02/09/2009 | Джон Лаф

Криза у відносинах між Росією та Україною, що спричинила двотижневе припинення значної частини російського експорту газу до Європи, залишилися не врегульованою.

Підписана у Москві угода між прем'єр-міністрами Путіним і Тимошенко щодо утворення ціни на продаж російського газу до України та української ціни за транзит російського газу до експортованого у Європу призвела до поновлення постачання газу. Однак відстрочка є лише тимчасовою, оскільки криза має набути іншої і загрозливої форми.

Угода про перехід на європейську форму ціноутворення продажу газу Україні з початковою знижкою у 20% у 2009 році, якщо вона буде застосована у такому вигляді, зруйнує українську економіку. Ця країна є 6-тим у світі споживачем природного газу і заледве була спроможна сплатити за спожитий минулого року газ, який постачався за ціною у $179.50 за тисячу кубічних метрів. Відповідно до контракту купівлі-продажу між Газпромом і Нафтогазом, що з'явився в українській пресі минулого тижня, ціна, яку має платити Україна за газ на перших три місяці 2009 року буде збільшена у двічі ($360 за тисячу кубічних метрів).

Хоча ціна різко впаде у другій половині року, відображаючи останні падіння вартості нафти, навіть нижчу ціну приблизно $200-240 за тисячу кубометрів Україна майже напевно платити не зможе. Ця держава вже почала відчувати всю силу глобальної економічної кризи та обвалу цін на товари споживання. У листопаді минулого року її ВВП упав більш ніж на 14 %, в той час як промислове виробництво впало на 24% в останньому кварталі 2008 року.

Державна компанія Нафтогаз знову неминуче почне накопичувати борги перед російським Газпромом, а нова спіраль кризи почнеться, коли Газпром знову перерве поставки газу Україні. Це знову поставить під загрозу постачання газу до Європи транзитом через Україну. Не дивно, що Юлія Тимошенко знову заговорила про переговори щодо знижки на 2010 рік.

В останні кілька тижнів лідери ЄС не змогли втрутитись, тому що більшість заперечували те, що насправді призвело до драматичного повороту у стосунках між Росією та Україною.

Хоча приводом став газ, справжнім мотивом є геополітика: напругу спричинило бажання України рухатись самостійно по неросійському шляху розвитку до Заходу та бажання Росії залишити Україну у своїй сфері впливу. Це пряме продовження російської 5-денної війни в Грузії у серпні. Ті, хто робить політику ЄС, вже зараз мають зрозуміти, що ці події вкладаються в одну модель. Міністр закордонних справ Лавров на початку 2008 року поставив сигнальний прапорець, коли заявив, що Росія буде “робити все можливе” для того, щоб упередити членство Грузії та України в НАТО, яке є найшвидшим маршрутом для них у західному напрямку. Як і у випадку з Грузією, Росія здається налаштована послабити Україну і змусити її схилитись. Вона продовжує шукати шляхів для встановлення контролю над стратегічним ресурсом в Україні: українською системою транспортування та зберігання газу. Цей ресурс є не лише життєвоважливим для національної безпеки України, але й найбільшим важелем впливу на Росію, який Україна наразі має.

Для того, щоб запобігти наступній стадії кризи, лідерам країн ЄС необхідно припинити ходити у сні та усвідомити той факт, що Росія погодилась на формат угоди про постачання газу з Україною, який не є надійним і може призвести до серйозного зламу в країні, що матиме загрозливі регіональні наслідки. Якщо ЄС хоче продовжувати отримувати газ через Україну, то йому негайно необхідно:
- Створити механізм оплати з підтримкою ЄС, який би дозволив Україні накопичувати борги краще перед Європою, ніж перед Росією, у випадку неспроможності платити за газ;
- Допомогти Україні здійснити кроки щодо скорочення жахливої енергетичної неефективності (її енергетична інтенсивність у двічі перевищує польську);
- Надати стимули та засоби Україні для наведення ладу в сумнозвісно непрозорому енергетичному секторі та розробки національної енергетичної політики, яка б базувалася на розвитку відносно багатих українських гідрокарбонних ресурсів, зменшила б газову залежність від Росії та виключила б найбільше джерело корупції в українській економіці.

Це – життєво важливі інвестиції до європейської енергетичної безпеки, що дозволять країнам ЄС стабілізувати відносини з Росією та гарантувати безпеку України.

Керівництво ЄС, на жаль, не проявило себе під час останньої кризи, у наслідок загального дефіциту стратегічного мислення, не кажучи вже про нестачу політичної волі у відносинах із Росією. Залишається побачити чи зможуть лідери ЄС, перед лицем перспективи можливої катастрофи в Україні, проявити більшу мужність під час наступного раунду цієї кризи, чи знадобиться втручання адміністрації Обами, аби вони нарешті почали діяти.

Автор є спеціалістом з питань російської та каспійської енергетики в BGR Gabara, консалтингової компанії у зв’язках з урядами, що базується у Лондоні