Саміт США – ЄС: проблеми залишаються
12/25/2008 | Сергій Терешко
Сергій Терешко, головний консультант відділу глобальної безпеки та європейської інтеграції НІМПБ
В статті аналізується щорічна зустріч на найвищому рівні лідерів США та ЄС, оцінюються її рішення. Головний висновок статті – збереження суттєвих розходжень між сторонами з широкого кола питань. Американсько-європейський саміт сконцентрував свою увагу переважно на економічних сферах співробітництво. В той самий час, від багатьох контроверсійних питань політичного, безпекового та екологічного характеру сторони свідомо дистанціювалися.
30 квітня - 1 травня у Вашингтоні пройшов черговий щорічний саміт США - Європейський Союз. Зустріч відбулася під головуванням Президента Сполучених Штатів Джорджа Буша, Канцлера Німеччини, – нині головуючої в Євросоюзі держави, Ангели Меркель та Президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу.
Основна увага на цьогорічному саміті була приділена переважно економічним питанням, до того ж їх досить неповному переліку. Сторони дистанціювалися від багатьох контроверсійних питань політичного, безпекового та екологічного характеру. Саме ці сфери є на сьогодні найболючішими темами американсько-європейського діалогу та основою світоглядного розколу поміж “Новим” та “Старим” Світами. З одного боку, даний факт може свідчити про конструктивність сторін, які в умовах неможливості досягнення компромісу в одних питаннях, зосередилися лише на тому, що має перспективи реалізації. З іншого, це ще раз підтверджує про наявність багатьох невирішених питань двосторонніх відносин, стагнацію Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, а також про відсутність в Європі єдиної позиції щодо американського вектору політики Євросоюзу. Крім того, більша частина питань євроатлантичних відносин обговорюється в форматі НАТО.
Основним результатом саміту стало започаткування Трансатлантичного економічного партнерства з відповідною інституціалізацією у вигляді Економічної Ради. Головна мета цього партнерства: надати новий імпульс розвиткові двосторонньої торгівлі та інвестиціям, що мають закласти основи майбутнього спільного ринку. Серед конкретних кроків передбачається запровадження гармонізації стандартів у приблизно 40 галузях (передусім в питаннях інтелектуальної власності, фінансових послуг, автомобілебудування та фармацевтики). Сторони висловилися за зменшення торгівельних обмежень та адміністративних бар’єрів, а також за загальну дерегуляцію взаємних економічних відносин, які страждають від складної бюрократичної системи. Було підкреслено, що економічна інтеграція вимагає й тіснішого законодавчого співробітництва.
Важливість укладеної домовленості полягає у тому, що сьогодні обидва береги Атлантики потребують торгівельно-економічного зближення між собою в умовах зростання конкуренції з боку країн Азії і деяких інших (Китая, Індії, Бразилії, АСЕАН) та збільшення конкурентоспроможності своїх товарів в умовах загострення глобальної боротьби за ринки поза межами ЄС і США. Зокрема, подібна співпраця може значно зменшити ціну американської та європейської продукції на ринках Євросоюзу та Сполучених Штатів. Наприклад, сторони сподіваються на 10-відсоткове зменшення ціни автомобілів.
Ідейним натхненником такого зближення, а відтак й локомотивом всього цьогорічного саміту виступала Ангела Меркель. Для неї встановлення тісних економічних відносин Євросоюзу зі США є одним з найголовніших пріоритетів головування Німеччини в ЄС та загалом всього її канцлерства. Це може бути продиктоване бажанням нинішнього керівництва ФРН дещо збалансувати занадто проросійську політику Берліна та зменшити трансатлантичні протиріччя за допомогою економіки, в той час коли на глобальну безпеку держави переважно дивляться по-різному. Якщо брати загальноєвропейський вимір даної домовленості, то можна стверджувати, що в той час коли Вашингтон більше зацікавлений у підтримці Європою своїх зовнішньополітичних дій, Європейський Союз більше потребує партнерства зі США в економічній площині.
В цілому, можна сказати, що даний саміт заклав підвалини створення спільного американсько-європейського ринку, результатом функціонування якого має стати збільшення обсягів двосторонньої торгівлі та зменшення додаткових фінансових втрат. Ангела Меркель вже висловила сподівання на створення Зони вільної торгівлі зі США до 2015 року. В цьому її підтримує Європейський Парламент (переважно за лобіювання німецьких депутатів), який напередодні саміту також виступив у підтримку створення зони вільної торгівлі та активізації парламентських зв’язків з Конгресом та Адміністрацією США.
Німецький політикум сприйняв результати саміту за власний успіх та як підтвердження довіри з боку США до політики ФРН. Проте, такий оптимізм частково може бути продиктований бажанням Німеччини підняти авторитет та досягнення свого головування в ЄС. Насправді, обидві сторони можуть поступово охолонути до ідеї зони вільної торгівлі, адже значна кількість торгівельно-економічних протиріч все ще є актуальною, а укладена на саміті економічна угода залишила поза рамками ряд нез’ясованих питань.
Іншим важливим результатом саміту стало укладання угоди про лібералізацію авіаційного сполучення між ЄС та США, що знімає ряд обмежень для європейських авіакомпаній. Передусім, це стосується доступу європейських перевізників до всіх аеропортів США та дозволу компаніям з ЄС інвестувати в американські авіалінії. Угода, що отримала назву – пакт“Відкрите небо”, матиме результатом розширення послуг, зниження цін та полегшення перельотів через Атлантику й набуде чинності 31 березня 2008 року. Перемовини для досягнення цього результату тривали більше 4-х років. Євросоюз сподівається на продовження лібералізації в цьому напрямку та прагнутиме утворення “Зони вільної авіації” зі зняттям всіх інвестиційних та транспортних обмежень між США та ЄС. Іншим кроком, що сприятиме міжособистісним контактам американців та європейців стало обговорення питання відміни візового режиму в США для деяких держав ЄС. Проте, дана проблема особливого розвитку не отримала.
Піднято на саміті було й актуальне для обох сторін енергетичне питання. У своїй підсумковій декларації лідери ЄС та США заявили, що світові енергетичні ринки мають бути прозорішими, не перешкоджати ефективному доступу до них, створювати умови для вільних капіталовкладень та конкуренції. Ця частина звернення явно адресувалася учасниками Вашингтонського саміту до Кремля, адже реалізації саме цих положень, які закладені у Європейській енергетичній хартії, безуспішно вимагає від Росії Європейська спільнота. Крім цього, було заявлено про необхідність диверсифікації видів сировини, джерел та маршрутів її постачання в Європу.
Передусім, було згадано необхідність розвитку інфраструктури в Каспійському регіоні та Середній Азії. В цьому контексті, вже вкотре, треба наголосити, що роль України та організації ГУАМ в якості одного з головних транзиторів каспійських та середньоазійських енергоносіїв залишається для Європи надзвичайно важливою. Отже, українські транзитні пропозиції треба якомога частіше доносити до наших партнерів з ЄС, оскільки для прагматичних європейців рано чи пізно економічні потреби стануть більш вагомим аргументом за політичні пріоритети окремих держав.
Традиційно актуальною для ЄС залишається екологічна тематика загалом (передусім проблема глобального потепління) та ситуація з приєднанням, чи то пак неприєднанням, США до Кіотського протоколу, зокрема. Білий дім традиційно не дуже прагне обговорювати дане питання, тож прогресу сторонам досягти не вдалося. США не погодилися на обмеження власних викидів вуглекислого газу, в той же час апелюючи щодо екологічних проблем в Китаї. Однак Європейці зраділи навіть тому факту, що Вашингтон визнав сучасні екологічні проблеми глобальною загрозою до якої призвела діяльність людини. Зважаючи на задекларовані наміри Німеччини питання імплементації Кіотського протоколу буде ще раз піднято під час червневого саміту Великої Вісімки у ФРН.
Єдиним питанням політичного характеру та таким, що виходить за рамки двосторонніх відносин, з тих, що піднімалися на саміті, стало розміщення систем протиракетної оборони США в Центрально-Східній Європі. Джордж Буш вкотре запевнив європейців про відкритість проекту ПРО, його життєву необхідність для Америки і Європи (“ми більше не можемо бути заручниками держав-ізгоїв”), а також ще раз запросив Росію до участі у ньому. Явним комплементом у бік Берліна та особисто канцлера Меркель стала заява Президента США, що “ми дуже серйозно поставилися до пропозиції ФРН чіткіше роз’яснити Росії позицію США й готові надати російській владі всю необхідну інформацію”. Цю дипломатичну заяву Джорджа Буша не варто сприймати занадто серйозно, зважаючи на те, що Вашингтон чітко вирішив досягти своєї мети, а Москва однозначно не сприйме рішення, яке на її думку є принизливим. З іншого боку, подібне висловлювання господаря Білого Дому сприятиме лояльнішому ставленню європейців до американської ініціативи. Напередодні саміту підтримав позицію США й Президент Єврокомісії Баррозу, який заявив, що виступає проти втручання Російської Федерації у справи країн Східної Європи в питанні ПРО.
Інші актуальні питання глобальної ваги, такі як статус Косово, ядерна програма Ірану, ситуація в різних країнах Близького Сходу, права людини та інші на зустрічі не піднімалися. Не згадувалася на ній й Україна.
Під час зустрічі вкотре було виявлено неготовність Європейського Союзу грати потужну політичну та безпекову глобальну роль співрозмірну з роллю США., а вузьке коло питань для обговорення між цими провідними світовими потугами свідчить про наявність значно більшої кількості питань, які наразі сторонам вирішити не під силу.
Саміт Показав, що ті рішення, які підіймалися й приймалися на ньому, передусім хвилюють Євросоюз. Вашингтон “по-партнерські” зробив незначні поступки, Брюссель та Берлін не змогли отримати відповіді на питання, що їх хвилюють. За дипломатичними посмішками та компліментами американців було приховано показано стратегічну та психологічну перевагу над європейськими партнерами, які змушені діяти не так як вони бажають, а так як їм дозволяють обставини. Крім цього, США використали свою традиційну “політику пряника”, показавши, все ще розраховують на міцне євроатлантичне партнерство з боку Західної Європи.
У свою чергу європейська позиція або проявила свою беззубість, не ризикнувши підняти перед господарями саміту “незручні питання”, або підтвердила неготовність Європи йти у самостійне від США “глобальне плавання”. В контексті оцінки реальних геополітичних пріоритетів ЄС та глибини наявних внутрішньоєвропейських протиріч цікавим стане порівняння порядку денного та результатів Вашингтонського саміту з порядком денним та результатами саміту Росія – ЄС у Самарі запланованого на 18 травня. Вже сьогодні зрозуміло, що Самарський саміт не обійдеться без скандалу, що підкреслює існування екзистенціальної кризи в Європейському Союзі.
Сайт “Євроатлантична Україна”, травень 2007 ( http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=10569&news_show_type=1& )
В статті аналізується щорічна зустріч на найвищому рівні лідерів США та ЄС, оцінюються її рішення. Головний висновок статті – збереження суттєвих розходжень між сторонами з широкого кола питань. Американсько-європейський саміт сконцентрував свою увагу переважно на економічних сферах співробітництво. В той самий час, від багатьох контроверсійних питань політичного, безпекового та екологічного характеру сторони свідомо дистанціювалися.
30 квітня - 1 травня у Вашингтоні пройшов черговий щорічний саміт США - Європейський Союз. Зустріч відбулася під головуванням Президента Сполучених Штатів Джорджа Буша, Канцлера Німеччини, – нині головуючої в Євросоюзі держави, Ангели Меркель та Президента Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу.
Основна увага на цьогорічному саміті була приділена переважно економічним питанням, до того ж їх досить неповному переліку. Сторони дистанціювалися від багатьох контроверсійних питань політичного, безпекового та екологічного характеру. Саме ці сфери є на сьогодні найболючішими темами американсько-європейського діалогу та основою світоглядного розколу поміж “Новим” та “Старим” Світами. З одного боку, даний факт може свідчити про конструктивність сторін, які в умовах неможливості досягнення компромісу в одних питаннях, зосередилися лише на тому, що має перспективи реалізації. З іншого, це ще раз підтверджує про наявність багатьох невирішених питань двосторонніх відносин, стагнацію Спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС, а також про відсутність в Європі єдиної позиції щодо американського вектору політики Євросоюзу. Крім того, більша частина питань євроатлантичних відносин обговорюється в форматі НАТО.
Основним результатом саміту стало започаткування Трансатлантичного економічного партнерства з відповідною інституціалізацією у вигляді Економічної Ради. Головна мета цього партнерства: надати новий імпульс розвиткові двосторонньої торгівлі та інвестиціям, що мають закласти основи майбутнього спільного ринку. Серед конкретних кроків передбачається запровадження гармонізації стандартів у приблизно 40 галузях (передусім в питаннях інтелектуальної власності, фінансових послуг, автомобілебудування та фармацевтики). Сторони висловилися за зменшення торгівельних обмежень та адміністративних бар’єрів, а також за загальну дерегуляцію взаємних економічних відносин, які страждають від складної бюрократичної системи. Було підкреслено, що економічна інтеграція вимагає й тіснішого законодавчого співробітництва.
Важливість укладеної домовленості полягає у тому, що сьогодні обидва береги Атлантики потребують торгівельно-економічного зближення між собою в умовах зростання конкуренції з боку країн Азії і деяких інших (Китая, Індії, Бразилії, АСЕАН) та збільшення конкурентоспроможності своїх товарів в умовах загострення глобальної боротьби за ринки поза межами ЄС і США. Зокрема, подібна співпраця може значно зменшити ціну американської та європейської продукції на ринках Євросоюзу та Сполучених Штатів. Наприклад, сторони сподіваються на 10-відсоткове зменшення ціни автомобілів.
Ідейним натхненником такого зближення, а відтак й локомотивом всього цьогорічного саміту виступала Ангела Меркель. Для неї встановлення тісних економічних відносин Євросоюзу зі США є одним з найголовніших пріоритетів головування Німеччини в ЄС та загалом всього її канцлерства. Це може бути продиктоване бажанням нинішнього керівництва ФРН дещо збалансувати занадто проросійську політику Берліна та зменшити трансатлантичні протиріччя за допомогою економіки, в той час коли на глобальну безпеку держави переважно дивляться по-різному. Якщо брати загальноєвропейський вимір даної домовленості, то можна стверджувати, що в той час коли Вашингтон більше зацікавлений у підтримці Європою своїх зовнішньополітичних дій, Європейський Союз більше потребує партнерства зі США в економічній площині.
В цілому, можна сказати, що даний саміт заклав підвалини створення спільного американсько-європейського ринку, результатом функціонування якого має стати збільшення обсягів двосторонньої торгівлі та зменшення додаткових фінансових втрат. Ангела Меркель вже висловила сподівання на створення Зони вільної торгівлі зі США до 2015 року. В цьому її підтримує Європейський Парламент (переважно за лобіювання німецьких депутатів), який напередодні саміту також виступив у підтримку створення зони вільної торгівлі та активізації парламентських зв’язків з Конгресом та Адміністрацією США.
Німецький політикум сприйняв результати саміту за власний успіх та як підтвердження довіри з боку США до політики ФРН. Проте, такий оптимізм частково може бути продиктований бажанням Німеччини підняти авторитет та досягнення свого головування в ЄС. Насправді, обидві сторони можуть поступово охолонути до ідеї зони вільної торгівлі, адже значна кількість торгівельно-економічних протиріч все ще є актуальною, а укладена на саміті економічна угода залишила поза рамками ряд нез’ясованих питань.
Іншим важливим результатом саміту стало укладання угоди про лібералізацію авіаційного сполучення між ЄС та США, що знімає ряд обмежень для європейських авіакомпаній. Передусім, це стосується доступу європейських перевізників до всіх аеропортів США та дозволу компаніям з ЄС інвестувати в американські авіалінії. Угода, що отримала назву – пакт“Відкрите небо”, матиме результатом розширення послуг, зниження цін та полегшення перельотів через Атлантику й набуде чинності 31 березня 2008 року. Перемовини для досягнення цього результату тривали більше 4-х років. Євросоюз сподівається на продовження лібералізації в цьому напрямку та прагнутиме утворення “Зони вільної авіації” зі зняттям всіх інвестиційних та транспортних обмежень між США та ЄС. Іншим кроком, що сприятиме міжособистісним контактам американців та європейців стало обговорення питання відміни візового режиму в США для деяких держав ЄС. Проте, дана проблема особливого розвитку не отримала.
Піднято на саміті було й актуальне для обох сторін енергетичне питання. У своїй підсумковій декларації лідери ЄС та США заявили, що світові енергетичні ринки мають бути прозорішими, не перешкоджати ефективному доступу до них, створювати умови для вільних капіталовкладень та конкуренції. Ця частина звернення явно адресувалася учасниками Вашингтонського саміту до Кремля, адже реалізації саме цих положень, які закладені у Європейській енергетичній хартії, безуспішно вимагає від Росії Європейська спільнота. Крім цього, було заявлено про необхідність диверсифікації видів сировини, джерел та маршрутів її постачання в Європу.
Передусім, було згадано необхідність розвитку інфраструктури в Каспійському регіоні та Середній Азії. В цьому контексті, вже вкотре, треба наголосити, що роль України та організації ГУАМ в якості одного з головних транзиторів каспійських та середньоазійських енергоносіїв залишається для Європи надзвичайно важливою. Отже, українські транзитні пропозиції треба якомога частіше доносити до наших партнерів з ЄС, оскільки для прагматичних європейців рано чи пізно економічні потреби стануть більш вагомим аргументом за політичні пріоритети окремих держав.
Традиційно актуальною для ЄС залишається екологічна тематика загалом (передусім проблема глобального потепління) та ситуація з приєднанням, чи то пак неприєднанням, США до Кіотського протоколу, зокрема. Білий дім традиційно не дуже прагне обговорювати дане питання, тож прогресу сторонам досягти не вдалося. США не погодилися на обмеження власних викидів вуглекислого газу, в той же час апелюючи щодо екологічних проблем в Китаї. Однак Європейці зраділи навіть тому факту, що Вашингтон визнав сучасні екологічні проблеми глобальною загрозою до якої призвела діяльність людини. Зважаючи на задекларовані наміри Німеччини питання імплементації Кіотського протоколу буде ще раз піднято під час червневого саміту Великої Вісімки у ФРН.
Єдиним питанням політичного характеру та таким, що виходить за рамки двосторонніх відносин, з тих, що піднімалися на саміті, стало розміщення систем протиракетної оборони США в Центрально-Східній Європі. Джордж Буш вкотре запевнив європейців про відкритість проекту ПРО, його життєву необхідність для Америки і Європи (“ми більше не можемо бути заручниками держав-ізгоїв”), а також ще раз запросив Росію до участі у ньому. Явним комплементом у бік Берліна та особисто канцлера Меркель стала заява Президента США, що “ми дуже серйозно поставилися до пропозиції ФРН чіткіше роз’яснити Росії позицію США й готові надати російській владі всю необхідну інформацію”. Цю дипломатичну заяву Джорджа Буша не варто сприймати занадто серйозно, зважаючи на те, що Вашингтон чітко вирішив досягти своєї мети, а Москва однозначно не сприйме рішення, яке на її думку є принизливим. З іншого боку, подібне висловлювання господаря Білого Дому сприятиме лояльнішому ставленню європейців до американської ініціативи. Напередодні саміту підтримав позицію США й Президент Єврокомісії Баррозу, який заявив, що виступає проти втручання Російської Федерації у справи країн Східної Європи в питанні ПРО.
Інші актуальні питання глобальної ваги, такі як статус Косово, ядерна програма Ірану, ситуація в різних країнах Близького Сходу, права людини та інші на зустрічі не піднімалися. Не згадувалася на ній й Україна.
Під час зустрічі вкотре було виявлено неготовність Європейського Союзу грати потужну політичну та безпекову глобальну роль співрозмірну з роллю США., а вузьке коло питань для обговорення між цими провідними світовими потугами свідчить про наявність значно більшої кількості питань, які наразі сторонам вирішити не під силу.
Саміт Показав, що ті рішення, які підіймалися й приймалися на ньому, передусім хвилюють Євросоюз. Вашингтон “по-партнерські” зробив незначні поступки, Брюссель та Берлін не змогли отримати відповіді на питання, що їх хвилюють. За дипломатичними посмішками та компліментами американців було приховано показано стратегічну та психологічну перевагу над європейськими партнерами, які змушені діяти не так як вони бажають, а так як їм дозволяють обставини. Крім цього, США використали свою традиційну “політику пряника”, показавши, все ще розраховують на міцне євроатлантичне партнерство з боку Західної Європи.
У свою чергу європейська позиція або проявила свою беззубість, не ризикнувши підняти перед господарями саміту “незручні питання”, або підтвердила неготовність Європи йти у самостійне від США “глобальне плавання”. В контексті оцінки реальних геополітичних пріоритетів ЄС та глибини наявних внутрішньоєвропейських протиріч цікавим стане порівняння порядку денного та результатів Вашингтонського саміту з порядком денним та результатами саміту Росія – ЄС у Самарі запланованого на 18 травня. Вже сьогодні зрозуміло, що Самарський саміт не обійдеться без скандалу, що підкреслює існування екзистенціальної кризи в Європейському Союзі.
Сайт “Євроатлантична Україна”, травень 2007 ( http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=10569&news_show_type=1& )