В БЕЛЪГІЙСЪКОМУ СЕНАТІ В БРУСЕЛІ ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
04/03/2003 | МАРІЧКА
МАРІЧКА ГАЛАБУРДА-ЧИГРИН
3.4.2003 – година 17.00
ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В ЙОГО 70 ТИ ЛІТТЯ
В БЕЛЪГІЙСЪКОМУ СЕНАТІ В БРУСЕЛІ
Українці в світі вшановують пам’ять жертв – від 7 до 10 мілійонів насильно створеного Голодомору 1932-1933 року в його 70 -ту річницю.
В листопаді 2002 року такі вшанування відбувалися велично, зворушливо й молитовно в Австралії, - Сіднеї, в Канбері й інших містах.
Амбасада України в Бельгії та Університет міста Льєжу запросили представників бельгійського уряду, різних амбасад і консульств і української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося в четвер 3.4.2003 в приміщені бельгійського Сенату, в її Авдиторії в годині 9.45 ранку.
По боках Президії висіли з лівої сторони бельгійський, а з правої сторони український прапори.
Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан Володимир Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди.
Відтак доповідь на французькій мові виголосив професор Сімон Петерман.
Він говорив про жахіття винищення українського народу, який як ніякий нарід в світі поніс жахливі страти в штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні.
Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття – змовилася й не писала про цей злочин, затаюючи відомі їм факти.
Щойно роками пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалося на сторінках світової преси мілійони жертв старшного злочину, за який досі ніхто не був покараний.
“ Винищування українців було справою сов’єтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики”. Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?” – так пише американський журнал Тайм в 1983 році.
Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм “Жнива розпачі” (Harvest of Despair) . Про це говорив у своїй доповіді – також на французькій мові, - мгр. Омелян Коваль Голова Громадської Централі Бельгії.
В Бельгії живе кількох осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили кількох членів своєї родини. Свідчення пані Теклі Івасюк з Київщини, пані Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та пана Володимира Михайлюка - прочитав Павло Когут.
Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу.
Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – потрясаюче вражіння, дати зрозуміти жахливість смерти від голоду - може зробити лише фільм…
Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України, який саме рік тому в березні місяці відвідав Австралію, був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Бруселю і в приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм “Голод 33” за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка.
Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив по українськи (перекладала на французьку мову пані Тетяна Шпакович) про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів СССР, Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Мосвкі в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії імені Олександра Довженка.
Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кінофестивалях в світі, з Бруселем включно, де 5 років тому фільм був висвітлений підчас Фестивалю Прав Людини. Олесь чується в великій шані, що фільм знову буде висвітлений в Бельгії, в його Сенаті, з приводу такої сумної річниці.
Картини фільму зробили на учасників вшанування відповідне вражіння. Я бачила, як витирали сльози не українці й українці, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, які безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми в Україні. Хай їм за те буде вічне прокляття!
Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Бруселі гідно і на відповідному рівні. Хай буде їм від нас подяка за те, як і Олесеві Янчукові за прибуття до Бруселю!
А ще хочу згадати, що в Сенаті був присутний молодий журналіст Дідерик Крамерс, з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу того товариства, яке видало журнал на тему Голодомору в Україні по нідерландські ( флямандськи ) На шістьох сторінках Дідерик описує як дійшло до Голоду, наслідки Голоду. Знимки, ілюстрація статті з відомого нам вебсайту Арт Україна. Крім того в журналі ще й інші описи про Україну. І знову треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження бельгійця Пана Дебакера, про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.
Дідерик мав на увазі перевести з Олесем Янчуком інтервю на тему фільму. Надіюся, що йому це вдалося зробити!
І так завершилося ще одне гідне вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!
3.4.2003 – година 17.00
ВШАНУВАННЯ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В ЙОГО 70 ТИ ЛІТТЯ
В БЕЛЪГІЙСЪКОМУ СЕНАТІ В БРУСЕЛІ
Українці в світі вшановують пам’ять жертв – від 7 до 10 мілійонів насильно створеного Голодомору 1932-1933 року в його 70 -ту річницю.
В листопаді 2002 року такі вшанування відбувалися велично, зворушливо й молитовно в Австралії, - Сіднеї, в Канбері й інших містах.
Амбасада України в Бельгії та Університет міста Льєжу запросили представників бельгійського уряду, різних амбасад і консульств і української діяспори на вшанування жертв Голодомору, яке відбулося в четвер 3.4.2003 в приміщені бельгійського Сенату, в її Авдиторії в годині 9.45 ранку.
По боках Президії висіли з лівої сторони бельгійський, а з правої сторони український прапори.
Відкрив жалібну імпрезу Амбасадор України достойний пан Володимир Кандохій, привітавши численних присутніх, які зійшлися з такої сумної нагоди.
Відтак доповідь на французькій мові виголосив професор Сімон Петерман.
Він говорив про жахіття винищення українського народу, який як ніякий нарід в світі поніс жахливі страти в штучно створеному Московською Комуністичною Партією й її вислужниками в Україні.
Він наголосив на тому, що преса у вільному світі, знаючи про ті жахіття – змовилася й не писала про цей злочин, затаюючи відомі їм факти.
Щойно роками пізніше, завдяки українській діяспорі в Західному світі тема Голодомору в Україні набрала світового розголосу і врешті згадалося на сторінках світової преси мілійони жертв старшного злочину, за який досі ніхто не був покараний.
“ Винищування українців було справою сов’єтської державної політики, так як печі в концтаборі Дахав були справою державної політики”. Українські куркулі вмирали…задля вигоди держави, для того, щоби допомогти у становленні нового ладу. Вони загинули, а світова пам’ять про їх смерть поросла травою забуття.Чому?” – так пише американський журнал Тайм в 1983 році.
Та не поросла пам’ять жертв травою…бо українська діяспора на чолі з СКВУ таки зрушила справу голоду й створила світовий Комітет для розповсюдження правди про траґедію в світі. Такі відомі особистості, як проф. Джеймс Майс, Роберт Конквест та представники діяспори різних країн світу увійшли в Світовий Комітет вшанування жертв Голоду і видали відповідні твори на тему Голоду і фільм “Жнива розпачі” (Harvest of Despair) . Про це говорив у своїй доповіді – також на французькій мові, - мгр. Омелян Коваль Голова Громадської Централі Бельгії.
В Бельгії живе кількох осіб, які пережили Голодомор, хоч втратили кількох членів своєї родини. Свідчення пані Теклі Івасюк з Київщини, пані Осипи Хохоляк з Ново Миколаївки та пана Володимира Михайлюка - прочитав Павло Когут.
Живі свідки – це підтвердження існування цієї страшної траґедії українського народу.
Та скільки би не говорити, писати на згадану тему – потрясаюче вражіння, дати зрозуміти жахливість смерти від голоду - може зробити лише фільм…
Відомий кінорежисер Олесь Янчук з України, який саме рік тому в березні місяці відвідав Австралію, був запрошений організаторами цього жалібного вшанування до Бруселю і в приміщенні бельгійського Сенату був висвітлений ним поставлений фільм “Голод 33” за повістю Василя Барки – сценарій Леся Танюка.
Перед його висвітленням Олесь Янчук говорив по українськи (перекладала на французьку мову пані Тетяна Шпакович) про те, як постала ідея знімання фільму, як він творився ще за часів СССР, Радянської України. Говорив про труднощі у зв’язку з його фінансуванням й побоювання в часі перевороту в Мосвкі в 1991 році – знищення фільму, який робився на студії імені Олександра Довженка.
Олесь сказав, що фільм був висвітлений на багатьох міжнародних кінофестивалях в світі, з Бруселем включно, де 5 років тому фільм був висвітлений підчас Фестивалю Прав Людини. Олесь чується в великій шані, що фільм знову буде висвітлений в Бельгії, в його Сенаті, з приводу такої сумної річниці.
Картини фільму зробили на учасників вшанування відповідне вражіння. Я бачила, як витирали сльози не українці й українці, а це важне, бо лише фільм міг передати ті людські страждання, ті злочини, які чинили вислужники Москви, комуністичної партії, які безпощадно знущалися над людьми, над жінками і малими дітьми в Україні. Хай їм за те буде вічне прокляття!
Можу сміло твердити, що вшанування пам’яті жертв Голодомору ініційоване Амбасадою України відбулося в Бруселі гідно і на відповідному рівні. Хай буде їм від нас подяка за те, як і Олесеві Янчукові за прибуття до Бруселю!
А ще хочу згадати, що в Сенаті був присутний молодий журналіст Дідерик Крамерс, з товариства Голяндія-Україна, який належить до редакційної колегії журналу того товариства, яке видало журнал на тему Голодомору в Україні по нідерландські ( флямандськи ) На шістьох сторінках Дідерик описує як дійшло до Голоду, наслідки Голоду. Знимки, ілюстрація статті з відомого нам вебсайту Арт Україна. Крім того в журналі ще й інші описи про Україну. І знову треба сердечно подякувати голяндцям за такі публікації про Україну, що черговий раз заперечує твердження бельгійця Пана Дебакера, про те, що про Україну не знають в Бельгії чи в світі.
Дідерик мав на увазі перевести з Олесем Янчуком інтервю на тему фільму. Надіюся, що йому це вдалося зробити!
І так завершилося ще одне гідне вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!