12/25/2008 | Борис ПАРАХОНСЬКИЙ

Борис ПАРАХОНСЬКИЙ,завідувач відділом Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, доктор філософських наук

Політична, економічна та військова ситуація у світі останнім часом набула якісно нових ознак і продовжує швидко змінюватися. Відбуваються фундаментальні зміни у сфері міжнародної безпеки, пов’язані з активізацією асиметричних загроз, особливо міжнародного тероризму. До загострення політичних, економічних, етнічних, релігійних та інших суперечностей додається нагромадження та неконтрольоване розповсюдження звичайних озброєнь та зброї масового знищення. Посилюється небезпека виникнення нових та реанімація застарілих збройних конфліктів, їх швидка ескалація та втягування до зазначених процесів суміжних держав. У цій ситуації Україна, яка перебуває на стику інтересів глобальних чинників впливу, стає більш вразливою з точки зору зовнішніх загроз. Про ризики та переваги курсу євроатлантичної інтеграції розповідає завідувач відділом Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України, доктор філософських наук Борис ПАРАХОНСЬКИЙ.

Формування нової системи міжнародних відносин у галузі безпеки, поглиблення інтеграційних процесів в Європі, якісна зміна рівня співпраці між провідними стратегічними партнерами України є сьогодні одними з головних чинників, що впливають на реалізацію національних інтересів нашої держави. Масштабне розширення НАТО на сусідні з Україною держави Центральної та Південно-східної Європи, новий зміст відносин НАТО з Росією, небезпечні процеси в прилеглих до нашої країни регіонах Чорного моря та Близького Сходу створюють якісно нову ситуацію, коли Україна опиняється, з одного боку, в оточені країн, тією або іншою мірою інтегрованих в НАТО, а з іншого, – постає перед новими загрозами з Півдня та Сходу. Тобто Україна фактично певною мірою постає у ролі “прифронтової держави”.
У таких умовах Україна не може залишатись осторонь загальноєвропейських інтеграційних процесів, зокрема у сфері безпеки. Відповідь на виклики часу полягає у більш щільній консолідації демократичних країн на основі спільних цінностей. Враховуючи, що у сучасному глобалізованому світі найбільш надійним способом захисту середніх та малих держав залишається колективна оборона, для України було б нелогічним й надалі дотримуватися позаблокового чи нейтрального статусу, зокрема обмежувати рівень відносин з НАТО лише рамками особливого партнерства. Такий стан речей зрештою був належним чином усвідомлений на рівні вищого керівництва нашої держави. Прийняття Україною у 2002 році політичного рішення щодо набуття у перспективі повноправного членства в НАТО стало переломним моментом у ставленні нашої держави до Альянсу. Прийняття цього рішення має виняткове значення для майбутнього України як впливової європейської регіональної держави, оскільки воно чітко визначає як її внутрішньополітичні пріоритети розвитку, так і зовнішньополітичні орієнтири.
Активізація євроатлантичного вектора української зовнішньої політики відповідає довгостроковим інтересам нашого суспільства у сферах безпеки та оборони, є закономірним продовженням плідної та взаємовигідної співпраці України з євроатлантичними структурами. Але й досі у багатьох в нашій країні ще існують сумніви щодо доцільності курсу євроатлантичної інтеграції України. Це можна пояснити як стереотипами минулого – часів “холодної війни”, так і недостатнім розумінням тих вигод і переваг, які матиме наша держава із завершенням реалізації стратегії євроатлантичної інтеграції.
З урахуванням військових і політичних можливостей НАТО, досвіду держав-членів Альянсу у формуванні демократичного суспільства, ефективної економіки та оборонної сфери, членство України в НАТО сприятиме вирішенню ряду важливих завдань.
У результаті реалізації курсу на євроатлантичну інтеграцію Україна, зокрема, увійде в коло країн найпотужнішого військово-політичного об’єднання держав, що має вагомий, а подекуди й вирішальний вплив на міжнародні процеси і події, надасть їй можливість гарантувати захист національної безпеки України у найбільш ефективний спосіб, а також підвищити рівень безпеки в регіоні в цілому. Для нашої країни це може бути дієвим знаряддям захисту власних національних інтересів: стабільності, політичної незалежності, територіальної цілісності, динамічного поступального розвитку. Інтеграція в НАТО дозволить Україні користуватися механізмом колективної оборони Альянсу.

Інтегруючись до Альянсу, Україна відвертає від себе перспективу подальшого виконання ролі буферної держави між двома військово-політичними блоками, знімає питання про визначення геополітичного вибору держави. Україна остаточно закріпить прихильність до європейського політичного курсу і разом з тим зможе опрацьовувати шлях реалізації статусу України як модератора між Сходом і Заходом. Таким чином, Україна позбавляється тягаря політики балансування, котра якщо і надає певні тактичні переваги, але призводить до загального стратегічного програшу.
Повна інтеграція України в НАТО дозволяє нашій країні виконувати роль впливовішого чинника у побудові системи європейської безпеки та забезпечення добрих відносин із сусідніми державами. Країни-члени Альянсу, які опосередковано мають певні територіальні претензії до України, втрачають перевагу підтримки з боку Заходу, що надає можливість нашій державі зайняти більш активну, наступальну позицію з врегулювання територіальних непорозумінь, зокрема з питань договірно-правового оформлення кордонів із сусідніми країнами.
Участь в НАТО реально сприятиме захисту українських східних кордонів, який одночасно виконуватиме функцію і спільного кордону для всього Альянсу. Зокрема, це надає можливість налагодити надійніші механізми міжнародного співробітництва з метою запобігання проникненню на територію країни нелегальних мігрантів та криміногенних елементів. Технічна допомога НАТО та обладнання українських прикордонних структур відповідно до стандартів Альянсу надасть змогу ефективніше вести боротьбу з наркотрафіком, розповсюдженням нелегальної зброї та іншої небезпечної продукції, які транспортуються на Захід через територію України.
У разі пасивної позиції нашої країни реальною стане небезпека залишитися осторонь європейських політичних та економічних інтеграційних процесів, тоді як поглиблення євроатлантичної інтеграції дозволить Україні ефективніше захищати свої економічні та політичні інтереси в Європі та в світі. Членство України в НАТО відкриє нові економічні перспективи, знизить рівень фінансових ризиків, покращить інвестиційний клімат, що сприятиме економічному розвитку і підвищенню добробуту українських громадян.
У результаті євроатлантичної інтеграції Україна зможе дієвіше захищати свою економічну безпеку, створити більш сприятливі умови для вступу в інші європейські структури, збільшити свій вплив на формування загальноєвропейської політики. Зокрема, це посилює позиції України для входження до Європейського Союзу. Адже тісний зв’язок інтеграційних процесів у сферах економіки та безпеки зумовлює і тісну пов’язаність і взаємозалежність розширення НАТО і ЄС, як свідчить досвід інтеграції до ЄС ряду східноєвропейських держав.
Країни НАТО є сьогодні світовими лідерами у галузі високих технологій, в тому числі й оборонних. Приєднавшись до НАТО, Україна не тільки отримає доступ до цих технологій, але й зможе зробити свій внесок у справу оборони євроатлантичних країн, що стане додатковим поштовхом для розвитку нашої науки та промисловості. Союз із передовими націями світу дозволить Україні активніше використовувати і найсучасніші освітні та інформаційні технології. У цьому контексті збільшуються шанси щодо забезпечення технологічної безпеки України, насамперед шляхом взаємодії у військово-промисловій сфері, отриманні замовлень на виготовлення техніки і проведення спеціалізованих робіт.

Позитивно позначиться на обороноздатності України приведення української військової організації у відповідність до стандартів НАТО. Неспроможність України підтримувати на необхідному рівні боєздатність власних збройних сил і ресурси для їхньої мобілізації обумовлює посилення уваги до активного її приєднання до створення системи колективної оборони. Сьогодні повноцінно здійснювати виконання бойових завдань Збройні сили України (ЗСУ) здатні лише на рівні локальних конфліктів.
Самотужки реформувати ЗСУ, відповідно до світового рівня, з огляду на відсутність достатньої кількості ресурсів, Україні не під силу. Слід враховувати наступне: якщо Україна й надалі утримуватиме чисельність ЗСУ на рівні розвинутих європейських країн, продовжуючи їх недостатньо фінансувати, то українська армія перетвориться із гаранта забезпечення національних інтересів на елемент небезпеки для власної держави.
Членство України в НАТО прискорить реформування Збройних сил України та дозволить оптимізувати Воєнну доктрину України. Альянс має можливості надати допомогу в проведенні експертних оцінок окремих рішень, в доступі до використання інформації з питань оборонного і бюджетного планування, підготовці військових кадрів для ЗСУ, досягненні сумісності в управлінні, тиловому та технічному забезпеченні.
Проблема конверсії оборонної промисловості є особливо гострою для України. Вступ до НАТО дозволить Україні підвищити ефективність оборонно-промислового комплексу, вийти на ринки зброї та озброєнь.
Співробітництво з НАТО, як члена цієї Організації, відкриє перед Україною широкі можливості у таких сферах: військової освіти; підготовки військовослужбовців; створення системи управління оборонними ресурсами; розробки оборонних програм; бюджетного планування і фінансування; ліквідації надлишкових і застарілих боєприпасів; вирішенні проблем закриття військових баз та реалізації національної програми конверсії.
Процес інтеграції України в НАТО прискорить формування ефективного демократичного цивільного контролю над сферою безпеки та цивільно-військових відносин. Громадянський контроль над структурами національної безпеки і оборони є інтегральним мірилом рівня демократизації держави та суспільства в цілому. Ефективний громадянський контроль – центральний елемент будь-якої успішної стратегії переходу від тоталітарних, авторитарних режимів до відкритого громадянського суспільства, заснованого на демократичних принципах.
Повноправна участь нашої країни в Альянсі сприятиме поглибленню позитивних структурних трансформацій в українському суспільстві, зокрема зміцненню демократії, утвердженню верховенства права, захисту прав людини та консолідації суспільства. Україна в Альянсі вже не зможе зійти зі шляху побудови громадянського суспільства і правової держави, оскільки на цьому будується загальна філософія НАТО. Інтеграція України в НАТО сприятиме зменшенню негативних впливів внутрішніх та зовнішніх антидержавних сил на внутрішні політичні процеси в Україні, дозволить істотно зменшити ризик відновлення сепаратистських рухів, зокрема у Криму. Як процес об’єктивний і здійснюваний в інтересах усього народу України, входження до НАТО має сприяти консолідації суспільства.
Слід враховувати, що країни НАТО надають переконливі приклади у забезпеченні соціально-економічних стандартів життя, які сформувалися в результаті розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. Інтегрована в НАТО Україна матиме якісно сильнішу підтримку від своїх партнерів у досягненні західних стандартів економічного добробуту та соціальної захищеності населення, посилить процеси формування середнього класу, який є основою європейських інтеграційних процесів.
Входження України до спільноти розвинутих євроатлантичних націй дозволить істотно зменшити рівень загроз, що стоять перед Україною у соціально-економічній та гуманітарній сферах. Загалом Україна значно посилить свої позиції у підтриманні внутрішньої політичної і соціальної стабільності.
Україна в нових міжнародних умовах виступає одним із ключових елементів системи європейської безпеки. Її входження до Північноатлантичного альянсу сприятиме зміцненню стабільності та безпеки у Чорноморському регіоні, оскільки, маючи такий потужний тил, наша держава матиме можливість активізувати свої зусилля для підвищення рівня безпеки на Чорному морі, повною мірою включитися у врегулювання конфліктних ситуацій в регіоні та вирішення проблем його розвитку.
Інтеграція в НАТО надає можливість налагодити економічні взаємовідносини із сусідніми країнами та активізації участі в процесах регіональної і континентальної інтеграції, відкриває перед нашою державою нові можливості для участі в різних регіональних організаціях. Регіональні проекти з організації взаємодії в економічній, політичній, військовій та енергетичній сферах дають Україні необхідний простір для маневру та реалізації власних ініціатив (проектів). Ними можуть стати як вихід України на провідні ролі в межах регіональних структур, так й ініціювання Україною створення нових структур в регіоні між Балтійським, Чорним і Каспійським морями для подолання сучасних викликів і загроз.
У цілому євроатлантична інтеграція означає для України більше, ніж бути просто членом системи колективної безпеки, інтеграція в НАТО означає включення в євроатлантичний простір безпеки з тими країнами, з якими ми розділяємо загальні цінності та принципи. Бути частиною механізму колективної безпеки та оборони означає отримати надійні гарантії безпеки, що дозволить ефективніше вирішувати соціальні та економічні проблеми.
Водночас реалізація курсу євроатлантичної інтеграції України містить не лише потенційні переваги, але й цілу низку ризиків і небезпек.
Розширення НАТО за рахунок пострадянських країн непокоїть,насамперед, Росію, яка в цьому вбачає загрозу власним національним інтересам. Слід враховувати, що колишні стереотипи мислення, пов’язані з добою “холодної війни”, ще залишаються надзвичайно поширеними серед впливових кіл російського політичного та військового істеблішменту. Повна інтеграція України в НАТО у Російській Федерації (РФ) розглядатиметься як виклик її домінуванню у просторі СНД, як серйозне порушення геополітичного балансу у відносинах між Росією та Заходом.
З посиленням процесів євроатлантичної інтеграції України Москва, яка не має на меті вступ до НАТО та ЄС, дедалі більше відчуватиме себе ізольованою від загальноєвропейських процесів, оскільки формат “партнерства” у багатьох випадках може виявитися недостатнім для реалізації російських геостратегічних намірів у європейському напрямку. Такі побоювання можуть бути пом’якшені, якщо Росія виявить зацікавлення у лобіюванні Україною російських інтересів в рамках Альянсу. Узгоджуючи свої позиції обидві країни могли б певною мірою впливати на формування східної політики НАТО із врахуванням обопільних інтересів. Подібна корпоративна політика не суперечить практиці Альянсу. Умовно кажучи, могла б утворитися більш збалансована геополітична схема відносин, яка сприяла б зміцненню загальноєвропейської архітектури безпеки.
Як наслідок повномасштабної інтеграції України в НАТО має змінюватися сам характер українсько-російських відносин, що має ризик потягнути за собою низку недружніх кроків з боку РФ щодо України.
За певних умов Росією може бути використана її військова присутність на території України з метою ускладнення відносин останньої з НАТО та недопущення більш глибоких рівнів її інтеграції в Альянс. Росія прагне продовжити на невизначене майбутнє термін оренди російського Чорноморського флоту (ЧФ), який закінчується в 2017 році. І хоча в офіційних колах НАТО присутність ЧФ Росії на території України не розглядається як перешкода до повної інтеграції нашої держави в Альянс і це питання віднесено до суто двосторонніх відносин України з Росією, слід зазначити, що НАТО у практичній площині ще не стикалася з проблемою базування військ третіх країн на території своїх членів. Це фактично означатиме визнання за Росією права розміщувати свої війська на території Альянсу, що неодмінно викличе заперечення інших країн НАТО.
На нинішньому етапі Росія не надає гарантій, що на російських базах відсутні носії ядерної зброї і що військовослужбовці та кораблі російського ЧФ, що базується в Криму, не братимуть участь у бойових діях в інших регіонах. Але у випадку їх використання проти третіх країн місця базування автоматично стають цілями для нанесення ударів з боку супротивника, отже, Україна неминуче втягується у збройний конфлікт, незважаючи на своє бажання. Зрозуміло, що у випадку інтеграції України в НАТО такий варіант розвитку подій матиме непередбачувані наслідки для європейської безпеки в цілому.
На тлі масштабної присутності російського капіталу в багатьох галузях української економіки та її енергетичної залежності від Росії може посилитися небезпека використання Росією економічних важелів (підвищення митних тарифів, недопущення українських товарів на ринки РФ, зменшення рівня постачання енергоносіїв тощо), що може відчутно позначитися на стані національної економіки України. Разом з тим, варто зауважити, що Росія не менш зацікавлена у розбудові ефективних економічних зв’язків із Європою, зокрема в українському транзитному потенціалі.
Загальна логіка наших економічних відносин з РФ має розглядатися як підпорядкована курсу євроатлантичної інтеграції нашої країни. Але ця логіка на певному етапі може увійти у протиріччя з участю України у новоствореній системі єдиного економічного простору (СЕП), якщо цей процес не обмежиться лише формуванням зони вільної торгівлі. Рівень інтеграційних процесів, який активно відстоює російська сторона, виходить за межі суто економічного співробітництва, а реалізація проекту СЕП у повному обсязі веде до політичної та військової інтеграції. Повна участь у відповідних структурах фактично означатиме зміну стратегічної парадигми нашої держави, що не може не мати серйозних наслідків для процесів євроатлантичної інтеграції України.
Інтенсифікація процесів інтеграції України в НАТО активізує антиукраїнську істерію в російських мас-медіа та серед політиків, реанімує трохи призабуті російські зазіхання на українські території (Крим, Севастополь, Тузла). У разі посилення процесів євроатлантичної інтеграції України Росія може використати свою військову присутність в Криму для активізації “російськомовного” та етнічного чинника в Криму та східних регіонах Україні, що посилить ризик поляризації українського суспільства.
У разі вступу України в НАТО існує ризик втягування нашої країни у внутрішні протиріччя в НАТО, між США та блоком країн «старої Європи». Німеччина і Франція не залишають намірів зміцнювати європейську політику безпеки і оборони (ЄПБО), маючи на меті зменшення американського впливу в Європі. Разом з тим, зазначимо, що більшість нових членів НАТО схильні розглядати гарантом безпеки більше США, ніж Європейський Союз.
Участь України у миротворчих місіях НАТО в умовах, коли центр активності Альянсу поступово зміщується зі Східної Європи на Південь та Схід, може нести ряд потенційних внутрішніх і зовнішніх небезпек. Зокрема, можна прогнозувати зростання активності деяких радикальних ісламських організацій в Україні, які можуть ініціювати власний спектр дій, що створять загрозу безпеці і стабільності держави, особливо в умовах Криму, з його проросійськими орієнтаціями. В останньому випадку можливим видається створення тимчасового альянсу кримських сепаратистів та ісламістських радикалів, в якому кожна із сторін, бодай маючи різні цілі, своїми провокаційними діями сприятимуть дестабілізації ситуації на півострові. Не можна виключати фактор впливу закордонних спецслужб на "підживлення" ісламського чинника, конфліктного напруження в ряді регіонів України.
З іншого боку, інтегрована в Альянс Україна може видаватися більш зручною ціллю для проведення терористичних операцій, що значною мірою обтяжено інформаційною відкритістю нашого суспільства та його вразливістю, особливо у великих індустріальних містах. Україна сьогодні ще не має надійних захисних механізмів протидії міжнародному тероризмові, і наслідки таких акцій можуть бути для нас важчими ніж для інших країн НАТО.
Перехід України на стандарти Альянсу вимагатиме великих фінансових витрат. Зарубіжний досвід свідчить, що на період реалізації таких заходів неодмінно повинні збільшуватися загальні бюджетні видатки на оборону. За оцінками експертів, тільки на реформування ЗСУ потрібно витратити понад 9 млрд. грн. Крім того, модернізація і закупівля нових озброєнь і військової техніки потребуватиме ще 10-12 млрд. дол. США протягом наступних 5–6 років. Пов’язана із фінансовими витратами і соціальна сфера є найскладнішою проблемою євроатлантичної інтеграції.
Істотним ризиком в площині морально-ціннісних орієнтирів і прагнень українського суспільства, у разі інтеграції України в НАТО, є наявність помітного опору євроатлантичному курсу певної частини українського населення і політичної еліти, яка ще сприймає НАТО крізь призму стереотипів „холодної війни”. До цього додається також іноземний інформаційний тиск, спрямований на створення негативного образу НАТО.
Історично так склалося, що населення Сходу і Заходу України по-різному оцінює не лише джерела зовнішніх загроз для держави, але й з протилежних позицій визначає способи їх нейтралізації. Інтеграція України в НАТО може призвести до більшого дистанціювання між західними та східними областями і, як наслідок – сприятиме їх подальшій поляризації, слугуватиме підґрунтям для створення міських регіональних ідентичностей замість ідентичності загальноукраїнської, а також зростанню різного роду спекуляцій з боку окремих внутрішньополітичних сил, щоб отримати політичні дивіденди. Усе згадане може спричинити гальмування конструктивного діалогу між політичними силами, які представлятимуть різні частини України, і якщо цьому не протидіяти, країна може опинитися у затяжній політичній кризі.
У цілому, зважуючи на важелях об’єктивного аналізу усі основні переваги та ризики курсу євроатлантичної інтеграції України, можна зробити висновок, що здобутки, які ми отримаємо у результаті євроатлантичної інтеграції виглядають значно більш переконливими. Водночас, ризики, які супроводжуватимуть цей процес, не є настільки значними, щоб можна було говорити про неможливість їх знешкодження шляхом відповідних ефективних кроків як з боку нашої держави, так і у співпраці з країнами-партнерами по НАТО. Порівняння позитивів та негативів євроатлантичної інтеграції України варто робити в іншій площині: у якій ситуації опиниться наша держава, якщо цей курс не буде реалізовано взагалі? В останньому випадку ризики для України на порядок перевершуватимуть негативні моменти реалізації курсу євроатлантичної інтеграції, оскільки зростатиме ймовірність, що сама незалежність України опиниться під знаком питання.

“Україна-НАТО” №1-2 2007р., стор. 24-32.