських промов.

Офіційний представник НАТО Джеймс Аппатурай зажадав від Кремля пояснень "в отношении того, какие меры власти России намерены
принять, чтобы не допустить вступления в альянс Украины и Грузии".

Президент Польші Лех Качинський теж виступив на захист України. До цього міжнародного скандалу підключилась уже й Організація Об'єднаних Націй. Однак російських можновладців ця ситуація не турбує, бо вони її самі навмисне спровокували.

Чому так знервовано ведуть себе можновладці Росії, погрожуючи
колишнім республікам СРСР порушити їх територіальну цілісність
та незалежність?

Адже відбуваєтся закономірний процес. Ще недавно поневолені народи хочуть стати складовою частиною европейських структур. У той же час поведінка російських правителів створила для них парадоксальну ситуацію. Вони в своїй неспроможності стримати імперські комплекси, проти свого бажання, допомагають тим кого залякують, підштовхуючи їх до пошуку захисту в європейській спільноті.

Назавжди прибитий розпадом радянської імперії Путін уже не здатний сприймати колишні її території як суверенні держави. Тому й зайнявся географічними та історичними "дослідженнями" щодо держави Україна й читає всьому світу лекції на цю тему.

Якщо до цього часу деяка частина громадян України під впливом минулої комуністичної пропаганди та антиукраїнських дій сучасної п”ятої колони в Україні сприймали НАТО як агресивну організацію, то сьогодні послухавши "дружнє" звернення до них Путіна і його генералів, змінили свою думку й готові проголосувати за вступ України до НАТО.

Цей факт підтверджують останні соціологічні опитування. Цією ситуацією
мають скористатися україські керманичі, щоб підготувати український народ до прискореного приєднання до НАТО. З цією метою, використовуючи всі засоби інформації аж до самих листівок, необхідно донести до відома населення України агресивний зміст промов російських правителів. Інформацію щодо погрози зі сторони сусідньої "братньої" держави необхідно також доповнити коментарями щодо того як в далекому й не
зовсім далекому минулому московська, російська та комуністична влади приєднували до Росії території України, застосовуючи військову силу.

Не зайве напомнити українцям як московське військо в 1708 році спалило українське місто Батурин а їх жителів до останьої дитини вирізали; як московський цар Петро 1 в 1709 році загарбав Україну й при цьому в Переволочній своїми руками особисто відрубував голови полоненим українським козакам; як Катерина "вража баба" зруйнувала Запоріжську Січ та нищила національні святині українського народу, а послідовники продовжили її політику й заборонили рідну мову.

Українці не мають права забувати як в 1918 році Ленін послав більшовицьке військо на чолі з Муравйовим на загарбання України. Увірвавшись до Києва це вісько закатувало сотні українців тільки за те, що вони носили національний одяг та поклонялися портрету Тараса Шевченка. Нащадки жителів села Лютенки на Полтавщині не мають права забувати як більшовицьке військо Будьонного в 1920 році спалило село й розстріляло сотні селян тільки за те що вони мало здали хліба. А які страшні жертви поніс український народ після "добровільного
воз'єднання" Західної України.

Тільки за 1939-1940 роки тисячі українців були розстріляні а більше мільйона вивезені до Сибіру. А хіба можуть українці забути як московсько-більшовицький уряд використовував військо для відбирання
останніх продовольчих запасів в голодних українських селян в 1933 році та закривав їм шляхи в пошуках їжі. То хіба це не є яскрава ілюстрація до того як уміє використовувати військову силу наш північний сусід?

Як примітили дотепні міжнародні журналісти, лекція Путіна стосовно України сподобалася Бушу. Послухавши їх переклад Буш розсміявся і з задоволенням відмітив про себе, що тепер Грузія й Україна після таких речей Володимира Володимировича обов'язково стануть членами НАТО, а до цього його брали сумніви.

І на сам кінець хочеться порадити Путіну пригадати , що сталося з тими хто оголошував і здійснював різні "аншлюси". Не ті тепер часи. Як писав український письменник "Не той тепер Миргород , Хорол річка не та". Та й начальнику генерального штабу Росії теж необхідно зупинитися й не надуватися як та жаба з відомої байки , бо керує він не таким уже й боєздатним військом.

Про глибоку кризу, що вразила російське військо говорять навіть іноземні експерти. "Це криза військових сил, і по іншому те що відбувається не назвеш,- сказав Стефан Блек, експерт по безпеці Військового коледжу американської армії.- І криза розвивається на протязі уже 17 років».