Я ТЕЖ БАЧИВ ГОЛОДОМОР
05/09/2003 | Микола МОСКАЛЕНКО
#9 за 28.02.2003
Я ТЕЖ БАЧИВ ГОЛОДОМОР
Микола МОСКАЛЕНКО
В цьому році Україна відмічає 70-річчя голодомору 1932 - 1933 років - найстрашнішого геноциду проти українського народу з боку тоталітарного режиму.
З цього приводу хочеться мені поділитись деякими своїми спогадами, а також навести розповіді своїх батьків.
Мешкали ми в с. Іванківці (куток Зелений гай) тоді Глинського району Кременчуцького округу. Батьки вже були колгоспниками. З початку 1933 року батька призвали на військову підготовку у військовий табір "Ярески" поблизу міста Кременчука. Звісно, розповідала мати, усе, що було з приданого, обміняла на харчі, їсти не було чого. Як тільки розтав сніг, шукали місце, де ріс лопух, викопували його коріння, обдирали бруньки і молоді листочки з дерев і варили з них їжу. У матері ще залишався жіночий кожух - дуже гарний, з натуральної овчини, у талію і рясним кльошем до п'ят. Понесла вона його в Глинське і обміняла на дві хлібинки. Прийшла додому. Відрізала мені шматочок хліба, і я з ним вибіг на вулицю. Сусідська дівчинка Марійка (їй було 9 - 10 років, мені - біля трьох) відібрала в мене хліб (це я добре пам'ятаю). Я заплакав і побіг до матері, вона наздогнала Марійку (втекти та не змогла, бо була дуже виснажена) і хотіла забрати хліб, але дівчина упала на землю, згорнулась у клубочок і жадібно їла той хліб, запихуючи його в рот. Мати подивилась на неї, взяла мене за руку і повела до хати.
Другий випадок. Мати була у брата Харитона Олійника, і якраз активісти ходили по дворах, шукали хліб (зерно). В дитячому ліжку в мішку було сховано трохи збіжжя, на яке поклали чотирирічну дочку (Марфушу) і вкрили ряднинкою. Так оці заготівельники, а вірніше, грабіжники, зігнали з ліжка дитину, знайшли оте збіжжя і забрали, не лишивши сім'ї нічого.
У травні 1933 року батько повернувся з військової підготовки і розповідав, що харчували їх дуже добре: супи, каші з різних круп, хліб, цукор до чаю, компоти. А коли їхали додому у товарних вагонах до станції Знам'янки, бачив багато виснажених, пухлих і навіть померлих людей.
У нашому селі Іванківцях, розповідали батьки, а також інші люди, 1932 року і особливо в 1933-му, в першому півріччі, від голоду багато померло людей, а кількість їхня ніде не фіксувалася. Були випадки людоїдства. Так, на кутку Ковалівки (недалеко від млинів-вітряків) сім'я з'їла двох померлих дітей. Батько називав їхнє прізвище, але я зараз не пам'ятаю його. Ці люди із села потім зникли.
В 1946 - 1947 роках в нашому селі багато людей теж голодували (це я добре пам'ятаю), були пухлі і виснажені, своїми очима бачив. Але у деяких людей щось було з харчів і вони ділились з іншими, тому мору від голоду не сталося.
Ось така наша українська доля...
м. Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=619
Я ТЕЖ БАЧИВ ГОЛОДОМОР
Микола МОСКАЛЕНКО
В цьому році Україна відмічає 70-річчя голодомору 1932 - 1933 років - найстрашнішого геноциду проти українського народу з боку тоталітарного режиму.
З цього приводу хочеться мені поділитись деякими своїми спогадами, а також навести розповіді своїх батьків.
Мешкали ми в с. Іванківці (куток Зелений гай) тоді Глинського району Кременчуцького округу. Батьки вже були колгоспниками. З початку 1933 року батька призвали на військову підготовку у військовий табір "Ярески" поблизу міста Кременчука. Звісно, розповідала мати, усе, що було з приданого, обміняла на харчі, їсти не було чого. Як тільки розтав сніг, шукали місце, де ріс лопух, викопували його коріння, обдирали бруньки і молоді листочки з дерев і варили з них їжу. У матері ще залишався жіночий кожух - дуже гарний, з натуральної овчини, у талію і рясним кльошем до п'ят. Понесла вона його в Глинське і обміняла на дві хлібинки. Прийшла додому. Відрізала мені шматочок хліба, і я з ним вибіг на вулицю. Сусідська дівчинка Марійка (їй було 9 - 10 років, мені - біля трьох) відібрала в мене хліб (це я добре пам'ятаю). Я заплакав і побіг до матері, вона наздогнала Марійку (втекти та не змогла, бо була дуже виснажена) і хотіла забрати хліб, але дівчина упала на землю, згорнулась у клубочок і жадібно їла той хліб, запихуючи його в рот. Мати подивилась на неї, взяла мене за руку і повела до хати.
Другий випадок. Мати була у брата Харитона Олійника, і якраз активісти ходили по дворах, шукали хліб (зерно). В дитячому ліжку в мішку було сховано трохи збіжжя, на яке поклали чотирирічну дочку (Марфушу) і вкрили ряднинкою. Так оці заготівельники, а вірніше, грабіжники, зігнали з ліжка дитину, знайшли оте збіжжя і забрали, не лишивши сім'ї нічого.
У травні 1933 року батько повернувся з військової підготовки і розповідав, що харчували їх дуже добре: супи, каші з різних круп, хліб, цукор до чаю, компоти. А коли їхали додому у товарних вагонах до станції Знам'янки, бачив багато виснажених, пухлих і навіть померлих людей.
У нашому селі Іванківцях, розповідали батьки, а також інші люди, 1932 року і особливо в 1933-му, в першому півріччі, від голоду багато померло людей, а кількість їхня ніде не фіксувалася. Були випадки людоїдства. Так, на кутку Ковалівки (недалеко від млинів-вітряків) сім'я з'їла двох померлих дітей. Батько називав їхнє прізвище, але я зараз не пам'ятаю його. Ці люди із села потім зникли.
В 1946 - 1947 роках в нашому селі багато людей теж голодували (це я добре пам'ятаю), були пухлі і виснажені, своїми очима бачив. Але у деяких людей щось було з харчів і вони ділились з іншими, тому мору від голоду не сталося.
Ось така наша українська доля...
м. Сімферополь.
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=619