Кампанія за позбавлення Волтера Дюранті Пулітцерівської премії
05/05/2003 | Марко
Кампанія за позбавлення Волтера Дюранті Пулітцерівської премії
набирає сили
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news3.shtml
Під час штучного голодомору в Україні 1930-х років загинули мільйони людей.
Провідний західний історик Роберт Конквест приєднався до кампанії викриття діяльності колишнього кореспондента газети "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтера Дюранті, якого звинувачують у тому, що він своїми репортажами допомагав приховувати сталінський голодомор в Україні у 30-ті роки.
Роберт Конквест сказав в інтерв'ю британському тижневику "Обзервер", що Волтер Дюранті, імовірно, виконував інструкції радянських спецслужб, які тиснули на журналіста, володіючи інформацією про його захоплення наркотиками, алкоголем та сексуальними пригодами.
Організації української діаспори, зокрема, у США та Канаді провадять кампанію за те, щоб Волтера Дюранті посмертно позбавили Пулітцерівської премії за досягнення в журналістиці.
В Україні цього року провадяться офіційні заходи на вшанування пам'яті жертв голодомору 1930-х років, загальна кількість яких, за деякими підрахунками, перевищує 10 мільйонів
Керівник відділу досліджень Асоціації громадянських свобод канадських українців Любомир Лицюк сказав Бі-Бі-Сі:
"Ми привертаємо увагу до людини, яка заперечувала існування голодомору, яка виправдовувала радянську владу і Сталіна. Проте ми також закликаємо уряд України, і уряд Британії, а також інші уряди світу вжити заходів, щоб притягнути винних до відповідальності. Люди, відповідальні за голодомор, за терор, за гулаги, й надалі мешкають у різних країнах Західної Європи, а також у Канаді, в Ізраїлі - і ніхто їх ніколи за їхні злочини не карав".
Йосип Сталін: диктатор був зацікавлений у схвальних репортажах іноземних кореспондентів.
"Ми хочемо привернути увагу до цієї жахливої трагедії, і одіозної поведінки тодішнього московського кореспондента "Нью-Йорк Таймс" Волтера Дюранті. Під час голодомору, знаючи правду, він повідомляв, що все це - антирадянська пропаганда, і фактично відволікав увагу від радянських злочинів проти людства", - сказав Любомир Лицюк.
Речник Пулітцерівського комітету Сіґ Ґісслер сказав, що премію 1932 року Волтеру Дюранті присудили за репортажі, не пов'язані з голодомором.
Досі Пулітцерівської премії позбавляли лише раз, коли 1981 року виявились вигадкою репортажі в "Вашингтон Пост" про 8-річного хлопчика з ґетто, який буцімто мав наркотичну залежність від героїну.
набирає сили
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news3.shtml
Під час штучного голодомору в Україні 1930-х років загинули мільйони людей.
Провідний західний історик Роберт Конквест приєднався до кампанії викриття діяльності колишнього кореспондента газети "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтера Дюранті, якого звинувачують у тому, що він своїми репортажами допомагав приховувати сталінський голодомор в Україні у 30-ті роки.
Роберт Конквест сказав в інтерв'ю британському тижневику "Обзервер", що Волтер Дюранті, імовірно, виконував інструкції радянських спецслужб, які тиснули на журналіста, володіючи інформацією про його захоплення наркотиками, алкоголем та сексуальними пригодами.
Організації української діаспори, зокрема, у США та Канаді провадять кампанію за те, щоб Волтера Дюранті посмертно позбавили Пулітцерівської премії за досягнення в журналістиці.
В Україні цього року провадяться офіційні заходи на вшанування пам'яті жертв голодомору 1930-х років, загальна кількість яких, за деякими підрахунками, перевищує 10 мільйонів
Керівник відділу досліджень Асоціації громадянських свобод канадських українців Любомир Лицюк сказав Бі-Бі-Сі:
"Ми привертаємо увагу до людини, яка заперечувала існування голодомору, яка виправдовувала радянську владу і Сталіна. Проте ми також закликаємо уряд України, і уряд Британії, а також інші уряди світу вжити заходів, щоб притягнути винних до відповідальності. Люди, відповідальні за голодомор, за терор, за гулаги, й надалі мешкають у різних країнах Західної Європи, а також у Канаді, в Ізраїлі - і ніхто їх ніколи за їхні злочини не карав".
Йосип Сталін: диктатор був зацікавлений у схвальних репортажах іноземних кореспондентів.
"Ми хочемо привернути увагу до цієї жахливої трагедії, і одіозної поведінки тодішнього московського кореспондента "Нью-Йорк Таймс" Волтера Дюранті. Під час голодомору, знаючи правду, він повідомляв, що все це - антирадянська пропаганда, і фактично відволікав увагу від радянських злочинів проти людства", - сказав Любомир Лицюк.
Речник Пулітцерівського комітету Сіґ Ґісслер сказав, що премію 1932 року Волтеру Дюранті присудили за репортажі, не пов'язані з голодомором.
Досі Пулітцерівської премії позбавляли лише раз, коли 1981 року виявились вигадкою репортажі в "Вашингтон Пост" про 8-річного хлопчика з ґетто, який буцімто мав наркотичну залежність від героїну.
Відповіді
2003.05.05 | Navigator
Невже й українці домолились до Бога?!! (-)
2003.09.25 | Марко
Урок геноциду
http://www.day.kiev.ua/2003/170/podrob/pod1.htmУрок геноциду
Професор Джеймс МЕЙС
...ВЕСЬ ХЛIБ ДЕРЖАВI! ФОТО З КНИГИ-МЕМОРІАЛУ «ГОЛОД 33»
Як, імовірно, пам’ятають наші постійні читачі, наша газета неодноразово публікувала матеріали про найбільшу трагедію українського народу — Голодомор 1932 — 1933 рр. Лише цього року ми ініціювали дві акції «Дня», що стосуються різних аспектів цієї проблеми. Першою з них була «Свічка у вікні» — заклик до всіх українців у День пам’яті жертв Голодомору (четверту суботу листопада) запалити свічку у вікні, щоб висловити свою скорботу за мільйонами загиблих співвітчизників. Ми виступили із цим закликом ще в січні 2003 року, а минулого тижня нагадали читачам про цю акцію. Друга акція — підтримка кампанії за анулювання Пулітцерівської премії Уолтера Дюранті, журналіста «Нью-Йорк таймс», який зумів увести весь світ в оману стосовно подій, що відбувалися в Україні, стверджуючи, що жодного голоду не існує. 16 липня «День» опублікував статтю професора Джеймса Мейса, одного з найвідоміших дослідників Голодомору, з докладною розповіддю про Дюранті та його антипода — Гаррета Джонса, журналіста, завдяки якому Захід усе ж дізнався правду, й відрізний талон-листівку, яким читачі могли проголосувати за відкликання премії Дюранті. Тоді ж ми розіслали листа членам Пулітцерівського комітету та до редакції «Нью-Йорк таймс», у якому висловили своє ставлення до діяльності Дюранті й закликали анулювати його премію. На жаль, ми не отримали жодної відповіді на цей лист, як і відгуку та підтримки від українських колег з інших видань…
Чи був Голодомор геноцидом? Хто винен у тому, що сталося з українцями? Як нам подолати наслідки цієї трагедії, які, як і раніше, даються взнаки? На ці запитання спробував відповісти професор Мейс у своїй новій статті, яку ми пропонуємо вашій увазі сьогодні.
Проект резолюції, що визнає Голодомор 1933 року в Україні, поданий до Сенату Сполучених Штатів, зустрів енергійні заперечення російських дипломатів у Вашингтоні, повідомляє радіо «Свобода». Резолюція, яку представив 28 липня 2003 року сенатор від штату Колорадо Бен Найтхорс Кемпбелл, співголова американської Гельсинської Комісії, пропонує Сенату визнати, що Голодомор 1932—1933 рр. в Україні був актом геноциду згідно з визначенням, поданим у Конвенції про геноцид Організації Об’єднаних Націй, і підтримати зусилля уряду та Верховної Ради України стосовно отримання ширшого визнання цієї трагедії. Окрему резолюцію з цього питання було також представлено в американській Палаті представників. Обидві резолюції мають підтримку в Конгресі, та їх активно лобіює українська діаспора в Америці.
Американська Комісія з питань Голодомору — зведена комісія, до якої входили члени обох палат Конгресу, представники президента й американської громадськості загалом і виконавчим директором якої я був, — раніше дійшла висновку, що Голодомор справді був актом геноциду. Проте жодна з інших гілок американського уряду не визнала цього офіційно, незважаючи на наявність рішення Конгресу та президентської заяви.
Згідно з повідомленням радіо «Свобода», прес-секретар російського Посольства у Сполучених Штатах має цілком протилежний погляд на проблему: «Політика колективізації та голод в Україні в тридцятих роках жодним чином не підпадають під визначення геноциду. У російської сторони розуміння одне: ми не згодні з формулюванням ситуації в Радянському Союзі в тридцятих роках, голоду в Україні та процесів, які відбувалися в період колективізації, та з трактуванням усіх цих подій як геноциду».
Відповідаючи на запитання радіо «Свобода», прес-секретар російського посольства у Вашингтоні Євген Хоришко сказав: «Ми категорично не згодні з такою оцінкою голоду, який мав місце в Україні в 30-х роках. Багато аспектів втілення у життя радянської політики під керівництвом Сталіна у ті роки були трагічними для багатьох народів СРСР, не тільки для українців, а й для росіян, естонців, чеченців, казахів, кримських татар і багатьох інших».
Справді, не можна заперечувати, що народи Прибалтики, чеченці і кримські татари також були жертвами геноциду. З казахами і росіянами все трохи інакше, хоч їхні страждання також заслуговують на те, щоб про них пам’ятали. Тут мені хотілося б відіслати читача до моєї статті «Геноцид у СРСР», яка вийшла у збірнику «Геноцид: критичний огляд бібліографії», виданому 1988 року в Лондоні під редакцією Ізраїля Чарного.
Нині роблять спроби прийняти щось на кшталт резолюції Кемпбелла в Організації Об’єднаних Націй, і слід очікувати, що у російських дипломатів можуть знову виникнути заперечення. Це було б нещастям і для росіян, і для українців, оскільки, якщо російські партнери беруть на себе завдання захищати Сталіна, який не був росіянином, хоч і використав зі своєю метою їхні особливості, тим самим вони неминуче беруть на себе провину за те, у чому він очевидно винен. В українців завжди була своя історія, у росіян — своя, навіть коли вони були об’єднані в одній державі. Найкращий спосіб встановити дружбу між цими народами — це, ймовірно, спроба проаналізувати їхні схожості та відмінності.
Раніше у дещо зваженішій заяві російський Посол в Україні Віктор Черномирдін заявив, що Росія не приноситиме вибачення Україні за Голодомор, але не дав жодних коментарів стосовно того, чи було це актом геноциду з боку сталінського режиму. Тоді як деякі українці, особливо в еміграції, вважали його заяву недоречною (справді, вона показувала певну бездушність), ніхто не вимагає вибачень від Росії, оскільки Радянський Союз не був, строго кажучи, російською державою. Він поступово ставав більш російським, зокрема й стаючи менш українським, що, як ми побачимо, і становить суть геноциду. Але Росія — не Радянський Союз, і ми можемо тільки вітати незалежність Росії від України та навпаки. Обговоренню підлягає те, чому посол Черномирдін мав слушність, а його колеги-дипломати у Сполучених Штатах помиляються.
Щоб з’ясувати, чи був український Голодомор геноцидом, слід відповісти на два запитання: «Яке визначення геноциду?» і «Чи підпадає те, що сталося в Україні, під це визначення?»
ЩО ТАКЕ ГЕНОЦИД?
Світ виявився готовим прийняти ідею геноциду як злочину проти людства тільки тоді, коли став очевидним характер окупаційної політики нацистської Німеччини під час Другої світової війни. Тоді Уїнстон Черчилль назвав це злочином, якому немає імені. Та була людина, яка була готова дати цьому ім’я, і вона особисто написала проекти міжнародних документів, що визначають геноцид як злочин, який завжди існував і тепер отримав своє ім’я. Його звали Рафаель Лемкін, і щоб осмислити, що таке геноцид, потрібно зрозуміти, що він мав на увазі й в чому зумів переконати міжнародну спільноту.
Єврейський адвокат із Польщі, Рафаель Лемкін написав і лобіював через Організацію Об’єднаних Націй два документи: Резолюцію Генеральної асамблеї ООН 1:96 у 1946 роцi та Конвенцію Організації Об’єднаних Націй із питань покарання і запобігання злочину геноциду в 1948 роцi. Проте насправді ця ідея з’явилася раніше: у 1933 році він запропонував вважати тих, хто з ненависті до групи людей шкодив членам цієї групи, винними у варварстві, а тих, хто знищував культурні скарби такої групи з ненависті до них, — у вандалізмі, затримувати таких людей, хоч би де вони були, судити і карати. Модель того, що він пізніше назвав геноцидом і з чим переконав міжнародну спільноту погодитися, базувалася на тому, що Гітлер зробив з окупованими народами в Європі: калічити їх так, щоб німці були відносно сильнішими, а ті, кого вони завоювали, відносно слабшими, незалежно від результату війни. Його визначення мало на увазі не тільки Голокост, хоч знищення європейського єврейства можна було б назвати найбільшим геноцидом усіх часів, а й ширше поняття — спроби збіднити людство, позбавивши його «інших» і залишивши тільки «своїх». Оскільки Лемкін визнавав, що найбільші досягнення цивілізації стали можливими завдяки внеску всіх культурних спільнот, він розглядав знищення або насильне скорочення чисельності такої спільноти як збідніння людства загалом. Коли міжнародна спільнота обговорювала цю концепцію після Другої світової війни, представники різних націй, які об’єдналися у нещодавно створену Організацію Об’єднаних Націй, говорили про те, як вони самі були жертвами геноциду, і про те, що це ніколи не повинне повторитися. Таким чином, щоб визначити, чи є щось геноцидом, слід порівнювати його не з Голокостом — унікальною плямою на історії людства, — а з тим, що Гітлер зробив із окупованими народами, як це викладене в документах, що визначають геноцид як принцип вічного і незмінного універсального закону.
ЩО СТАЛОСЯ В УКРАЇНІ?
Геноцид здебільшого розуміють як спробу знищити або завдати шкоди якій-небудь національній, етнічній, расовій або релігійній групі з метою злочинно змінити національний характер деякого регіону засобами, перерахованими у Конвенції про геноцид: вбивством членів цієї групи і навмисним створенням для неї таких життєвих умов, які розраховані на цілковите або часткове фізичне знищення її. Конвенція включає й інші засоби, але вищезазначені найважливіші у випадку України. Навіть у 80-х, коли західні вчені могли тільки працювати з українською пресою й опитувати людей, які втікали з України, від чого саме вони втікали, було зрозуміло, що у 1932 — 1933 рр. в Україні одночасно проводили дві кампанії. Одна з них мала на меті заморити людей голодом до смерті, забираючи у них продовольство, друга — завдати шкоди їхній культурі, забороняючи її здобутки і репресуючи тих, хто створював її (друга кампанія була тривалішою і проводили її з 1929 по 1939 рр.). З цієї причини американська Комісія з питань Голодомору в Україні дійшла висновку, що українці були жертвами геноциду.
Ми сьогодні знаємо набагато більше. Українські історики мали більше десяти років, щоб попрацювати в архівах, а документи, які залишилися невивченими, здебільшого зберігаються в закритих архівах Москви. Та навіть ці архіви поступово відкривають, і картина стає повнішою з кожною новою історичною роботою. Мій друг і колега Станіслав Кульчицький заслуговує на найбільшу повагу за те, що першим розкрив зачинені двері. Він, на той час вiрний солдат Комуністичної партії, переконав владу тоді ще радянської України, що вже так багато вийшло назовні, що необхідно хоч щось сказати на офіційному рівні. Він переконав тогочасного першого секретаря КПУ Володимира Щербицького згадати у своїй промові від 25 грудня 1987 року, що 1933 року справді був голод у деяких областях України. Станіслав Владиславович опублікував низку статей, настільки обережних, як того вимагав час, але двері почали відчинятися — спочатку трохи, потім ширше.
Українські письменники також приєдналися до боротьби. Пізніше я дізнався, що Іван Драч вперше публічно вимовив слово «Голодомор» на З’їзді письменників 1986 року, але тільки 18 лютого 1988 р. (за збігом, на мій день народження) Олекса Мусієнко згадав це слово в пресі — в «Літературній Україні». І тут тоненька цівка перетворилася на повінь. Спілка письменників призначила комісію з вивчення 1933 року, й Володимиру Маняку доручили скласти народну книгу пам’яті. Кульчицькому дали доручення опублікувати запитання до читачів у газеті «Сільські вісті» — як Комуністична партія намагалася врятувати людей під час Голодомору і покращити ситуацію. Для відповідей дали адресу Маняка. 6000 чоловік відповіли, і в результаті з’явилася книга «Голодомор-1933: народна книга пам’яті», літературний редактор якої, моя дружина, розповіла про створення цієї книги у попередньому номері «Дня». «Літературна Україна» оголосила про формування оргкомітету міжнародного симпозіуму з питань Голодомору. Комітет спочатку очолював Олесь Гончар, потім Іван Драч. Мене запросили приїхати на Україну, я взяв участь в організації симпозіуму, і зусилля зарубіжних дослідників підхопили і перевершили українці.
Виявилося, що Центральний комітет наказав історикам партії переглянути архіви і був приголомшений тим, що вони виявили. Мене запросили виступити, коли 26 січня 1990 року партія визнала, що голод існував і що це був злочин, скоєний Сталіним та його підручними. Вони наказали видати документи, і до кінця 1990 року перше зібрання було опубліковане. Воно одразу стало бібліографічною рідкістю, оскільки деякі члени ЦК наполягли на скороченні накладу із заявлених 25000 до лише 1500. У вересні 1990 відбувся симпозіум, який організували Драч, Маняк та я. Потім з’явилися документи з державних архівів. Українські історики почали переглядати сховища документів, які були закриті протягом багатьох десятиріч. Студент Кульчицького, Василь Марочко, їздив до кожної області України в пошуках документів. Юрій Шаповал почав працювати з документами КДБ щодо репресій, а пізніше — в приватних архівах Молотова і Кагановича, яким було дане персональне доручення організувати ті жахливі злочини, які творилися в Україні та на Кубані. Українські історики в Україні почали відновлювати свою національну історію самостійно.
11 серпня 1932 року Сталін написав у листі Кагановичу, що Україна могла бути втрачена і її слід перетворити на найбільш невідчужувану радянську республіку. Був тільки один спосіб зробити це — вичавити з радянської України український національний зміст, який комуністи були вимушені допустити, щоб стабілізувати ситуацію десятиріччям раніше. 22 жовтня Молотова і Кагановича призначили відповідальними за конфіскацію зерна в Україні та на Кубані. 18 листопада Молотов проштовхнув рішення, згідно з яким колгоспи, які «зловмисно» не мали достатньої кількості хліба, щоб його можна було забрати, заносили до чорного списку (в них закривали магазини, а керівництво розганяли), а селян-одноосібників штрафували. 14 грудня Комуністичну партію України звинуватили у тому, що вона не змогла знайти неіснуюче зерно, тому що до її лав нібито проникли націоналісти. Так розпочався терор. Наступного дня було видано наказ покінчити з українізацією та закрити українські установи поза Україною скрізь, де українці жили у Радянському Союзі. У січні опублікували обвинувачення проти Комуністичної партії України, Павла Постишева призначили другим секретарем, а фактично — диктатором, і розпочався терор навіть проти комуністичної інтелігенції. Україну насильно деукраїнізували, а селянство, яке Сталін вважав основним резервом національного руху, буквально прорідили. Ми можемо сперечатися про те, скільки мільйонів померло, але те, що мільйони померли, безперечно. Також безперечне й те, що українців позбавили власних найбільших культурних цінностей і пам’яті про їхніх творців протягом багатьох десятиріч. У 1928 році було опубліковано результати опитування, проведеного серед читачів бібліотек. Виявилося, що після Шевченка найбільше читають таких українських авторів, як Володимира Винниченка і Миколу Хвильового. У 1933 році обох заборонили. Заборонили навіть і ту орфографію, якою вони користувалися, — не спитавши думки тих, хто за нею писав.
ХТО ВИНЕН?
Час від часу лунають безвідповідальні голоси тих, хто хоче вибачень або репарацій від росіян. Сталін не був росіянином, але він не був особливо поблажливий і до своїх грузинських співвітчизників. Він справді використав усе російське як клей, що скріпляє імперію, яку він будував під лозунгом радянського патріотизму, але радянський патріотизм не був ідентичний російському націоналізму. А Радянський Союз, хоч і ставав згодом більш російським, ніколи не був справді російською державою. Ті люди в Росії, хто вказує, що росіяни також постраждали, цілком мають слушність, хоч вони постраждали задля побудови російськоцентристської, але в жодному разі не російської у повному розумінні слова держави. Історики не люблять виступати як судді, але вони неминуче стають інструментами своїх народів, котрі прагнуть зрозуміти, хто були їхні батьки і якими вони хотіли б бачити своїх дітей. Україна пройшла через агонію як частину її власної історії. Ті, хто визнає це, — друзі України, а ті, хто заперечує, — просто заперечують право України на власну історію й ніколи не зможуть її зрозуміти. Про це повинні пам’ятати ті, хто намагається заперечувати законну вимогу України визнати її страждання.
Звичайно, існували незлічені комуністи-українці, які брали участь у кампанії з навмисного знищення мільйонів українських селян і цвіту української інтелігенції, навіть якщо перед ними стояв вибір — розділити їхню долю чи підкоритися наказам Москви. Чи можна винуватити колабораціоніста в тому, що він вважав за краще стати таким, замість того щоб бути розстріляним і ризикувати своєю сім’єю? Ми не можемо винуватити росіян у тому, що Молотов був росіянином, так само як не можемо винуватити євреїв за те, що Каганович був євреєм, а грузинів за те, що Сталін належав до їхньої нації. Можна тільки обвинуватити систему, що покалічила багато народів колишнього СРСР, і намагатися подолати всі погані наслідки для обтяжених цією спадщиною народів. Нехай нав’язаний Радами міф про дружбу народів зміниться на справжнє і добровільне видужанням від поганої радянської спадщини через дружбу і взаємне розуміння.
2003.05.05 | Майдан
На нашому сайті відкривається форум "Голодомор"
Він поки що у стані створення, однак туди вже можна заходитиhttp://maidan.org.ua/go/famine
2003.05.05 | litovka
Re: Скажите с какой целью відкривається форум "Голодомор"?(-)
2003.05.05 | Майдан
Там є невелике вступне слово ...
Окрім того у світі існує думка що забувати такі речі і неморально і небезпечно. Наша теперішня влада схоже відчуває свою спорідненість з тими хто це затіяв і до такого допустив. Можливо це допоможе їй виправитися...2003.05.05 | litovka
Re: Там є невелике вступне слово ...
Да, я согласна с Вами, только мне кажется, что постоянное обращение к печальному прошлому вредит настоящему: как бы ставится в укор...А ведь, НИКТО!Ни Кучма, ни его сторонники, не виноваты в голодоморе.....Так же , как не виноват никто из современных правителей России.А помнят все о голодоморе: у меня много родственников переживших это трагическое время...
2003.05.06 | Марко
Re: Там є невелике вступне слово ...
litovka пише:> Да, я согласна с Вами, только мне кажется, что постоянное обращение к печальному прошлому вредит настоящему: как бы ставится в укор...А ведь, НИКТО!Ни Кучма, ни его сторонники, не виноваты в голодоморе.....Так же , как не виноват никто из современных правителей России.
> А помнят все о голодоморе: у меня много родственников переживших это трагическое время...
Мені здається, що Ваша точка зору не зовсім коректна. Дефаматорів і
брехунів про Голодомор, а особливо офіційних осіб і журналістів громадян будь-якої країни, що заперечують, чи публічно в пресі і "публікаціях" заперечували сам факт Голодомору (наприклад Дмітрій Табачнік, Валтер Дюранте) потрібно піддавати публічному остракізму і по можливості навіть в судовому порядку вібдирати премії, чи позбавляти наукових "звань", побудованих на геноцидо-тероризмо покриваннях.
М.
2003.05.06 | Serhiy Hrysch
Питання Літовці
Скажіть, чи потрібно повертатись до минулого у вигляді символів тоталітаризму? Як правильно написав Майнад Інформ у Новинах, українські міста усіяні символами тоталітаризму, як то пам"ятники леніну, фрунзе, етс.У Києві була до останнього часу вулиця Косіора. У практично ВСІХ містах України зараз є вулиці Косіора.
Косіор був одним з ВИКОНАВЦІВ Голодомору. Клас?
Є дві причини для згадування жертв Голодомору:
1) донесення правди про маштаби Голодомору,
2) усвідомлення результатів тоталітаризму.
2003.05.06 | Lietuva
Так как Литовкина родня стояла в оцеплении (-)
2003.05.15 | Габелок
Re: Там є невелике вступне слово ...
litovka пише:> Да, я согласна с Вами, только мне кажется, что постоянное обращение к печальному прошлому вредит настоящему: как бы ставится в укор...А ведь, НИКТО!Ни Кучма, ни его сторонники, не виноваты в голодоморе.....Так же , как не виноват никто из современных правителей России.
> А помнят все о голодоморе: у меня много родственников переживших это трагическое время...
Здається, ні Путіна ні Кучму в Голодоморі ніхто не звинувачує. Це по-перше, а по-друге, тобто Ви пропонуєте жертвам ніяковіти від підняття питання про цей злочин? Та нас тільки десять мільйонів замордували, нам якось... теїчки... ніяково про це говорити...
Пані Літовка, звиняйте але я з Вашою мораллю не згоден. Злочин був скоєний й про це треба говорити. Треба провести офіційне розслідування, щоб з*ясувати хто був винуватцем геноциду. Ми мусимо знайти, як це сталося, щоб зробити все можливе для того, щоб такого не сталося у майбутньому.
2003.05.06 | VENED
Re: Скажите с какой целью відкривається форум "Голодомор"?(-)
У військовій енциклопедії 1930-х років, на статтю "Братська могила" було написано, що так називані "братські могили" і "могила невідомого солдата" (у Франції вже була така) використовуються буржуазією для розпалення шовіністичних і націоналістичних почуттів трудящих.Так що мова не про тему форуму, звичайно, а про те, для чого він створюється й у якому ключі функціонувати.
От у вірменів культ страждань навколо геноциду 1915 року вже склався, у євреїв те ж саме навколо холокоста.І здається з кожним роком це все сильніше. Може і тут цiль така. Згадаємо , що культ страждань властивий сербам, 600 років відзначають поразку на Косовiм полі і зберігають стіни в місті Ніш з черепів загиблих від турків. Начебто в сербів перемог не було і їх тільки і різали .
2003.05.06 | Navigator
Венеди через 2000 років стануть українцями і все зрозуміють
Не писяйте на могилу матері!!!!!!!!!!!2003.05.06 | VENED
пам'ятати треба про всім
пам'ятати треба і про жертви України в 1-ю світову війну, і в революцію й у цивільну й у колективізацію, і в другу війну, і в сталінських таборах. Це тільки в 20-столітті2003.05.14 | Navigator
Аби ВАМ не снився Константинопіль і Світова Революція всі були
б живі... Тепер в Євросоюз Росію бояться приймати через імперські амбіції... І борг СССР Росія визнала, щоб зберегти місце в Раді Безпеки. Ма- Лад - Ци!!!!!!2003.05.05 | 123
Позбавити буде нечесно
Бо премія не за голодомор.2003.05.05 | Andrij
Re: А брехати про вбивства "чесно"
123 пише:> Бо премія не за голодомор.
Коли Дюранті дали премію, коло мільйона українських "куркулів" включно з дітьми, жінками, та старими перевозили до Сибіру. Тільки через приховування цього факту Дюранті має бути позбавлений своїх журналістських нагород. Але Дюранті також допоміг надати сталінській Росії легітимності на Заході. Дюранті брехав про Голодомор, користуючись неабияким авторитетом пуліцерівського лавреата. Дюранті став спільником у злочинах геноциду. Кожний репортаж Дюранті допомогав дурити світову спільноту, збільшуюючи безкарність та жорстокість большевиків.
2003.05.06 | Мінор
На форумі був допис Івана Лозового з готовим проектом листа
Я ще тоді надіслав лист на вказану там адресу, а от тепер передаю всім своїм друзям, хто хоче долучитись. Приєднуйтесь. В сенсі знайдіть той постинг і надішліть свого листа. Особливо запрошую колег журналістів.2003.05.06 | Andrij
Re: А ось і сам лист
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1051646616&first=1051742369&last=10516337102003.05.09 | Andrij
Re: Важливий момент, Дюранті дали премію влітку 1932
Тому необхідно обгрунтовувати позбавлення Дюранті пулітцерівської премії з урахуванням цього факту. Я спробував дати таке обгрунтування в своєму листі:http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1052370630&first=1052466863&last=1052399426
Було би непогано, якби люди, що надсилають листи пулітцерівському комітету, трохи подумали над головним запереченням цього комітету, "Дюранті дали премію в 1932 році, ДО українського Голодомору."
2003.05.10 | Чучхе
А хоч хтось із тут присутніх читав матеріали Волтера Дюранті?(-)
2003.05.11 | Andrij
"Корисний ідіот", огляд книги про Дюранті
Вислів "не можна зробити омлет не розбивши кількох яєць", до речі, належить Дюранті. Стаття нижче написана як огляд книги С Тейлора "Сталінський виправдовувач: Волтер Дюранті, людина Н'ю Йорк Таймс в Москві."http://www.visi.com/%7Econtra_m/cm/reviews/cm15_rev_idiot.html
2003.05.14 | Марко
Ось тут є ще про Дюранті
http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=9897Українці вимагають
the Observer. Українці хочуть, аби у сталініста відібрали Пулітцера
Наркомана, сексуального хижака й апологета Сталіна, британського журналіста Волтера Дьюренті все ще вшановують як володаря найбільш поважної американської премії у сфері журналістики -- Пулітцерівської, за висвітлення радянського життя у тридцятих роках.
Зараз, однак, почалася кампанія з метою позбавити його нагороди. Організатори її -- українці, які стверджують, що Дьюренті, який народився в Британії і працював на New York Times, допоміг Сталіну приховати геноцид, який відібрав життя мільйонів людей, переважно в Україні.
Українські політики та академіки, а також українські громади у Британії, США, Канаді й Австралії почали бомбардувати офіси Пулітцерівського комітету листівками із вимогою переглянути своє рішення. Кампанія почалася цього місяця, оскільки це сімдесята річниця піку штучного голоду, спровокованого режимом Сталіна, який, за деякими даними, забрав 10 мільйонів життів.
Голод був частиною війни проти багатих селян, яких Сталін уважав ворогами комунізму. Окрім того, Сталін розглядав українських селян як потенційне джерело українського націоналізму.
У 1932 та 1933 роках Сталін поставив перед селянами вимогу здавати зерно та інші харчі, які забирали силоміць. До весни 1933 люди в Україні змушені були їсти траву, кору дерев, комах і все, що вони могли знайти. У країні з найродючішою у світі землею були також випадки канібалізму. Під час свого піку голод приносив близько 25 тисяч жертв щодня.
Дьюренті був кореспондентом у Москві у розпал голоду і знав про те, що відбувалося. Однак він не лише сам закрив на це очі, але й звів наклеп на кількох інших західних журналістів, називаючи їхні статті про голод антирадянською брехнею.
Народжений у Британії у небідній сім'ї, він вивчав мови у Кембриджі. У двадцятих жив у Парижі, де призвичаївся до опіуму і був учасником багатьох п'яних оргій. У Парижі він одружився і почав писати репортажі для New York Times. Його розумні і добротно написані статті забезпечили йому роботу московським кореспондентом газети. Невідомо, чи Дьюренті особисто симпатизував комунізму, але він писав хвалебні статті про Радянський Союз, оскільки хотів отримати доступ до найвищих чиновників.
Він таки досягнув успіху -- узяв перше інтерв'ю для американської газети в самого Сталіна, якого назвав "найкращим із діючих державців". Він став фаворитом серед журналістів для радянського режиму, завжди подаючи СРСР у позитивному світлі, і в 1932 здобув Пулітцера за серію статей про радянську економіку.
Коли розповіді про голод випливли на поверхню в Москві, Дьюренті відкинув їх як "брудну пропаганду", і в одній зі статей використав фразу „не можна засмажити яєчні, не розбивши яєць". Однак, як свідчать документи міністерства закордонних справ Британії, Дьюренті розповідав одному з працівників британського посольства, що вірить у знищення десяти мільйонів людей.
Малколм Маггерідж, який тоді був московським кореспондентом Manchester Guardian,
таємно і з великим ризиком здійснив подорож Україною. Він був шокований сценами масової агонії та купами мертвих тіл, які побачив там, й описав це у своїх статтях. Дьюренті ж постійно нападав на Маггеріджа і охаював його статті. "Дьюренті був найбільшим брехуном, якого я коли-небудь бачив", -- казав Маггерідж.
Історик Роберт Конкест розповів журналістові The Observer, що Дьюренті відігравав важливу роль у приховуванні голоду і "має бути затаврований знову і знову, і знову". Конкіст вважає, що радянські таємні служби могли взяти британця на гачок через його сексуальну орієнтацію.
Сіг Джислер -- представник Пулітцерівської Ради -- сказав, що приз дали за статтю, не пов'язану з голодом. Пулітцерівська Рада лише раз відбирала приз -- у 1981 році, коли у 1981 році матеріал журналістки Washington Post Дженет Кук про восьмирічного наркомана з гетто виявився сфабрикованим.
2003.05.15 | Andrij
Re: Н'ю Йорк Таймс вибачається за брехню свого репортера
Чи вибачиться ця газета за брехню сталінського посіпаки Дюранті? Все залежить від нас з вами.http://story.news.yahoo.com/news?tmpl=story&u=/ap/20030515/ap_on_re_us/ny_times_investigation_8
2003.05.23 | Марко
А чи може хтось дати посилання на
Свідчення про Голодомор опублікованих в іноземній пресі різними мовами. Мені такі статті в провідних перідичних виданнях Європи і Америки на жаль не попадались. Час публікації таких свідчень очевидців і мова публікації значення не має.Те саме стосується запропонованої статті для LA Times.
Також доречно підбирати оригінальні посилання та публікації в пресі і інших виданнях дефаматорів і брехунів Голодомору. В підбірці літератури про Голодомор варто мати оригінальні матеріали дефаматорів Голодомору таких як (Вальтер Дюранті, Дмітрій Табачнік і інші.)
Чи хтось може дати посилання, чи поставити статті Дмітрія Табачніка, де він заперечував Голодомор ?
2003.10.25 | Марко
NY Times повинен втратити премію Пулітцера
23 Жовтня опублікована стаття "Times Should Lose Pulitzer From 30’s" Жака Стейнберга (JACQUES STEINBERG) консультанта газети Нью-Йорк Таймс про те, що газета Нью-Йорк Таймс повинна втратити премію Пулітцера за публікації завідомо брехливих матеріалів про Голодомор 1933 року в Україні.Більше про це є в новинах:
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_news&key=1067025802&first=1067025802&last=1066910109
Оригінал статті є доступним після реєстрації тут:
http://www.nytimes.com/2003/10/23/national/23PAPE.html
2003.10.25 | Марко
NY Times повинен втратити премію Пулітцера
23 Жовтня опублікована стаття "Times Should Lose Pulitzer From 30’s" Жака Стейнберга (JACQUES STEINBERG) консультанта газети Нью-Йорк Таймс про те, що газета Нью-Йорк Таймс повинна втратити премію Пулітцера за публікації завідомо брехливих матеріалів про Голодомор 1933 року в Україні.Більше про це є в новинах:
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_news&key=1067025802&first=1067025802&last=1066910109
Оригінал статті є доступним після реєстрації тут:
http://www.nytimes.com/2003/10/23/national/23PAPE.html
2003.10.25 | Марко
NY Times повинен втратити премію Пулітцера
23 Жовтня опублікована стаття "Times Should Lose Pulitzer From 30’s" Жака Стейнберга (JACQUES STEINBERG) консультанта газети Нью-Йорк Таймс про те, що газета Нью-Йорк Таймс повинна втратити премію Пулітцера за публікації завідомо брехливих матеріалів про Голодомор 1933 року в Україні.Більше про це є в новинах:
http://www.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_news&key=1067025802&first=1067025802&last=1066910109
Оригінал статті є доступним після реєстрації тут:
http://www.nytimes.com/2003/10/23/national/23PAPE.html
2003.10.25 | Майдан-ІНФОРМ
НЬЮ ЙОРК ТАЙМС ПОГОДИЛАСЯ ...
НЬЮ ЙОРК ТАЙМС ПОГОДИЛАСЯ З ТИМ, ЩО ПУЛІТЦЕРІВСЬКА ПРЕМІЯ 1932р БУЛА НАГОРОДОЮ, НА ЯКУ НЕ ЗАСЛУГОВАНОГовард Курц, Вашингтон Пост, 23 жовтня 2003
Виконавчий редактор Нью Йорк Таймс підтвердив учора, що газета не буде мати заперечень, якщо Комітет Пулітцерівської Премії забажає скасувати нагороду надану одному з її репортерів 71 рік тому. У кипучий дискусії щодо того, чи заслуговує Уолтер Дюранті нагороду за свої багато в чому прихильні репортажі, Білл Келлер сказав, що газета повідомила Комітет про те, що вважає працю Дюранті „доволі жахливою... Це було щось на кшталт пропаганди папуги.” Після дослідження, зробленого професором історії, Келлер заявив, що Таймс по суті сповістило Комітет у письмовій формі про те, що „Комітет має вирішувати, чи скасувати нагороду. Ми не маємо права забрати її. Наша оцінка роботи репортера така: його праця безсумнівно не заслуговувала на нагороду.”
Професор Колумбійського Університету Марк фон Хаген заявив, що вважає роботу кореспондента у Москві 1931 року „ганебною плямою для Нью Йорк Таймс. Немає нікого, хто б не погодився зі мною. Вони признали, що його праця є найгіршою журналістикою, яку вони коли-небудь публікували.”
Комітет Пулітцерівської Премії, що розташований в Колумбії, розглядає справу нагороди Дюранті 1932 року вже декілька місяців. Сіг Гісслер, керівник Комітету, заявив, що „це конфіденційний внутрішній розгляд, який триває”, але відмовився надати пояснення.
Дюранті посмертно опинився під вогнем на довги роки за обілення кривавих безчинств Сталіна. Фон Хаген на підтвердження репортажу у Нью Йорк Сан заявив, що він був „вражений тим, що Нью Йорк Таймс має такого репортера, який продовжує писати Сталіністьськи виправдання щодо того, що відбувалося у Радянському Союзі.”
Таймс замовила вивчення справи незабаром після того, як Хауелл Рейнс залишив посаду виконавчого редактора в червні, після скандалу з Джейсоном Блером. Раніше газета притримувалася тієї позиції, що немає сенсу у поверненні до загальновідомих фактів.
Келлер заявив, що Таймс давно припинила захищати Дюранті та помістила у своєму розділі у Пулітцерівському вестибулі навколо його фотографії помітку, що сповіщає про дискредитацію його праці багатьма людьми.
Але Комітет може опинитися перед дилемою. Як зауважив Келлер, нагорода була призначена за працю Дюранті у 1931 р., що здебільшого стосувалася Сталінського економічного плану та інтерв’ю з радянським лідером. Але дурна слава Дюранті пов’язана з надмірним зменшенням масового голоду мільйонів українців у 1932-33 роках за часів примусової колективізації у радянських колхозах.
Стаття 1933 року Уолтера Дюранті мала заголовок "Тяжкий похоронний дзвін голодомору у Південній Росії." Однак, у вступі говорилося: "Багатий врожай, що планують зібрати, вказує на те, що будь-які повідомлення про голод у Росії сьогодні є ні чим іншим ніж перебільшенням злісної пропаганди."
Келлер стверджує: „Речі, яки він писав у 1931, були жахливими. Те, що він писав у 1933, було ганебним. Якщо Комітет Пулітцерівської Премії схоче вказати на те, що премію може бути скасовано внаслідок того, що сталося потім, це їх право.” Але він також зауважив, що інші нагороджені також можуть зіткнутися з подібними скаргами.
Український Комітет Конгресу Америки, що очолив протести проти нагороди Дюранті та порівняла цю справу зі справою Блера, Стверджує, що більш ніж 15000 поштових листівок та листів було відіслано до Комітету.
Дослідження фон Хагена підтвердило, що повідомлення Дюранті 1931 року були „спотворені” та відображали „відсутність збалансованості та некритичне сприйняття самосправдовування радянської влади з приводу її жорстокого та марнотратного режиму.” Дослідження додає також, що „декілька іноземних кореспондентів були до якоїсь міри зачаровані Сталіним, як і, звичайно, сам Дюранті, особливо враховуючи те, що їм було надано привілей щодо проведення інтерв’ю з великою людиною.”
Комітет Пулітцерівської Премії постановив дослідити справу Дюранті у квітні, ще до того, як були оприлюднені фальшивки Блера. Комітет також розглядав цю справу раніше, у 1990 році, після публікування книги Сюдою Тейлора „Апологет Сталіна”, яка звинувачувала Дюранті у покриванні жорстокого сталінського режиму.
Зараз, як стверджує Комітет, „багато уваги було приділено вимогам скасувати нагороду пана Дюранті, для чого до цього моменту не було прецеденту, після чого одностайно було прийняте рішення проти скасування премії, наданої за інших часів та за інших умов.”
ПЕРЕКЛАКЛА З АНГЛІЙСЬКОЇ
НАТАЛЯ ЗЕЛІКОВА http://translation-navigator.com
2003.11.05 | Марко
Справа залежить тільки від Пулітцерівського комітету
http://www.msnbc.com/news/983942.asp?0cv=NB10&cp1=1Російський переклад цього повідомлення опубліковано:
http://lenta.ru/most/2003/10/23/nyt/
N.Y. Times in Pulitzer controversy
Historian hired by paper says 1932 award should be revoked
ASSOCIATED PRESS
NEW YORK, Oct. 22 — A 1932 Pulitzer Prize awarded to The New York Times should be revoked, according to a historian hired by the newspaper to review the winning work, which has been questioned for years.
A SUBCOMMITTEE of the Pulitzer Board has been reviewing the prize won by writer Walter Duranty for his series on Russia. The review was sparked by complaints that Duranty deliberately ignored in later coverage the forced famine in the Ukraine that killed millions of people.
Mark von Hagen, a Columbia University history professor, said in his report to the Times that Duranty “frequently writes in the enthusiastically propagandistic language of his sources,” and that “there is a serious lack of balance in his writing.”
“For the sake of The New York Times’ honor, they should take the prize away,” von Hagen said in an interview Wednesday with The Associated Press. The New York Sun first reported the professor’s recommendation.
The Times has reviewed von Hagen’s report and forwarded it to the Pulitzer Board with a recommendation from Publisher Arthur Sulzberger Jr., who declined comment on Wednesday.
“It was between me and the Pulitzer Board,” Sulzberger said, adding that the next step “is a decision for the Pulitzer committee.”
Von Hagen said the Times asked him in July to review Duranty’s work. He submitted a report to the newspaper about a month later.
Sig Gissler, administrator of the Pulitzer Prizes, also declined to comment on von Hagen’s report and its effect on the review of the 1932 prize. No Pulitzer has been revoked since the prizes were first awarded in 1917.
“This is a matter under internal review,” Gissler said.
He noted, however, that the award was for a set of stories in 1931 and that “a prize in a particular Pulitzer category is not meant to say anything about a winner’s body of work over time.”
Gissler could not say when the subcommittee would end its probe, which was launched in April, but said the ultimate decision would have to come from the entire board. The Pulitzer Board meets twice a year, in November and April.
OUTCRY FROM UKRAINIANS
Members of the Ukrainian Congress Committee of America joined Ukrainians worldwide this year in urging the withdrawal of Duranty’s award, a campaign that included more than 15,000 postcards and thousands more letters and e-mails sent to the Pulitzer Board.
The effort was timed to coincide with the 70th anniversary of the 1932-33 famine, which claimed as many as 7 million Ukrainian lives. Josef Stalin’s regime created the famine to force Ukrainian peasants into surrendering their land.
This was not the first time the Pulitzer Board has reconsidered its award to Duranty, who died in 1957. A similar review in 1990 ended with a decision to let the Pulitzer stand.
Duranty covered the Soviet Union for the Times from 1922 to 1941, earning acclaim for an exclusive 1929 interview with Stalin.
But Duranty was eventually criticized for reporting the Communist line rather than the facts. According to the 1990 book “Stalin’s Apologist,” by Sally J. Taylor, Duranty knew of the famine but ignored the atrocities to preserve his access to Stalin. The full force of the famine came in 1933, a year after Duranty won his Pulitzer.
Von Hagen’s report said Duranty, as a reporter, “fell under Stalin’s spell.”
“Much of the ’factual’ material is dull and largely uncritical recitation of Soviet sources, whereas his efforts at ’analysis’ are very effective renditions of the Stalinist leadership’s self-understanding of their murderous and progressive project to defeat the backwardness of Slavic, Asiatic peasant Russia,” von Hagen writes.
The Times has also distanced itself from Duranty’s work. The reporter’s 1932 Pulitzer is displayed with the notation: “Other writers in the Times and elsewhere have discredited this coverage.”
Though never revoked, a Pulitzer was once returned. Washington Post reporter Janet Cooke surrendered her prize in 1981, after admitting she had fabricated stories.
© 2003 Associated Press. All rights reserved. This material may not be published, broadcast, rewritten or redistributed.
2003.11.06 | Марко
Рішення Пулітцерівського комітету наприкінці листопада
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/story/2003/11/031103_famine_duranty.shtmlВ Америці переглядають доробок журналіста, що заперечував Голодомор
Голод на Україні 30-х пройшов повз увагу Волтера Дюранті
Історична правда про Голодомор, із 70-річним запізненням, але має шанси бути відновлена. Професор Колумбійського університету у Нью-Йорку Марк фон Хаген вважає, що лауреата Пулітцерівської премії, який свого часу заперечував Голодомор в Україні, має бути позбавлено цієї престижної нагороди.
Як сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі Марк фон Хаген, репортажі Волтера Дюранті, який в 30-і роки був кореспондентом "Нью-Йорк Таймз" в Москві, були "однобічними". "Власне, вони були переспівом офіційної пропаганди, з пересмикуванням радянської статистики та уривками виступів радянських лідерів, таких як Молотов, Сталін та Каганович, взятих з радянських газет без супроводжувального коментаря", - вважає професор Колумбійського університету.
Марк фон Хаген зауважує, що скандал навколо Дюранті отримав неабиякого розголосу у Сполучених Штатах, хоча премію ще не зняли, і це - не зважаючи на те, що сама історя стосується подій 70-літньої давнини. "Головно тому, - каже він, - що ця історія - про стандарти в журналістиці. І ще тому, що "Нью-Йорк Таймз", така впливова американська інституція, опинилася під вогнем критики стосовно якості своїх репортажів."
"Дюранті знав краще, аніж будь-хто, що голод був. Він знав і брехав на сторінках "Нью-Йорк Таймз"
Марк фон Хаген
Рішення Пулітцерівського комітету очікують наприкінці листопада, якраз тоді, коли в Україні відзначатимуть 70-у річницю Голодомору. Саме на такому історичному збігу обставин робить наголос і Конгресовий Комітет Українців Америки, який активно лобіює Пулітцерівський комітет зняти нагороду з Дюранті.
Це стане свого роду прецедентом, адже досі премію, яка є найпрестижнішою в Америці в царині літератури та журналістики, не забирали ще ні в кого. Історія з Дюранті незвична ще й з огляду на те, що самого лауреата нема в живих вже майже 50 років (він помер 1957 року).
Але заперечення Голоду - лише один з багатьох "гріхів" журналістського доробку Дюранті, як з'ясував фон Хаген в ході свого дослідження. В багатьох своїх статтях, включно з статтями про заперечення голоду, він намагався зобразити Радянський Союз у якомога привабливішому світлі.
Окрім того, він схилявся перед Йосипом Сталіним, якого він вважав історичною постаттю рівня Кромвеля чи Наполеона, покликаного вивести темні, відсталі народи Радянського Союзу до світла прогресу. Смерть мільйонів на тлі небаченого есперименту, здається, не вражала його журналістської уяви. Дюранті був одним з небагатьох, якому Сталін охоче давав інтерв'ю. Ці інтерв'ю і стали "кістяком" доробку Дюранті, за який він і отрима "пулітцера" 1932 року, якраз у розпал Голодомору в Україні.
Дюранті вважав Сталіна історичною постаттю, яка вивела відсталі народи Радянського Союзу до світла прогресу
Марк фон Хаген
Але в його репортажах це не знайшло відбитку. "1933 року Вальтер Дюранті сказав, що голоду не було, - розповідає далі Марк фон Хаген в інтерв'ю Бі-Бі-Сі. - Був підвищений рівнь смертності в деяких частинах країни, пов"язаного з недоїданням, але голоду точно не було, писав він. Тепер ми вже знаємо, що Дюранті знав краще, ніж будь-хто, що голод був, адже у звітах Британському посольству, він казав, що кількість жертв голоду могла сягати показника у 10 мільйонів. Тобто, він знав і брехав на сторінках Нью-Йорк Таймз."
Амбіції Дюранті простягалися далеко за межі його журналістських обов"язків. Він був і інформантом Британського посольства - Дюранті мав британський паспорт - і, як виглядає, відігравав неабияку роль в американській політиці та дипломатії. Марк Фон Хаген каже, що Дюранті бачив себе кимось на зразок посла Сполучених Штатів до Радянського Союзу. "Бо на той час ці країни ще не мали дипломатичних стосунків - їх було встановлено лише наприкінці 1933 року. Часто це робилось попри звинувачення і тиск, наприклад, від республіканського лоббі у тодішньому Конгресі, яке було проти визнання Радянського Союзу."
Марк фон Хаген переконаний, що Дюранті відіграв неабияку роль у визнанні Радянського Союзу Сполученими Штатами. Завдячуючи Дюранті, чимало ганебних фактів "великого експерименту" в СРСР лишилося поза увагою американської громадськості та політики.
2003.11.16 | Марко
Завершився Тиждень пам"яті жертв голодомору
http://www2.dw-world.de/ukrainian/int_nachrichten/2.3229.1.htmlЗавершився Тиждень пам"яті жертв голодомору
НЬЮ-ЙОРК. Багатотисячною маніфестацією і жалобною панахидоюу соборі святого Патрика завершився тут Тиждень пам"яті з нагоди70-ліття голодомору в Україні. Розповідає Валентин Лабунський:
Під звуки траурного дзвону, який везли на автоплатформі попередувелелюдної маніфестації, вулицями Нью-Йорку пройшли в суботу тисячі українців. Хід пам"яті, так називалася ця акція, очолили ієрархи українських церков у США, лідери громадських організацій, представники дипломатичного корпусу України. Хід пам"яті розпочався о 12-йгодині дня біля українського кафедрального собору святого Юра й завершився жалобною панахидою в головному храмі Нью-Йорку - соборі святого Патрика. Маніфестанти несли державні прапори України, збільшені фотографії жахіть голодомору, гасла із закликами завжди пам"ятати найбільшу трагедію українського народу. Після служби-реквієму до присутніх звернувся перший заступник міністра закордонних справ України Володимир Єльченко. Він зачитав послання від президента України Леоніда Кучми, в якому наголошувалося, що "голодомор в Україні 1932-33 років був актом геноциду проти української нації". Послання від президента США Джорджа Буша зачитав постійний представник США при ООН Джон Неґропонте. В ньому, зокрема, підкреслювалося, що "світ повинен винести урок з цієї трагедіїзаради майбутніх поколінь". Сенатор Чарльз Шумер, який також виступив у соборі святого Патрика, сказав, що "якщо українці коли-небудь забудуть цю трагедію, вона може знову повторитися".
2003.11.16 | Марко
Re: Завершився Тиждень пам"яті жертв голодомору
http://www.nynewsday.com/news/local/manhattan/nyc-ukr1116,0,2757211.story?coll=nyc-manheadlines-manhattan'Forgotten Famine' Remembered
By Elizabeth Cady Brown
Staff Writer
November 15, 2003, 6:08 PM EST
It is sometimes called the "hidden holocaust" or the "forgotten famine," but 3,000 people marched Manhattan's streets Saturday to show the world they remember.
This week marked the 70th annual commemoration of the eight million to 10 million Ukrainians who were starved to death by Joseph Stalin's Soviet regime between 1932 to 1933.
It was crisp and sunny for the marchers gathered at noon in front of St. George Catholic Church in the East Village. The procession, a sea of blue and gold Ukrainian flags and colorful embroidered head scarves, moved slowly up Third Avenue to Bryant Park, ending at St. Patrick's Cathedral for a requiem Mass. It was at once a celebration of Ukrainian culture and a time of collective mourning.
Paul Makovski, 54, lives in Sheepshead Bay but was born in Ukraine. He remembers clearly his mother's stories about surviving the famine as a young girl in Ukraine's capital, Kiev.
"My mother and her sister ate anything to stay alive," he said. "They would make bread with bark or grass. It was terrible for them."
Another marcher, Sonia Kachorowsky, 52, from Kolomya, Ukraine, recalled the stories her mother had shared of the '32 famine.
"After the Soviets came and took everything, my mother would go to the fields and try to find edible plants in the ground," said Kachorowsky, who lives in Salem, Conn. "She told me the horror of small children dying because their mothers' breasts had nothing, no milk."
Stalin imposed harsh policies against the Ukrainian province in the early 1930s, to crush its growing nationalist movement and organized opposition to collective farming practices. By withholding grain, blocking external aid and destroying Ukrainian infrastructure and farmland, Stalin engineered the deaths of millions of Ukrainians by starvation, including nearly one million children.
Ukraine's permanent representative to the United Nations, Valeriy Kuchynsky, said he hoped Saturday's demonstration would increase international awareness of the genocide.
"We don't want to avenge the history," he said. "The main thing is that mass human rights violations must never be repeated. For that, we must remember."
Kuchynsky expressed optimism that after 70 years the world was finally beginning to understand what had occurred. A U.N. joint statement denouncing Stalin's genocidal policies was signed Friday by more than 50 member states.
The Ukrainian delegation was joined by prominent American politicians, including John Negroponte, the U.S. ambassador to the U.N., and Sen. Charles Schumer (D-NY). Mayor Michael Bloomberg issued a proclamation this week honoring the victims of the Ukrainian holocaust and declaring the week of November 10th "Ukrainian Famine Remembrance Week" in the city.
Addressing the congregation at St. Patrick's, Schumer said, "When one seeks to remember something of this dimension, it is awfully hard to get one's arms around it. But, if we forget, somewhere on the face of the globe it will happen again. It is our job to let people know what happened to prevent it from ever happening again."
Olha Oloch, 18, moved to Bensonhurst with her parents from Ukraine five years ago and now works at the Ukrainian Museum in Manhattan. She said that visitors often know nothing of the famine or Stalin's repressive policies.
"I want Americans to recognize something like this happened," she said quietly. "The loss of millions of people is tremendous and should be recognized."